Найманці російської ПВК “Вагнер”, які беруть участь у штурмі українського Бахмута, виступили з образливим зверненням на адресу глави російського генштабу, звинувативши його в недостатньому постачанні боєприпасів на передову.
Засновник ПВК Євген Пригожин підтримав своїх бійців. І це далеко не перший публічний конфлікт між різними російськими силовими структурами, які беруть участь у вторгненні в Україну.
ПРо це повідомляє ВВС.
На 11-й місяць розв’язаної Путіним війни такі конфлікти стали звичайними. ВВС розповідає про найгучніші із них і показує, як вони збігаються за часом із невдачами російських військ.
“Начальнику генерального штабу! Ти під… і чорт ******* [неприємний]! У нас немає снарядів, там хлопці гинуть за нас, а ми сидимо, не допомагаємо”, – двоє бійців у камуфляжі та із закритими обличчями записали свій ролик на тлі гаубиці, ящиків від снарядів та маскувальної сітки.
Вони емоційно скаржаться на відсутність снарядів і знову звертаються до адресата послання: “Ми тут під Бахмутом проти всієї української армії воюємо, де ти? Допоможи нам нарешті! Назвати тебе нічим, крім одного слова – це під…! Коли пацани гинуть, де ви усі?”
Ролик із таким зверненням до начальника генерального штабу Росії генерала армії Валерія Герасимова почав розходитися у пов’язаних із ПВК “Вагнер” телеграм-каналах 26 грудня.
Заочні сварки між керівниками найманців і російським військовим командуванням за останні місяці перестали бути чимось надзвичайним, проте досі таких різких випадів проти саме генерала Герасимова “вагнерівці” собі не дозволяли.
Тож одразу після публікації звернення автори багатьох військово-патріотичних каналів почали писати, що йдеться про провокацію з боку “українських націоналістів”.
Не поспішав підтверджувати справжність звернення і сам фундатор ПВК “Вагнер”, санкт-петербурзький бізнесмен Євген Пригожин. “Я добре володію обстановкою і не вважаю за необхідне коментувати для ЗМІ цю інформацію”, – передала слова Пригожина його пресслужба за кілька годин після публікації звернення.
Але ближче до вечора 26 грудня Пригожин спростував версії, згідно з якими за записом ролика можуть стояти “українські націоналісти”, і опублікував у пов’язаних з ним каналах таке голосове повідомлення: “Спеціально, щоб відповісти на ваше запитання, заїхав до хлопців у землянки. Ви бачили зараз когось із українських націоналістів? І я не бачив. Наше головне завдання і їхнє теж – йти і брати Бахмут. І я думаю, що взяття Бахмута давно не за горами. А що стосується проблем, які, на жаль, виникають на кожному кроці , сподіваюся, що ми їх вирішимо. Будемо вирішувати. І змусимо вирішити. Націоналістів на тому гучному відео немає”.
На опублікованому на додаток до аудіозапису короткому відеоролику Євген Пригожин, стоячи в землянці, вітає найманців з Новим роком і зазначає, що в приміщенні тепло. “Тепло, сухо, ніде нічого не капає. Все є”, – відповідають йому найманці.
Російська армія та найманці штурмують Бахмут вже багато місяців, проте місто обороняється. В нього з візитом нещодавно приїздив президент Зеленський, а ЗСУ навіть змогли на деяких ділянках відкинути росіян назад.
Бахмутський “Верден” та війна на виснаження
“Я думаю, що це конфлікт міністерства оборони та Пригожина. І він розростається”, – прокоментував ВВС звернення найманців до Герасимова колишній боєць ПВК, який зараз воює на іншій ділянці фронту (погодився обговорювати тему лише на умовах анонімності – ВВС).
Усі останні місяці засновник ПВК “Вагнер” намагається подати свої штурмові загони як більш ефективні порівняно з армійськими з’єднаннями. Насправді успішність дій найманців порівняно з регулярними військами не очевидна.
В середині весни загони “чвкашників” майже місяць штурмували 20-тисячне місто Попасна, практично в результаті зрівнявши його із землею.
Після штурму Попасної президент України Володимир Зеленський заявив, що від міста “не залишилося навіть попелу”. А влада самопроголошеної “ЛНР” визнала, що Попасна “зруйнована практично повністю” і, можливо, відновлювати її не будуть.
Після цього загони ПВК разом з іншими армійськими з’єднаннями брали участь у штурмах Сєвєродонецька та Лисичанська, які взяли на початку липня. 3 липня міністр оборони Сергій Шойгу доповів Володимиру Путіну, що територію Луганської області захоплено повністю. Це був останній випадок у цій війні, коли російська армія якось значно просунулась углиб української території.
Починаючи з липня, загони найманців сконцентрувалися на Бахмутській ділянці фронту і вже скоро пів року намагаються штурмувати це місто. Влітку ця наступальна операція проглядала наступний оперативний задум: передбачалося, що після штурму Бахмута російські війська зможуть з двох сторін атакувати агломерацію
Слов’янськ-Краматорськ-Дружківка-Костянтинівка та спробують вийти на адміністративні кордони Донецької області.
Цей план міг спрацювати, тому що російська армія на той момент контролювала схід Харківської області і накопичувала значне угруповання під Ізюмом.
Але на початку вересня ЗСУ зробили успішну контрнаступну операцію, повернувши під свій контроль Балаклію, Куп’янськ, Ізюм, Лиман та Святогірськ. Після цього штурм Бахмута втратив колишній стратегічний сенс.
Але загони Пригожина від ідеї захоплення Бахмута не відмовилися і продовжують намагатися це робити, перетворюючи “будь-яке селище з парою посадок і свинофермою на Верден” (так це характеризує воюючий на боці самопроголошеної “ЛНР” блогер Андрій Морозов, маючи на увазі одну з найбільших і найбільш кровопролитних операцій Першої світової війни, що увійшла в історію як хрестоматійний приклад війни на виснаження).
Чи вирішив генерал Герасимов призупинити просування найманців на цій ділянці фронту, затримуючи туди постачання боєприпасів, чи Євген Пригожин вирішив перекласти на генштаб відповідальність за невдалий піврічний штурм Бахмута, ВВС в умовах бойових дій достовірно з’ясувати не може.
Але подібні конфлікти між різними російськими силовиками, які беруть участь у вторгненні в Україну, на 11-й місяць війни дивувати перестали.
Пошуки винних
З першого дня російського вторгнення в Україну в ньому брали участь найрізноманітніші російські силовики: армійські частини та підрозділи росгвардії, загони з Чеченської Республіки та співробітники ФСБ, ПВК та мобілізовані корпуси самопроголошених “республік”.
Що між усіма цими структурами є певна внутрішня конкуренція, а всередині вистачає людей, які не розуміють сенсу війни, стало ясно вже 24 лютого, коли журналісти ВВС отримали від джерел у силових структурах записи розмов голови Чечні Рамзана Кадирова та заступника чеченської Росгвардії Данила Мартинова.
Мартинов визнавав, що багато командирів були шоковані, дізнавшись напередодні вторгнення про цілі операції, вони були впевнені, що просто беруть участь у навчаннях на території Білорусі, але обіцяв Кадирову підготувати “в районі Майдану або Хрещатика танці”.
Коли зі швидким штурмом Києва та танцями не вийшло, а на підходах до української столиці ЗСУ спалили колони з бійцями росгвардії, було багато розмов про конфлікт, який стався між міністром оборони Сергієм Шойгу та головою росгвардії.
Зокрема, про це розповідав в одному зі своїх ефірів ведучий “Дождя” Михайло Фішман, але документальних підтверджень того інциденту у ВВС немає .
Натомість уже наприкінці березня у публічну площину вилився конфлікт між командиром воюючого з 2014 року на боці самопроголошеної “ДНР” батальйону “Схід” Олександром Ходаковським та чеченськими підрозділами.
У перші місяці вторгнення Рамзан Кадиров намагався наголошувати, що саме його бійці досягають максимальних успіхів на передовій. Проте військовослужбовці, які брали участь у війні, зазначали, що “кадирівці” перебувають зазвичай десь на третій лінії, а не на передовій, і зайняті більше тим, що знімають відеоролики для голови Чечні.
22 березня Ходаковського привезли до депутата Держдуми від Чечні Адама Делімханова, де командиру “Сходу” довелося вибачитися за свої висловлювання про чеченських бійців і відзначити їхній внесок у розвиток бойових дій.
На березень припала розповідь дослідника російських спецслужб Андрія Солдатова про перші перестановки і навіть, можливо, арешти деяких офіцерів ФСБ, яких військові звинуватили в неправильному інформуванні про ситуацію в Україні, через що початкові плани про швидкий бліцкриг та захоплення Києва реалізувати не вдалося. Підтверджень перестановок у ФСБ не було.
Тоді ж у березні Володимир Путін доручив прокуратурі покарати винних у відправленні солдатів строкової служби на територію України. Спочатку російська влада обіцяла, що у війні братимуть участь лише контрактники.
Якихось публічних наслідків у цієї історії не було, але до липня з’ясувалося, що в трьох з чотирьох російських військових округів змінилися командувачі, а родичі загиблих військовослужбовців розповідали ВВС, що командування Західного військового округу втратило свої посади через загиблих строковиків.
Генерал-полковник Олександр Лапін потрапив під вогонь критики вже в середині вересня після успішної контрнаступальної операції ЗСУ під Харковом.
У провалі на цьому напрямі та залишенні Лимана його звинуватили засновник ПВК “Вагнера” Євген Пригожин та голова Чечні Рамзан Кадиров. Наприкінці жовтня генерал Лапін, за офіційною інформацією, пішов у тритижневу відпустку, з якої, зважаючи на все, досі так і не повернувся.
“Патріотичні” блогери тоді почали критикувати і вище керівництво міністерства оборони, не називаючи, втім, конкретних імен. На початку жовтня командувачем всієї військової операції на території України призначили генерала Сергія Суровікіна.
Поки одні експерти писали про його ефективність, інші зазначали, що, можливо, таким чином генштаб хоче зробити Суровікіна відповідальним за подальші відступи російської армії. Довго на них чекати не довелося: невдовзі генерал оголосив про “важке рішення” та залишення Херсона.
Чи будуть якісь кадрові перестановки після нового скандалу, прогнозувати поки що рано, але “підо…” главу російського генштабу раніше ніхто не називав публічно.
