Чи розуміє путін, що він програв? Безумовно. Навіть якщо йому вішають локшину на вуха щодо якихось тактичних перемог – все одно провал зимового наступу, провал осінньо-зимової ракетної кампанії, економічні проблеми, соціальні настрої та міжнародна ситуація є очевидними.
Про це пише викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар.
Путін не має шансу на перемогу, бо перемога – це мир, кращий за попередній. Шматок української землі в зубах не робить мир для росії кращим, ніж станом на січень 2022 року. Суходільний коридор в Крим не вартий розгромленої кадрової армії, розтрощених державних фінансів, зруйнованої економіки та міжнародної ізоляції, і головне – втрати перспективи бути третім полюсом у триполюсному світі.
Чого тоді прагне путін? Відповідь очевидна – він прагне української поразки.
Бувають війни, коли одна сторона здобуває перемогу, а інша зазнає поразки. Ми звикли всі війни міряти такою міркою. Але бувають і війни, коли всі сторони зазнають поразки, а переможців нема. Згадайте Першу світову на східному театрі воєнних дій: Німецька, Австро-Угорська та російська імперії – всі три зазнали поразки, переможців не було.
Російська поразка ще не означає української перемоги. Бо війна може завершитися нашою перемогою й російською поразкою. А може завершитися поразкою обох сторін. Для путіна це не буде перемогою, але буде принаймні внутрішнім виправданням. А росіянам він може оголосити перемогу в будь-який момент незалежно від об’єктивних реалій, і вони (за невеликим винятком) полегшено зітхнуть: “Все закінчилося, ми перемогли, живемо далі як без ризиків і незручностей, так і без образ і принижень, а ця СВО була лише епізодом, вартим забуття”. Путін не має потреби зберігати обличчя.
У путіна немає жодного способу забезпечити собі перемогу. Але є принаймні чотири шляхи забезпечити українську поразку.
Перший шлях полягає у війні на виснаження. Він вірить, що Захід може втомитися, й українські ресурси закінчаться швидше, ніж російські.
Другий шлях полягає в заморожуванні конфлікту. Він вірить, що Захід та Схід разом можуть примусити Україну сісти за стіл перемовин і підписати заморожування за тим чи іншим сценарієм.
Третій шлях – в розколі українського суспільства. Він вірить, що завищені очікування призведуть до громадянського конфлікту між тими, хто за припинення війни, і тими, хто за продовження війни. Відсутність спільної візії перемоги та сильний інформаційний шум дійсно є ризикованими для України.
Четвертий – втрата Україною шансу на післявоєнне відновлення. Інерційний сценарій українського післявоєнного розвитку є поразкою України.
Путін зазнав поразки, але ми ще не перемогли. Його мета – дотягнути нас до поразки. Наша мета – перемога. Перемога – це мир, кращий за попередній: відновлена Україна в ЄС і НАТО та деімперіалізована РФ, яка ніколи більше не має можливості загрожувати Україні.
