“Уже зараз зрозуміло, що Рада цього скликання точно увійде в історію! Питання одне: як саме. Ви маєте усі шанси потрапити у підручники як парламент, який зробив щось неймовірне!” – такими словами шість років тому президент Зеленський “благословляв” до роботи депутатів, які зібрались під куполом на Грушевського, 5.
IX скликання Верховної Ради і справді виявилось унікальним: “монобільшість” замість традиційної коаліції, 80 відсотків “нових облич” замість досвідчених політиків, зняття депутатської недоторканності замість мандату-оберегу та рекордний поправковий спам – те, чим нинішня каденція парламенту довгий час вирізнялась на тлі своїх попередниць.
Сьогодні ж IX скликання ще й рекордсмен: депутати уже просиділи у своїх кріслах шість років, замість передбачених п’яти, і невідомо, скільки ще матимуть виконувати свої обов’язки, адже під час воєнного стану вибори неможливі.
Як це впливає на настрої парламентарів та роботу Ради, з’ясовувала BBC News Україна.
“Медведчук жалівся, що за все життя стільки у Раду не ходив”
29 серпня 2019 року. На трибуні парламенту – усміхнений Володимир Зеленський: неначе іменинник, який очікує подарунок, він – в очікуванні першого голосування нового парламенту.
“Менше SMSок – більше законів! – радісно квапить депутатів президент і додає: – Народ чекає!”.
Насправді ж початку роботи нової Ради того дня чи не найбільше чекав сам Зеленський, адже свої перші 100 днів на Банковій він провів у цілковитій політичній самотності: ні “свого” уряду, ні лояльного парламенту. Цей непростий для себе період шостий президент порівнював із “тихою прогулянкою у сутінках без фар та на першій швидкості”.
“Тепер країна нарешті зможе увімкнути п’яту швидкість і впевнено рухатись шляхом змін!” – не приховував радості Зеленський, який за кілька місяців до цього зі скандалом розігнав Раду VIII скликання, аби завдяки позачерговим виборам отримати у парламенті свою більшість.
У відповідь депутати увімкнули не просто п’яту швидкість, а справжній “турборежим”.
“Усі наші чемно голосували, було багато “відмінників”, які хотіли проявити себе. За атмосферою усе це нагадувало якийсь піонер-табір”, – описує ті часи один із впливових представників “монобільшості”.
“Вони голосували на ейфорії. Казали: “Ми все будемо змінювати!” – пригадує перші місяці роботи нинішнього скликання співголова фракції “Європейська солідарність” Ірина Геращенко. – Ми запитували їх: “Чи точно потрібно все змінювати?”, – і вони казали: “Так!”, – бо вважали поганим усе, що було до них”.
Одним із перших гучних голосувань нової Ради стало обмеження депутатської недоторканності: 373 “за”, історичне рішення. От тільки зраділи цьому не всі.
“Ціла низка бізнесменів прифігіла, бо за звичкою купила собі білет у Раду, як оберіг, а тут раз – і недоторканності немає, ще й працювати треба, інакше – грошей не дадуть. Медведчук потім жалівся, що за все своє життя стільки у Раду не ходив, як у 9-му скликанні”, – пригадує у розмові з ВВС News Україна інший топ із “монобільшості”.
Свого часу Віктор Медведчук, який вже четвертий рік перебуває в Росії, а в Україні звинувачується у державній зраді, був заступником, а згодом – і першим заступником голови парламенту, – та брав активну участь у діяльності ІІІ скликання Верховної Ради.
І поки такі політичні старожили, як він, були вражені правилами ІX скликання парламенту, інші дивувались поведінці “нових облич”.
“Зеленський вже сто разів розчарувався у Раді”
“Ми з колегами були просто в а..ері від того, із ким опинились під одним куполом! Деякі “слуги” не знали елементарних речей! Могли підійти і на повному серйозі запитати, що таке “вето” чи “регуляторний орган”, – ділиться враженнями у розмові з ВВС News Україна один із авторитетних представників опозиції.
У “монобільшості” визнають: на початку депутатського шляху у багатьох “слуг” і справді було замало профільних знань, як і політичного досвіду, але із тим, що це – недолік, – погоджуються не до кінця.
“Он Трухін, наприклад, у минулому – депутат Полтавської облради. Людина з тим самим “політичним досвідом”. І як він себе проявив? “Тихенько пішов у ліс” і підставив своїм вчинком репутацію усієї фракції. Тому все – відносно”, – розмірковує у розмові з ВВС News Україна один із членів “монобільшості”, який раніше був далекий від політики.
У лютому 2022 року журналісти УП опилюднили відео з нагрудної камери поліцейського, якому Трухін пропонував хабар після скандальної ДТП. Сам він згодом визнав провину та пішов на угоду зі слідством, йому присудили штраф.
Тим часом заступниця голови фракції “Слуга народу” Євгенія Кравчук переконана: брак політичного досвіду не завадив “новим обличчям” стати ефективними депутатами. Сама вона прийшла у Верховну Раду зі сфери комунікацій та медіаконсалтингу.
“На початку роботи нинішнього скликання я, як і багато наших, відчувала певний скепсис з боку інших колег. Нас називали “зеленими чоловічками”, “невігласами”, кепкували через Трускавець, але під час війни якраз багато “нових облич” стали сильними голосами у парламентській дипломатії”, – відзначає Кравчук.
Водночас інші представники керівництва “монобільшості” не під запис визнають: брати у депутати людей без політичного досвіду виявилось помилкою.
“30% нашої фракції це – “середнячки”. Ще половина – взагалі ніякі. Зірочками, яких можна продюсувати далі, за ці шість років у нас стало лише 10% фракції. Це – хороші рольові моделі політиків, за яких не соромно. Їх можна рекомендувати іншим”, – констатує у розмові з ВВС News Україна один із топів “Слуги народу”.
Інших “зірочок”, що прославились не завдяки роботі, а завдяки скандалам, у фракції, за його оцінками, близько 20 відсотків.
“Це переважно люди, які прийшли отримати владу та вплив, і саме через них у нас усі ці медійні катастрофи. За Колю Тищенка соромно найбільше. При цьому у нас є багато достойних людей, наприклад, Олександр Копиленко, який брав участь у підготовці проєкту Акту проголошення Незалежності України та Конституції, але про нього ніхто не згадує! Зате всі знають Женю Брагара, який “продавав” собаку! Кожен із таких скандалів дуже дестабілізує президента”, – визнає у розмові із ВВС News Україна один із топів “Слуги народу”.
Про те, що Зеленський болісно реагує на поведінку своїх депутатів, каже і інший впливовий представник “монобільшості”: “У 2019-му президент мав “рожеві окуляри”: думав, що майже 300 людей будуть слухняні, а все виявилось геть не так, особливо під час війни: хтось поїхав, хтось не приїхав, Коля взагалі на пляжі! Президент вже сто разів розчарувався у Раді!”.
Утім, яким би не був нинішній парламент, його оновлення невигідне для Зеленського, адже у разі перевиборів він не зможе знову отримати “монобільшість”, як у 2019 році.
“Якби не повномасштабне вторгнення, ми побачили б повноцінну політичну кризу”
На тлі скандалів, підозр від правоохоронців та особистих конфліктів частина “слуг” протягом останніх шести років опинилась поза межами “монобільшості” або ж взагалі склала мандат. Є і ті, хто перейшов на бік росіян та, ймовірно, був вбитий.
Усередині самої фракції ще задовго до 24 лютого утворилось одразу кілька груп впливу. Наприклад, так звана “група Коломойського” чи “павлюківці” – група чернівецького бізнесмена Іллі Павлюка, – одного із тих, хто відповідав за мажоритарку “Слуги народу” під час позачергових виборів до Ради у 2019-му.
Тривалий час члени таких неформальних обʼєднань час від часу влаштовували “бунти” та голосували у розріз із загальною позицією “монобільшості”. Утім, після 24 лютого 2022 року дещо змінилось.
“Сьогодні в “групі Павлюка” лишилися майже одні його родичі, а сам він дуже погано нею керує, тому у 99% голосувань вони із фракцією. На уламках “групи Коломойського” виросла “група Бужанського” – 7-8 достатньо конструктивних дніпровських депутатів, на яких багато хто орієнтується. Є ще “активісти” – десь 15 людей: щойно весь Фейсбук або Віталій Шабунін виступлять проти чогось, як хтось із них то забуде, яку кнопку натискати, то із зали під час голосування вийде”, – розповідає один із топів “монобільшості”.
Наразі у пропрезидентській фракції де-юре 230 представників, але чи справді це так?
“Монобільшість “ховали” ще з першого року її існування, але юридично вона точно є. – запевняє заступниця голови “слуг” Євгенія Кравчук. – Так, голосувати можуть не всі, але стовідсоткової відвідуваності не має жодна фракція: хтось із депутатів хворіє, хтось – у відрядженні, тому інколи потрібна і підтримка інших колег. Це навіть добре, що важливі рішення ухвалюємо не лише ми, а й представники інших фракцій та груп. Чим нас більше у таких голосуваннях, тим краще”.
Тим часом не під запис її колеги із керівництва “Слуги народу” визнають: реальна кількість депутатів у фракції – максимум 185 людей, з яких цілком лояльних – лише близько 140.
“Формально до повного ауту нам лишилось 5 заяв про вихід із фракції чи про складання мандатів, – констатує один із впливових депутатів “Слуги народу” та додає, що серйозні проблеми усередині фракції почались ще наприкінці 2021 року, – Якби не повномасштабне вторгнення, то у травні 2022-го ми побачили б повноцінну політичну кризу”.
24 лютого 2022 року об’єднало не лише “слуг народу”, але й усіх депутатів, між якими стерлись не тільки ідеологічні розбіжності, але й так званий “конфлікт поколінь”.
“Із цього моменту це вже був абсолютно інший парламент. Його хіба що можна порівняти із часами парламенту VІІ скликання, який зіткнувся з першою російською агресією на початку 2014-го”, – ділиться враженнями заступник голови фракції “Батьківщина” Сергій Соболєв.
Говорячи про перші тижні після 24 лютого 2022 року, депутати пригадують, як усі важливі питання обговорювались переважно у вузькому колі – за участі керівництва парламенту та голів фракцій і їхніх заступників на погоджувальних радах. Ці зустрічі могли тривати по 10 годин, а спільне рішення потім швидко “освячували” широкою командою вже у сесійній залі.
“У березні-квітні 2022-го ми працювали у режимі цілковитої єдності та здорового компромісу. Можливо, це був єдиний час максимальної довіри одне до одного у цьому парламенті. І мені дуже прикро, що колегам не вистачило політичної і життєвої мудрості зберегти цей дух”, – пригадує той період співголова фракції “Європейська солідарність” Ірина Геращенко.
“У перший день вторгнення ОПЗЖ прийшли і сказали: “Робіть із нами, що хочете”
Із відступом російських військ із Київщини до Ради поступово почали повертатись дискусії, хоча принципові законопроєкти щодо євроінтеграції та оборони, як кажуть самі депутати, все одно вдавалось голосувати без проблем.
У інших випадках “монобільшості” допомагало одразу кілька соратників. Зокрема, “політичні військовополонені”, якими у парламенті називають колишніх членів нині забороненої ОПЗЖ.
“У перший день вторгнення вони самі прийшли до нас і сказали: “Робіть із нами, що хочете. Треба контакти росіян? Допоможемо! Треба голоси? Дамо!” – згадує ту розмову один із впливових представників “монобільшості”.
“Залишки ОПЗЖ – як Бандера, якому хотілося б бути у Львові, а він опинився у концтаборі німців, – описує становище сусідів по сесійній залі авторитетний член опозиції. – При цьому вони абсолютно впевнені, що у разі виборів пройдуть до наступного скликання, бо всі проукраїнські виборці у їхньому уявленні вже або загинули, або виїхали за кордон, або будуть з’ясовувати стосунки між собою”.
Наразі на уламках ОПЗЖ утворилось дві депутатські групи: “Платформа за життя та мир” під керівництвом Юрія Бойка та “Відновлення України” під формальним керівництвом Вадима Столара.
“Столар думками у Дубаях, тому групою ледь не напряму керує Арахамія. При цьому є речі, які вони все одно не підтримують, як, наприклад, судову реформу. Ті, хто з Бойком, намагаються давати голоси, але у форматі “баш-на-баш”, мовляв, “Ми там щось підтримаємо, а ви ще потягніть з формальною ліквідацією партії”, – розповідає BBC News Україна обізнаний із ситуацією співрозмовник.
У “Платформі за життя та мир” та у групі “Відновлення України” своєї співпраці зі “слугами” не заперечують, але пояснюють її тим, що під час війни треба підтримувати президента.
“Володимир Зеленський сьогодні не просто президент, а передусім – верховний головнокомандувач, якого поважають та до якого дослухаються в усьому світі. Тому наша група і я особисто підтримуємо президента (зокрема, у парламенті)”, – зазначав раніше член групи “Відновлення України” Вадим Столар.
“Влада повинна мати можливість спиратись на парламент як дієвий інструмент опору військовій агресії. Ми можемо не погоджуватись з якимись рішеннями, але свою позицію ми доносимо на перемовинах з представниками провладної фракції або Офісу президента, не роблячи з цього політичного піару”, – заявляв голова групи “Платформа за життя та мир” Юрій Бойко.
При цьому він закликав не плутати “робочі дискусії” з ОП із “кулуарними домовленостями”.
Ще одні соратники “слуг” – депутатські групи “За майбутнє” та “Довіра”.
“Довіра” ще в перший день роботи цієї Ради сказала, що буде голосувати з нами, бо вона “завжди із владою”, – каже один із топдепутатів “монобільшості”.
Інший впливовий “слуга” додає: “Сьогодні “Довіра” – найбільша наша опора. “Майбах” голосує із нами теж, але дуже погано ходить на засідання. Особливих вимог, крім якихось можливостей у регіонах, у них немає”.
У самій “Довірі” та “За майбутнє” переконують: їхня спільна позиція зі “слугами” під час голосувань – наслідок збігу інтересів, а не ознака допомоги владі.
Тим часом керівник “монобільшості” Давид Арахамія визнає, що комунікує із іншими фракціями та групами щодо їхньої позиції під час голосувань, однак запевняє, що про жодний тиск, як і про втручання у керівництво цих фракцій чи груп, не йдеться.
“Тільки добрим словом і аргументами, звичайно, впливаю. Парламент не живе тільки думками однією фракції, як і завжди, це – пошук балансу та компромісів”, – зазначив Арахамія у коментарі ВВС News Україна.
“Праздник непослушания” у “Слузі народу”
Тривалий час найскандальнішим голосуванням Ради ІХ скликання був розгляд законопроєкту про відкриття ринку землі: бійки на комітеті, блокування трибуни і тисячі правок, обговорення яких зрештою перетворились на бенефіс ОПЗЖ та Нестора Шуфрича.
Однак 22 липня 2025 року показало: може бути і гірше. Того дня депутати проголосували за обмеження незалежності НАБУ та САП, чим відкрили “скриньку Пандори”: на вулицю вийшли сотні невдоволених українців, а всередині “монобільшості” розпочався справжній бунт.
“Було неприємно, бо так ми ще ніколи не вигрібали. Особливо напрягало те, що депутатів зробили крайніми, хоча навіть серед наших були ті, хто за цей треш не голосував”, – ділиться не під запис один із 230 “слуг”.
Протести вдалося нейтралізувати повторним голосуванням, яке посилило повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а от вгамувати настрої депутатів після такого скандалу виявилося значно складніше.
“У фракції зараз “праздник непослушания”, – описує нинішню атмосферу усередині “Слуги народу” один із її топ-представників. – Це, як у дитсадку, коли діти образились і усе перевертають. Ці настрої назрівали давно, а НАБУ і САП їх просто прорвали. Хтось вимагає покращення “умов життя”, тому знову повернулись дискусії про скасування заборон на виїзд за кордон. А хтось хоче, щоб Офіс поділився з депутатами частиною владних повноважень. Очевидно одне: своїй фракції президент тепер повинен буде пропонувати щось значно більше, ніж готовий був давати до цього”.
“Скласти мандат – наче дезертирство на полі бою”
Особливо недоречним скандал із НАБУ та САП виявився для 3-4 “слуг”, яких керівництво “монобільшості” майже готове було відпустити із Ради, але передумало: побоялось, що на тлі останніх подій це спричинить “неконтрольований хаос” у всьому колективі.
“Є ті, хто просто ходить до Давида, як до психотерапевта, і стогне: хтось не витримує хейту, хтось переймається за те, що доведеться голосувати “зрадомир”, хтось дивиться на кримінальні справи щодо інших і боїться “репресій” щодо себе. Але тих, хто реально готовий піти, поки що тільки людей десять. Дехто із них написав заяву і просто забив на Раду, хоча їх ще ніхто нікуди не відпускав. Такий собі “італійський страйк”, – пояснює ситуацію один із обізнаних “слуг народу”.
Заступниця голови фракції Євгенія Кравчук запевняє: розмови про масове бажання “монобільшості” скласти мандати перебільшені.
“У моїй групі немає жодного депутата, який би написав таку заяву. Та й особисто для мене скласти мандат – це, ніби як дезертирство на полі бою. Відповідальність має бути до кінця, а не тільки у 2019-му”, – каже Кравчук.
Після 24 лютого 2022 року Рада офіційно відпустила лише кількох “слуг народу”: когось – через “сімейні обставини”, когось – через відпочинок на Мальдівах, когось – після отримання двох підозр від НАБУ, когось – через перехід на іншу посаду, а когось – після того, як визнав провину у спробі давання хабаря.
Мандати за останні три троки втратило і чимало представників інших фракцій та груп: хтось – у зв’язку з кар’єрним ростом, хтось – через втрату українського громадянства, хтось – через “бажання служити церкві”, а хтось – внаслідок смерті.
“Дехто втомився, але не хоче йти: боїться, що суспільство це сприйме, як політичне СЗЧ. Один із депутатів взагалі опитування на окрузі замовляв, перш ніж скласти мандат”, – пояснює настрої парламентарів один із обізнаних з ситуацією впливових депутатів нинішнього скликання.
“Для багатьох втрачати мандат – невигідно: без нього доведеться або воювати, а їм не хочеться, або виїжджати за кордон, а їх не випустять, або працювати, а більшість із них нічого не вміє. Тому доводиться сидіти далі і інколи “їсти гімна”, – говорить вже інший авторитетний парламентар цієї Ради.
Рада антирекордів
Станом на 29 серпня 2025 року у парламенті залишається 397 депутатів. Після парламенту другого скликання, який розпочинав свою роботу з 338 депутатами, це – справжній антирекорд.
І якщо “списочників” ще можна замінити тими, хто залишився на підхваті, то у разі втрати мандатів мажоритарниками, заповнювати їхні місця немає ким, адже довибори, як і вибори загалом, під час воєнного стану неможливі.
Ще один антирекорд нинішньої Ради – високий рівень недовіри з боку суспільства. Станом на початок березня 2025 року діям депутатів повністю не довіряло 37% опитаних Центром Разумкова. І це – найгірший показник серед усіх нинішніх державних інституцій. При цьому варто додати, що довіра українців до Верховної Ради була вкрай низька і за інших скликань.
“Очевидно, що парламент, як і всі попередні, погано виглядає в очах людей, і очевидно, що бути його частиною не додає тобі якихось плюсів. Хочеш перевірити цю тезу на практиці? Подивись на ставлення людей навколо: воно до опозиції таке ж плюс-мінус негативне, як і до влади. Вони всіх вважають під…ми і не те, щоб були далекі від правди”, – говорить у розмові із BBC News Україна член фракції “Голос” Ярослав Железняк.
Антирекордом 9-го скликання є і дуже мале представництво опозиції.
“Сьогоднішня Рада це, з одного боку, – величезна аморфна маса, яка не читає те, за що голосує, і дуже маленька опозиція, яку всі цькують, знецінюють і маргіналізують. Працювати у таких умовах неймовірно складно”, – ділиться враженнями співголова фракції “Європейська солідарність” Ірина Геращенко.
Її колега по парламенту – заступник голови фракції “Батьківщина” Сергій Соболєв, – каже: така ситуація склалася через прогалини у регламенті, які досі ніхто не усунув: “На жаль, парламентська більшість, яка утворилась після виборів 2014-го, а потім і та, яка сформувалась після виборів у 2019 році, не спромоглася повернути ключові норми Закону про регламент, де свого часу абсолютно чітко були врегульовані усі повноваження опозиції. Цей розділ викинули ще при Януковичі”.
Соболєв переконаний: усе, зрештою, призвело до втрати суб’єктності нинішнім скликанням парламенту. Його думку поділяє і ціла низка інших депутатів різних фракцій.
“Разумков хоча б намагався робити умови, щоб парламент був умовно незалежним, а Стефанчук – просто кадровий співробітник ОП”, – констатує один із авторитетних представників опозиції.
Із цим погоджується і член фракції “Голос” Ярослав Железняк: “У день, коли проголосували за відставку Разумкова, – парламент остаточно відрізав собі яйця і благополучно приніс їх у Офіс президента. Сьогодні Рада помножена просто на нуль. У мене дуже класне ставлення до Руслана, але я на останні наради до нього вже просто не ходив, бо це просто витрачання часу, це не має абсолютно жодного ефекту! Усе закінчується тим, що “Офіс проти”, та й все”.
Сам спікер не згоден із тим, що парламент під його керівництвом несуб’єктний.
“Мені такі закиди особисто ніхто не озвучував. Усе розсудить історія”, – зазначив Руслан Стефанчук у коментарі ВВС News Україна.
Що точно відрізняє Раду за його каденції та за каденції Разумкова – відсутність прямих трансляцій пленарних засідань та журналістів у ложі преси. Такі обмеження нинішнє керівництво парламенту ввело після 24 лютого 2022 року: пояснює їх безпековими питаннями.
За останні три роки стрім голосування депутатів відбувся лише раз – у день повернення повноважень НАБУ та САП. Однак навіть цієї нетривалої трансляції вистачило, щоб парламентарі поштовхатись, показали на камеру середній палець та зірвали виступи колегам.
Як кажуть у керівництві “монобільшості” трансляції “тільки додають хейту, а швидкості ухваленню законів – ні”.
Водночас у парламентському комітеті з питань свободи слова, зауважують: за ініціативи спікера Руслана Стефанчука був розроблений та наразі вже зареєстрований проєкт постанови про повернення онлайн трансляцій та можливість інформувати про події в Раді в режимі вільного доступу, а не лише годину після завершення засідання.
“Міністерство Арахамії”
У своїх кріслах депутати нинішнього кликання пересиділи вже рік. І як довго їм ще доведеться виконувати свої обов’язки, невідомо, адже поки триває воєнний стан, розпуск Ради, як і чергові вибори, неможливі.
Описуючи настрої під куполом, хтось називає це “групою продовженого дня”, а хтось – “політичним хоспісом”. Схоже, що від цієї ситуації втомилась не лише частина депутатів, але і сам президент.
“Зараз у Зеленського ставлення до Ради просте: було б добре, аби її не було, але вона є і з цим треба щось робити”, – говорить у розмові із ВВС News Україна співрозмовник із оточення президента.
Ці настрої помічають і всередині “монобільшості”.
“Сьогодні Офіс і президент ставляться до Ради, як до “міністерства Арахамії”, яке просто якось має працювати”, – констатує не під запис один із 230 “слуг народу”. Сам очільник “монобільшості” у коментарі BBC News Україна зазначив, що вперше чує про таке порівняння і воно його лякає.
Тим часом, на думку заступника голови фракції “Батьківщина” Сергія Соболєва, Зеленський серйозно недооцінює Верховну Раду та не проводить із нею реальної роботи: “Зараз парламент для президента – лише засіб для досягнення мети, де не потрібні консультації, де не потрібні зустрічі, де все відбувається шляхом тиску на монобільшість і “політичних військовополонених”, від яких взагалі не можна почути жодного голосу проти”.
“А для чого йому зустрічатись з депутатами? – не дивується член фракції “Голос” Ярослав Железняк. – Йому парламент огидний. І я його розумію, бо сьогодні ти зустрічаєшся зі Стармером, завтра – з Макроном, післязавтра – з Трампом, а далі бачиш якісь незрозумілі обличчя, половину з яких навіть не знаєш”.
Представниця опозиції Ірина Геращенко, каже, що попри традиційно напружені стосунки із парламентом, такого ставлення до депутатів, як сьогодні, не дозволяв собі жоден із попередників Зеленського.
Одним із головних недоліків відсутності спілкування між ним і парламентом, на думку Геращенко, є те, що Рада абсолютно не залучена до питань мирного процесу.
“У VIII скликанні я як представниця по мирному врегулюванню створила у парламенті спеціальну, неформальну Мінську платформу і кожні два тижні, приїжджаючи з Мінських груп, зустрічалася з депутатами. Ми запрошували на ці зустрічі і Володимира Горбуліна, і Євгена Марчука, і Романа Безсмертного, і Мартіна Сайдіка, і Курта Волкера. Це було офрек, але депутати хоча б розуміли логіку процесів. Президент Петро Порошенко час від часу теж зустрічався з лідерами фракцій і груп, щоб пояснити свою мирну стратегію”, – пригадує Геращенко.
Тим часом у “Слузі народу” із тезою про відсутність комунікації між президентом і парламентом не погоджуються. Кажуть, вона є і достатньо конструктивна.
“У нас перед засіданнями чи перед планарними тижнями завжди є координаційна нарада, на якій присутній президент, урядовці, голови комітетів, голова та заступники нашої фракції. Ми обговорюємо порядок денний, намагаємося координуватися, і це – правильно”, – наголошує заступниця голови “монобільшості” Євгенія Кравчук.
“Від довіри не лишилось нічого, а коли нема довіри, нема і чесності”
Свій шостий рік парламент зустрічає без єдності та довіри не лише між владою та опозицією, а й всередині самої “монобільшості”.
“Від довіри не залишилось нічого, а коли нема довіри, нема і чесності. Керівництво нам багато чого не договорює. Нерідко буває, що якісь внутрішні новини ми дізнаємося не від них, а з Telegram-каналу Железняка”, – констатує не під запис один із 230 “слуг”.
Керівник “монобільшості” Давид Арахамія визнає, що у його фракції є певна напруга, але на ставлення депутатів одне до одного це, на його думку, не впливає.
“Мені здається, що і далі зберігається повага та базова довіра до колег. Хоча, як завжди, бувають і виключення”, – зазначив він у коментарі BBC News Україна.
Тим часом у “Голосі”, членом якого є вищезгаданий Железняк, ситуація не краща. Як кажуть представники цієї фракції, зараз у ній “одночасно 15 партій”, а хтось взагалі “на папері – “Голос”, а по факту – “Слуга народу”.
Ще одна опозиційна команда, “Європейська солідарність”, – одна з небагатьох, хто протягом усіх шести років діє злагоджено та одноголосно.
“У Петра (Порошенка – ред.) депутати слухняні. Єдиний, хто у своїй грі, – Олексій, тому Петро просить менше з Гончаренком комунікувати, каже, що той – інша партія”, – говорить один із впливових представників “монобільшості”.
Водночас інший, обізнаний із ситуацією співрозмовник, каже, що насправді усередині “ЄС” теж усе непросто.
“У Петра Олексійовича 27 депутатів, але насправді відданими йому лишаються лише 4-5 із них. Інші – це пасажири, які сіли не в той літак, але зрозуміли це лише в польоті. Єдине, що їх тримає зараз, – розуміння, що попереду рано чи пізно буде пересадка і вони долетять до кінцевого пункту іншим рейсом”, – розповідає авторитетний представник опозиції.
У самій “Європейській солідарності” із такою характеристикою не погоджуються. Співголова фракції Ірина Геращенко запевняє: “Не думаю, що в нашій фракції є попутники. У нашій фракції дозволена демократія і є багато людей з позицією. Це відрізняє нас від тих фракцій, де навіть не чули про такі слова”.
Тим часом “Батьківщина” за ці шість років вже встигла прихистити у себе одну зі “слуг” – Людмилу Буймістер, яку у 2021 виключили з “монобільшості” через голосування проти “закону про олігархів”. І, схоже, Тимошенко не проти забрати до себе і низку інших членів пропрезидентської фракції.
“Юля активна. Вірить у вибори восени. При чому у вибори восени 2022-го, 2023-го, 2024-го і от тепер 2025 року. Збирає під це собі бажаючих і кружить їх. Обхожує наших, але вони поки що обережні”, – описує нинішню діяльність Тимошенко один з впливових членів “монобільшості”. У самій “Батьківщині” це заперечують.
“Обхожує” деяких “слуг”, як стверджують у керівницві пропрезидентської фракції, і колишній спікер нинішнього парламенту Дмитро Разумков, який має зараз міжфракційне депутатське об’єднання “Розумна політика”.
“Є 2-3 наших, які офіційно не примкнули до нього, однак синхронно із ним підголосовують. Але нічого, думаєм, що повернемо їх на базу”, – переконані у “монобільшості”.
Попри загальну втому та конфлікти депутати вимушені працювати не просто довше, ніж мали, але й фактично без будь-якого відпочинку.
“Ми навіть на 2 місяці не можемо закритись, як раніше”, – із певним сумом констатує один із топів нинішньої Ради.
“Головне, щоб це скликання не запам’яталось, як останнє”
IX скликання парламенту – єдине, яке не стало альтернативним центром впливу, як це було за інших президентів, говорить депутат, добре знайомий із роботою багатьох попередніх каденцій парламенту.
“Так сталось не просто через “монобільшість” у сесійній залі, а через “монобільшість” у системі держуправління, значна частина якої – люди стартапу: зібрались – викурили айкос – погнали. Планування – нуль”, – пояснює він.
Попри всі труднощі у роботі та комунікації, і “монобільшість”, і опозиція наголошують: будуть працювати стільки, скільки потрібно, адже на кону – майбутнє країни.
“Для мене головне, щоб це скликання не запам’яталось, як останнє. Тому успіхом цієї Ради буде те, якщо запрацює рада Х скликання”, – підсумовує один зі “слуг”.
“Рада цього скликання точно увійде в історію!” – такими словами шість років тому президент Зеленський “благословляв” до роботи новообраних депутатів. І в цьому він точно не помилився.
IX скликання уже увійшло в історію як парламент, завдяки якому Україна втримала свою державність у найскладніші для неї часи за всі роки незалежності.
Можливо, саме у цьому і полягала найголовніша місія цієї Ради.
