25 червня Міністерство культури та стратегічних комунікацій України додало нові елементи до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Серед них, зокрема, обряд «Дівування» у м. Баштанка Миколаївської області.
Як повідомляє МКСК, відтепер місцеві громади мають вжити заходів щодо врахування рекомендацій та пропозицій Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України про охорону елементів нематеріальної культурної спадщини.
А що таке «Дівування», розповідається на фейсбук-сторінці Баштанського краєзнавчого музею, передає Інше ТВ.
«Дівування» – це обряд випікання весільного хлібу, причому по формі виготовлення воно відрізняється від того, що побутує на території нашої області. Всі як правило звикли до гілчастої форми «дівування», коли на гілку фруктового дерева або очеретину намотується тісто та запікається в печі чи духовці, далі гілочки кріпляться до весільного короваю та прикрашаються цукерками та стрічками.
На Бааштанщині роблять трохи інакше. Тісто замішується на вершках та молоці, за рецептом дещо нагадує пісочне печиво (хоча його робили і просто з прісного тіста). До процесу замішування тіста та випікання відносилися серйозно: запрошувалися жінки, тільки які щасливо жили в шлюбі, вдови та ті, хто був у повторному шлюбі, не допускалися. Атмосфера повинна була бути дружньою та супроводжуватися піснями. Кількість учасниць могла бути від 10 до 15 осіб.
Випікали «дівування» в неділю. Особливого сакрального значення це не мало, а пояснювалося тим, що цей процес був довгим і займав цілий день, а 50-60 років тому неділя була єдиним вихідним днем. Керувала процесом коровайниця, яка знала рецепт та технологію виготовлення. Тісто мало бути помірно солодким, щоб не було дуже тугим та вже готова випічка не ламалася. Далі тісто тонко розкачувалося та розрізалося спеціальним ножем у вигляді коліщатка з хвилястим краєм, прикріпленим до ручки, на тонкі смужки, з яких формувалися різні фігурки (вісімки, бантики, сердечка, квітки). Все має було заокругленої форми з отвором, для легшого розвішування. Також зі смужок трохи товстіших випікалися імена наречених в рамці та голубів.
За день–два до весілля збиралася молодь, та дане печиво розвішували на спеціальну конструкцію, яка складалася із декількох металевих кругів, які з’єднувалися між собою металевими прутами. За формою вона нагадувала діжку. Говорили: щоб життя у молодих було як повна «діжа», тому намагалися зробити дівування побільше на «достаток».
В центр цієї конструкції ставився коровай з парубкуванням (накручене на 3-5 гілок фруктових дерев таке саме тісто та запечене). В 1970-х роках з’являється ще й традиція ставити в центр короваю пляшку з шампанським, на яку прив’язувалися дві ложки.
Металеві деталі декорувалися фольгою, серветками, стрічками. На всю висоту конструкції протягувалося декілька ниток, а іноді вона досягала 2-х метрів, і на них зверху розвішували імена молодих, а далі донизу – різноманітні фігурки.
Розрізання та роздавання як короваю, так і «парубкування» з «дівуванням» відбувалося на другий день весілля. Молода з дружкою зрізали ножицями печиво та роздавали в першу чергу молоді, а потім всім іншим гостям.
Як повідомляло Інше ТВ, Мінкульт вніс голубці в перелік нематеріальної спадщини. Що там вже є (ФОТО)
