Коли минулого року Росія напала на Україну, її горілку швидко зняли з прилавків магазинів у всьому світі. Це дало можливість конкурентним українським брендам зайняти спорожніле місце.
Виконавчий директор компанії Nemiroff Юрій Сорочинський дуже пишається тим, що продажі української горілки Nemiroff продовжують зростати, пише ВВС.
“Ми в захваті від того, що наш бренд визнаний у всьому світі, – додає Сорочинський. – І вдячні нашим закордонним клієнтам, які обирають Nemiroff із солідарності з Україною”.
Горілка – продукт, який додають у різноманітні напої, використовують як основу для коктейлів або п’ють у чистому вигляді. Річні обсяги її світових продажів складають 46,6 млрд. доларів.
Після широкомасштабного російського вторгнення в Україну горілка несподівано опинилася у центрі уваги міжнародних ЗМІ.
Західні споживачі, ритейлери та уряди бойкотували російські алкогольні вироби. А іноземні горілчані бренди з російськими назвами на кшталт Smirnoff поспішили заявити, що насправді вони не з Росії. Smirnoff, приміром, належить британській корпорації Diageo.
Національне походження горілки є предметом гарячих суперечок. Але більшість істориків погоджуються, що історичним центром виробництва горілки є сьогоднішня Польща, Росія та Україна.
Тож, оскільки російська горілка переважно відсутня на міжнародних прилавках, її місце продовжують займати раніше маловідомі українські бренди.
Однак підтримувати виробництво в країні, де триває війна, складно.
Відразу після російського вторгнення Nemiroff був змушений на місяць закрити свій основний лікеро-горілчаний завод, що розташований у місті Немирів за 250 км на південний захід від Києва.
Як і більшість підприємств в Україні, він постраждав від відключень електрики через російські атаки на енергетичну інфраструктуру. При цьому компанія заявляє про значне зростання експорту, зокрема, дворазове збільшення продажів у Великій Британії.
“Тішить, що люди підтримують нашу країну, купуючи наші товари”, — каже Сорочинський.
Інший український “горілчаний бос” Діма Дейнега теж каже, що його лікеро-горілчаний завод у Житомирі “продемонстрував дивовижну стійкість”.
“Ми пережили обстріли й відсутність енергопостачання, але, як і раніше, можемо виробляти й експортувати горілку”, — каже Дейнега, чия торгова марка називається Dima’s.
З початку конфлікту він віддавав частину прибутку українським благодійним організаціям.
“[Глобальні] продажі до війни постійно зростали, але значно збільшилися завдяки тому, що люди шукали способи підтримати Україну через наші благодійні ініціативи, а також підтримують українські товари загалом”, — пояснює Дейнега.
Кетрін Веллінга виросла у Канаді у родині українських емігрантів. 2005 року вона вирішила переїхати до України, де з чоловіком купила невелику винокурню і заснувала лікеро-горілчане підприємство Zirkova.
Після вторгнення Росії підприємство довелося закрити. Щоб підтримувати виробництво, Веллінга вирішила відкрити другий завод, цього разу в Онтаріо.
Канадський бренд отримав назву Zirkova Unity, а весь його прибуток йде на благодійність в Україні. Виробництво в Канаді продовжується, хоча основний завод в українській Золотоноші відновив роботу ще у вересні минулого року.
Коментуючи переїзд до Канади, Веллінга каже, що “це була вимушена необхідність”. Вона додає: “Наші люди в Україні закликали нас продовжувати боротьбу, бути стійкими, знайти спосіб вижити, оскільки це був єдиний спосіб допомогти Україні”.
Але чи всі горілки на смак однакові? “Точно ні!” — каже Тоні Абу Ганім, американський експерт з алкоголю.
“Якщо ви спробуєте, приміром, шість видів горілки, виготовлених з різної сировини в різних куточках світу, то дуже швидко зрозумієте, що всі вони – різні!”
Глобальні продажі
У Польщі, Росії й Україні, у серці так званого “горілчаного поясу”, цей алкогольний напій традиційно п’ють у чистому вигляді.
І хоча походження горілки викликає гарячі суперечки, у Польщі, безумовно, діють найсуворіші правові норми щодо виробництва горілки. Польську горілку роблять тільки з пшениці, жита, вівса, картоплі або тритикале (гібриду пшениці й жита), води та дріжджів.
Це контрастує з іншими горілчаними рецептами з різних куточків світу, в яких можна використовувати кукурудзу, рис, цукор, виноградний сік чи навіть молоко, а також інші інгредієнти й добавки.
“Горілка – це напій, що обов’язково має смак, – каже Маріуш Дампц з Музею польської горілки у Варшаві. – Польська горілка – це ґрунт, вода, клімат та людський фактор: терруар”.
Веллінга додає, що багато “видів горілки нового світу”, які вона визначає як вироблені за межами історичного центру цього напою, не повинні використовувати цю назву.
“Можна відчути різницю між справжньою горілкою, зробленою із зерна чи картоплі, та поганими замінниками, в яких використовують дешеві інгредієнти, такі як кукурудза, цукрові буряки, рис та сорго, – пояснює підприємиця. – Нові горілчані бренди дотримуються сучасного хибного уявлення про те, що горілка повинна мати абсолютно нейтральний смак. Це далеко від істини”.
“Витончений і складний смак найкращих горілок світу доводить це”.
Нагадаємо також: Вино і церква. Чи справді тільки “Кагор” і де вирощували виноград для Києво-Печерської лаври
