Угода має значно ширший зміст, ніж про видобуток копалин. Йдеться про фінансування відбудови України, пише для Ліги Михайло Непран, економіст, перший віце-президент ТПП, член Української Ради Бізнесу.
-Характерним є вже те, що раніше тема рідкісноземельних металів в Україні не викликала особливого інтересу. Тому вже за це можна подякувати Трампу – нарешті народ усвідомив, що в нас є не лише чорноземи.
Пам’ятаєте, як усі 30 років незалежності точилася політична боротьба за право приватної власності на землю? Тепер ми відкриваємо для себе ще одну цінність – корисні копалини.
Це вже позитивний сигнал: ми нарешті звернули увагу на те, по чому ходимо і чим багаті. Але я хотів би розглянути питання ширше.
Ми живемо в надзвичайно цікавий період світової економічної історії, коли перед нашими очима завершується ера нафтової економіки та розпочинається ера рідкісноземельних металів. Якщо узагальнити, то можна виділити три великі етапи розвитку.
Наприкінці XVIII та протягом усього XIX століття домінувала економіка заліза та вугілля. Міць держав вимірювалася обсягами видобутку вугілля та виплавки сталі, адже саме ці матеріали були основою промисловості: з них будували мости, виготовляли механізми, автомобілі, танки. Цей період тривав до початку XX століття.
Після Першої світової війни розпочався стрімкий розвиток нафтової галузі. З 1940-х – 1950-х років почалася епоха нафтової економіки, що досягла піка наприкінці XX – на початку XXI століття. Але зараз ми стаємо свідками її занепаду. На зміну нафті приходять енергозберігальні технології, альтернативні джерела енергії, нові матеріали – пластик, полімери, а також зелена енергетика.
У сучасному світі нафта, яка домінувала близько 70 років, поступається місцем рідкісноземельним металам. Чому? Тому що вони є основою новітньої економіки – мікрочипів, електротехніки, електромобільної промисловості. Без них неможливі сучасні літієві акумулятори. І що цікаво, Україна опинилася в центрі цього процесу, потрапивши в глобальний тренд.
Що це означає для нас? Передусім – потенційно важливу угоду зі США. Але варто розглядати її не лише в контексті корисних копалин. Ми не знаємо всіх деталей переговорів, однак із того, що з’являється у відкритих джерелах, зрозуміло, що угода має значно ширший зміст.
Заяви про рідкісноземельні метали – це, безумовно, політичний хід Трампа. Він прагне показати своїм виборцям, що дотримується обіцянок: не роздає гроші безконтрольно, а працює з гарантіями. Це логіка американської політики, а Україна в цьому процесі виконує роль важливого партнера.
Фігурують різні цифри – спочатку $500 млрд, тепер $300 млрд чи $100 млрд, але це вже деталі. Важливо те, що створюється спеціальний фонд, який контролюватиме кошти, спрямовані на відбудову України. У публічному просторі ця тема поки що недостатньо висвітлена, але з відкритих джерел можна припустити, що гроші, отримані від видобутку рідкісноземельних металів, підуть саме на відбудову країни.
Причому не лише американські інвестиції – можливий прихід коштів від європейських, арабських, китайських компаній.
Ця угода окреслює механізм, за яким здійснюватиметься відновлення української економіки, як відбуватиметься фінансування, через які структури та як здійснюватиметься контроль. Адже ключова проблема, яка турбує Захід, – це рівень корупції.
На жаль, корупційні скандали нікуди не зникли, навіть під час війни. Через це ні США, ні Європа не нададуть нам кошти безпосередньо – вони проходитимуть через міжнародні фонди під жорстким наглядом.
Саме тому створення фонду, який контролюватиме як видобуток рідкісноземельних металів, так і витрати на відбудову, є стратегічно важливим кроком. Це не лише питання економіки, а й контролю.
За попередніми даними, 50% участі у фонді належатиме Україні, 50% – міжнародним партнерам. Це могло б стати оптимальним варіантом, адже ми розуміємо всі ризики, пов’язані з можливими зловживаннями. І без міжнародного контролю жодна фінансова допомога не надійде.
Таким чином, ситуація аж ніяк не виглядає апокаліптичною. На жаль, у медійному просторі популярність отримують саме панічні заяви, адже що страшніший прогноз – то більше його цитують. Але якщо оцінювати ситуацію тверезо, жодної катастрофи тут немає.
По-перше, офіційні дані про реальні запаси рідкоземельних металів в Україні досі відсутні. Ба більше, протягом усіх років незалежності звучали заяви, що ми маємо достатньо газу для внутрішніх потреб, але аж до 2014 року його активно імпортували з Росії, тому що це було вигідно певним політичним групам.
По-друге, Держкомгеологія не оприлюднювала жодної офіційної інформації про масштаби покладів. Знайти родовище – це лише перший крок, а ось до початку його промислової експлуатації може минути кілька років. Необхідні технології, вирішення екологічних питань, кадровий потенціал.
Це не так, що 28 лютого підписали угоду, а 1 березня американці приїхали й почали бурити.
І нарешті, ще 2019 року Україна підписала меморандум із Єврокомісією щодо видобутку аналогічних металів. За шість років про його реалізацію майже нічого не чутно. Те саме може статися й з нинішньою угодою.
Підсумовуючи: ця угода має більше політичне, ніж економічне значення, а її реальне втілення ще залишається під питанням. Тож підстав для паніки немає, – вважає економіст.
