Попри те, що на Банковій прийняли рішення повернути акцизи для поповнення Дорожнього фонду і спрямувати гроші з нього не на озброєння, а на інфраструктуру, у кращому разі гроші почнуть надходити десь у середині жовтня, коли дорожньо-будівельний сезон уже завершуватиметься. Про це для ZN.UA пише Юрій Ніколов, журналіст і засновник проекту “Наші гроші”.
сторія з ремонтом доріг неочікувано вивернулася навпаки. Тепер насправді потрібні Україні ремонти не можуть розпочатися через лобізм картелістів.
…На початку серпня в української влади почало зароджуватися відчуття, що вже час витрачатися на ремонт доріг. Перший воєнний переляк минув, зруйновані дороги та мости у критичних точках справді треба ремонтувати для транспортування харчів, палива та зброї. Тим паче тоді вже з’явилися перші натяки на те, що зарубіжні союзники нарешті почнуть давати нам долари та євро у необхідній для існування України кількості.
Грошовий кран для Укравтодору трохи відкрутили. За першу половину серпня його підрядники отримали близько 700 млн грн. Далеко не довоєнні часи, коли такі суми виплачували іноді за один день «Великого будівництва», але, тим не менш, удвічі більше, ніж Укравтодор міг платити своїм підрядникам у червні та липні (див. рис.).
Відтак, влада почала готувати законодавче поле для повернення зневоднених рахунків шляховиків.
Ще на початку вторгнення Верховна Рада прийняла два рішення. Одним було встановлено, що гроші Дорожнього фонду мають першочергово спрямовуватися на озброєння та обслуговування старих кредитів Укравтодору. А другим — скасовано акцизний податок на паливо, з якого в основному і наповнювався Дорожній фонд. Щоб на автомобілістів не так сильно тиснув злет цін.
Зрозуміло, що ділити стало майже нічого, і на дороги цього літа Укравтодор давав дуже обмежені гроші для латання зруйнованих ділянок доріг і мостів. Йшлося про суми в кількасот мільйонів на всю Україну на місяць — незначні копійки. І на Банковій прийняли політичне рішення — повернути акцизи для поповнення Дорожнього фонду і спрямувати гроші з нього не на озброєння, а на інфраструктуру.
Відповідні законопроєкти міністр інфраструктури Олександр Кубраков почав протягувати ще на початку серпня, і в середині місяця вони потрапили в Раду. Якби все було нормально, то їх швидко проголосували б, уже у вересні акциз повернувся б у ціну палива, і в Укравтодора збільшився б потік грошей на дійсно необхідний ремонт доріг і мостів. За прогнозом ініціаторів, йшлося про 3,6 млрд грн на місяць. Небагато порівняно з «Великим будівництвом», коли на асфальтування щомісяця витрачали 10 млрд грн при курсі 28 грн за долар, але бодай щось.
Однак це була б не Україна, якби все було нормально. Тому вже вересень, а закони ще не прийнято, і у кращому разі гроші почнуть надходити десь у середині жовтня, коли дорожньо-будівельний сезон уже завершуватиметься.
Основних причин провалу дві.
№1. Гроші не на зруйновані мости, а на асфальтну маржу для корупційних конвертів?
Мінінфраструктури саме дало підстави для підозр, засекретивши перелік об’єктів, які збираються ремонтувати за акцизні податки. Бо одна справа, коли гроші йдуть на підірвані та зруйновані пів сотні мостів на звільненій Півночі України та прифронтових територіях Сходу та Півдня. А інша — коли зібрані мільярди підуть на зручне асфальтування зручними підрядниками у зручних місцях за зручними кошторисами. Умовно кажучи, відновлення якогось мосту на Чернігівщині набагато зрозуміліше, ніж асфальтування дороги десь на Вінниччині чи у передмісті Дніпра.
На пряме запитання «Економічної правди» про ключові об’єкти для відбудови Олександр Кубраков відповів отак: «Вони вже є. Деякі затверджені постановою уряду».
Однак у відкритому доступі цього списку нема. А тому залишається тільки одна можливість дізнатись хоча б щось — «Прозорро». А там картина геть не така.
У серпні служби автодоріг оголосили закупівлі на шляховий ремонт на 390 млн грн. Лише одна стосується деокупованої Сумщини. Найбільші ж підряди — це велика дорога у передмісті Дніпра. Решта — мости і дороги, яких не було пошкоджено ворогом (див. табл.). І майже все — тим самим фаворитам Укравтодору, які останніми роками і ділили маржу «Великого будівництва».
Таким чином, у сторонніх спостерігачів виникає цілком резонне запитання: «Може, це просто поновлюється «Велике крадівництво» для поповнення обмілілої каси, з якої до війни роздавалися зарплатні конвертики слугам влади?».
Та дорожній картель і чорний кеш для нардепів — це лише частина проблеми і у цій історії наразі не головна. Може, дійсно пізніше буде оприлюднено контракти на відновлення мостів, справді зруйнованих війною.
У провалі швидкого старту ремонту мостів більше винні лобісти паливної індустрії.
№2. Акцизний переділ ринку
До вторгнення акцизи на паливо в Україні були такі: бензин — 2,13 євро за літр, дизпаливо — 1,39 євро, скраплений газ — 0,52 євро.
Тобто покупці дешевого автогазу платили менший акциз, ніж «нафтові» їздоки. Це відповідало світовим тенденціям. Бо вважається, що газ на автомобіль ставлять не від гарного життя. Автогаз не дає тієї тяги, що «нафтові» палива, тому на ньому здебільшого їздять невеликі автомобілі небагатих чи економних людей. Таким чином, уряди меншими акцизами на автогаз роблять автомобільний транспорт доступнішим для різних верств населення. Автомобіль не розкіш, а засіб пересування.
Однак для великих продавців палива це проблема. Маржа на автогазі становить лише 1–2 грн з літра. А різниця між оптовою і роздрібними цінами бензину і дизпалива нині перевищує 10 грн з кожного літру. Тобто продавати «нафтові» палива для потужних машин у багато разів вигідніше, ніж дешевий автогаз.
Тож коли влада вирішила повертати акциз, «хтось» вирішив, що він має повернутися не у старій пропорції, а у розмірі 1 євро на кожен вид палива. Це призвело б до того, що на ті самі 4 гривні мав би подорожчати і автогаз за ціною 28 грн, і дизпаливо за ціною 54 грн. У відсотках це означає, що автогаз подорожчав би на 15%, а дизпаливо — лише на 7%. З урахуванням того, що для подолання однієї й тієї ж відстані автомобілю потрібно більше газу, ніж ДП, то ціновий шок для і так не найзаможнішого споживача автогазу був би більший, ніж для середнього «нафтовика». А значить, було б створено передумови для перетікання споживачів із газового у нафтовий сектори автомобільного палива. Вигодонабувачами цього процесу стали б великі постачальники «нафтових» палив. Їхні АЗС відомі кожному автомобілісту.
Звісно, неприкритий лобізм збільшення доходів однієї групи бізнесменів викликав спротив у автогазової індустрії, яку просто роздягають заради конкурентів. І у політиків, які чудово розуміють, по яких верствах населення завдається удар заради токсичного асфальтування. Почалися дискусії, і законопроєкт з однаковими акцизами 16 серпня не змогли поставити в порядок денний, не додали голосів навіть самі «слуги народу».
Скандал привів до пошуку виходу. «Слуги народу» розробили законопроєкт №7668-д, у якому ставки акцизів вже були різними — по 1 євро на літр ДП і бензину і 0,5 євро — на літр автогазу. Однак швидко прийняти знову не вийшло, бо до цього законопроєкту та до №7669 (він дозволяє витрачати гроші не на зброю, а на асфальт) нардепи подали тисячі поправок, і тепер треба ще тиждень на їхнє опрацювання. Нардеп Ярослав Железняк прогнозує, що зрештою акцизи і гроші у Дорожній фонд для ремонту мостів у кращому разі повернуться у жовтні. Наприкінці будівельного сезону.
А все могло би бути геть інакше…
