Країни Близького Сходу та загалом Глобального Півдня можуть стати посередниками у вирішенні війни в Україні. Про це говорять як українські топчиновники, так і експерти. Водночас такі країни як Саудівська Аравія, Катар або Ліван цікавить не стільки припинення війни у Європі, скільки продовольча та економічна стабільність, яку порушує РФ. Фокус розбирався в особливостях українського “походу на Схід”.
Зміна міністра МЗС — зміна курсу
Україна шукає партнерів не тільки на Заході, а й на Сході, зокрема, Близькому. Серед країн, які у той чи інший спосіб вже залучені до різних перемовних процесів: Туреччина, Саудівська Аравія, Катар. І, ймовірно, кожна з них, як і Кувейт, Оман, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), можуть продовжувати будувати гуманітарні та економічні зв’язки. З політичними набагато складніше — вони обумовлені не лише особливостями Сходу та загалом Глобального Півдня, а й РФ, яка вибудовує свої ланцюги впливу.
Незважаючи на перепони, орієнтація на Схід на рівні України помітна. Не так давно Дмитра Кулебу на посаді міністра закордонних справ змінив його перший заступник Андрій Сибіга. За часи міністерства Кулебу, який до призначення у 2019-му в Кабмін працював в представництвах України при Раді Європи, з часом фактично відсторонили від європейського та євроатлантичного вектору — цим переймалась віцепрем’єр-міністерка Ольга Стефанішина, та особисто голова офісу Андрій Єрмак залишив очільнику МЗС африканський напрям. Очевидно, Кулебі така ситуація була не до душі. На відміну від Сибіги. Той через свій інакший дипломатичний досвід — Сибіга з 2016 по 2021 рік був послом України у Туреччині — може краще орієнтуватися на країни Глобального Півдня. Зокрема, західні видання, зокрема Washington Post, згадують роботу Сибіги в Анкарі. Видання зауважує, за часів Сибіги Україна отримала від Туреччини безпілотники “байрактари”, а також підписала угоду про вільну торгівлю. “Ймовірно, цей досвід сприймається як перевага через важливу роль, яку Туреччина відіграє у війні”, — зауважують журналісти.
А надто, що в Офісі президента є задум: якомога глибше налагоджувати партнерство з Глобальним Півднем, зокрема, провести другий Саміт миру в одній з його країн. Переговори, окрім Індії, вже ведуться зі вже згаданими Саудівською Аравією, Катаром, Туреччиною.
“Україна останнім часом суттєво змістила вектор у напрямку Близького Сходу. Володимира Зеленського запросили на саміт Ліги арабських держав, а у Саудівській Аравії відбулась зустріч щодо української “формули миру”. Також до України вперше з часів встановлення дипломатичних відносин приїхав міністр закордонних Саудівської Аравії принц Файсал бін Фархан Аль Сауд. Із Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами та Катаром триває діалог щодо повернення дітей з окупації та РФ, а також військовополонених”, — говорить Фокусу головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.
У пошуках балансу: як війна змінила ставлення до України
Близький Схід для України і раніше вважався важливим регіоном, але тоді, коли йшлося про постачання зброї або зерна. Політичні відносини завжди залишались поза контекстом.
“По-перше, була велика недооцінка з боку України. В історії були періоди, особливо при Вікторі Януковичі, коли говорили про економізацію зовнішньої політики, спостерігалась повна відмова від суб’єктності. Ми були країною, неспроможною сформувати своє бачення цього регіону. І відповідь така була. По-друге, не завжди інтереси України співпадали з інтересами країн Близького Сходу. Частина країн — імперіалісти навпаки, розглядаючи Захід як виклик, що суперечить позиції України”, — говорить Фокусу заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.
І, можливо, ситуація такою б і залишалась, аби не 24 лютого 2022 року. Тоді Україні довелось шукати зовнішньополітичних союзників, зокрема, й на Близькому Сході. Але діалог і зараз можна назвати фрагментарним: у центрі уваги переважно економічні питання — відновлення поставок зерна та борошна, і гуманітарні — допомога з джерелами енергії, поверненням громадян, яких РФ захопила під час повномасштабного вторгнення.
Проте є приклади більш глибокої підтримки. Сергій Данилов як приклад згадує Катар — країну, яка у цій війні більше за інших підтримує Україну. Незабаром після того, як Путін оголосив “спеціальну військову операцію” проти України, Катар, а також Кувейт позиціонувалися як дві країни Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, які, принаймні риторично, найбільше підтримували Київ. Ці країни — єдині монархії Затоки, які голосують за засудження порушень прав людини в Криму та підтримують Україну в питанні репарацій. Усі інші чотири країни (Бахрейн, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія) утримуються.
І ця позиція, говорить Данилов, відповідає актуальному досвіду країни, яка зазнавала різних форм тиску і агресії з боку більших сусідів. Кувейт постраждав від іракського вторгнення у 1990 році, а Катар зазнав блокади під керівництвом Саудівської Аравії у 2017 році.
Водночас Катар утримується від підтримки західних санкцій щодо РФ. Одна з причин — Катарський інвестиційний фонд вклався у російський нафтовий гігант “Роснефть”. І незважаючи на втрати Катар не виводить свої інвестиції з російської економіки.
Як і інші країни Перської затоки зацікавлений у тому, щоб не викликати надмірної ворожнечі ні з Заходом, ні з Росією, саме тому намагається балансувати між РФ та країнами Заходу.
Росія не здатна все контролювати
Експерти говорять, що Україна може розраховувати на багаторівневий діалог із країнами Близького Сходу. Але готовність до економічного, а надто політичного діалогу з Україною визначатиметься рівнем їхньої залежності від РФ та країн Заходу. Частина країн два роки успішно дистанціюються від конфлікту у Європі, аби не завдавати шкоди собі, інші — бачать свою роль у підвищенні політичної ваги, пропонуючи свої послуги посередника, балансуючи між регіональними та глобальними силами.
“Коли ми говоримо про політичний рівень співпраці між Україною та країнами Близького Сходу, то там все сприймається через події в Газі, те як Україна веде себе щодо цієї війни. І тут був важливий крок, коли перед початком першого саміту миру Україна запросила Ізраїль і Палестину. Це було позитивно сприйнято на Близькому Сході. Ми навіть говорили, що головним слухачем цієї пропозиції були не ці дві країни, а Саудівська Аравія. Ця країна не збиралась надсилати до того свого представника на Саміт миру. Але після заяви ситуація змінилась. Друга людина в країні — міністр закордонних справ Фейсал бін Фархан Аль Сауд приїхав. Це демонстрація, що Україну розглядають як країну, яка не дала РФ розгорнутися на повну, і що готові говорити з двома країнами”, — зауважує аналітик Іван Ус.
Нагадаємо, під час саміту у Швейцарії Фейсал бін Фархан Аль Сауд заявив, що його країна використовує “хороші відносини з обома сторонами”.
На саміті був і представник Катару — прем’єр-міністр шейх Мухаммед бін Абдулрахман Аль Тані. Він також говорив про шлях перемовин та досягнення миру, який має бути “тривалим та справедливим”.
“У Катара свій рахунок з РФ. Катар — основний газовий конкурент РФ. У 2012 році у країни був проєкт будівництва газогону з Катару до Європи, який підтримували всі країни, окрім однієї — Сирії на прохання Москви. І Катар це добре пам’ятає. Звісно, не йдеться про конфлікт з РФ, але є застереження, незважаючи на економічні відносини. Якщо Саудівська Аравія і ОАЕ не підписували фінальне рішення саміту миру, то Катар підписав. І це важливий сигнал”, — говорить головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Ус.
Тож експерти зауважують: Україна не може здобути повну прихильність навіть однієї з країн Близького Сходу, але може використовувати суперечки в їхніх зовнішньополітичних відносинах. Наприклад, більшість країн не згодні з росіянами щодо майбутнього Сирії і так чи інакше підтримують сирійську опозицію. Окремі країни зацікавлені у створенні геополітичної противаги РФ в близькосхідному регіоні.
“Є також фактор Судану, про який мало говорять, — згадує Ус. — Україна так чи інакше присутня там. Щоправда, щодо Судану існує конфлікт між Саудівською Аравією і ОАЕ. І Україна виступила практично на стороні Саудівської Аравії. Генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан, очільник Судану, на початку вторгнення продав Україні озброєння, коли багато країн не хотіли продавати. І він пішов на цей крок через РФ, яка захотіла змістити його за допомогою “Вагнера” та свої проксі у регіоні. І ця протидія, безумовно, цікавить Саудівську Аравію, яка виступала союзником Бурхана у війні в Судані. І це такий собі фактор, який буде впливати, принаймні, на покращення відносин Саудівської Аравії. З ОАЕ складніше. Нехай ці країни між собою домовляються”.
На думку експертів, Саудівська Аравія готова вступити у гру. “Тільки очільник країни думає, якщо він схибить, то для нього та його країни будуть великі наслідки, тому він хоче вступити тільки тоді, коли буде чітко розуміти, що досягне результату. Але в цілому Саудівська Аравія на боці України”, — переконаний Сергій Данилов.
До того ж, на думку Івана Уса, Україну також розглядають країни регіону як можливого учасника перемовин щодо врегулювання ситуації на Близькому Сході.
“Багато існує порівнянь та паралелей, — зауважує він. — І є відчуття, що може відбутися завершення війни в Україні та на Близькому Сході саме в одному пакеті. Мир потрібен Україні і країнам-монархіям Близького Сходу. Єдине, що є деструктивний фактор в нашій війні — це РФ, а у війні на Близькому Сході — Іран. І є необхідність зупинити обох. Але це поєднання Ірана і РФ необхідності протистояння з ним. Саудівська Аравія дуже побоюється зростання впливу Ірану, і чим більше вона буде думати, що у нього є зв’язка з РФ, тим більше прагнути нормалізувати стосунків з Україною”.
Іншими словами, країни світу можуть бути об’єднані у протистоянні країнам умовної вісі зла — РФ, Ірану, Північній Кореї, і шукати між собою контакти, аби зближення між ними не відбувалось.
Інтерес до України: досвід війни може виявитися важливим
“Зі свого досвіду скажу: за два з половиною роки повномасштабного вторгнення я особисто дав 120 інтерв’ю провідному телеканалу ОАЕ. Al Jazeera, яка належить правлячій династії Аль Тані Катара, також зацікавлена подіями в Україні. Не можу сказати, що у цих країнах повністю на стороні України, нейтралітет, так би мовити, зберігають, але якісь нотки симпатії спостерігаю”, — говорить Іван Ус. І це на противагу іншим арабським медіа, які допускають в ефіри проросійські наративи.
Зацікавленість Україною була і до повномасштабного вторгнення. Усі пам’ятають туристичний бум у Карпатах, коли з’явилися навіть таблички арабською мовою, а ще інтерес до співробітництва у літакобудуванні — раніше ДП “Антонов” підписало угоду про співпрацю щодо будівництва літаків із Саудівською Аравією.
Україна має можливості для розвитку економічних відносин з арабськими країнами в галузі нафтовидобування, енергетики, туризму та гуманітарній сфері. Зокрема, країни Близького Сходу оцінюють вдале географічне розташування України як країни Чорноморського басейну: українські порти можуть бути транзитною точкою для багатьох товарів, які імпортуються або експортуються з Близького Сходу.
“Ще цікавий нюанс: країни Затоки, передусім Саудівська Аравія, розуміють, що зброю, яку надає Іран Росії, він буде надавати і своїм проксі, а у отже в України буде досвід протистояння їй, який цікавий країнам Близького Сходу”, — говорить Ус.
Але повернемося і до Туреччини. На тлі російської агресії проти України, Туреччина перетворилася на впливого регіонального гравця, який використовує конфлікт між Росією та Заходом собі на користь. Президент Ердоган, з одного боку, постачає Україні безпілотники, приєднується до частини обмежень, говорить, що Крим — територія України, а з іншого — продовжує тісну співпрацю з Кремлем, відмовляється вводити санкції та не скасовує авіарейси між країнами.
“Туреччина ще у грі, — говорить Данилов. — Звісно, ми не можемо заплющувати очі на її антизахідний дрейф, але є сподівання. що турецьке керівництво зможе відділяти своє уявлення про Захід від відносин з Україною”. Йдеться про розвиток у військово-промисловому комплексі та ролі в обмінах полоненими. Остання питання, до речі, в контексті відносин з країнами Близького Сходу набуває все більш політичного, а не гуманітарного відтінку.
Нагадаємо: Новий очільник МЗС Сибіга відкликав представника України у Грузії – за відірваність від життя
