Відверто кажучи, дещо здивувала заява, а згодом і надто емоційна реакція пана Авакова на коментар Верховного Суду щодо ініціативи очільника МВС “перезавантажити” судову систему шляхом її тримісячної зупинки та звільнення у ній всіх і вся… Бува, політик (а Аваков залишився чи відчуває себе, попри “позаполітичну” посаду, політиком), у гонитві за майбутніми електоральними “перемогами”, може зморозити явну правову нісенітницю, про яку потім забуває, розробляючи все нові “смачні” теми.
Але Арсен Борисович – не такий. Скидається на те, що він зомбує сам себе, заодно і омріяний електорат власним креативом. Людині, що просто елементарно логічно мислить, ідея на три місяці “заморозити” правове поле в країні, звільнивши водночас усіх суддів без розбору, видається, м’яко кажучи, безглуздою. Вона може сподобатись або істерикам, що нескінченно волають про “зраду” і готові вестись на будь-які прояви дешевого популізму, або глядачам телесеріалу “10 хвилин з прем’єр-міністром” (якщо такі є), або, кінець-кінцем – професійним злочинцям. Бо занурення країни у правовий хаос – це однозначні бурхливі оплески усього кримінального світу.
Решта ж розуміє, до чого може призвести бодай гіпотетична реалізація такого плану. Але сам автор реформаторсько-правового “винаходу”, схоже, у захваті від власної фантазії, тому знайшов за можливе експресивно реагувати на коментар Верховного Суду України.
Український міністр викладає свої революційні думки виключно російською, тож подаю мовою оригіналу: “Верховный суд, обширным текстом отреагировал на дискурс, предложенный мной и рядом других политиков о полной перезагрузке судов. Верховный Суд счел это популизмом и намекнув – мол не лезьте, занимайтесь своим – мы тут грамотные и без всяких политиков из исполнительной власти разберемся – ушел в венецианский астрал”, – пише Арсен Аваков.
Тут, – однозначно по Фрейду. З власного досвіду знаю, що для багатьох осіб, хто волею випадка стали “законотворцями”, Венеційська комісія є чимось на кшталт червоної хустки для бойового бика. Бо венеційці зазвичай вказують на відверто безграмотні або лукаві правові винаходи деяких представників нашого політикуму. Якщо уявити, що ідея Авакова була б втілена у вигляді законопроекту, і, не приведи Господи, знову потрапила б на очі Венеційської комісії… Там подумали б, що мають справу з божевільними. Адже ще й два місяці не минуло, як ця Комісія вказала Україні на неприйнятність пропозиції звільнити усіх суддів. Аваков про це знає, – його жовчний виверт про “венеційський астрал” є тому підтвердженням. Тобто все, що не вкладається у розуміння експертів, у тому і міжнародних, у галузі права, дратує наших “винахідників”.
Звичайно, у розуміння фахівців не можуть вкладатись абсурдистські теорії. Ідея звільнити всіх суддів та на три місяці “покласти” судову систему, відноситься саме до таких. Звичайно, існують, так би мовити, гіпертрофовано радикальні засоби вирішення тупикових ситуацій. Це, коли ситуація штучно доводиться до стану абсурду, а далі вирішується хірургічно – шляхом усунення подразника. Але у випадку із реформою судової системи, застосовувати саме такі моделі – шлях самовбивці.
Зараз чекаємо реакції Арсена Борисовича на коментар спецпредставника генсека Ради Європи по Україні Кристоса Джакомопулоса, який дав достатньо категоричну відповідь на останній “креатив” очільника МВС. І також згадав, між іншим, Венеційську комісію: “Не може бути такого процесу, як люстрація судійського корпусу. Венеційська комісія чітко визначила, що це навіть не розглядається. Може мати місце процес індивідуального оцінювання ефективності суддів, за якого можна буде застосувати санкції до окремих суддів, але буде дотримано принцип незалежності судової системи”.
Гадаю, Арсен Борисович не забариться із відповіддю і на цей “венеційський астрал”?
Але читаємо далі нещодавній “дискурс” пана Авакова: “Это – главная реформа страны. К ней приложатся и Полиция, и Прокуратура, и МВД, и СБУ!”
Міністр-політик вчергове нагадує суспільству про власні “успіхи”. І обіцяє, що його Поліція “докладеться”. Але… Може, не треба?
Нещодавно Геннадій Москаль порівняв нову поліцію із здоровою людиною, яка опинилась серед хворих на туберкульоз. Я б вжила дещо інше порівняння. Нова поліція є чимось на кшталт “Потьомкінської деревні”. Красивим фасадом із романтично блимаючими синіми маячками, за яким – насправді безлад і занепад. Бо будь-які реформи відчуваються тоді, коли змінюють життя громадян. І одразу закономірні питання. Може рівень злочинності впав? Чи громадяни почуваються захищеними сьогодні? Поки що – ні. На жаль, рівень злочинності сьогодні зростає у геометричній прогресії. Але від суспільства чомусь приховують реальні показники. Ні їх (показників), ні про їхнє існування не знають навіть безпосередні учасники “реформи” МВД з числа молодих нардепів, запрошених міністром до побудови нової поліції.
Тому так тихенько хочеться все ж нагадати… Реформа правосуддя – це не гонитва за примарою Кока-Коли та власним політичним рейтингом…
І якщо реформувати судову систему пропонується у такий же спосіб, із такими ж результатами, з якими “пореформовано” правоохоронну, із залученням “єврооптимістів”, які брали участь у побудові “Потьомкінської деревні” – на руїнах правосуддя нічого нового не побудується точно.
Тобто руїни вони забезпечать… А далі?
Єдине, в чому погоджуюсь з Арсеном Борисовичем – в тому, що судова система дійсно дискредитована перед суспільством. Так, її реформування вкрай необхідне! Але не за допомогою тотальних звільнень, закриття судів та залучення “фахівців” з числа колишніх репортерів.
З усього його пропагандиського штампу стає зрозумілим, що краще за все у Арсена Борисовича виходить власний PR. Він навіть тексти свої пише, хоч і російською, але як фаховий піар-технолог: з рефренами, змістовними повтореннями, ефектно розставленими акцентами. І обираючи найгарячіші теми. Відчувається, що після блискучої кар’єри в МВС, “реформатор” планує тріумфальне повернення у велику політику.
Це чудово, але, у випадку з ініціативами міністра щодо реформи судової системи, – просто небезпечно для суспільства.
Гучні, але абсолютно непрофесійні заяви зазвичай мають на меті не конкретні подальші кроки, а бажання вчергове здобути або наростити процент електоральної прихильності. І, дивлячись дещо зверхньо на яскраві рухи професійних політичних популістів, суспільство зазвичай недооцінює їхньої небезпеки.
Але коли мова іде про свідоме коливання повітря, це – лише примара популізму. Його, так би мовити, теоретичний варіант.
Коли ж бажання “статусних” популістів простягається аж до вимог реалізації їхніх “креативних” винаходів, тобто коли войовнича непрофесійність починає реально змінювати дійсність, – це стає небезпечним для суспільства!
Примара вкрай небезпечного популізму, вже, на жаль, накрила Україну. Популісти прилюдно б’ються, жбурляють один в одного стаканами води, ставлять вимоги, шантажують суспільство… Вони вже воюють за майбутню владу та впливи…
Бо нині вони готуються до нових виборів. Це буде справжня Битва популістів. Вона унікальна тим, що переможця не буде. Кожен просто отримає свій шмат голосів.
І тоді примара популізму перетвориться на реального монстра.
А що буде за фасадом “Потьомкінських деревень”?…
