У російських окупантів є перед Україною перевага, яку нівелювати неможливо. Ця перевага – розмір. Рф може дозволити собі завдавати ударів по Україні з відстані, на яку українські військові поки що дотягнутися не можуть – якщо не брати до уваги епізодичні випадки, як атаку на аеродром стратегічних бомбардувальників в Енгельсі. Та й атаки такі можливі тільки завдяки застосуванню безпілотників, а жодний БПЛА не візьме багато навантаження без втрати швидкості та непомітності – що є головним під час завдання ударів в глибину території ворога.
Ситуація така, що Україна зараз не може толком дотягнутися навіть до глибоких тилів росіян на окупованих ними територіях. Тому Київ змушений наполегливо просити у союзників далекобійну зброю – наприклад, вже понад півроку Україна просить у США надання ракет ATACMS, які б’ють на 300 кілометрів, і які потрібні, щоб завдавати ударів по тилах росіян у тимчасово окупованих Донецькій, Луганській, Запорізькій областях та Криму. Про удари по території агресора навіть мови не йде.
Але все могло б бути інакше, будь У Києва власна ракетна «довга рука» – яка дістає на сотні та тисячі кілометрів. «Слово і діло» зібрало інформацію про ракетні комплекси України, які перебувають на озброєнні або все ще не застосовні в бою.
Жирна «Точка»
Війну з Росією Україна зустріла, маючи на озброєнні тільки один тип оперативно-тактичного комплексу – старий радянський ОТРК «Точка-У». Прийнятий на озброєння в 1975 році, модернізований в 1989 році, цей комплекс і до повномасштабного вторгнення рф вважався «проблемним».
Дальність комплексу становить 120 кілометрів, чого, загалом, цілком достатньо, щоб «обробляти» ближні тили противника. Номенклатура боєприпасів – осколково-фугасні та касетні боєприпаси – теж не викликає складнощів.
Головна проблема в тому, що виробництво та обслуговування цих ОТРК за радянських часів велося за межами України. Таким чином, після розпаду СРСР у 1991 році Україна залишилася без бази для ремонту та обслуговування комплексів.
До 2014 року обслуговуванням і ремонтом ОТРК займалися російські фахівці. Після 2014 року такої можливості вже не було, проте у 2019 році КБ «Південний» підтвердило, що тепер може обслуговувати та виробляти маршові двигуни для ракет 9М79/9М79М.
До війни лише один український підрозділ був озброєний ОТРК «Точка-У» – 19-та окрема ракетна бригада, у якої станом на 2021 рік було на озброєнні 90 комплексів.
З початком російського вторгнення українськими «Точка-У» було завдано кілька успішних ударів по російських військах:
- 25 лютого 2022 року по аеродрому Міллерово на території рф було завдано ракетного удару. Україна і росія офіційно не визнали цей удар. Однак російські «воєнкори» заявили, що удар був завданий ракетою «Точка-У» та визнали наявність поранених, а українські ЗМІ заявили про мінімум два знищені російські літаки Су-30СМ.
- 24 березня 2022 року в порту окупованого Бердянська був потоплений російський ВДК «Саратов». Імовірно, удар наносився ракетою «Точка-У».
- 29 березня 2022 року російські ЗМІ повідомили, що ударом української «Точки-У» було знищено російський військовий табір у Білгородській області РФ. Україна цей удар не підтверджувала.
- 9 квітня 2022 року в Чернігівській області укріпрайон росіян був знищений за допомогою ракети «Точка-У».
- 17 червня 2022 року українською «Точкою-У» була знищена база російських терористів у тимчасово окупованій Новій Каховці.
Після більш ніж року війни стає ясно, що хоча «Точка-У» і була найбільш грізною зброєю ЗСУ – до появи американських М142 HIMARS – зараз на їхньому застосуванні, швидше за все, поставлена жирна «крапка», оскільки ніде взяти нові боєприпаси та необхідні для обслуговування «розхідники». А окрім України, ці ОТРК знаходяться на озброєнні переважно у країнах, які, за деяким винятком, складно назвати дружніми – у рф, Білорусі, Вірменії, Болгарії, а також у єменських хуситів.
«Борисфен»: перший, але не останній
Розробка ОТРК «Борисфен» стартувала в 1994 році. Це повинен був бути перший чисто український комплекс з можливістю вражати цілі на коротких (до 100 км) і середніх (до 500 км) дистанціях. Його створення мало на меті замінити застарілі радянські ОТРК, що дісталися Україні від СРСР.
Однак після розробки ескізних проєктів фінансування розробок було призупинено через економічні проблеми, а згодом, у 2003 році, взагалі припинено, оскільки ОТРК вже не відповідав пропонованим до нього вимогам. На базі напрацювань по ОТРК «Борисфен» створювався проєкт «Сапсан».
«Сапсан»: універсальний солдат
Найкраще, що було закладено в проєкті «Борисфен», прийняли рішення реалізувати в проєктах «Сапсан».
Розробка нового багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу (БФРК) стартувала у 2006 році за розпорядженням президента України Віктора Ющенка.
Оскільки країна не могла дозволити собі робити вузькоспеціалізовані комплекси, ставка була зроблена саме на багатофункціональність: «Сапсан» повинен був отримати можливість застосовуватися в якості оперативно-тактичного, зенітного або протикорабельного комплексу. Передбачалося, що буде виготовлено до 200 одиниць «Сапсанів», на озброєння їх повинні були прийняти у 2012 році, перші постачання до ЗСУ повинні були початися у 2015 році; машина на 99% повинна була складатися з українських комплектуючих.
Роботи над проєктом велися до 2013 року (з перервою з 2009 по 2011 роки) – до моменту, коли Міністерство оборони, очолюване російським агентом впливу Павлом Лебедєвим, припинило фінансування проєкту, як нібито неперспективне.
При цьому, за оцінкою видання Defence Express, за сім років розробки було освоєно всього 25-40 млн доларів США. Загальне недофінансування проєкту в ці роки склало 90-95% від запланованих обсягів, а загальна вартість проєкту зросла з 450 млн доларів майже вдвічі – до 825 млн доларів.
Ймовірні ТТХ ОТРК «Сапсан»:
- типи ракет: балістична неядерна, зенітна;
- БЧ: моноблок, ОФ, касетна;
- дальність стрільби, як тактичний РК: від 30 до 280 км в експортній комплектації, від 30 до 480 км в армійській комплектації для ЗСУ;
- дальність стрільби, як зенітний РК: від 10 до 150 км у висоту;
- дальність стрільби, як протикорабельний РК: від 5 до 90 км;
- база: колісна.
Але на цьому історія «Сапсана» не закінчилася.
«Грім»/«Грім-2»: відродження «Сапсана»
Починаючи з 2011 року, в умовах жорсткого недофінансування розробок ОТРК «Сапсан», українські розробники ракет зробили спробу зацікавити своїми виробами закордонного покупця. У 2011 році вперше був презентований експортний БФРК «Грім».
Основним призначенням нового ОТРК було ураження цілей противника на відстані 80-290 км за допомогою тактичних ракет з майже півтонною боєголовкою. Передбачалося кілька варіантів оснащення боєголовки, в тому числі – моноблок і осколково-фугасна БЧ. Як і інші українські ОТРК, «Грім» мав колісну базу.
Вже після початку війни на Донбасі, у 2014 році, уряд України виявив інтерес до вітчизняних розробок ОТРК. На тлі цього КБ «Південний» запропонувало «воскресити» відкладений через шкідництво Лебедєва проєкт «Сапсан», проте з метою прискорити роботу, використовувати для проєкту напрацювання по «Грому» та «Грому-2».
У 2016 році з’явилися дані про те, що роботи по всіх трьох ОТРК все ж ведуться. Зокрема, «Грім-2» зацікавив Саудівську Аравію. А у 2018 році перший БФРК був показаний на параді в Києві на честь Дня Незалежності – проте ходовий макет, що пройшов по головній площі країни, дечим розчарував; так, розробники чомусь не знайшли кращого рішення, ніж поставити комплекс на шасі білоруського БАЗа.
Як і його попередники, проєкт «Грім-2» є багатофункціональним ОТРК. Це означає, що він може оперувати як звичайними тактичними, так і зенітними та протикорабельними ракетами. Його ТТХ максимально схожі на «Сапсан» – так, комплекс може вражати цілі в радіусі 50-280 км (експортна версія), або 50-500 км (версія для ЗСУ). Номенклатура боєприпасів ідентична «Сапсану».
Однак при цьому ракети «Грому-2» можуть літати по аеробалістичній траєкторії, ухиляючись від протиракетної оборони. Це робить їх зброєю, аналогічною російським «Кинджалам» і «Іскандерам» – ракетам, які українська ППО переважним чином поки що збивати не може, принаймні, поки не розгорнуті системи Patriot.
Офіційно вважається, що «Грім-2» досі знаходиться на стадії державних випробувань, проте в бою цей комплекс вже застосовувався. 26 червня 2022 року в ході ракетного удару по Одесі, ОТРК «Грім-2», працюючи в зенітному режимі, відбив атаку на місто без допомоги інших систем ППО.
А через місяць, 26 липня 2022 року, речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат заявив, що Україні потрібні як «Грім-2», так і не менше 1000 ракет до нього. В ефірі «5 каналу» Ігнат зазначив, що будь в України до війни ця зброя, що б’є на 500 км, росія могла б і не почати своє вторгнення – відповідь України була б моментальною та нищівною.
Можливо, Україні варто було б надалі приділяти більше сил і засобів для створення національного неядерного «ракетного щита». Як показує практика, сподіватися в цьому питанні на допомогу союзників, які постійно побоюються можливої ескалації, складно.
І точно не слід забувати, що при необхідності український «ракетний щит» може перетворитися на «довгу руку Києва», яка ефективно схопить агресора за горло, навіть якщо він буде десь біля Уралу.
