Західна Німеччина приєдналася до НАТО в 1955 році, надавши перевагу безпеці перед територіальною цілісністю. Дехто вважає, що такий самий шлях може бути найкращою гарантією для України.
Про це пише головний дипломатичний кореспондент газети The New York Times Стівен Ерлангер, передає Zn.ua.
Хоча мир здається далеким, Сполучені Штати та Європа обговорюють, як гарантувати безпеку України після припинення бойових дій з Росією навіть без повної перемоги обох сторін. Західна Німеччина може стати моделлю, прецедентом для прийняття розділеної країни до НАТО.
Незважаючи на розкол і сумнозвісну роль кордону між ядерними озброєними суперниками під час холодної війни, в 1955 році Західна Німеччина стала членом НАТО, скориставшись захистом альянсу, ніколи при цьому не відмовляючись від своїх зобов’язань щодо об’єднання, нарешті реалізованих у 1989 році .
Для України багато чого залежатиме від конфігурацію поля бою після майбутнього контрнаступу та від того, чи призведе результат до якогось тривалого припинення вогню, відносно стабільних кордонів чи навіть мирних переговорів.
З наближенням щорічного саміту НАТО в липні його члени обговорюють, що вони можуть запропонувати президенту України Володимиру Зеленському, який хоче більш конкретних гарантій того, що його країна приєднається до Альянсу.
Західнонімецька модель як спосіб забезпечити реальну безпеку Україні, навіть якщо вона не відразу поверне всі свої території, набирає популярності в деяких європейських столицях.
Німеччина є прикладом того, як НАТО приймає країну зі «значними та невирішеними територіальними питаннями» та формою ворожої окупації, вважає Анджела Стент, експерт з Росії та Німеччини та автор книги «Світ Путіна» .
«Коли Західна Німеччина приєдналася до НАТО, було те, що можна назвати монументальним замороженим конфліктом. І все ж вважалося дуже важливим закріпити Західну Німеччину в Західному альянсі. Росіяни тоді так само скаржилися на це і говорили, що це дуже небезпечно, однак вони були безсилі цьому запобігти», — пояснила вона.
Після Другої світової війни розглядалися різні варіанти того, що робити з окупованою та розділеною Німеччиною, так само, як що зараз робити з Україною.
Радянські керівники говорили про об’єднану, але нейтральну Німеччину за зразком Австрії. Незважаючи на спокусу, західні держави чинили опір. І фактично сама Україна після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року спершу пропонувала нейтралітет.
Конрад Аденауер, перший канцлер Західної Німеччини, обрав безпеку змість території і німці підтримали його, переобираючи, доки він не пішов у відставку в 1963 році.
«Аденауер вирішив, що важливіше мати міцну оборонну угоду із Заходом, і привів Західну Німеччину до НАТО», — говорить Франсуа Гейсбур, французький експерт з питань оборони. «Це було сміливе рішення, оскільки означало, що єдність не дається легко».
Звісно, в Україні інший випадок. Коли Західна Німеччина приєдналася до НАТО, вона не перебувала у стані війни зі Східною Німеччиною, і обидва утворення в 1949 році були визнані окремими державами, говорить Мері Еліз Саротт, авторка дипломатичної історії «Жодного дюйму» про розширення НАТО, возз’єднання Німеччини та російські відповіді.
«У той час, як Конституція Західної Німеччини зберігала мету об’єднання, реальність на місцях була такою, що колишні окупаційні зони, які виникли після Другої світової війни, перетворилися на державний поділ. Цьому ніхто не був радий, однак був цей чіткий, жорсткий кордон, і це забезпечило ясність, якої немає в Україні», – вважає Саротт.
У всякому разі, поки що немає. Але, як припускають Чарльз Купчан і Річард Хаас у нещодавньому есе у Foreign Affairs, мало хто очікує, що майбутній український контрнаступ повністю вижене росіян із суверенної України, включно з Кримом. Якщо бойові лінії загостряться, вважають вони, Сполученим Штатам слід наполягати на мирних переговорах, навіть якщо ані Україна, ні Росія цього не прагнуть.
Це буде непросто. Україна стурбована тим, що припинення вогню підтвердить контроль Росії над значною частиною України; Росія, схоже, вважає, що зможе пережити підтримку України Заходом. Жодна зі сторін зараз не відкрита для переговорів, і Зеленський у своєму власному мирному плані наполягає на тому, щоб російські війська спершу були виведені з усієї території України.
Але, як показує битва за Бахмут, місто, яке Росія стверджує, що захопила після майже року боїв, навіть за скромні здобутки на лінії фронту доводиться платити величезну ціну у вигляді життів і техніки.
Мало хто на Заході хоче нескінченної війни, адже побоюється зниження підтримки громадян через необмежене фінансування та брак танків, протиповітряної оборони та боєприпасів, яких потребує Україна.
Існують різні пропозиції зробити Україну для Росії «їжаком, якого їй не вдасться проковтнути» — настільки нашпигованою складною західною зброєю, що навіть якщо вона не буде членом НАТО, вона зможе стримувати Москву. Це суть ідеї, яку вперше запропонували колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен і глава офісу Зеленського Андрій Єрмак.
Ідея Расмуссена, яку наразі підтримує багато хто в НАТО, пропонує наслідувати модель Ізраїлю, де відданість Вашингтона сталій безпеці є чіткою навіть без конкретного договору про взаємну оборону. Однак проблеми очевидні: Ізраїль має ядерну зброю, а Україна – ні. І навіть двосторонні оборонні зобов’язання з боку членів НАТО для України все одно можуть закінчитися втягуванням усього альянсу в майбутню російсько-українську війну.
Чимало посадовців і аналітиків вважають, що єдиною справжньою безпекою для України є членство в НАТО «коли дозволять умови».
Зокрема, прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас вважає, що на липневому саміті альянсу у Вільнюсі НАТО має запропонувати більш конкретну дорожню карту для приєднання України, підтверджуючи обіцянку, вперше дану в 2008 році.
«Єдиною гарантією безпеки для України є членство в НАТО. У нас тут немає війни, тому що ми члени НАТО», — впевнена вона.
Ще одна перевага, за її словами, полягає в тому, що мати Україну в НАТО буде набагато дешевше, ніж робити її «мілітаризованим їжаком» на наступні 50 років.
Водночас, широко поширений у Вашингтоні та Західній Європі контраргумент, полягає в тому, що НАТО не може прийняти країну, яка веде війну за спірну територію, і що такий крок може підштовхнути Росію до подальшої ескалації, навіть із застосуванням ядерної зброї, перш ніж Україна зможе вступити до альянсу. Але поки що російські погрози ескалації виявилися марними.
Наразі напередодні саміту країни НАТО готують середньостроковий план прагматичної військової допомоги Україні, включаючи гарантовані поставки зброї та подальшу інтеграцію в структури Альянсу. Однак президент Зеленський хоче отримати політичну обіцянку, яку він може привезти додому.
І все-таки, якщо війна врешті-решт не призведе до широкомасштабного відходу Росії та поразки, для Зеленського та українців переконливим та вартим мирних переговорів може вважатись набуття членства в НАТО в межах контрольованих Україною територій, кордони яких, потенційно можуть перебувати під наглядом коаліції миротворчих сил НАТО та інших країн, таких як Індія чи навіть Китай, вважає Франсуа Гейсбур.
У поєднанні з обіцянкою, як і у випадку з Німеччиною, що повне возз’єднання України залишатиметься актуальним питанням у майбутньому. Членство в НАТО зміцнить мир і дозволить відновити країну, залучити приватні інвестиції та повернеути багатьох біженців.
Водночас, якщо йтиметься лише про припинення вогню, вважає Анджела Стент, це не буде вдалим довгостроковим рішенням, адже війна може розпочатись знову у буд-який момент.
«Однак весь сенс вступу України до НАТО полягав би в тому, щоб переконатися, що Росія більше не нападе на Україну. Тому що те, що ми бачили в цій війні підтверджує той факт, що НАТО є єдиною працюючою формою стримування Росії», — наголосила вона.
