3-тя штурмова бригада піддає стрес-тестуванню наземні безпілотники (UGV), на які Україна покладає надію перекласти частину військового навантаження з людей безпосередньо.
UGV уже діють на лінії фронту, і 3-тя ОШБр – одна з піонерів цього напряму. Поки їх не так багато, але це може скоро змінитися: навесні Україна оголосила про плани розгорнути 15 000 наземних роботів/
Про це пише The Economist і Уніан.
Деякі учасники галузі пророкують, що вигляд поля бою стрімко зміниться вже цього літа – так само, як це сталося з масовим виробництвом БПЛА у 2023 році.
“У нас немає людей, щоб стримати російську “м’ясну хвилю”. Тому ми пошлемо наших “зомбі” проти їхніх зомбі”, – говорить один із виробників роботів. Наразі, як повідомляється, близько 40 переважно приватних українських компаній виробляють близько 200 моделей UGV. Їх умовно ділять на три типи:
- логістичні (паливо, вода, евакуація),
- інженерні (встановлення та розмінування мін, зв’язок),
- і меншою мірою – бойові (гранатометні платформи, турелі для полювання на дрони).
Більшість машин посилюють перед відправленням на фронт: додають камери, додатковий зв’язок або захист від радіоелектронної боротьби.
“Старк”, керівник “Академії UGV” при “Будинку вбивств” (так званого “університету для наземних роботів”), каже, що машини вже замінюють цілі групи солдатів у певних ситуаціях.
Що відомо про використання дронів Україною
Вантажні дрони доставляють тонни спорядження на позиції. Нові евакуаційні дрони, такі як Ardal, дозволяють уникнути ризику для санітарів. Сучасні мінні укладальники за один захід розставляють десятки протитанкових мін.
“Хижак” – дрон із ШІ, що збиває інші дрони на відстані 200 метрів. Його “брат” – “Лють”, платформа з кулеметом 7,62 мм, вперше проявив себе в засадній операції в Курській області. Засновник компанії UGV Robotics Василь каже, що новизна використання цих машин настільки вразила росіян, що вони самі видали свої позиції, дозволивши іншим підрозділам їх знищити.
Спочатку оператори UGV повинні були перебувати в радіусі не більше кілометра від машин. “Шедоу” і “Шура” з 92-ї бригади згадують, як раніше доводилося супроводжувати робота пішки до передової – що сьогодні, в умовах домінування дронів, було б рівнозначно самогубству, пише ЗМІ. Зараз же вони керують машинами зі штабу в Харківській області, підключаючись до них через Starlink.
Однак вони не вважають, що настає ера бойових роботів.
“Так, вони допоможуть із логістикою, подекуди підстрахуються. Але ніколи не замінять піхоту”, – заявляє Шура.
Головні перешкоди до масового розгортання:
- Зв’язок. Starlink не працює в лісі або складній місцевості. Mesh-мережі, де дрони передають дані один одному, руйнуються при втраті ключових вузлів.
- Технології. Інженер Віктор із бюро “Буревій”, що виробляє UGV для логістики і камікадзе-атак, каже, що потрібні удосконалення в ШІ та машинному зорі, щоб машини стали масово застосовними в активних боях. Це може зайняти близько року.
- Кадри. “У нас майже немає операторів, які виконали б достатньо місій і залишилися б живими”, – додає Віктор.
Україна зараз виграє перегони UGV – просто тому, що зобов’язана це робити. “Росія, яка щомісяця поповнює армію на 8-9 тисяч осіб, не відчуває такої термінової потреби. Але українські розробники визнають: як і у випадку з FPV-дронами, Росія може скопіювати найкращі українські напрацювання, стандартизувати їх і налагодити масове виробництво. Незважаючи на це, навіть обмежене впровадження може мати реальний ефект”, – ідеться в матеріалі.
Нагадаємо також: Наш TERMIT – Міноборони допустило до експлуатації гусеничний роботизований комплекс
