Кінбурнська і Тендрівська коси — дві унікальні природні території, що розташовані в Миколаївській та Херсонській областях на межі між сушею і Чорним морем. Обидва вузьких острови-коси захопили російські війська під час повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. Попри відсутність постійних мешканців, відвоювання піщаних кос є одним з пріоритетів для українських сил на південному напрямку. Адже контроль над ними допоможе зміцнити оборону українського узбережжя та розширити можливості для проведення подальших операцій зі звільнення південних регіонів.
Про особливості Кінбурнської та Тендрівської кос, їхнє стратегічне значення та перспективи відвоювання у російських окупаційних військ нагадує Еспресо
Географічне положення та природні особливості
Фото: Тендрівська й Кінбурнська коси – google карти
Кінбурнська коса — це піщана коса, що простягається вздовж північно-західного узбережжя Чорного моря і є частиною Кінбурського півострова. Вона відокремлює Дніпровсько-Бузький лиман від Чорного моря і є природним південно-західним продовженням Херсонщини, хоча адміністративно належатть до Миколаївщини.
Півострів має досить великі розміри, його довжина — 45 км, ширина — 4-12 км, тобто площа — 215,6 кілометра квадратних. Хоча сама Кінбурнська коса є значно меншою. Її довжина — 8,5 км, а ширина — 2-3 км.
Кінбурнська коса сформувалася внаслідок нагромадження піску та осадових порід, принесених Дніпром та Південним Бугом протягом багатьох тисячоліть. Рух водних потоків і припливів сприяв тому, що коса виросла і перетворилася на повноцінну піщану смугу між лиманом і морем. Окрім піску, Кінбурнська коса має багатий рослинний і тваринний світ. Вона є частиною Чорноморського біосферного заповідника, що робить її унікальною територією для збереження біорізноманіття.
Фото: Кінбурнська коса – Вікіпедія
Тендрівська коса розташована південніше. Вона відокремлює Тендрівську затоку від відкритих вод Чорного моря і є частиною Херсонської області. Коса має довжину близько 65 км, хоча ширина не перевищує 2 км. Вона є однією з найбільших подібних кос у Чорноморському басейні.
Як і Кінбурнська, Тендрівська коса утворилася внаслідок накопичення піску та осадів, принесених річками та течіями Чорного моря. Її формування також тривало тисячоліттями, і сьогодні коса є природним бар’єром між відкритим морем і затокою. Тендрівська коса відзначається широкими піщаними пляжами, дюнами і солончаковими ділянками. Рослинність тут бідніша, ніж на Кінбурнській косі, але коса є важливим місцем для відпочинку і гніздування мігруючих птахів.
Цікавий факт про Тендрівську косу: цей острів вважався місцем тренувань епічного героя троянської війни Ахілла, котрий за однією із версій був уродженцем північного Причорномор’я. На честь Ахілла мешканці Ольвії проводили тут спортивні ігри. Також на цій косі розташований Тендрівський маяк — один з найважливіших маяків Чорного моря.
Історія: війни за вузькі й стратегічні смуги землі
Фото: Кінбурнська баталія (1787) – Вікіпедія
Подібні війни до нинішніх битв за Кінбурнську та Тендрівську коси траплялися й раніше в різні періоди історії. Військові операції за вузькі й стратегічні смуги землі часто визначали хід великих військових конфліктів, оскільки такі території зазвичай контролювали важливі транспортні шляхи, підходи до портів або ключові оборонні позиції.
Обидві коси мають стратегічне значення через своє розташування, яке дозволяє контролювати судноплавні маршрути, зокрема, доступ до Дніпровсько-Бузького лиману. Тому не дивно, що тут століттями відбувалися різні війни, зокрема, в часи Кримського ханства.
Кінбурнська коса неодноразово ставала місцем протистоянь турків і козаків. Тут стояла грізна османська фортеця Кінбурн, яка разом з фортецею Очаків, що була по ту сторону Дніпровської затоки, контролювала судноплавство між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Чорним морем. Історія пам’ятає чимало військових операцій спершу козацьких військ, а згодом і російських. Цікаво, що ці операції були спрямовані не на захоплення коси, а саме на знищення фортеці на ній, щоб тим самим спростити собі морське пересування з Дніпра й Південного Бугу до Чорного моря. Зокрема, так сталося у 1736 році, коли російські війська зруйнували фортецю Кінбурн.
Коли ж росіяни за допомогою українців з суходолу захопили Крим, тоді вже турки спробували відвоювати стратегічно важливу фортецю. У 1787 році відбулася так звана Кінбурнська баталія, коли турецький десант спробував висадитися на косу, але був розбитий. Успіх росіян був зумовлений грамотним вибором позицій для важкої артилерії, попри більшу живу силу турків. Однак османи не здалися і вже у 1790 році спробували пробитися вже поблизу Тендрівської коси. Тоді відбулася велика битва між турецькою і російською ескадрами. Перемогу здобули знову останні і закріпили свої позиції в Чорному морі.
Якщо говорити про битви в інших куточках світу, які б нагадували битви за Кінбурнську та Тендрівську коси, то таких історія знає чимало. Для прикладу, розповімо про успішні та неуспішні операції.
Битва за Галліполі (1915-1916). Галліполі, вузький півострів на північному заході Туреччини, став ареною запеклих боїв під час Першої світової війни. Метою Антанти було здобуття контролю над Дарданеллами, що відкрило б шлях до Константинополя. Галліполі мала схоже стратегічне значення, як Кінбурнська коса, оскільки контроль над цією територією забезпечував вплив на водні шляхи.
Однак для союзницьких військ ця операція виявилася невдалою в основному через погану підготовку, планування та логістику. Сили Антанти недооцінили складність висадки на вузький півострів. До того ж турки використали природний рельєф на свою користь, організувавши оборону в горах і на узбережжі.
Ця операція доводить, що успіх у битві за вузькі смуги землі залежить від ретельного планування та врахування географічних факторів.
Фото: wikimedia.org
Битва за острови Трежері (1943). Ці острови в Тихому океані були важливими для контролю над морськими шляхами між США і Південно-Східною Азією під час Другої світової війни. Японці контролювали їх, і США організували низку десантних операцій для їхнього відвоювання. Успіх операції базувався на трьох ключових позиціях: велика кількість десанту, повітряна перевага та логістична підтримка з авіаносців.
Ця операція показує, що для успіху в подібних умовах потрібно забезпечити безперервну логістичну підтримку та ефективну взаємодію між різними військовими підрозділами.
Фото: wikimedia.org/Historical Branch, U.S. Marine Corps – Shaw, Henry I. & Douglas T. Kane (1963) Volume II: Isolation of Rabaul, History of U.S. Marine Corps Operations in World War II, p. 190.
Загалом ці та інші історичні прецеденти показують, що успіх у війнах за вузькі та стратегічні території, такі як Кінбурнська та Тендрівська коси, залежить від кількох ключових чинників:
- Домінування у повітрі та на морі. Контроль над повітряним простором і можливість морської підтримки є вирішальними для таких операцій.
- Мобільність військ. Легкі та мобільні підрозділи здатні швидше адаптуватися до складних умов і вести бойові дії на обмежених територіях.
- Ретельне планування та розвідка. Вивчення місцевості, погодних умов і логістичних можливостей є ключовим для успішної операції.
- Постійна підтримка тилу. Забезпечення ресурсів та комунікаційних шляхів для постачання підрозділів може вирішити результат бойових дій на таких територіях.
Складність виконання всіх цих умов одночасно через обмежені можливості України на фронті довжиною понад 1000 км, призводить до стратегії не захоплення цих кос, а як це робили ще козаки колись – періодичне нищення баз ворогів на Кінбурнській та Тендрівській косах для покращення стратегічної ситуації на півдні України.
Особливості бойових дій та українські операції на Кінбурнській та Тендрівській косах
Фото: воїни ГУР встановили бойовий прапор на Кінбурнській косі – скрін з відеоТож, після початку повномасштабної війни у лютому 2022 року, росіянам вдалося швидко окупувати Херсонщину. Російські сили почали використовувати Кінбурнську та Тендрівську коси як базу для артилерійських обстрілів українських позицій та цивільних об’єктів у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях. А згодом звідти почали ще й запускати безпілотники. Таким чином вони заблокували рух із портів Херсона й Миколаєва.
В ході контрнаступу ЗСУ в листопаді 2022 року Кінбурнська коса лишилася єдиною окупованою росіянами частиною Миколаївської області. Повний контроль над обома косами дозволив би українським силам відсунути російську артилерію від південних рубежів. Однак поки цього немає, українські спецпризначенці періодично проводять тут свої операції, які, на жаль, не завжди є успішними.
У кінці лютого російські соцмережі почали поширювати фотографії човна нібито з тілами загиблих українських воїнів поблизу піщаного берега. Вороги стверджували, що розстріляли українських спецпризначенців, які намагалися висадитись на Тендрівську косу. Згодом Командування Сил спеціальних операцій ЗС України оприлюднило наступну інформацію:
“Під час виконання бойового завдання у зіткненні з російськими окупантами героїчно загинули воїни 73-го морського центру спеціальних операцій. Забезпечуючи відхід основних сил групи після виконання спеціального завдання воїни прийняли свій останній бій, навічно залишившись в строю”.
Відзначимо, що 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого – це частина спецрозвідки Сил спеціальних операцій ЗСУ, що дислокується в Очаків і займається розвідкою, диверсійними операціями, захопленням суден, берегових споруд та спецопераціями на морі. Раніше до повномасштабного вторгнення на Тендрівській косі 73-й морський центр спеціального призначення неодноразово провадив тактико-спеціальні навчання розвідників, також тут декілька разів проходили військові навчання Sea Breeze. Тобто загалом українські сили дуже добре обізнані з особливостями цього піщаного острова.
“Під час місії на косі спецпризначенці атакували укріплення росіян на їхніх позиціях “Кінбурнська фортеця”, “морський вокзал” та “пам’ятник Суворова”. Біля останнього воїни ГУР встановили бойовий прапор Воєнної розвідки України. Кінбурнська коса буде вільною, як і всі інші тимчасово окуповані території України”, – йдеться в дописі до відео ГУР.
Зазначається, що десантну операцію здійснив цілий ряд підрозділів: “Химера”, “Аратта”, “Стугна”, “Paragon”, “Сибірський батальйон”, “Терор” у складі спецпідрозділу Тимура ГУР МО України за підтримки Військово-Морських Сил ЗСУ та у взаємодії з іншими складовими Сил безпеки й оборони держави.
Щодо Тендрівської коси, то успішною стала операція, яку ГУР провели 6 серпня, тобто за три дні до рейду на “Кінбурнську фортецю”. За даними ГУР, знищено МТ-ЛБ, комплекс РЕБ, а також зруйновано фортифікаційні укріплення росіян.
“Це така сам історія, як з островом Зміїний. Нам критично важливо, щоб там не було росіян. Там і нас немає, але стратегічно важливо, щоб росіян не було. Адже росіяни своєю присутністю перешкоджають морським перевезенням і ми не можемо вільно використовувати Дніпровсько-Бузький лиман. Також ворог використовує ці коси для спостереження за прилеглою акваторією Чорного моря. Вони звідти запускають безпілотники, в першу чергу – розвідувальні безпілотники. Є багато таких нюансів. Тому наші воїни час від часу зачищають ці території. Це відбувається або завдяки артилерії, або завдяки спецопераціям”, – каже Віктор Ягун.
Військовий експерт додає, що такі спецоперації потребують ретельної підготовки, тому не слід чекати, що вони відбуватимуться щотижня чи кожного місяця.
“Ми поки що не маємо можливості там закріпитися, тому що логістика не сприяє цьому. Якщо подивитися на карту, видно, що зараз туди можна потрапити або з повітря, або по морю. Тому, на жаль, не має можливості закріпитися там і мати стабільне постачання для наших військ. Але, якщо поставити собі за мету, щоб про свою присутність постійно нагадувати, тоді ворогу це буде дуже неприємно. Звісно, що і для майбутнього звільнення півдня України спецоперації на цих косах також мають значення, бо полегшують завдання для наших сил. Адже коли росіяни не матимуть там своїх очей та обладнання, тоді вони менше знатимуть по переміщення наших підрозділів”, – відзначив Віктор Ягун.
Фото: Тендрівська коса – google фото
Тож війни за прибережні смуги землі, піщані коси та острови мають тривалу історію і завжди були складними через обмежений простір, погані погодні умови та важливість швидкого маневрування. Успіх у таких конфліктах часто залежить від грамотної координації дій між наземними, морськими та повітряними силами, використання важкої артилерії та флоту, а також ефективного планування висадок десантів.
Наразі тактика наших військ – не дати росіянами вільно себе почувати на окупованих Кінбурнській та Тендрівській косах, зробити все можливе, щоб окупантів та їхньої техніки там не стало, тим самим полегшивши собі завдання у майбутньому звільненні всього півдня України.
