Політологи не сумніваються в тому, що на з’їзді Компартії Китаю, який відкрився 16 жовтня в Пекіні, Сі Цзіньпіна оберуть на третій термін як главу партії. Кореспондент Time Чарлі Кемпбелл, який спеціалізується на Східній Азії, вважає, що цю подію можна розглядати як символічну коронацію, а самого політика, який беззмінно керує Китаєм із 2013 року, за повноваженнями можна порівняти з імператором. На думку журналіста, саме зміна статусу Сі найближчими роками визначить розстановку сил у світі та глобальні геополітичні процеси.
“Медуза” переказує основні моменти матеріалу, приуроченого до з’їзду китайської керівної партії.
Останні чотири з половиною роки Китай незмінно опиняється в центрі уваги з далеко не найприємніших приводів. Саме в цій країні почалася пандемія коронавірусу, якій уряд досі протистоїть вельми спірними методами. Китайський уряд організував кампанію з ідеологічного “перевиховання” етнічної та релігійної меншини уйгурів, яку комісія з прав людини ООН у серпні цього року назвала “злочинами проти людяності”. Китай повторив за Володимиром Путіним його виправдання вторгнення Росії в Україну (в якому “винне розширення НАТО”) і сприяв поширенню кремлівської пропаганди.
У центрі всіх цих процесів перебуває людина, яка, завдяки скасуванню у 2018-му обмеження на терміни перебування на посаді лідера держави, тепер може керувати Китаєм до кінця життя: Сі Цзіньпін.
Рішення дозволити голові керувати партією і державою необмежену кількість часу знаменує кінець епохи. Усі попередники Сі за останні десятиліття залишалися при владі не більше двох п’ятирічних термінів. Якщо раніше економічне диво і зміцнення авторитету Китаю у світі пояснювали високим ступенем організації партійних інститутів, то тепер держава відкрито повертається до культу особистості, небаченого з часів засновника і першого правителя КНР Мао Цзедуна.
На думку автора Time Чарлі Кемпбелла, така могутність однієї людини загрожує нестабільністю не тільки для Китаю, а й для всіх країн, які залежать від його економіки.
З 2013-го до 2018-го внесок держави під керівництвом Сі у зростання світової економіки становив 28% (це вдвічі більше, ніж частка зростання економіки США). Наразі Китай залишається провідним зовнішньоторговельним партнером більш ніж для 120 країн. Однак фанатичні заходи голови щодо повного виключення ризику поширення коронавірусної інфекції призвели до ізоляції сотень мільйонів китайців, закриття фабрик і блокування вантажних суден, які доставляли китайські товари по всьому світу.
Розлад зі США і занурення в стан холодної війни
Серйозного удару по відносинах Китаю із західними країнами завдала заява Сі про “необмежену” співпрацю з Путіним за кілька тижнів до вторгнення Росії в Україну. “Той факт, що Сі об’єднався з Путіним, який не є його природним союзником, свідчить про зневажливе ставлення до Штатів, – вважає колишній американський посол у Китаї та Росії Джон Гантсман. – Путіна і Сі зближує антипатія до США”.
Кемпбелл зазначає, що зміцнення авторитарного режиму китайського голови забезпечує ґрунт для нової холодної війни, наслідки якої можуть виявитися набагато серйознішими, ніж за епохи протистояння США і Радянського Союзу. Це пов’язано з тим, що ніколи раніше світова економіка і життя мільярдів людей не залежали настільки від примх однієї людини.
“Безхмарне майбутнє для Сі, – описав ситуацію директор школи сходознавства Лондонського університету Стів Цанг. – І похмуре для всіх інших”.
Ставлення до режиму Сі в США за останні роки радикально змінилося: якщо у 2012-му, на момент його приходу до влади, до Китаю негативно ставилися 40% американців, то тепер цей показник сягнув 82%. Китайським дослідникам у галузі авіації, робототехніки та передових виробничих технологій обмежили право перебування на території Штатів одним роком. Міністерство торгівлі США не допускає студентів з Китаю до деяких розробок. Впливові бізнесмени більше не протестують, коли американська влада лімітує технологічну взаємодію з Китаєм.
У липні керівники ФБР і британської контррозвідки MI5 оголосили Китай “головною довгостроковою загрозою нашій економічній і національній безпеці”.
Джо Байден відкрито оголосив про протистояння демократій і автократій як про один із центральних пунктів своєї внутрішньої і зовнішньої політики. За словами американського президента, Сі вважає, що за 10 років “Китай володітиме Америкою, тому що автократії здатні ухвалювати швидкі рішення”. Протистояння США і Китаю веде до того, що кожна з них намагається схилити інші держави на свій бік. Значну роль у цьому процесі відіграла пандемія, через яку влада багатьох країн прагне зосередити ланцюжки поставок усередині кордонів або обмежити їх дружніми сусідами.
За останні роки Сі вступав у суперечки з приводу кордонів з Індією та в економічне протистояння з Австралією, а також конфліктував з Філіппінами, В’єтнамом і США з приводу сфер впливу в Південно-Китайському морі. “Усім країнам Південно-Східної Азії доводиться обирати між Китаєм і США, – розповів прем’єр-міністр Таїланду Апхісіт Ветчачіва. – Для всіх інших країн знову виникає ризик, що світ поділиться на два табори”.
Сі не тільки підтримав російську агресію, а й продовжує зазіхати на фактичну незалежність Тайваню, що існує окремо від КНР з часу закінчення громадянської війни 1945-1950 років. “Китайський народ ніколи не дозволить жодній зовнішній силі придушувати або підкоряти нас, – сказав Сі на столітньому ювілеї Компартії в липні минулого року. – Будь-кому, хто спробує це зробити, розіб’ють голову об Велику Китайську стіну, яку будували понад 1,4 мільярда наших людей”.
На візит спікера палати представників Ненсі Пелосі до Тайваню на початку серпня китайська влада відреагувала масштабними військовими маневрами, розривом комерційних перемовин і припиненням комунікацій із Вашингтоном. На початку осені комітет сенату США з міжнародних відносин схвалив передачу Тайваню військової допомоги на 4,5 мільярда доларів. У відповідь Байден укотре запевнив, що США стане на захист острівної держави в разі атаки Китаю.
Шлях від опального бідняка до могутнього автократа
У юності Сі ніщо не вказувало на кар’єру лідера одного з найпотужніших авторитарних режимів. Його дев’ять разів відмовлялися приймати до комсомолу Китаю – прохання задовольнили лише з 10-ї спроби, 1974 року. Річ у тім, що батько майбутнього очільника партії, Сі Чжунсюнь, був революціонером, видатним діячем першого покоління очільників комуністичного режиму та вірним прихильником Мао Цзедуна; але в 1960-х його усунули з посади заступника голови Державної ради КНР та кілька разів заарештовували за політичними звинуваченнями. Після потрапляння батька в немилість 15-річного Цзіньпіна відправили на “трудове перевиховання” в одну з найбідніших провінцій країни – Шеньсі. Через кілька місяців втомлений від нестерпних умов підліток втік до Пекіна, але його заарештували і відіслали назад. Близько семи років йому довелося жити в печері без нормального ліжка і туалету.
Ситуація покращилася в 1970-х, коли самого Сі прийняли в партію, а реформатор Ден Сяопін реабілітував його батька. У наступні роки Сі Чжунсюнь брав активну участь у встановленні ринкової системи на півдні країни як керівник провінції Гуандун. Його син закінчив хіміко-технологічний факультет престижного столичного Університету Цинхуа, після чого послідовно обіймав різні адміністративні посади і просувався партійними кар’єрними сходами.
Колишній посол США в Китаї Террі Бранстед обіймав посаду губернатора Айови в 1985-му, коли Сі відвідав цей штат для вивчення сучасних фермерських технологій. Американський політик запам’ятав молодого китайця як “сором’язливого хлопця”. Із середини 1980-х Цзіньпін обіймав різні керівні посади в провінції Фуцзянь. У 2000-му його призначили її губернатором, а ще через два роки він увійшов до складу Центрального комітету Компартії при новому голові КНР Ху Цзіньтао.
Коли у 2018-му китайського політика й особистого секретаря Мао Цзедуна Лі Жуя розпитали про зустріч із Сі Цзіньпіном на початку 2000-х, той згадав, що його вразив “низький рівень освіти співрозмовника”. На той час майбутній керівник Китаю вже відучився в аспірантурі за спеціальністю “марксистська теорія та ідейно-політичне виховання”, а також здобув докторський ступінь з юриспруденції.
У 2007-му Сі очолював шанхайське відділення Компартії, а наступного року його обрали заступником голови КНР. У боротьбі за статус потенційного наступника Ху Цзіньтао Сі довелося витримати конкуренцію з боку популіста Бо Сілая, якого пізніше звинуватили в корупції і виключили з партії.
У вересні 2012-го – незадовго до очікуваного призначення Сі на посаду генерального секретаря партії – фаворит на посаду несподівано зник на два тижні. Ходили чутки, що він зазнав травми або став жертвою змови, проте в листопаді Цзіньпіна, як очікувалося, проголосили керівником партії.
Більшість аналітиків вважають, що в період зникнення Сі висунув комуністам-старійшинам ультиматум: або вони нададуть заповітну посаду йому, або знайдуть абсолютно нового кандидата. Побоюючись нестабільності, представники партійної еліти вважали за краще передати управління перевіреному Сі. На початку 2010-х колеги вважали його податливим бюрократом без власних джерел влади і потенційно корисною фігурою для подальшого зближення зі США.
“Коли Сі прийшов до влади, всі в Пекіні намагалися оцінювати його, спілкувалися з людьми, які працювали з ним у Фуцзяні та Чжецзяні, – розповів бізнесмен, який залишив Китай, і автор книги “Червона рулетка” про місцеву політичну еліту Десмонд Шум. – Спільною думкою було те, що він недалека людина без видатних якостей і що за його правління справи вестимуться так само, як раніше”.
Антикорупційні чистки, боротьба з інакомисленням і жорсткі обмеження
Імовірно, голова КНР від самого початку правління вирішив перейти до більш авторитарної моделі управління порівняно з попередниками. Ден Сяопін не згорнув реформи з організації незалежних законодавчої та судової гілок влади, побоюючись зниження ефективності державного апарату. Існування фракцій і корумпованих угруповань переконало Сі, що відсутність єдності становить головну загрозу для партії.
Бізнесмену Десмонду Шуму особисто довелося дізнатися, чим новий голова КНР відрізнявся від попередників, коли той почав чистки проти впливових людей країни за корупційними звинуваченнями. У 2015-му Шуму з сином вдалося втекти з країни, проте його колишній дружині, найбагатшій жінці Китаю Вітні Дуан, пощастило менше. Влада заборонила їй перетинати кордон, а у вересні 2017-го вона просто зникла. Офіційно Дуан не висунули звинувачень, але торік вона зателефонувала Шуму і підтвердила, що її утримують в ув’язненні. Однією з імовірних причин переслідування жінки з боку держави вважають її зв’язки з високопоставленими постатями, яких Сі визнав “небажаними”.
“У Сі в голові вочевидь є уявлення про ідеальний Китай, проте він нікому не розповідає, у чому воно полягає”, – каже тепер Шум.
Сі не перший китайський лідер, який вирішив боротися з корупцією. Однак, на відміну від попередників, він переслідує не лише за хабарі та розтрату, а ще й за політичне інакомислення та недостатню відданість. Запущена ним антикорупційна кампанія призвела до сейсмічних зрушень в уряді. З часів Ден Сяопіна партійні процеси відокремилися від державної бюрократії, однак за нового голови партія й уряд знову злилися воєдино. У 2019-му Сі змінив головний критерій для оцінювання партійних співробітників з професіоналізму на прихильність комуністичній ідеології.
“У минулому всі вважали само собою зрозумілим, що китайська влада готова адаптуватися в необхідний спосіб, щоб її економіка процвітала й надалі, – пояснює помічник держсекретаря США з питань політики у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні за часів Білла Клінтона Сьюзан Ширк. – Однак тепер китайські лідери розширюють свої повноваження так, що шкодять розвитку власної економіки”.
Погіршення відносин з іншими державами та можливий економічний занепад Китаю призведуть до зростання міжнародної напруженості. З 1980-х, коли Ден Сяопін почав проводити політику реформ і відкритості, негласний договір між владою і народом передбачав, що Компартія може зберігати могутність, поки вона покращує рівень життя звичайних людей. З 1978-го до 2012-го ВВП Китаю на душу населення збільшився в 40 разів, однак у другому кварталі 2022-го рівень безробіття серед молодих людей досяг безпрецедентних 20%.
Основна причина тривожних процесів у тому, як влада намагається контролювати все, що відбувається в державі. На початку 2021-го регулятори, які отримали інструкції обмежити потенційних монополістів, наклали обмеження, що знизили вартість китайських технологічних фірм на 1,1 трильйона доларів, і тим самим підірвали довіру інвесторів до китайського ринку.
Понад трильйон доларів вклали в ініціативу Сі з розвитку інфраструктури держав Азії “Один пояс, один шлях”, незважаючи на сумнівні перспективи проекту. Заборона на здачу землі в оренду забудовникам призвела до того, що багато підприємців не змогли завершити чинні проєкти. Під загрозою опинився весь ринок нерухомості, який становить чверть ВВП Китаю. У відповідь десятки тисяч китайців відмовилися виконувати виплати за іпотечними кредитами. Одночасно чиновники, яким доручили знизити витрати на освіту, заборонили додаткові заняття. Це призвело до знищення в країні репетиторського бізнесу, оцінюваного в 120 мільярдів доларів.
Однак найсильніше по Китаю вдарила неадекватна політика регулювання COVID-19. Інші країни спробували адаптуватися до життя з вірусом, після того як вакцини надійшли в широкий доступ, але уряд Сі цього року продовжив свою політику нульової терпимості до вірусу. Так, наприклад, було обмежено пересування 20 мільйонів шанхайців на термін до п’яти місяців. Іноді цілим багатоквартирним будинкам доводилося йти на карантин через один виявлений випадок зараження. Матерів відокремлювали від дітей, а деякі зневірені мешканці позбавляли себе життя.
У повсякденному житті китайців тепер панують почуття страху, розчарування і безпорадності. Водночас уряд схвалює тільки місцеві вакцини і забороняє ефективніші аналоги з інших країн.
У квітні цього року в інтернеті поширилося відео, у якому літній мешканець Шанхаю звернувся до чиновників зі сфери охорони здоров’я: “Вам потрібно керуватися наукою, у всьому має бути розум. Ви що, намагаєтеся переплюнути культурну революцію Мао? Ви просто створюєте проблеми, придумуєте протистояння. Подивіться на атмосферу терору, яку ви створили”.
З’їзд Компартії Китаю може ознаменувати остаточний перехід від меритократії до партійної диктатури. Формально у постійного комітету Політбюро є способи обмежити повноваження Сі, однак троє з семи членів керівного органу за віком наближаються до відставки. Якщо голова КНР замінить їх своїми маріонетками, для китайського уряду можуть настати безрадісні часи. Партія перетвориться на єдиний колективний розум під контролем однієї людини, а сам Сі завершить трансформацію з бюрократа в імператора. Велика ймовірність, що вже не знайдеться нікого, хто виступив би проти його абсолютної влади.
