“Я зараз на передовій. Росіяни стріляють, а у нас нема, чим по них вжарити. Терпимо, шукаємо вихід. Отак і з тим, що сіяти. Треба шукати можливості”, – розповідає Валерій Мартишко, фермер з Київщини, який від початку війни зі зброєю захищає землю, не втрачаючи зв’язку зі своїм господарством.
Попри гарний врожай цього року, за його словами, аграрії в нулі, а якщо рахувати ще й інфляцію, то в мінусі. Прибуток з’їдає логістика.
“І неможливо вивезти, і нема куди”, – каже фермер. Через це цієї осені в його господарстві частину землі засівати не будуть.
По тому, як Росія вийшла із зернової угоди, що дозволяла експортувати зерно Чорним морем, в українських аграріїв з’явилися додаткові проблеми. Порти на Дунаї, які розглядалися як альтернатива закритому морському шляху, зазнали російських обстрілів. А “шляхи солідарності” на західних кордонах працюють із обмеженнями, які навряд чи зникнуть.
Багато хто з українських виробників, як і Мартишко, вирішив скоротити посіви чи відмовитися від зерна і перейти на інші культури, пише ВВС.
Що втрачає Україна
За час незалежності від абстрактної житниці, як називали Україну за радянських часів, вона стала одним із провідних гравців на світовому ринку харчів. Від 1992 до 2021 роки виробництво зерна у країні зросло у 2,5 рази – із 35,5 млн до понад 85 млн тонн.
За кілька років до війни аграрний експорт став головним для держави, витіснивши металургію на друге місце.
За даними Продовольчої програми ООН (FAO), напередодні російського вторгнення український аграрний сектор давав до 20% ВВП та понад 40% експортних доходів.
Як підрахували у FAO, за підсумками 2021 року Україна була лідером світового ринку соняшникової олії із часткою у 45%, третім найбільшим виробником кукурудзи, ячменя і рапсу.
У 2021-му країна також була шостим виробником пшениці й давала десяту частину світового експорту.
У липні цього року, коли Росія вийшла із зернової угоди, експорт товарів з України впав до найнижчого від початку вторгнення рівня. Якщо порівнювати із липнем 2022-го, він скоротився на 18%.
У продовольчому сегменті основні втрати припали на експорт зерна. Він скоротився до 0,4 млрд доларів або 2,2 млн тонн – мінімуму з серпня 2022 року, коли його вдалося відновити завдяки угоді про коридор.
Водночас за даними Російського зернового союзу за серпень Росія відвантажила на експорт 7,7 млн тонн зерна. Це рекорд для серпня за останні сім років. Він на 32% перевищив показник серпня минулого року,
Для України ж зупинення чорноморського шляху призведе до того, що експорт аграрної продукції з України у 2023 році буде на 2 млрд доларів меншим, ніж він міг би бути, підрахували в НБУ. Там не очікують, що коридор відновлять до кінця війни.
Але у банку сподіваються, що обмеження з боку ЄС на експорт української сільгосппродукції діятимуть лише до 15 вересня.
Непередбачувані шляхи солідарності
У травні 2022 року ЄС запустив так звані шляхи солідарності – альтернативні маршрути для експорту українських товарів через європейські країни.
За даними союзу, завдяки цим шляхам за рік країна експортувала понад 40 млн тонн зерна. Це навіть більше, ніж завдяки чорноморській ініціативі.
Проте вже за рік, у травні 2023-го, під тиском Польщі та ще чотирьох країн-сусідів Євросоюз заборонив імпорт української пшениці, кукурудзи, ріпаку і насіння соняшника.
Тоді передбачали, що обмеження діятимуть лише до 15 вересня, а до того вдасться знайти варіант, який дозволить і надалі вивозити зерно та задовольнить усіх. І фермерів із країн-сусідів, і українських аграріїв, і споживачів їхнього зерна в Європі та за її межами.
За літо конкретних домовленостей досягти не вдалося. Градус суперечки поступово підвищувався. На початок осені Польща та Угорщина заявили, що готові заборонити український імпорт в односторонньому порядку у разі, як ЄС не подовжить заборону централізовано.
При цьому і в Брюсселі, і у Варшаві не забувають підкреслювати: попри заборону на імпорт до п’яти країн, транзитні шляхи для української продукції залишаються відкритими.
Але вони переповнені. Не лише українська, але й європейська інфраструктура не дозволяють зберігати і транспортувати ті обсяги, які навіть під час війни може виробляти Україна.
Це також є однією з причин того, чому ініціативи з експорту через порти на Балтійському та Середземному морях у Литві чи Хорватії поки що залишаються швидше добрими намірами, аніж реальною можливістю.
За оцінками учасників зернового та логістичного бізнесу, щоб перевезти туди залізницею обсяг зерна, потрібний для завантаження одного морського судна класу “панамакс”, за нинішньої пропускної потужності треба з пів року.
Якщо додати до цього відсутність достатніх площ для правильної перевалки та зберігання зерна в європейських портах, проблему широкої і вузької колії в Україні та Європі та дефіцит вагонів-зерновозів, очевидно, що шляхи солідарності стають “золотими”.
Дунайська альтернатива
Ще до того, як Росія оголосила про вихід із чорноморської ініціативи, реальною альтернативою їй стали вважати шлях через Дунай, який здавався безпечнішим.
Але після обстрілів дунайських портів, коли ракети, шахеди чи їхні рештки падали за кілька сотень метрів від кордонів чи навіть на території Румунії – члена ЄС та НАТО, впевненість у надійності цього шляху пішла вниз. А ставки фрахту суден – вгору.
Якщо до цього додати черги на залізниці (адже зерно треба ще довезти й до дунайських портів), а також нижчі обсяги вантажів, які можуть перевозити річкові та каботажні судна порівняно із морськими, стає зрозуміло, чому трейдери весь час повертаються до думок про Чорне море.
Чорноморські та інші варіанти
Не виключено, що зерновий коридор у Чорному морі в якомусь вигляді відновлять. Врешті, і для Росії, яка також є потужним гравцем зернового ринку, це є головним шляхом для експорту зерна. Але його формат відрізнятиметься від минулорічного.
Вже понад місяць Росія веде переговори з Туреччиною та Катаром щодо нової конфігурації зернового експорту. Але, як показала сочинська зустріч російського та турецького президентів 4 вересня, результатів цих переговорів наразі немає. Немає і згоди РФ повернутися до старої угоди. Москва нагадує про вимоги, які вона висувала рік тому. Насамперед йдеться про зняття обмежень на імпорт російських добрив та зерна і пов’язаних із цим банків.
До відновлення участі Росії у чорноморській ініціативі разом з Україною, як і до заяв Києва про розблокування експорту та тимчасові коридори у Чорному морі, серйозного ставлення у бізнесу немає.
Бракує також і деталей альтернативних шляхів. Але щонайменше один із варіантів, що опрацьовується, пов’язаний із страхуванням вантажів.
Київ завершує роботу зі світовими компаніями над схемою для страхового покриття зернових суден, що прямують до та з чорноморських портів, повідомив Financial Times заступник міністра економіки Олександр Грибан. За його словами, угода передбачає участь українських державних банків та міжнародних страхових груп, включно із таким гігантом, як Lloyd’s of London.
Ще одну альтернативу озвучив Reuters представник Держдепу Джеймс О’Браєн. За його словами, наразі у Сполучених Штатах бачать, що “існують життєздатні маршрути через територіальні води України та суходолом”.
Завдяки цьому, за словами представника Держдепу, український аграрний експорт може повернутися до довоєнних показників.
Похмура атмосфера
У пошуках шляхів, як вивезти зерно, сторони, особливо міжнародні партнери України, оперують фізичними обсягами. Саме це важливо для харчової безпеки.
Проте для аграріїв наперед виходять не обсяги, а гроші.
Попри те, що цьогорічний врожай буде на 20% більший за торішній, високі витрати на логістику та відсутність альтернатив вплинули на ціни і зробили вирощування зернових в Україні неприбутковим.
Як визнають в НБУ, маржинальність аграрного бізнесу погіршується, й це матиме вплив на загальні показники української економіки, адже АПК завжди був одним із її локомотивів.
“Ми не очікуємо позитивного внеску від сільського господарства, розуміючи, що ті проблеми, які ми матимемо у другій половині цього року, явно відбиватимуться на бажанні агропромислових виробників вкладати додаткові ресурси у виробництво”, – йдеться в одному з останніх прогнозів Національного банку.
В умовах падіння експорту, через неможливість продати вирощене зерно, будуть скорочуватися посіви. А дехто й взагалі не сіятиме озиму групу, підтверджує такі прогнози Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради.
“Робить тільки для того, щоб робить, ніхто не буде”, – пояснює логіку виробників фермер Мартишко. Він твердить, що цього року вирішив вивести 10% площ в пар, а наступного року, можливо, це буде 30%.
Через те, що логістика є дорогою, виробники отримують мало грошей, каже Олег Нів’євський з Київської школи економіки (KSE). “Десь на рівні собівартості виробництва, а у деяких випадках вони і її не покривають”, – пояснює економіст.
Тому, крім зменшення посівів, виробники також вирощуватимуть те, що можна легше і дорожче продати.
Саме тому ще до виходу Росії із зернової угоди структура посівів в Україні вже змінювалася. Почали сіяти більше олійних, бо вони дорожчі за пшеницю, також так “зручніше покривати” логістику. Цей тренд на заміну зернових олійними триватиме, принаймні поки війна, вважає Нів’євський.
Вже незабаром зміниться не лише структура посівів, але й саме обличчя українського АПК, вважає оглядачка аграрних ринків Лариса Гук.
Не виключено, що наперед вийдуть середні фермерські господарства, тоді як великих агрохолдингів поменшає, особливо у прикордонних з Росією регіонах або на територіях, що були чи залишаються під окупацією. Але те, що і як вони сіятимуть, зміниться неодмінно.
“Минулий сезон ми проскочили по інерції, тому що основа врожаю, пшениця, була закладена ще восени 2021 року”, – нагадує експертка. У врожаї 2022 вже було мінус один мільйон гектарів по пшениці через окупацію.
Як буде далі?
Кожен із виробників в першу чергу думає, на чому можна заробити, наголошує Гук, а пшениця не є тою культурою, на якій можна найбільше отримати: “Тобто цього сезону до того “мінус мільйон” ще щось додасться”.
У мінус аграріям грає і ще один фактор. Левова частка пшениці, які вирощують у країні, є фуражною. Звідси і нижча ціна, ніж можна було б отримати за той самий обсяг, якби це був вищий ґатунок.
“В Україні можна й палицю в землю посадити, воно буде рости, бо земля родюча і благодатна. Тобто з обсягами питань нема – можемо і експортувати, і задовольнити внутрішній ринок. Але задовольнити чим?” – запитує Лариса Гук.
Якщо подивитися загалом на наші найкращі і найгірші сезони, то поки що ситуація не найгірша, каже оглядачка. Але вона з кожним днем починає мінятися в гіршу сторону.
Що робити зараз
Поневіряння з експортом, зокрема й аграрним, під час війни показали, що українська економіка повинна переорієнтовуватися на переробку й експорт готової продукції замість сировини. Так вважає перша віцепрем’єрка – міністерка економіки Юлія Свириденко.
Член аграрного комітету Іван Чайківський заявив, що модель “посіяв-зібрав” для аграріїв більше не працює.
“В Україні такі підприємства просто зникнуть”, – заявив депутат. Він пояснив: ще з минулого року ті аграрії, які мали в себе переробку, мали тваринництво, птахівництво, свинарство чи рогату худобу, почувалися зовсім по-іншому, ніж аграрії, які орієнтувалися на виробництво зерна чи олійних на експорт.
На це виробники відповідають, що і для продуктів переробки треба шукати експортні шляхи, як і нових покупців на готову продукцію.
“Ну, зробимо ми з вами утричі більше борошна, ніж можемо з’їсти, і що робити? Будемо шукати логістичні шляхи, як його продати”, – заявив президент Української зернової асоціації Микола Горбачов “Главкому”.
Економіст Нів’євський вважає, що переробка не є панацеєю, хоча виробники знайдуть такі можливості. Все залежатиме від того, чи будуть в них ринки збуту.
“Про це треба у першу чергу турбуватися, а не про те, чи можу я виробити борошно, а не просто зерно”, – каже він.
“Технічні культури – цей вихід був би гарний, якби ми раз – і побудували багато спиртових заводів і переробляли б на спирт. Але ріпак чи сонях все одно треба після переробки відправляти на експорт – трохи менші обсяги, але все одно його треба якось везти”, – розмірковує фермер Валерій Мартишко.
Що буде далі
Цього сезону експорт агропродукції з України – це в середньому 3,6-3,8 млн тонн на місяць – проти 5,7 млн тонн у минулому, каже керівник аналітичного відділу Concorde Capital Олександр Паращій.
Але минулого, зауважує він, треба було вивезти залишки рекордного врожаю довоєнного 2021-го. Цьогорічний потенційно можна вивезти і без зернового коридору, який відпрацював своє.
“Головне зараз налагодити нормальні стосунки із нашими західними сусідами, щоб вони не обмежували транзит”, – вважає аналітик.
“Оскільки бізнес реагує на виклики швидко, вихід знайдуть”, – вважає Нів’євський. Надії економіст покладає на розширення дунайського коридору та європейського напрямку. Попри позицію деяких сусідів України.
Якщо подивитися на проєкти, які є на кордоні, ми бачимо, що люди хочуть інвестувати в перевалку, щоб була можливість більше експортувати, зазначає економіст.
Водночас найменше сподівань Нів’євський має щодо чорноморського коридору – принаймні до завершення війни. Він дав можливість вивезти величезні залишки зерна, що були з довоєнних часів. А потім працював лише в мінус – “не давав можливості тим гравцям, які користувалися цим коридором, будувати альтернативні експортні потужності, тобто інвестувати у західний кордон”.
“Ми втратили рік інвестицій, які могли б допомогти вивезти на експорт продукцію вже зараз, в цьому сезоні”, – каже Олег Нів’євський.
А коли немає впевненості у нормальному експорті, втрачаються й стимули для виробництва.
Через це осінь буде ще важчою з точки зору планування для сільгоспвиробників.
“Принаймні ті, з ким я спілкувався, кажуть, що ця затяжна війна, збитки і руйнування, невпевненість в тому, чи буде експорт і нормальна ціна, все це створює похмуру атмосферу в плануванні виробництва”, – додає він.
То чи можна говорити, що Україна втрачає свої позиції як житниця?
Якщо порівнювати з тим, якими вони були раніше, то якісь позиції в нас провисають, з точки зору обсягів ми пішли вниз, каже Лариса Гук. Але поки що виглядає, що аграрії зможуть швидко відновити втрачені позиції, коли буде можливість. Проте за цей час зміняться і те, хто сіє на українській землі, й що сіють.
“Ми навіть в Радянському Союзі виробляли 50 млн тонн зерна. А під час війни ми виробили 70. Якщо, дасть Бог, війна закінчиться, повернуться втрачені території, то про що ми говоримо – будемо житницею”, – оптимістично каже фермер Мартишко.
Але одночасно в ньому говорить і солдат з передової:
“Ніхто не знає, що буде далі з країною. Всі бачать, що війна ця безкінечна, Росія руйнує нашу економіку. Те, як заміновані поля у нашому прикордонні, – це жах. Там розбиті аграрні підприємства, повністю знищені під нуль, все попалене край неба лежить”, – розповідає він про те, що бачить на власні очі як фермер, якому довелося стати воїном.
Але додає: “Наш письменник Шолом Алейхем казав, що обов’язково треба надіятися, що все поправиться. На сьогодні мета – виперти ворога з країни, вижити підприємствам і вижити людям. А решту – зробимо”.
