Дослідникам знадобилося більше сотні років, щоб досконально вивчити суперсилу кішок і зрозуміти, як вона працює.
Земля є домівкою для неймовірної кількості видів, але на планеті, ймовірно, немає більш або настільки ж гнучкої тварини, як проста домашня кішка. Не останнє місце в їхньому арсеналі акробатичних трюків посідає той, яким вони добре відомі: здатність безпечно приземлятися на чотири лапи, коли вони падають, пише Science Alert і Фокус.
Ті, хто коли-небудь бачив, як кішки оступаються і падають, знають, що вони звиваються всім своїм пухнастим тілом, але врешті-решт завжди приземляються на чотири лапи. Спроби розвінчати цю дивовижну суперсилу кішок почалися понад сотню років тому з винаходом хронофотографії, яка дала вченим можливість робити безліч фото за короткий проміжок часу.
Наприклад, 1894 року французький учений Етьєн-Жюль Марей зробив серію фото зі швидкістю 12 кадрів на секунду, на якій було зображено процес спритного повороту кішки під час падіння з положення лежачи на спині для ідеального приземлення.
У 1950-х роках люди відкрили параболічний політ: можливість імітувати умови невагомості за допомогою спеціально сконструйованих літаків, що падають за точною траєкторією польоту. У цей момент їх відвідала цікава ідея: що станеться зі здатністю кішки приземлятися на всі чотири лапи, якщо тварини не зможуть відрізнити верх від низу.
Дослідники з Лабораторії аерокосмічних медичних досліджень ВПС США вирішили відповісти на це питання. Зазначимо, що параболічний політ — не справжня мікрогравітація, а короткочасний досвід її ефекту. Фактично це працює так само як під час короткочасного спуску на ліфті, пасажири літака будуть випробовувати літак, швидко спускаючись з великої висоти на нижчу. Це доволі дезорієнтує, і параболічний політ недарма отримав прізвисько “блювотна комета”.
Перші експерименти були проведені на борту Convair C-131 Samaritan. Схожий експеримент включав випуск голубів всередині C-131 під час параболічного польоту. Спостерігати за кадрами цих експериментів вельми захопливо: у закадровому тексті йдеться про те, що “автоматична рефлекторна дія кішок майже повністю втрачається в умовах невагомості”. Утім, не зовсім. Дослідники виявили, попри те, що кішки здаються дезорієнтованими, вони все ще здатні повертати й скручувати своє тіло, намагаючись зрозуміти, куди вони впадуть.
Але це не всі експерименти. У статті 1957 року вчені провели експерименти з вісьмома кошенятами в літаках T-33 і F-94, які виконували параболічні польоти. Усі ці експерименти допомогли вченим зрозуміти котів. 1969 року механіки Томас Кейн і М. П. Шер зі Стенфордського університету опублікували аналіз, у якому рух кішки, що падає, описувався як два циліндри, що скручуються відносно один одного, щоб швидко вирівнятися під час падіння.
Цікаво, що ці дослідження також виявилися корисними та для людей. Вчені написали документ для NASA, в якому математичні моделі використовувалися для кращого розуміння руху та орієнтації людського тіла у вільному падінні.
1968 року вчені провели успішний експеримент, у якому гімнаст у костюмі астронавта намагався імітувати рухи кішки, що падає. Експеримент виявився успішним, а астронавтів почали навчати скручувати свої тіла, як кішки, щоб вони могли повертатися в умовах мікрогравітації.
Нагадаємо: Кішка на ім’я Мишка – вона теж серед миколаївських тероборонівців (ФОТО)
