Про це повідомив начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов в інтерв’ю для Укрінформ.
– Це взагалі дуже дорога війна. День війни коштує трошки менше ніж мільярд для них, – це величезні кошти. Щодо людського потенціалу, знову ж таки не треба себе обманювати, потенціал, мобілізаційний ресурс Російської Федерації розрахунково дасть їм змогу рухатися далі.
Але темпи і кількість жертв, – так, вони не можуть це не враховувати, і вони це враховують.
– Якщо говорити про людський потенціал, ми бачимо, що залучаються північнокорейські підрозділи, окремо йде вербування іноземців – із середньоазійських і африканських країн – і плюс іде залучення озброєння північнокорейського, іранського…
– Іранського там – мінімум, тепер майже все – північнокорейське.
– Але, з огляду на це, можна сказати, що це – вже третя світова війна чи прелюдія до неї?
– Це філософське питання, залежить, як на це дивитися. Для мене – так, втягнута абсолютна більшість найсильніших і найрозвинутіших країн світу, це просто факт.
– Я розумію, що у вас – найпотужніші аналітичні підрозділи. А які ви прогнозуєте варіанти розвитку саме залучення інших центрів сили і з нашого, і з іншого боків, особливо з боку ворога?
– Почнімо з факту застосування Північної Кореї, в принципі, це принизливий факт для Російської Федерації як для країни, яка проголошує себе майже із зазіханням на світового лідера, або як мінімум – на другу за потужністю армію світу. Це принизливо, але реалії такі, що на це їм довелося піти.
Як будуть діяти полюси – цікаве питання. Для північних корейців тут якраз усе добре, тому що вони – основний бенефіціар вигод із цього процесу: їхня армія отримує бойовий досвід, якого не мала з 1950-х років. І перше її застосування після підготовки в Росії показало, що це – просто жахіття, тобто вони були точно не готові ні до чого в нинішніх реаліях. Вони повернуться, почнуть перенавчати свою армію – це раз. Друге – вони «обкатали» тут своє озброєння в найзапекліших боях.
Найцікавіший факт, на якому я пропоную вам зупинитися, – використання північнокорейських балістичних ракет типу КН-23. От перші її застосування, – вони показали відсутність точності попадання, тобто були відхилення півтора і більше кілометрів. Російські фахівці попрацювали з їхніми фахівцями на заводах, переробили, модернізували – і тепер ці ракети влучають у ціль. Далі – північні корейці дізналися, що таке дрони, вони взагалі такого не бачили. Тепер усе це повертатиметься, почнеться переоснащення, перенавчання армії. І зрозуміло, що для Тихоокеанського регіону буде з’являтися нова загроза, тому що одна справа – коли стріляли просто в бік Японського моря, і всі, як-то кажуть, нервували. Але, будьмо відвертими, всі ж розуміли, що і точність не та, і якість, хто його знає, як воно буде працювати, а тепер – все. Це тільки один дуже маленький аспект.
– А що є ще?
– Ми так по всьому світу можемо пройти. Ви ж подивіться, що відбувається, багато хто каже: Росія полізла в Африку і т.д. Так вони ж намагаються виконати свою стратегічну мету – розрізати Африку зі заходу на схід чи зі сходу на захід, як хочете можете називати. Щоб просто перерізати, щоби все, що буде рухатися, так чи інакше йшло через них. Сказати, що їм це не вдається, – це неправда. Так, їх підтискають там, у кількох країнах взагалі зруйнували їхні плани, але вони намагаються далі. Африканський корпус не згорнув свою роботу абсолютно, він тільки розширюється. Виперли зі Сирії – так вони в Лівії оселяються тепер. Вони йдуть системно. Є проблеми в Латинській Америці, в Центральній Азії вони намагаються, навіть у М’янмі є росіяни, саме військові.
– Тобто вони повторюють десь ту парадигму, яка була в Радянському Союзі?
– Абсолютно ту саму. Росія – не Радянський Союз, і питання – чи вистачить ресурсу, коли, в принципі, Союзу до кінця не вистачило, хоча вони досить впевнено рухалися. І саме тому Росія буде намагатися відновлювати свою імперію, а для цього потрібні Росія, Білорусь, Україна, іншого варіанта нема. Білорусь… Вони себе якось більш-менш комфортно відчувають, хоча, чесно скажемо, Білорусь робить непрямі кроки для того, щоб якось диференціюватися від них, хоч трошки. При тому, що вони – абсолютно їх союзник, вони офіційно є союзною державою, але не вистачає України.
– Їхній економічний потенціал – наскільки він ще сильний, і наскільки в них вже з’являються проблеми? Які кризові явища, що ми спроможні використати, можуть з’явитися чи не з’явитися у них в майбутньому?
– Проблеми вже з’явилися, але не треба себе обманювати. Навіть за офіційними даними 41 відсоток – це бюджет оборони. Це ненормальні цифри, для виконання цього бюджету були згорнуті майже всі соціальні програми, медичні, освітні… Тобто вплив фінансово-економічний, негативний, на Російську Федерацію вже відчутний. Але знову ж таки кажу: допоки є нафта, газ, метал, дорогоцінні метали та каміння, доти вони будуть балансувати.
– У нещодавньому інтерв’ю генерал Наєв сказав, що напередодні війни він не мав жодної офіційної інформації і документа про те, коли і звідки почнеться наступ ворога. Як ви це прокоментуєте?
– Приблизно в жовтні 2021 року було таке інтерв’ю в Сполучених Штатах, коли я показав схему – як буде, якими силами, за якими напрямками відбуватиметься напад. Це на той момент була вже оприлюднена інформація. Тобто, розумієте, якщо ми щось оприлюднили, значить, точно це все всюди проходило до того моменту. Нагадую ще раз: це був жовтень, можна подивитися точно, тепер у відкритих джерелах є змога знайти.
– Ви сказали, що напередодні війни зібралися в себе в кабінеті й готувалися. І ще генерал Сирський відзначив, що під час захисту Києва одну з ключових ролей відіграли підрозділи Головного управління розвідки. А я з ним пройшов певний шлях і знаю, що він дуже в цьому скрупульозний, і з того, що він сказав, справді був значний внесок в оборону Києва. Якщо можна якісь цікаві деталі (знаю, що це було в Гостомелі), як готувалися, як узяли участь у відбитті ворога?
– 24 лютого взяли участь – відповідь проста. Мені дуже приємно, що Головнокомандувач згадав про цей факт. Я пам’ятаю дуже добре ці дні. Ми всіляко допомагали, він тоді командував обороною Київщини. З перших днів ми разом з ним плідно працювали, що зрештою дало результат, який всі ми можемо тепер відчувати на собі, – ворога тоді вибили.
Найпотужніші, найнебезпечніші моменти були в перші десь дві доби, допоки основні сили ще 72-ї бригади заходили. І, зрештою, мало чого було на той час у нас, скажімо чесно. І далі – події на Мощуні. Це дві такі серйозні події, які змінили хід всієї операції російської там. Перша – в Гостомелі, це не дало здійснити їх план. Чому посипався цей «три плюс десять», «Київ за три дні»? Бо серцем плану була висадка тактична повітряного десанту посадковим способом на смузі в Гостомелі. І літаки були в повітрі, – це ж теж усім відомі факти. Але зрештою ми зруйнували ці плани. І друге – це в Мощуні. Коли відбулися ті події, якщо б упав Мощун, вони б у Київ увійшли в той момент з того напрямку. Це дві найбільші події. Третя значуща – бої в Ірпені, які частково розділили російське угруповання, просто розрізали його, після чого хронологічно почався відступ росіян.
– Ви сказали про Гостомель, що це…
– Це серце операції було, взагалі всієї спеціальної воєнної операції. Вона ж не «війна» називалася, а «операція», бо й мала закінчитися за «три плюс десять», так би мовити. Тобто не пізніше ніж на чотирнадцяту добу уже все мало бути закінчено, повністю.
– Яка саме роль ваших підрозділів у Гостомелі?
– Вони зустріли ранок там.
– Що було зроблено?
– Певні групи перебували там. Вони були на інших напрямках, але важливий для нас саме той напрямок. І приймали разом із підрозділами Нацгвардії, які були там на пункті постійної дислокації, перші бої. І зрештою зробили умови, за яких росіяни так і не змогли посадити жодного літака туди. Всі разом, всі це зробили. Пан Сирський дуже допоміг тоді артилерією, у нас не було своєї, завдяки координації і кооперації, яку просто, як кажуть, на колінах тоді налагодили з цього питання. В перший день ми завадили висадці десанту. Все інше – це похідне від цього.
– А як загалом за цих три роки змінилася методика дій ваших підрозділів? Дуже багато додалося новаторства, і «дипстрайків», й інших речей, і було проведено багато таких справді дуже крутих операцій.
– Усі ці «дипстрайки» звідси починалися. Новаторство для нас – ми зробили великі за кількістю загони і підрозділи, чого раніше у нас не було, бо це диктували умови тієї війни, в якій ми опинилися. Тобто класичні дії груп спецназу тут уже не працювали, потрібні були великі елементи. Ми і зробили.
– Це ви маєте на увазі підрозділи типу «Кракена»?
– «Шаман», «Артан», «Кракен», «Тимур» та інші – це великі підрозділи.
– І як ви зараз проаналізуєте їхню роботу? Це була виправдана тактика?
– Абсолютно. Оскільки з ними не сильно хоче зустрічатися ворог, значить, виправдана.
– Які б ви виділили три найкращі операції Головного управління розвідки за три роки повномасштабної війни?
– Я б сказав, що для мене дуже важливою була перша операція, не малі заходи груп на територію противника, а саме масштабні заходи, які були в Брянській області. Багато було думок різних людей, що це нереально, це спричинить ядерний удар, що тільки не казали… Я впевнений, що це працює. Зрештою це спрацювало. Це, думаю, з бойових таких операцій, операції, які мають найбільше значення, бо було зруйновано міф про те, що в Росію бойові дії завести не можна, тут буде якийсь Армагеддон, – це не так.
– Багато тепер у Росії старших офіцерів і генералів лягають спати, сповнені тривогою?
– Тут хто як. Можна таке ж питання й нам поставити. Люди, як кажуть, звикають до всього. На жаль, це правда. Якщо ж ми маємо на увазі кількість знищених ворогів, то вона значна. І ми, і Служба безпеки активно цим займаємося.
– Тобто український народ, ті, хто в своїх сім’ях відчули найболючіше, втрати цієї війни, можуть знати, що багато хто працює над тим, щоб ворог заплатив за злочини.
– Дуже багато хто працює. Наприклад, нещодавня історія, коли знищили злочинця, який приніс велике зло нам, – командира дивізіону «Іскандерів», який завдав ракетний удар. Пам’ятаєте похорон у селищі Грозі, коли вбили близько 50 людей і більш ніж 100 було поранено й так далі? Десь близько місяця тому він загадково вибухнув на території своєї частини. Люди, які несуть зло, це зло до них завжди повертається. І не ми принесли перше зло, але нам його повертати.
– А є якісь дані, наскільки це впливає на морально-психологічний стан ворога?
– Це завжди впливає. Але будь-який вплив має певний проміжок часу. Все життя одна історія впливати не буде.
– Нещодавно, на третьому році війни, у Службі безпеки України був виявлений шпигун на дуже важливій посаді – начальник штабу. А чи були такі випадки в Головному управлінні розвідки, і що робите, щоб запобігти роботі ворога?
– У нас таких випадків на такому рівні точно не було. Тут є управління власної безпеки, департамент власної безпеки вже. Це їх завдання – не допускати агентурне (і не тільки) проникнення сюди. Що стосується випадку Служби безпеки, я вважаю, що це – особиста перемога генерала Малюка. Він розкрив, мабуть, одне з найпотужніших агентурних проникнень. Він молодець, професійно працює. Саме він.
– А яка у вас взаємодія зі Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки?
– Нормальні робочі відносини. До того ж є Комітет з розвідки, і в рамках цього комітету всі абсолютно офіційно працюють. Крім того, на двосторонній основі багато заходів проводиться.
– Тобто взаємодія допомагає створювати серйозну синергію в досягненні цілей?
– Так, буває ж багато й буденних питань. До прикладу – запит Служби безпеки по якійсь людині, його всім розсилають, всі діляться даними. Це економить час, як мінімум.
– Якщо говорити про ворога, багато було розмов і до війни, і під час війни про те, хто впливає на Путіна, хто складає його найближче оточення, хто формує його думку і хто допомагає приймати рішення. Яка ситуація зараз? Чи щось змінилося?
– Нічого не змінилося. Єдине – роль Шойгу сильно впала. Це єдине, при тому, що роль Патрушева не сильно змінилася. Це такий цікавий момент.
– А в чому тоді був сенс перестановки його, і на якусь навіть не другорядну, а десь карикатурну посаду було призначення?
– Це не так. Посада секретаря національної безпеки й оборони Російської Федерації – це ключова посада в Росії. Інше питання, що саме Шойгу на ній обмежили.
А ви знаєте цікаву річ, що кабінет робочий Патрушева у Кремлі знаходиться. А раніше знаходився за іншою адресою. Я ж кажу, тут не так усе просто, як здається спочатку. Зміни назріли, вони зробили те, що зробили. Але Шойгу Патрушевим не став. Він навіть заступників своїх призначити не може.
– А як новий міністр оборони? Як він сприйнятий самим Путіним, суспільством і армією?
– Нормально працює. Технократично сприймається. Тобто, людина, яка займається бюрократичними й організаційними питаннями та ін.
– Тобто, після піарника Шойгу, який багато чого показав, як у Потьомкінській дєрєвні…
– Тут робота більш у тіні, скажімо так.
– Але вона дає результат?
– Дає. Давайте теж чесно скажемо, вона результат дає. Вони змогли трошки зменшити рівень розкрадання в російській армії, реально змогли. Це є, але зменшилося. Більше доходить до розвитку, підтримки збройних сил РФ та ін. Ну це те, що на поверхні.
– Зараз ключове питання, яке є в медіапросторі, – це перемовини про перемир’я чи мир. І ви колись сказали, що говорити з Росією про мир – це говорити зі вбивцею, який збирається тебе вбити. Чого чекати від них за столом перемовин? На що вони розраховують, можливо – якийсь максимум і мінімум?
– Звичайно, тактика кнута і пряника, як-то кажуть. Вони завжди так будуть робити: тиснути на нас і пропонувати різні фінансово цікаві речі для інших сторін, яким приймати в цьому участь. Так було завжди і нічого у них не зміниться. Тут інше питання – перемир’я чи мир. Це абсолютно різні речі. Дійти швидко до перемир’я, я просто особисту можу сказати думку, – в принципі, це реально. Дійти швидко до миру – ні.
– Якщо є дані, яке їхнє прагнення військово-політичного керівництва зараз – усе таки замиритися, щоб накопичити сили і рухатися далі?
– Так, їм потрібна перерва. Тому що вони, згідно з їхньою стратегією, якщо до 2026-го року не виходять з цієї війни, вони втрачають навіть шанс на світове лідерство. Їм лишається максимум рівень регіонального лідерства, що їх абсолютно не влаштовує. Ціна війни занадто висока, фінансова ціна війни. Вона не дає розвивати країну, не дає займатися масштабними проєктами та ін. Є брак технологій, технологічних рішень, які відсутні в Російській Федерації, перш за все по розробці арктичних регіонів, по видобутку там газу та ін.
– А які у них все-таки проблеми? Напевно ж це не ідеальна країна, звичайно, вони сильні за рахунок тоталітарних якихось методів, але у них же багато проблем, я впевнений, які ви вивчаєте, і можливо впливати на них – національні, соціальні, техногенні навіть я б сказав, демографічні?
– Ні. Є те, з чим можна працювати, точно є. Це ви правильно перелічили їх: перш за все етнічні проблеми, релігійні, трошки техногенні. Але це не те, що може радикально змінити ситуацію в РФ. Немає лідера. Якщо з’являється лідер, все може змінитися в один день, як було з Пригожиним, до прикладу. Якщо лідера немає, які б там проблеми не були, все буде так, як воно є.
Режим у нього абсолютно стабільний. Немає там того, хто може ставити серйозну загрозу, просто не існує.
– А можна тоді трошечки в футурологію? Ніхто ж не вічний у силу різних обставин, а це ж їхня сила, напевно, і слабкість. Адже, якщо все сконцентровано на одній людині, якщо її в один день не стане…
– Ви в футурологію, а я вам в історію, підійде відповідь? Це не коректне порівняння, їх точно не можна порівнювати. Абсолютно різного, як-то кажуть, калібру люди. Але візьмемо приклад Сталіна. От помер Сталін, це теж історичний факт, половина країни реально плакала, тому що було якось страшно – людина епохи пішла. Але на наступний день що почалося? Боротьба за владу. А ще через досить короткий період часу – ХХ з’їзд КПРС, десталінізація, розвінчання культу особистості. Так же ж було. Ви думаєте, що буде щось інакше. Ні.
– Я навіть уявляю Соловйова.
– Так, який буде казати: це зло. Він тримав країну в диктатурі та ін. Історія повторюється завжди.
– Я з вами погоджуюсь. І дозвольте ще трошки до глобального. Зміна адміністрації США у будь-якому разі суттєво змінила світовий порядок, вже змінює його. Як ви прогнозуєте, як це відобразиться загалом на безпекових таких проблемах у світі, починаючи від стабільності євроатлантичної єдності? Ми бачимо останні заяви Мерца, що Європа більше на себе орієнтується, до близькосхідних, де теж там новий президент США обіцяє серйозно вплинути.
– Я в цілому утримаюсь від відповіді на ваше питання, але можу трошки спробувати прокоментувати. Зараз стан стратегічної невизначеності для більшості країн Європи та певних країн тихоокеанського регіону через те, що не всі розуміють ті кроки, які зараз робляться. Але це стан невизначеності. Не означає, що все зараз рухне, як і не означає, що все піде тільки розквітати. Ні. Зараз такий період, це треба просто констатувати і сприйняти, що воно так є зараз.
– Ви на початку розмови сказали, що справді оці північнокорейці, ми говоримо про це, що ви сказали про тихоокеанський регіон, про Азію, що ці технології, які Північна Корея випробовує, удосконалює…
– Це буде там реальна проблема.
– Вони ж повертаються, ви кажете. Тобто, опосередковано – це великий інтерес, як мінімум, напевно, для Південної Кореї, Японії.
– Це не інтерес, це їх загроза.
– А як ви вважаєте, інтенсифікувалися взаємини з колегами з того регіону?
– У нас вони й були. Трошки інтенсифікували з Південною Кореєю, коли почалося прибуття (північнокорейських військ на територію РФ, – ред.). Так, це теж очевидно. Ми з радістю передаємо їм дані щодо діяльності північних корейців, щось отримували від них. Нормальний робочий процес.
– Ще одне болюче питання. Ви очолюєте координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Чи є шанс у рамках тенденції, що йде ніби до перемовин, шанс обміняти всіх полонених на всіх, зокрема і тих, хто був із 2014-го року в полоні?
– По-перше, я на це сподіваюся. По-друге, людей, які навіть із 2014-го року, дуже невеликими партіями, але ми повертаємо, ви ж про це теж не забудьте. Я вірю в те, що ми повернемо всіх, тому що будь-яка війна закінчується завжди тим, що люди повертаються в обидва боки. Не забувайте, що хоч які б вони були, але росіян теж хтось там чекає в їхніх сім’ях. Країна, можливо, – не так сильно, але сім’ї чекають.
– А є якесь табу у ворога, коли вони навідріз не хочуть міняти?
– Є не табу, а є проблемні категорії через наші інформаційні війни. І знаєте, як у будь-якої інформаційної війни, – є плюси і є мінуси. Певні мінуси всіх цих заходів – те, що деякі розпіарені категорії і для них, і для нас стали проблемними. Ми теж тут сильно підняли нагору всіх кадирівців. А для них – це питання «Азову», морпіхів, узагалі все, що стосується Маріуполя. Для нас – кадирівці такий яскравий приклад.
– А це правда, що Кадиров якось впливає на ці обміни так, щоб їх у першу чергу міняли?
– Ні, це неправда.
– Ви правильно сказали про інформаційні війни, про інформаційну безпеку: у вас розгорнута потужна структура стратегічних комунікацій і ви доволі нестандартно особисто комунікуєте. Ви вже проаналізували цей досвід, і як вдається ефективно протидіяти російській пропаганді, і чи вдається випереджати її?
– Інколи вдається, інколи ні. Я не буду казати, є і програші наші, але є і здобутки. Тут, думаю, всі це зрозуміють. Варіант нашої такої вседержавної – поки що не перемоги, давайте дипломатично скажемо в цьому сенсі – це масована програма дезінформації, яку вони розгорнули щодо протидії мобілізації. Давайте визнаємо: програма працює серйозно і має вплив на свідомість нашого населення. Ви подивіться, насправді один-два якісь різкі випадки відбуваються десь на тиждень приблизно. Але коли ти дивишся Інтернет, створюється враження, що це кожного дня штук по сто мінімум відбувається. Це і є приклад професійної спеціальної інформаційної операції щодо впливу на свідомість.
– Тобто, ця стара радянська школа, яка просто врахувала нові тенденції, соцмережі?
– Так. А в старій школі там усе було правильно, я не поділяю думку багатьох, що все старе зруйнувати і будемо робити щось нове, це не так, все воно працює.
– Думаю, і ви такий принцип сповідуєте, що те, що працює – вдосконалити.
– Тільки вдосконалювати, ні в якому разі не руйнувати, не реформувати і т.п.
– До речі, дозвольте продовжити цю тему з розхитування. Зараз, крім ТЦК, є вкиди про те, що Росія хоче розхитати політичну ситуацію в країні.
– Що значить «хоче»? Це відбувається, давайте теж визнаємо, відбувається. Тут, як-то кажуть, багато факторів впливає на це, але така методична робота, вона ж почалася восени 2023 року, саме направлена на підготовку до, як-то кажуть, посіювання недовіри до влади, це середина 2023 року.
– До речі, можливо, ворог користується тим, що суспільство у нас зараз таке, третій рік повномасштабної війни, зрозуміло, що вже навіть стресостійкі люди вже не витримують. Як ви думаєте, якої підтримки потребує суспільство, можливо меседжів військово-політичного керівництва, Сил оборони?
– Тут відповідь якраз є і вона, на жаль, можливо, буде трошки неприємною, але цій відповіді – вже тисячі років. Утомлене суспільство оживає, прокидається виключно, коли є перемоги, коли перемог немає – хоч що б ти робив, нічого не допоможе. Тому потрібні перемоги – дипломатичні, політичні, суспільні, воєнні, але перемоги. Людей, які програють, ніхто у світі не любить і не поважає, хто б там що не казав.
– Тоді до вас питання особисте, на чому ґрунтується ваша віра в перемогу і що для вас перемога?
– Моя віра якраз ґрунтується на інформації, яку я маю, у мене її, слава Богу, достатньо. Я можу аналізувати багато аспектів світових, наших внутрішніх, мені є з чим працювати. Та й в принципі ми маємо вірити. Якщо ми втрачаємо віру, тоді немає сенсу взагалі щось робити. Бо людина, яка не вірить, вона ніколи не здобуде не те що перемоги, а просто якихось здобутків. Спортсмен, який не вірить, що стане чемпіоном, ніколи чемпіоном не стане, так само й тут.
– До речі, після перемоги, ми ж, по суті, – найбільш досвідчена зараз армія континенту?
– Але поряд друга така сама найбільш досвідчена армія буде, на жаль.
– На жаль так, але я думаю, що принаймні те, що ви як офіцер проходили службу в 1990-х і на початку 2000-х, і курсант, і офіцер, ви пам’ятаєте, що був такий своєрідний пацифізм, повна відстороненість суспільства від армії, що це щось таке, ніби не має бути та хай буде. Зараз змінюється до цього відношення. Як думаєте, як правильно маємо вбудувати перемир’я чи мир у нашу систему самооборони?
– Важке і болюче для мене питання, і я якраз боюся повторення подій 1990-х років. Я дуже боюся цього і сподіваюсь, що ми не повторимо помилок, яких припустилися в період по факту з 1992 по 2014 роки, я дуже на це сподіваюся. Бо тоді теж була, вибачте, найбільша армія Європи, окрім Російської Федерації, був третій за потужністю ядерний арсенал, була найрозвинутіша матеріально-технічна база, техніка найсучасніша, все ж було тут. І ми деградували до того рівня, до якого деградували. Ветерани Афганістану, все це було у нас, все в наших руках було, ми самі це зруйнували. Можна багато казати, хто за цим стояв, чому так було зроблено, але це просто факт.
– Ви сказали, що для вас це особисте питання, в 1990-ті ви бачили, я це бачив, на жаль.
– Я ще дитиною це бачив, ви просто можете подивитися статистику, що було в Україні на 1991 рік і з чим ми увійшли в 2014-й, це страшно насправді.
– Я згоден з вами, як військовий журналіст, на жаль, я бачив це.
– Навіть питання Чорноморського флоту, його розподілу, який там був некоректний, неправильний, я з цим погоджуюсь. Але що ми отримали тоді по суті на 1997 рік, і з цим ми увійшли в 2014-й. Це ж страшні цифри, кораблів – таких, як «Гетьман Сагайдачний» – було три у нас, це просто так, до відома, скільки було берегових ракетних комплексів і тому подібної зброї, як і авіаційне угруповання було, ми самі це зруйнували.
– До речі, мені особисто хотілося б знати, як ви формували себе, ваш характер, світогляд, бажання обрати цю професію?
– Знаєте, я пам’ятаю, колись ще в дитинстві читав книжку, вона була в перекладі, але називалася «Self-made man». Думаю, я в принципі йшов цим шляхом.
– Ви задоволені?
– Тим, що я бачу, хотілося б кращого, але в принципі – більш-менш.
– Той імідж, який у вас в суспільстві сформувався, він відповідає тому, як ви себе бачите?
– Знаєте, насправді я над цим не сильно замислююся, можливо, мало хто в це повірить, але це максимально другорядне для мене питання. Я ставлю мету і йду до неї, все інше для мене не має значення. Я думаю, що люди бачать, що ми свою справу робимо не так вже й погано, і в умовах, коли в країні брак перемог. Нам їх теж не вистачає, але невеличкі у нас періодично з’являються, це моя думка.
