У Польщі на виборах президента лідирує представник провладної “Громадянської платформи” Рафал Тшасковський з 30,8% голосів. На другому місці Кароль Навроцький (29,1%), якого підтримує партія “Право та справедливість”.
Згідно з екзит-полом, підготовленим Ipsos, два опоненти лідують із мінімальним відривом.
Це означає, що поляки оберуть нового президента через два тижні, у другому турі виборів.
Нагадаємо, як повідомляло ІншеТВ, 53-річного Рафала Тшасковського називали фаворитом виборів-2025 ще п’ять років тому. У “коронавірусній” кампанії 2020 року, йому не вистачило двох процентних пунктів, аби обійти Анджея Дуду, якого тоді обрали на другу президентську каденцію.
Можливо, нинішня кампанія Тшасковського була дещо безбарвною, позбавленою родзинок та яскравих ходів саме тому, що його головним завданням упродовж перегонів було не спіткнутися, не припуститися фатальної помилки, яка могла б змістити його з позиції лідера електоральних рейтингів.
Це, за великим рахунком, вдалося Тшасковському: передвиборчі опитування прогнозують, що він прийде до проміжного фінішу виборів першим із результатом 30-35% голосів виборців.
В рамках своєї кампанії Тшасковський багато їздив Польщею, зустрічався з представниками малого бізнесу, приділяв увагу представникам місцевої влади – адже він і сам мер міста, хай і найбільшого та найбагатшого в Польщі. Протягом останніх кількох тижнів Тшасковський багато розповідав про те, як упродовж двох його мерських термінів змінилася Варшава.
А ще під час нинішньої кампанії Тшасковський намагався боротися із двома своїми головними недоліками з погляду потенційного виборця. А саме – чимало поляків вважають Тшасковського занадто розумним і занадто лівим.
Закриті дослідження штабу кандидата нібито показали, що польський виборець бачить президентом своєї країни радше не завсідника високих салонів з багатим досвідом роботи на вершинах політичного олімпу у Варшаві та Брюсселі, знавця сучасної філософії, який розмовляє кількома мовами, а людину, скажімо так, простішу.
Прізвисько “Бонжур”, якою називають Тшасковського злі язики, – це не так захват від його вільної французької, як іронія над соціальною дистанцією цього поляка від умовного “пана Ковальського”, який мешкає у польській провінції.
У відповідь на цей суспільний запит Тшасковський гранично спростив свою передвиборчу риторику. Він часто повторює, що велика політика має повернутися до “здорового глузду”, тобто до простих і зрозумілих звичайному полякові рішень.
Сильним кроком кампанії Тшасковського, який наблизив цього політичного небожителя до простого народу, стала зустріч із Зенеком Мартинюком – зіркою музичного стилю диско-поло, надзвичайно популярного серед небагатих мешканців польської провінції.
Нарешті, Тшасковський повинен був враховувати, що впродовж останніх років польське суспільство значно поправішало. І це було потенційною проблемою для мера великої і ліберальної Варшави, який до останнього часу вважався радше лівим політиком: він брав участь у гей-прайді, відкрито виступав за доступ жінок до абортів або за розділення держави і супервпливової в Польщі католицької церкви.
Отож у ході цієї кампанії Тшасковський багато говорив про необхідність економічного націоналізму, висловлювався проти усиновлення дітей ЛГБТ-парами (хоча це питання і близько не обговорюється у польському суспільстві) і навіть виступив за позбавлення частини українських жінок державних виплат за виховання неповнолітніх дітей.
Втім, цей правий поворот Тшасковського призвів скоріше до розчарування частини його “органічного” електорату та хвилі критики в ліберальних ЗМІ: спостерігачі розмірковували про те, чи не свідчить така ідеологічна еластичність кандидата про відсутність у нього власних твердих переконань.
Саме з цієї причини складно оцінити позицію Рафала Тшасковського щодо війни за східним кордоном його країни, яку він озвучив у ході передвиборчих дебатів. Україна, сказав він, має стати “буферною зоною” між агресивною Росією та добре озброєною Польщею.
Чи справді ймовірний майбутній президент Польщі дивиться на Україну не як на частину європейської системи безпеки, а як на “буфер”, чи так Тшасковський реагує на тренд дедалі гіршого ставлення польського суспільства до українців, – наразі не зрозуміло.
Навроцький: 28 квадратних метрів провалу
Початковий задум патріарха польської політики Ярослава Качинського начебто був непоганим: він явно мав намір повторити десятирічної давнини успіх Анджея Дуди. Тоді Качинський висунув у президенти мало кому відомого у той час 42-річного функціонера, який був на лаві запасних “Права і справедливості”, а той, вміло використавши ефект політичної новизни, тріумфально переміг на виборах-2015.
От і цього разу вибір Качинського впав на безпартійного, хоч і близького до “Права і справедливості” за ідеологічними переконаннями 42-річного директора Інституту національної пам’яті Кароля Навроцького.
Біографія цього політика сповнена неоднозначних епізодів на кшталт роботи охоронцем у розкішному готелі курортного приморського міста Сопот чи знайомства з представниками тамтешнього криміналітету. А ще під час нинішньої кампанії стало відомо, що у 2018 році Навроцький під псевдонімом написав книгу про відомого гданського гангстера, а пізніше – вже під своїм справжнім іменем – хвалив автора цього твору та пишався тим, що взяв у нього автограф.
Відсутність у Навроцького політичного досвіду, його сумнівні ораторські здібності (під час кампанії він нерідко концентрувався на демонстрації своєї чудової фізичної форми), низка скандалів, в які потрапив кандидат, на певному етапі призвели до того, що рейтинг Навроцького почав просідати, а експерти почали серйозно припускати можливість виходу в другий тур його найближчого переслідувача – ультраправого політика Славоміра Менцена.
Але в цей момент до кампанії “незалежного кандидата” вже безпосередньо долучилася вся міць апарату “Права і справедливості”, а на нещодавньому великому партійному зборі з полум’яною промовою на підтримку Навроцького виступив президент Анджей Дуда.
Саме Дуда, кажуть, доклав руку до організації нещодавнього візиту Навроцького до США. Ця поїздка мала стати вичерпною відповіддю усім, хто дорікав кандидатові у повній відсутності досвіду міжнародної діяльності та контактів за межами Польщі. Результатом цієї поїздки стала спільна фотографія Навроцького з Дональдом Трампом в Овальному кабінеті, яку кандидат у президенти опублікував у своїх соцмережах.
Так, визнавав потім Навроцький, до повноцінних переговорів з американським лідером справа не дійшла, – але ж і їздив він туди не за тим, а щоб взяти участь у Національному дні молитви. Але, переконував кандидат, він заклав фундамент під майбутні конструктивні відносини з Вашингтоном, а Трамп нібито благословив його словами “You will win” (“Ти переможеш”).
“Моєї перемоги не хочуть Брюссель, Берлін, Москва та Київ”, – ця заява Навроцького невдовзі після повернення з Вашингтона мала максимально вичерпно описати його зовнішньополітичне кредо.
Але вже за кілька днів практично весь позитивний ефект від зустрічі Навроцького з Трампом просто випарувався: навколо кандидата в президенти Польщі спалахнув “квартирний скандал”.
Під час передвиборчих дебатів Кароль Навроцький заявив, що у нього, як і у кожного звичайного поляка, перебуває у власності одна квартира. Це спонукало журналістів звернути увагу на ще одну квартиру площею 27 квадратних метрів, яка фігурує в його декларації. Виявилося, що до 2011 року вона перебувала у комунальній власності, а жив у ній літній хворий житель Гданська, зараз відомий як “Єжи Ж.”
Схема, за якою квартира опинилася у власності Навроцького, була простою. У 2011 році він від імені пана Єжи купив цю квартиру за 10% від її номінальної вартості – польське законодавство передбачає таку можливість викупу комунального житла його мешканцями. Потім Навроцький платив за старенького комунальні платежі й, судячи з усього, іноді допомагав йому фінансово. А за п’ять років, коли Єжи отримав право на продаж свого житла за повну вартість, Навроцький уклав з ним нотаріальну угоду про купівлю цієї квартири. Чи отримав 80-річний нині Єжи якісь гроші від Навроцького насправді – не зовсім зрозуміло, але фактом є те, що зараз старенький не має власного житла, проживає в комунальному будинку для літніх людей і абсолютно не створює враження заможної людини.
Штаб Навроцького і сам кандидат кілька разів змінювали свої пояснення з приводу цієї ситуації, констатує Gazeta wyborcza. Спочатку вони стверджували, що Навроцький зобов’язався доглядати за паном Єжи до кінця його життя і повинен був отримати квартиру у власність після його смерті. Потім вони казали, що квартира перейшла у власність політика в обмін на те, що він платив за Єжи комунальні платежі протягом останніх півтора десятка років. Ще пізніше – що повна вартість квартири все-таки була виплачена старенькому.
Згідно з останньою версією пояснень Навроцького, весь цей скандал інспірували спецслужби, а злощасну квартиру кандидат у президенти має намір передати певній досі не названій благодійній організації.
“Квартирний скандал” – це скандал абсолютно нового типу, стверджують критики Навроцького. Він не стосується абстрактних матерій на кшталт складних корупційних схем, виведення коштів у заокеанські офшори або маніпуляцій з корпоративним правом – це абсолютно зрозуміла життєва ситуація з очевидним потерпілим, стареньким, який, хай там як, по факту втратив власну квартиру і закінчує своє життя в не найприємнішому місці.
З одного боку, соціологи стверджують, що “квартирний скандал” не особливо вплинув на нинішні рейтинги Навроцького: вони залишаються на рівні в приблизно 25% голосів виборців. Це свідчить про те, що попри все “ядерний електорат” “Права та справедливості” має намір проголосувати за Навроцького. З іншого боку, експерти підозрюють, що “квартирний скандал” може відбити бажання підтримати Навроцького у другому турі у прихильників інших кандидатів у президенти. І саме це може стати вирішальним фактором, який вплине на результат фіналу голосування.
