Українська кампанія ударів по нафтопереробних заводах у Росії, розгорнута з літа 2025 року, вже змінила енергетичну і фінансову картину країни-агресорки. Якщо ще рік тому подібні атаки виглядали, радше, символічними, то нині вони стали системним елементом економічного тиску, що виводить російський паливний ринок у стан тривалого шоку.
Про це пише для Zn.ua Олег Саркіц, підприємець, економіст, експерт з антикризового менеджменту, волонтер, засновник Громадської організації «Народна мрія», співзасновник БФ «До Мрії».
Упродовж минулого тижня українські безпілотники завдали низку ударів по російських нафтотерміналах і НПЗ, зокрема у Феодосії (Крим) та Уфі (Башкортостан). Найрезонанснішим став удар 13 жовтня по найбільшому нафтотерміналу в Криму — за повідомленнями, у пожежі постраждали кілька резервуарів. Попередній удар по цьому ж об’єкту 6–7 жовтня призвів до значної пожежі й диму, супутникові сліди задимлення сягали завдовжки майже 12 км. В Уфі 11 жовтня дрон-атака спричинила вибухи та пожежу на нафтопереробному заводі «Башнефть-УНПЗ».
Ці та інші атаки продемонстрували здатність ЗСУ виходити на критичні енергетичні вузли глибоко в тилу ворога, завдаючи як економічного, так і іміджевого удару, примушуючи російську сторону витрачати ресурси не лише на оборону, а й на ліквідацію наслідків.
За даними низки аналітичних агентств — від BBC Verify до Financial Times і російської «Сиалы», понад третина нафтопереробних потужностей Росії перебуває в простої. Йдеться про приблизно 38–40% виробничої бази, або близько 2 млн барелів нафти на добу, що перестали перетворюватися на бензин, дизель і реактивне пальне. Із 38 великих російських НПЗ принаймні 21 було уражено від початку року, а в окремих випадках — по кілька разів. Зупинені або частково виведені з ладу ключові гравці галузі: КІНЕФ у Кіришах, Рязанський, Новокуйбишевський, Астраханський, Орський і низка інших заводів.
Для розуміння масштабу енергетичної бази Росії: у червні 2025 року країна видобувала приблизно 9,2 млн барелів сирої нафти на добу, водночас експорт готових нафтопродуктів становив майже 2,55 млн барелів на добу, а близько 3 млн залишалося на внутрішньому ринку. Того ж місяця доходи від експорту нафтової сировини й нафтопродуктів становили приблизно 640–650 млн дол. на добу. Ці дані показують, що навіть помітна втрата майже 2 млн барелів на добу переробки здатна створити суттєвий дефіцит у внутрішньому виробництві та відрізати доходи від експорту готових продуктів.
Ці удари мають три рівні ефективності — тактичний, економічний і політичний.
Тактичний вимір очевидний: українські безпілотники дедалі частіше долітають углиб російської території. Удар по Тюмені на відстані понад 2000 км від лінії фронту став рекордним і продемонстрував вразливість навіть так званого глибокого тилу Росії. Цей факт має не лише військове, а й психологічне значення — Кремль втрачає відчуття безпеки навіть на Уралі.
Економічний ефект вимірюється масштабним збоєм у роботі паливного ринку. За оцінками Bloomberg, дефіцит бензину сягає 20% від внутрішнього попиту. Виробництво бензину впало на мільйон тонн лише у вересні, а дизельного пального — ще відчутніше. Оптові ціни на пальне зросли на 40% від початку року, тоді як роздрібні збільшилися на 20–30%, попри спроби держави заморозити тарифи. Результат — черги на заправках у Сибіру, на Далекому Сході, у Криму та частині Центральної Росії. Деякі незалежні АЗС закрилися, втративши рентабельність через різницю між закупівельною та дозволеною роздрібною цінами.
Якщо кампанія ударів по російських НПЗ збережеться з нинішньою інтенсивністю та точністю, економічний ефект для Кремля стане критичним.
Уже сьогодні, навіть без повної зупинки експорту, втрати від скорочення переробки та експортних потоків перевищують 100 млн дол. на добу. За сценарію, коли атаки виведуть з ладу критичну кількість заводів і режим буде змушений підтримувати повну заборону на експорт нафтопродуктів, щоденні втрати можуть сягнути 200–220 млн дол., що дорівнює понад 6 млрд дол. на місяць.
Кремль реагує у звичній манері — тимчасовими заборонами експорту бензину і дизелю, популістськими заявами про повний контроль над ситуацією та адміністративним тиском на ритейлерів. Але ринок, як і війна, не терпить політичної магії. Російські нафтопереробні потужності було модернізовано у 2010-х роках за рахунок західного обладнання, яке тепер недоступне через санкції. Китайські або білоруські аналоги не можуть швидко замінити складні технологічні вузли, насамперед крекінгові установки, які є ключем до виробництва високооктанового пального. Тож кожен новий удар не просто створює тимчасові перебої, а фактично виводить з ладу стратегічну інфраструктуру на місяці.
Енергетична криза вже починає тиснути на економіку РФ на макрорівні. Зниження переробки призводить до менших надходжень податків і митних зборів, а отже, до меншої акумуляції коштів у бюджеті Росії, який і без того виснажений війною. Хоча експорт сирої нафти поки тримається, логістика працює на межі. Морські порти Приморськ, Новоросійськ та Усть-Луга перевантажені, а альтернативні маршрути технічно непридатні чи вже заповнені. Втрата навіть кількох насосних станцій або резервуарів унаслідок нових атак може зруйнувати баланс експорту, від якого залежить фінансування війни.
Політичний ефект цієї кампанії найменш вимірюваний, але, можливо, найнебезпечніший для Кремля. Російська влада може брехати про успіхи на фронті, але не здатна приховати від громадян порожні бензобаки. В енергетичній державі, де бензин — синонім добробуту і стабільності, паливна криза є потужним символом деградації.
Особливо показовою є ситуація у Криму, де бензин доводиться продавати по талонах, а ціни перевищують середньоросійські. Це вже не просто логістична проблема — це сигнал соціального роздратування, яке з кожним тижнем набирає сили.
На відміну від формальних обмежень Заходу, ці удари мають негайний фізичний ефект — вони знищують не гроші, а можливості. Без можливості переробляти нафту Росія змушена імпортувати бензин з Білорусі, Китаю чи Південної Кореї, сплачуючи за нього дорожче, ніж отримує від експорту сирої нафти. Це абсурдний, але цілком реальний фінансовий цикл країни, яка веде війну проти економічно гнучкішого супротивника.
Ефективність українських ударів по російських НПЗ можна назвати системною. Вони не обрушують економіки миттєво, але крок за кроком відрізають Москву від найбільш рентабельної частини її енергетичного комплексу — внутрішньої переробки. У результаті держава, яка десятиліттями пишалася статусом «енергетична наддержава», дедалі більше схожа на нафтосировинну периферію з паливними талонами, адміністративними заборонами та зростаючим невдоволенням у регіонах.
Україна, використовуючи власний інтелектуальний і технологічний потенціал, створила зброю не лише військову, а й економічну. І якщо влітку 2025 року світ ще вагався, чи мають удари по російських НПЗ стратегічний сенс, то восени сумнівів не залишилося: це одна з найефективніших операцій із руйнування економічного тилу агресора у сучасній війні.
