Подумайте про нашу перемогу. І не про кайф який буде. А про те що армія знов виплесне назовні нас і таких як ми в величезній кількості.
Нас .. тих що обережно оглядають узбіччя навіть щоб відлити. Нас тих що можуть зафлешбечившись інстинктивно пригинатися біля лісів і посадок…
Нас що такі різкі і такі прозорі. Матюкливі і жорстокі ( насправді просто більш справедливі). З зовсім незрозумілими звичками…
З війни не повернеться ніхто – навіть той хто вижив. Ми як особистості вмерли …
Хто коли прийшов до воєнкомату хто після першого бою хто вже давно. Ми вмираємо ламаючи себе через коліно – бо ви ж розумієте що ми так само хочемо жити і так само не хочемо болю страждань і навантажень. Та ми розуміючи свій шлях ломаємо себе і виконуємо те що маємо. Тому ті хто повернеться будуть зовсім інші люди. Не ті з ким ви дружили.. не ті з ким працювали і кого любили. Прийдуть інші. І до цього тре готуватися.
Коханим заспокоювати вночі… Коли він/вона скрижучи зубами буде прокидатися від жаху кричучі імя тих кого вже не повернути…з розумінням відноситися до змін і намагатися прийняти. Розлучення іде рука об руку з птср .. а птср зараз у всієї країни. І це теж тре розуміти. І намагатися прийняти.
Друзям тре розуміти що і смаки і звички зміняться. І коло спілкування теж. Будуть незрозумілі мирняку жарти. Треш і чорнушність. Можливо алкоголь. І саме ваша справа вчасно підставити плече щоб воїн точно впорався з адаптацією.
Я не вірю як і раніше що держава з цим впорається. Але я прошу наш народ. Так само як ви не кинули нас волонтерствуєте і допомагаєте – спробуйте витягнути всіх кого зможете від падіння у морок безнадії непотрібності і байдужості коли все закінчиться.
Під нашими бородатими жорстокими на вигляд обличчами живуть люди які неймовірно потребують підтримки. Наш сарказм чорнушність і матюча найчастіше лиш маскування щоб сховати монотонний біль від усього що бачив пережив і що зламав в собі назавжди. Ми не найсміливіші люди в світі. Ми вміємо боятися.
І найбільше ми, а особисто я, наприклад, боїмося повторення того що було. Коли ти непотрібен нікому .. коли чиновники майже сміються в очі і тебе стримує від нанесення пошукджень лише тоненький наліт самоконтролю. Коли тебе ніхто крім таких само камуфляжних не розуміє і головне не хоче.. бо ти виконав що мав і більше не потрібен. Повірте це найжахливіше що може бути для солдата що повернувся.
Підтримайте в цей момент хлопців… Не дайте зламатися.
Ми переможемо .. не може бути інакше . Але ніхто не повернеться з війни… Навіть ті що вижили.
