Видання Newsweek створило імовірну карту світу, яка показує, як лідери Росії, США і Китаю можуть розділити планету на сфери впливу, передає ВВС.
Гренландія і Канада, згідно з цією картою, залежатимуть від Штатів, а Росія підпорядкує собі всі європейські країни та Туреччину.
“Врегулювання російсько-української війни нагадує Ялтинську конференцію 1945 року між лідерами США, Британії та СРСР, що передувала поділу Європи”,- цитує видання слова заступниці директора Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Весели Чернєвої.
“У Ялті великі держави розв’язували питання майбутнього Східної Європи. Ось як це виглядає зараз щодо України… Рішення про майбутнє України без України – це також рішення про майбутнє Європи без Європи”, – сказала вона Newsweek.
Професор кафедри міжнародної безпеки в університеті Бірмінгема в Англії Стефан Вольф зазначає, що відмова Трампа надати Україні гарантії безпеки нагадує умиротворення нацистського лідера Адольфа Гітлера на Мюнхенській конференції 1938 року.
На думку Вольфа, світ у розумінні нинішнього президента США є таким, де великі держави розділяють сфери впливу, у які вони не втручаються.
“Ми, імовірно, побачимо, як наддержави – Китай і США – ділять світ між собою. Але поки що не зовсім зрозуміло, що буде з Росією, чи стане вона самостійним гравцем, чи ще більше залежатиме від Китаю”, – сказав він.
Вплив Росії у Східній Європі
За словами Чернєвої, позиція адміністрації Трампа свідчить про те, що Східну Європу можуть кинути напризволяще, – і це непокоїть з огляду на вплив Росії на внутрішню політику таких країн, як Чехія, Словаччина, Болгарія, Румунія і Польща.
На її думку, Росія намагається підірвати демократію у Східній Європі та “працює над тим, щоб підштовхнути суспільства до нового консенсусу, який зараз, в епоху Трампа, здається дуже зручним”.
“Привид Путіна останніми місяцями кружляє над протестами та виборами в кількох країнах Східної Європи”, – вказує видання.
Прозахідні політики звинувачують Москву у втручанні в референдум ЄС і президентські вибори в Молдові, а в Румунії зняли з президентських виборів проросійського ультраправого кандидата Каліна Джорджеску.
Крім того, РФ має великий вплив в Угорщині, Сербії, Грузії та низці інших європейських держав, про що свідчать останні події.
Китай і Середня Азія
На думку видання, зоною суперництва між Росією і Китаєм може стати Центральна Азія.
Монголія, зокрема, покладається на Росію щодо палива та електроенергії, а на Китай – у питаннях інвестицій у гірничодобувну промисловість.
Професор Вольф нагадує, що перша закордонна поїздка китайського лідера Сі Цзіньпіна після пандемії COVID відбулася до Казахстану, чий лідер Касим-Жомарт Токаєв виступив проти нападу Путіна на Україну.
“В Астані завжди переживали, що вона може стати наступним об’єктом експансії Росії”, – каже Вольф, оскільки в країні мешкає значна кількість росіян.
Китай, Трамп і Західна півкуля
У північній частині Західної півкулі буде, імовірно, “панувати” Трамп, розмірковує видання.
Він хоче приєднати до США Гренландію і взяти під контроль Панамський канал і навіть перейменував Мексиканську затоку, щоб втілити свою філософію “Америка понад усе”.
Вольф вважає, що Трамп зробив ставку на Західну півкулю, але може зазнати протидії з боку Китаю в Латинській Америці.
“Це, імовірно, спонукає Трампа ще більше зосередитись на Західній півкулі та позбутися безглуздих, на його думку, зобов’язань, які він має в інших країнах”, – аналізує він.
Водночас якщо Москва не зможе домовитися із США щодо війни в Україні, її залежність від Китаю зростатиме, зазначає експерт.
Однак після того, як Трамп активізував торговельну війну з Китаєм, Сі може зблизитися в економіці з Європою, і це може потенційно послабити Путіна.
“Китаю доведеться оцінювати свої зв’язки з РФ порівняно з відносинами з ЄС”, – вважає Вольф.
Також не зрозуміло, чи досягнуть США і КНР згоди щодо Тайваню. На думку Вольфа, Китай ще не готовий захопити Тайвань силою, оскільки в Південнокитайському морі є інші “гарячі точки”, де США потенційно доведеться втручатися у протистояння з Китаєм, – наприклад Філіппіни.
“Можуть бути неофіційні домовленості, коли китайці тиснуть, а США не відповідають, – каже Вольф. – Тоді стає зрозуміло, що є непряме визнання того, що насправді Південнокитайське море – це територія Китаю, з якою він може “гратися”.
