Сьогодні я прийняв рішення подати у відставку з посади Міністра економічного розвитку і торгівлі України.
І ось чому. Причина – різка активізація блокування будь-яких системних та важливих реформ.
Це вже не просто відсутність підтримки чи політичної волі. Це активні дії, спрямовані на те, щоб паралізувати нашу реформаторську роботу: від несподіваного зняття охорони міністра та його сім’ї – до нав’язування, під усе більшим тиском, сумнівних осіб у мою команду і на ключові посади на держпідприємствах.
Я можу розглядати такі дії тільки як наполегливу спробу встановити контроль за грошовими потоками – за держпідприємствами, особливо НАК «Нафтогаз» та оборонною промисловістю. І я відмовляюся працювати в такій системі. Ні я, ні моя команда не готові слугувати прикриттям для поновлення старих і створення нових схем в інтересах окремих політичних та бізнес-гравців.
14 місяців тому я з багатьма однодумцями прийшли в Уряд, щоб разом, однією командою, робити реформи. Цього від нас чекав народ України, український бізнес, громадянське суспільство та міжнародна спільнота. Я високо ціную ту довіру, яку український народ виявив мене у той час, коли було потрібно змінювати систему, позбуватися корупції, робити системні реформи – і все це на тлі дуже складної економічної ситуації.
Коли я приймав рішення прийти в Уряд, керівництво країни запевнило мене в тому, що створюється технократичний уряд, що міністри зможуть формувати свою команду самостійно і будуть отримувати абсолютну політичну підтримку реформ.
У результаті, до Мінекономіки прийшли працювати люди західного зразка – молоді, з закордонною освітою, прогресивним мисленням, із принципами та цінностями, із щирим бажанням змінювати країну. Ми прийшли займатися дерегуляцією, реформою держпідприємств, реформою держзакупівель. Ми прийшли створювати умови для економічного зростання, для розвитку українського бізнесу та залучення іноземних інвесторів.
З нашою командою Мінекономіки, з допомогою наших однодумців в уряді, в Парламенті, в бізнесі, у міжнародній спільноті, ми зробили багато. Ми виконали головне завдання – добилися макроекономічної стабілізації та створили можливість для економічного зростання. Є системна реформа держзакупівель, яка на пілотному етапі зекономила 500 мільйонів гривень, а з цього року може економити 50 мільярдів щорічно. Реформа держпідприємств, де ми перекриваємо кисень злодюгам усіх розмірів за рахунок підвищення прозорості, стандартів управління та професійного менеджменту, і котра вже принесла свої плоди – збитки держпідприємств знизились на 100 мільярдів гривень, порівняно з 2014 роком. У процесі – дерегуляція. Ми зняли понад 100 регуляторних бар’єрів для бізнесу, створили експертний ресурс BRDO. Зекономили 2,4 мільярда гривень шляхом скасування олігархічного дисконту 15% при продажі нафти. І багато іншого, про що ми вже говорили.
І чим радикальніші кроки ми робили, чим глибшими були наші реформи, чим більшим був наш прогрес, тим більше на нас тиснули у відповідь.
Ми навчилися давати собі раду з опором старої системи, але виявилося, що дехто із нових «доброзичливців» гірший за старих.
У мене та моєї команди немає бажання бути ширмою для відвертої корупції чи підконтрольними маріонетками для тих, хто хоче у стилі старої влади встановити контроль за державними грішми. Я не хочу їздити в Давос, зустрічатися з іноземними інвесторами і партнерами та розповідати їм про наші успіхи, у той час як за моєю спиною вирішуються якісь питання в інтересах окремих людей.
Ці окремі люди мають імена. І одне ім’я я все-таки хочу назвати. Це Ігор Кононенко. Як представник політичної сили, яка висунула мене на пост міністра, останнім часом він зробив дуже багато для того, щоб заблокувати мою роботу і роботу моєї команди. Спочатку підконтрольні Кононенкові депутати від БПП розробили постанову про мою відставку і подали її через фракцію «Відродження» до Верховної Ради. За кілька місяців вона зібрала аж 18 голосів.
Протягом року Ігор Кононенко активно лобіював своїх людей на посаду гендиректора Укртрансаміаку. Кононенко був безпосередньо зацікавлений в Укртрансаміаку, де, замість того, щоб скинути з посади регіонала Бондика, завів своїх людей, які спільно з ним керували компанією. Депутат від БПП, безпосередньо підконтрольний Кононенкові, тиснув на призначення в Держзовнішінформі, підприємствах порошкової металургії, Національного агентства з акредитації України.
Кульмінацією цього кадрового свавілля і прагнення повністю підпорядкувати собі потоки стало бажання мати «власного» замміністра в Мінекономіки, який відповідав би за Нафтогаз та інші державні підприємства. Кандидат просто приніс повний пакет документів для призначення і заявив: «Я хочу стати вашим замом. Я в команді Кононенка, і мою кандидатуру вже погоджено нагорі». Після цього мені надійшов дзвінок з АПУ з наполегливою рекомендацією взяти цю людину, а також іще одну – на посаду заступника з оборони. На що я відповів: «Я частиною цього дерибану не буду», – і попросив, щоб мене звільнили з посади. Врешті-решт, Кононенко заявив, що бажає заслухати мій звіт на фракції та розглянути питання про мою відставку. Я вирішив, що полегшу завдання Кононенкові та його команді, і подаю заяву про відставку.
Ми з командою готові піти якомога швидше, і в жодному разі не хотіли б затягувати цей процес на тижні чи місяці. Я прошу Верховну Раду проголосувати за мою відставку вже завтра.
Я щиро вдячний своїй команді Мінекономіки, усім партнерам, міжнародним організаціям, бізнес-спільноті та однодумцям в Уряді та Верховній Раді за все те, що ми зробили разом. Я був би радий продовжити роботу над реформами в економіці в одній команді з цими людьми. Але за цих обставин, буде чесніше відійти вбік і зайнятися тим, де дійсно можна приносити результат.
Я – патріот України. Тут живу я, моя родина. Ми встигли зробити багато, але точку неповернення ще не пройшли. Сили зла хочуть відмотати все назад. Позбудьмося «смотрящих», які доять українську економіку. Таких людей не повинно бути в українській політиці та в державному управлінні.
Міністр економічного розвитку та торгівлі України
Айварас Абромавичус
