Наприкінці серпня американський генерал Герберт Макмастер видав книгу про роботу на посаді радника з нацбезпеки в адміністрації Дональда Трампа. Вона називається “У стані війни самі з собою. Мій обов’язок у Білому домі Трампа” й охоплює період 2017-2018 років. Перекладу цієї книги українською поки немає. З огляду на перемогу Дональда Трампа на виборах і його прийдешнє повернення на посаду президента США, Суспільне пропонує читачам огляд цієї книги.
Герберт Макмастер — генерал-лейтенант сухопутних військ збройних сил США. Учасник, зокрема, “Бурі в пустелі” в Іраку. За один із боїв у рамках цієї операції відзначений Срібною зіркою — однією з найвищих бойових нагород США. З 2010-го до 2012-го служив у складі ISAF, Міжнародних сил сприяння безпеці, в Афганістані.
З лютого 2017-го до квітня 2018 року обіймав посаду радника з національної безпеки 45-го президента США Дональда Трампа (цю саму посаду в адміністрації Байдена, наприклад, обіймає Джейк Салліван). Радник з нацбезпеки — фактично, права рука президента щодо пошуку рішень, коли мова йде про сфери впливу Вашингтона у світі, а сама Рада нацбезпеки — головний консультативний орган при президентові для розв’язання проблем національної безпеки й зовнішньої політики.
Призначення і звільнення
Макмастер був радником з нацбезпеки в перший рік президентства Трампа. У своїй книзі він пригадує, як деякі з його оточення застерігали його від того, аби прийняти пропозицію президента — оскільки він, за їхніми словами, є людиною “з глибокими недоліками”. Макмастер, однак, каже, попри це, вважав своїм обов’язком допомогти Трампу. “Попри його недоліки, я вірив, що зможу бути корисним йому і країні”, — пише він.
Чого Макмастер не врахував (як він сам про це пише), це того, що члени адміністрації Трампа були у стані війни одне з одним. Пізніше своє звільнення Макмастер назве “частиною більшого плану, який виношували люди, чия робота — як вони вважали — полягала в тому, щоб захистити Трампа від самого себе”.
Серед тих, хто створював перешкоди в роботі Макмастеру — і, як він вважає, і самому президенту Трампу — генерал називає держсекретаря Рекса Тіллерсона та міністра оборони Джеймса Меттіса. Причини (якщо узагальнити) — амбіції Тіллерсона і Меттіса, які не сприймали, що хтось, крім них, може формувати політику США у сферах міжнародних відносин та безпеки. Хоча, як наголошує Макмастер, провідна роль тут належить саме президенту.
Зліва направо: колишній радник з нацбезпеки в адміністрації Трампа Герберт Макмастер, колишній міністр оборони США Джеймс Меттіс, 45-й президент США Дональд Трамп та колишній голова апарату Білого дому Джон Келлі під час зустрічі із військовим керівництвом у Білому домі, Вашингтон, США, 5 жовтня 2017 року. Getty Images/Andrew Harrer
Генерал також пише, що проти нього розгорнули інформаційну кампанію. Її ініціаторами виступала та частина оточення Трампа, яка робила ставку на крайніх правих прихильників президента. Їм не подобалось, що Макмастер виступав за більш помірковані рішення в складних для США питаннях міжнародної політики, аніж Трамп обіцяв MAGA-прихильникам на етапі передвиборчої кампанії.
Про Трампа на посаді президента
“Трамп був нетрадиційним політиком та імпульсивним чоловіком. Інколи його пориви були добрими, інколи — не дуже”, — пише генерал. Він додає, що президенту часто бракувало послідовності. Трамп був схильним міняти рішення під впливом критики тих, хто малював йому перспективу того, що той чи інший його крок нібито не сприйме електорат. “Прагнення Трампа до схвалення з боку виборців інколи саботувало його бажання просувати інтереси США”, — йдеться в книзі.
Дональд Трамп мав почуття гумору. Але, як пише генерал, “його улюбленою формою розваги були насмішки та обзивання”. Наприклад, Макмастер згадує, як Трамп називав “Малим Марко” сенатора Марко Рубіо. Зріст Рубіо — 1,75 м, Трампа — 1,9 м. (Після перемоги на виборах у 2024 році Трамп обрав Рубіо державним секретарем).
В складних питаннях внутрішньої та зовнішньої політики — наприклад, війни в Афганістані — Трамп інколи міг, як пише Макмастер, посилатися на думку “друга, який розбирається в питаннях оборони”. Генерал каже, часом Трампу було складно зрозуміти різницю між фаховим аналізом і тим, що він почув від когось, хто був насправді не дуже компетентним.
Трамп “ненавидів” готуватися до зустрічей чи переговорів, “особливо коли був у поганому гуморі”. Макмастер згадує випадок, коли мав всього 4 хвилини, аби підготувати Трампа до телефонної розмови з турецьким президентом Ердоганом. Також Трамп не любив надовго залишати США. Генерал пише про турне президента країнами Азії наприкінці 2017 року — воно тривало майже два тижні, й під кінець поїздки Трамп був стомлений і дратівливий.
Зліва направо: колишній радник з нацбезпеки в адміністрації Трампа Герберт Макмастер, 45-й президент США Дональд Трамп та колишній держсекретар США Рекс Тіллерсон. Трамп робить заяву перед від’їздом в аеропорт у місті Маніла під час турне країнами Азії, Філіппіни, 14 листопада 2017 року. AP/Andrew Harnik
Макмастер каже, що Трамп “не був людиною, яка будує команди”: “Він насолоджувався драмами в Білому домі та за його межами й сприяв їм”. Генерал згадує реаліті-шоу Трампа The Apprentice (“Учень”). Як і в цьому шоу, так і в політиці Трамп полюбляв розділяти людей і налаштовувати їх одне проти одного. Генерал описує епізод, коли Трамп вирішив виключити зі складу Ради нацбезпеки Стівена Беннона (той був головним менеджером першої виборчої кампанії Трампа й опісля отримав посаду радника в його першій адміністрації). Макмастер згадує, як Трамп поділився з ним, що Беннону не місце в Раді нацбезпеки. Тоді як самому Беннону президент сказав, що це було рішення Макмастера. Трамп, пише генерал, “завжди був схильний до пліток, інтриг і внутрішньої боротьби”.
У книзі відзначаються і сильні сторони Трампа. Зокрема, Макмастер вважав перевагою його прямоту з іноземними лідерами, активне — і часто безцеремонне — відстоювання інтересів США. “Руйнівна натура Трампа” могла бути перевагою, адже багато звичних практик у політиці потребували перегляду, але відкритість Трампа часто переходила у неввічливість, що робило переговори непродуктивними. Президент також часто діяв всупереч порадам найближчого оточення, і це треба було враховувати, намагаючись донести до нього якусь важливу ідею.
Макмастер пише, що нетерпимість Трампа до критики зробила його недовірливим і вразливим для маніпуляцій. Генерал згадує про розслідування російського втручання в американські вибори 2016 року, очолюване спеціальним прокурором Робертом Мюллером. Тінь підозри, яка впала на Трампа як переможця тих виборів, а також ворожість до нього великої кількості ЗМІ — як у США, так і в Європі — знижувала конструктивність президента і створювала йому додаткові проблеми.
Ексрадник розповідає, як у травні 2017-го, наступного дня після того, як Трамп звільнив з посади директора ФБР Джеймса Комі, він приймав в Овальному кабінеті російського міністра закордонних справ Лаврова та посла Кисляка. В їхній присутності він назвав Комі “невдахою” і згадав про розслідування Мюллера. Однак, як наголошує генерал, президент не розповів Лаврову нічого з того, що мало гриф “Секретно” — як про це потім писали в медіа, яким “злили” інформацію про перебіг зустрічі.
До слова, Макмастер неодноразово згадує, що упереджене ставлення частини ЗМІ до Трампа періодично змушувало їх нехтувати стандартами й тлумачити інформацію від джерел у Білому домі, видаючи бажане за дійсне. А саме, як у цьому випадку, — про нібито співпрацю Трампа з росіянами. Тоді як, за словами Макмастера, в історії з Лавровим мова йшла суто про те, що “внутрішній монолог Трампа почули всі, хто був у кімнаті — у цьому випадку, і російські чиновники”.
45-й президент США Дональд Трамп (в центрі) зустрічається з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим (ліворуч) та послом Росії в США Сергієм Кисляком у Білому домі, Вашингтон, США, 10 травня 2017 року. AP
Про Трампа, Росію і Путіна
Генерал Макмастер вважає, що Трамп “обманював себе щодо Путіна, а той грав на ньому, як на скрипці”. Він також говорить, що Трамп — як і його попередник Барак Обама — був надто самовпевненим щодо своїх можливостей покращити відносини з диктатором у Кремлі. Загалом Макмастер скаржиться, що йому було складно вести дискусії з Трампом про Росію та Путіна: “Від самого початку, щодо цього я плив проти течії”.
Генерал згадує два випадки. Перший — застосування режимом Башара Асада в Сирії газу зарин проти мирного населення у Хан-Шейхуні у 2017 році. (З 2015 року Росія підтримує Асада в громадянській війні у Сирії). Другий — отруєння “Новичком” в Солсбері колишнього співробітника російської розвідки Сергія Скрипаля та його доньки Юлії. В обох випадках Трамп сумнівався, що влада РФ могла бути причетною до цих злочинів, хоч дані розвідки були беззаперечними. “А чи могло б бути так, що Росія не знала про те, що це станеться?” — згадує Макмастер запитання Трампа про хімічну атаку в Сирії. “Чи ми впевнені, що Росія і Путін замовили вбивство Скрипаля?” — запитував він на початку березня 2018-го.
Путін, пише Макмастер, мав якийсь незбагненний для нього вплив на Трампа. Генерал згадує, що очільник Кремля використовував лестощі як інструмент у грі “з его та невпевненістю Трампа”, називав його “видатним лідером”, а Трамп виказав свою слабкість до цього. В цілому, веде далі Макмастер, Трамп мав прихильність до авторитарних лідерів. Щодо Путіна, то він казав, що йому приємна похвала від людини, “яку так сильно поважають у його країні”.
Макмастер пише про “схильність Трампа до рефлексивного протистояння”. І той факт, що більшість аналітиків у Вашингтоні виступали за жорсткі відносини з Кремлем, спонукали президента до протилежних дій.
Президент США Дональд Трамп (ліворуч) з очільником Росії Володимиром Путіним під час пресконференції після їх зустрічі в президентському палаці в Гельсінкі, Фінляндія, 16 липня 2018 року. AP/Pablo Martinez Monsivais
Про Україну
Рік роботи Макмастера на посаді радника з нацбезпеки припав на президентство Петра Порошенка. Генерал згадує, як підтримав ідею про коротку зустріч Трампа й президента України в Білому домі в червні 2017 року. Макмастеру здавалося, що вона збалансувала б уявлення Трампа про Росію. Натомість згаданий вище Стівен Беннон (на той момент — іще радник Трампа) був проти — мовляв, така зустріч “може розізлити Путіна”. Беннон також казав Трампу, що уряд України “загрузнув у корупції”.
“Я погодився, що Петро Порошенко не був янголом. Він виступав за прозорість і реформи, але витік Panama Papers у 2016 році засвідчив, що він створив офшорну компанію на Британських Віргінських островах за кілька місяців до того, як стати президентом”, — пише Макмастер.
Під час зустрічі, яка зрештою таки відбулася, Трамп процитував “одного американського друга українського походження”, який “сказав йому, що Україна — корумпована країна, а Крим — російський”. Попри все, Макмастер вважає, що розмова була важливою. Перед пресою Трамп заявив: “Ми мали хорошу дискусію і досягли значного прогресу”. Президент Порошенко зазначив, що Україна “отримала тверду підтримку з боку США”.
Макмастер також згадує зустріч Порошенка і Трампа під час Генасамблеї ООН того ж року. За словами генерала, президент України в приватній розмові з ним заявив, що для стримування російської агресії країні потрібна зброя. “Я кивнув і наголосив на необхідності боротися з корупцією в його країні, щоб зміцнити державу і виключити головний аргумент Путіна щодо України”, — пише Макмастер. Адже російський диктатор в розмовах із Трампом наголошував на тому, яка Україна корумпована країна.
Зрештою, наприкінці 2017-го Трамп погодився передати Україні протитанкові ракетні комплекси Javelin. Макмастер, який виступав за передачу США Україні летального озброєння, озвучив президенту три опції: “Перша: жодних Javelin. Друга: передамо комплекси, використовуючи інструмент іноземної військової допомоги. Третя: половину Javelin передамо як допомогу, половину — продамо Україні. Президент обрав третій варіант і підписав меморандум, яким доручив департаментам виконати вже дозволений Конгресом продаж і постачання Javelin”. Перша партія Javelin надійшла в Україну аж улітку 2020 року.
Президент США Дональд Трамп тисне руку президенту України Петру Порошенку під час зустрічі у Білому домі у Вашингтоні, 20 червня 2017 року. На фото також — тодішній віцепрезидент США Майк Пенс і радник Трампа з національної безпеки генерал Герберт Макмастер (праворуч). AP/Evan Vucci
Про Кіта Келлога
У книзі генерал Макмастер згадує і генерала Кіта Келлога, якого Трамп нещодавно обрав на посаду спеціального посланця з питань України та Росії. Макмастер пише, що на момент, коли у 2017 році Трамп запропонував йому стати радником із нацбезпеки, Келлог упродовж кількох днів був виконувачем обовʼязків на цій посаді — після звільнення Майкла Фліна, попередника Макмастера. Загалом із початком президентства Трампа Келлог очолив апарат Ради нацбезпеки США і був виконавчим секретарем цього органу.
Зі спогадів Макмастера можна зробити висновок, що Келлог очікував, що після відставки Фліна посаду радника з нацбезпеки запропонують саме йому. Ось так Макмастер описує їхнє знайомство в Мар-а-Лаго — резиденції Трампа у Флориді, куди генерала запросили на співбесіду у лютому 2017-го:
“Я помітив, що Келлог був засмучений. Він скаржився, що ніхто не був із Трампом довше і не був до нього більш лояльним, ніж він. Я намагався втішити Кіта і сказав, що упевнений — з нас вийде хороша команда. На жаль, його засмученість із часом перетворилася на злість і образу”.
45-й президент США Дональд Трамп (в центрі) зі своїм колишнім радником з нацбезпеки генералом Гербертом Макмастером (ліворуч) та генералом США у відставці Кітом Келлогом у маєтку Трампа в Палм-Біч, Флорида, 20 лютого 2017 року. Восени 2024-го знову обраний президент Трамп обрав Келлога на посаду спецпосланця з питань України та Росії. AP/Susan Walsh
Не єдина книга про роботу з Трампом
Герберт Макмастер — не єдиний колишній радник Трампа з нацбезпеки, хто описав свою роботу на цій посаді. Посол Джон Болтон, який обійняв посаду радника після генерала і працював у Білому домі до вересня 2019 року, після звільнення написав книгу “Кімната, де це сталося. Мемуари з Білого дому” (українською мовою книга вийшла у видавництві Vivat).
У ній Болтон зокрема пише, що станом на 2019 рік Трамп вважав Україну винною у тому, що у США взялися за розслідування втручання росіян у виборчу кампанію 2016 року, що затьмарювало весь період його президентства.
Після перемоги Трампа на виборах цього року Болтон сказав в інтерв’ю Суспільному, що обраний президент США “діє ситуативно” і “не має філософії національної безпеки”. На запитання, яким може бути план Трампа щодо врегулювання російсько-української війни, Болтон відповів: “Трамп не мислить категоріями планів. Він думає про те, що буде робити в конкретний день”.
Що ж до генерала Герберта Макмастера, то минулого року в Україні видали переклад його попередньої книги — “Поля битв. Боротьба за захист вільного світу” (“Наш формат”). У ній Макмастер оцінює зовнішню політику США та ключові конфлікти, до врегулювання яких залучений Білий дім. Серед них — і війна Росії проти України.
Колишній радник з нацбезпеки 45-го президента США Дональда Трампа генерал Герберт Макмастер в Овальному кабінеті Білого дому у Вашингтоні, округ Колумбія, США, 2 лютого 2018 року. Getty Images/Bloomberg/Zach Gibson
