19 березня святкує 95-річчя видатна українська письменниця Ліна Костенко. Її вважають однією з найповажніших українських митців, яку багато хто називає “совістю нації”.
Вона одна з небагатьох культурних діячів України, яка відмовилась отримувати звання Герой України.
З початку війни на сході України письменниця приєдналася до гуманітарної акції “Другий фронт АТО” і передавала на фронт збірки своїх поезій, пише ВВС.
Після широкомасштабного вторгнення РФ вона не припиняла писати – між обстрілами, під час ракетних атак. Відмовилася залишати рідний Київ і казала, що жодного разу навіть не ховалася в бомбосховище.
“Сирени вили, блискало на склі.
То що – тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться – він уже вчорашній.
Посіють бомби – ненависть пожнуть”.
ВВС закликає дотримуватись настанов і переходити у сховище під час російських атак.
Публічні привітання
Ліну Костенко 95-річчям привітав зокрема посол України у Великій Британії Валерій Залужний.
“Щира. Смілива. Вільна. Яскрава. Талановита. Завжди сучасна і актуальна. Непохитна та рішуча. Її слово – в саме серце. Пронизує, хвилює, карбує в пам’яті”, – написав він у фейсбуці.
“Многая літа, пані Ліно. Для мене велика честь знати Вас”, – додав він і виклав спільне фото з поетесою.
Також поетесу привітав мер Києва Віталій Кличко. Він зазначив, що Ліна Костенко є “є символом волелюбності, гідності і стійкості українського народу”.
Він зазначив, що Костенко пережила в Києві Другу світову війну, і так само залишилася у столиці після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
“Ваше життя є прикладом боротьби за принципи і за свободу України, – написав Кличко в телеграмі. – Дякую, Ліно Василівно, за Ваш талант, за характер і волю! Щасливий бути знайомим особисто”.
Допис поетесі на честь її Дня народження також присвятив поет і видавець, директор видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га Іван Малкович.
Він зазначив, що Ліна Костенко є найцитованішим сучасним українським письменником, до днів її народження українська молодь влаштовує численні флешмоби по всій Україні, а одна з присвячених їй сторінок у фейсбуці має понад мільйон підписників.
“Її називають королевою української поезії ХХ століття…Її поетичними і прозовими рядками читачі висловлюються про безліч тем і речей”, – написав Малкович.
“Вражає всеохопна тематика поезії Ліни Костенко: від високої любовної лірики, української і світової історії, музики, спорту – до актуального сьогодення: “І жах, і кров, і смерть, і відчай, І клекіт хижої орди. Маленький сірий чоловічок Накоїв чорної біди…””, – додав він.
І завершив свій допис привітанням.
“В одному з віршів вона дякує Музі поетів за те, що Муза обрала її. А ми дякуємо Ліні Костенко за те, що обрала нас. Тож многая літа, дорога і улюблена наша Королево! Ви ж чуєте цей багатоголосий вітальний хор!”
Життя видатної поетеси
Ліна Костенко народилася на Київщині, потім родина переїхала до Києва. Її рідна школа – у робітничому селищі на Трухановому острові – згоріла, як і все селище, у 1943 році.
Згодом вона вчилася у школі на Куренівці, вступила до Київського педінституту, а потім стала студенткою Московського літературного інституту ім. Горького.
Саме там Ліна Костенко зустрілася зі своїм коханням – однокурсником, який став польським письменником Єжи-Яном Пахльовським.
Коли 8 березня 1954 року скасували закон про заборону шлюбу з іноземцями, вони одружилися. У них народилася донька Оксана. Але їхній шлюб тривав недовго.
Українська поетеса лишилася в Києві, а чоловік повернувся до Польщі.
“І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні, і такі чужі”, – писала вона.
Згодом Ліна Костенко одружилася вдруге, із Василем Цвіркуновим, кінознавцем і академіком Академії мистецтв України. Він помер у 2000 році.
Пізніші вірші поетеси часто поставали із вражень від численних мандрівок Україною.
Над деякими стоїть присвятне “В.Ц.” – чоловікові, з яким щасливо прожила багато років. У них є син, також Василь, який займається програмуванням.
Ліна Костенко була однією із тих, хто наприкінці 50-х – початку 60-х років творив нові стилі, аполітичну поезію. Збірками її віршів захоплювалися, вона брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді.
Але у квітні 1963 року секретар ЦК КПУ Андрій Скаба заявив: “Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ліни Костенко”.
Влада почала забороняти її книжки. Вона писала в стіл, її голос лунав із численних магнітофонних записів, вірші копіювалися. Вона друкувалася у виданнях в Чехословаччині, у Польщі.
А в Україні її книжки знімали з друку.
Однак її слава, як здебільшого буває з видатними митцями, тільки росла стараннями цензорів.
У 1968-му написала відкриті листи на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп, що з’явився у “Літературній Україні”.
Після цього в радянській пресі її ім’я не з’являлося.
Саме у цей період вона пише “Марусю Чурай”, “Берестечко”, збірки “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”.
“Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу”, – писала вона у ті часи.
У 1973 році Ліна Костенко потрапила до чорних списків, складених секретарем ЦК КПУ з ідеології Валентином Маланчуком. Він називав “боротьбу з націоналізмом” головним завданням партії.
Тільки через чотири роки, коли Маланчук пішов з посади, вийшла її збірка віршів “Над берегами вічної ріки”, а в 1979-му – “Маруся Чурай”. За цю поему поетеса у 1987 році отримала Державну премію УРСР ім.Шевченка.
Ліна Костенко за часів президентства Віктора Ющенка відмовилася від звання зірки “Героя України”, сказавши: “Політичної біжутерії не ношу”.
Починаючи з початку 90-х років вона брала участь в експедиціях в Чорнобильську зону, працювала разом із вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури.
“Записки українського самашедшого” – так називався перший прозовий твір Ліни Костенко, який вона писала 10 років і видала у 2010-му. У романі описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Герой роману, молодий програміст, веде щоденник, і у ньому – і розпач, і іронія, і гумор.
Іван Дзюба назвав “Записки” “хронікою душі інтелігента у світі абсурдів – українського і планетарного”.
У 2022 році Ліна Костенко отримала від Франції орден Почесного легіону. Це – найвища цивільна нагорода Франції, яку присуджує президент країни.
Під час війни Ліна Костенко дарувала українським воїнам збірки своїх віршів зі словами підтримки. Були на тих збірках і написані нею від руки рядки вірша, написаного ще у 2015 році і який тепер сприймається як пророчий.
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Коли почалася війна, коли обстрілювали Київ, Ліна Костенко писала вірші, близькі за змістом кожному українцеві.
“…У нас стрічають люди на колінах
своїх убитих хлопців на війні.
Росли, росли – і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, – хто ж, як не вони?!
Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все, подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ”.
