Найімовірніше, Сили оборони України взяли під контроль більшу частину міста Суджа – районного центра в Курській області РФ. Цей населений пункт опинився в епіцентрі українського наступу в перші години після його початку.
Офіційної інформації про події в Суджі вкрай мало. Українське військово-політичне керівництво принципово не коментує жодні події, пов’язані з просуванням українських військ вглиб Курщини.
Російська влада натомість пройшла шлях від заперечення самого факту вторгнення збройних сил України до запевнень, що дуже скоро всі бійці ЗСУ будуть вибиті за державний кордон.
Однак чисельні фото- і відеодокази місцевих жителів та військових з обох сторін вказують на те, що такі переможні реляції далекі від істини, пише ВВС.
Що відомо про Суджу?
Невелике прикордонне містечко Суджа, населення якого офіційно складає близько 5 тисяч, засноване було ще в середині XVII сторіччя. До того ж засновниками його були козацька старшина Сумського полку, а сам населений пункт певний час навіть належав до Київської губернії.
За даними перепису 1897 року в місті жили 7433 особи, з яких 61% населення вказали рідною мовою українську (тоді – “малоросійську”).
В період визвольних змагань 1917-21 років Суджа була ареною боїв, зокрема, між радянськими військами і українсько-німецькими збройними силами. Вона декілька разів переходила з рук в руки. На багатьох картах цього періоду вона позначена в кордонах Української держави.
Про це свідчать і історичні документи, розміщені в онлайн архівах.
Наприклад, в розпорядженні про перемир’я від 4 травня 1918 року між німецько-українською та російською сторонами йдеться про встановлення демаркаційної лінії шириною 10 км по лінії Суджа-Любимівка-Коренево. Ці населені пункти тоді залишались за Україною.
Це було розпорядження за підписами “голови мирної делегації” Йосипа Сталіна і очільника Ради народних комісарів Володимира Леніна.
Зупинення боїв відбувалося на фоні успішних наступальних дій українсько-німецьких військ проти більшовиків після укладання Брест-Литовського мирного договору в лютому 1918 року.
Щоправда, це перемир’я лише не на довго відклало окупацію України Червоною армією. Російська влада, порушивши домовленості, наприкінці 1918 року відновила наступ і зокрема, захопила місто Суджа.
Декілька тижнів в листопаді-грудні у цьому населеному пункті навіть розміщувався “тимчасовий робітничо-селянський уряд України”.
Зокрема, саме з Суджі 28 листопада 1918 року цей “уряд” видав маніфест про “відновлення радянської влади на Україні”.
В цьому документі, радянська влада оголошувала про “скидання гетьманської влади”. Всіх хто, закликав дотримуватись розпоряджень гетьмана Павла Скоропадського чи Центральної Ради, необхідно було “розстрілювати на місці”.
Крім того, в маніфесті говорилось про роздачу землі селянам і негайне підвищення зарплат місцевих жителів до рівня, “встановленого в радянській Росії”.
Цікаво, що головним ворогом “радянського народу” в документі називається навіть не українська чи німецька самостійна влада, а “англо-американський капітал”.
“Він хоче тепер схопити її (Росію, – Ред.) за горло з півдня, підкоривши собі Україну, та направити звідси свої слухняні поки що полки на робітників і селян Росії. Він добре розуміє, що революційний союз Росії з Україною так зміцнить і Росію, і Україну, що з ними впоратися буде неможливо…”, – сказано в маніфесті.
Якби там не було, але після цих подій Суджа на тривалий час опинилась під російською владою і була включена до Курської області.
Під час Другої світової війни в цьому районі тривали запеклі бої, зокрема знамениті контрудари Червоної армії на Курській дузі під час літньої кампанії 1943 року, що були одним з головних переломів у тій війні.
Але чому саме тут? Річ у тім, що Суджа розташована на перетині торговельних і транспортних шляхів, а також має розгалужену залізничну систему. Зараз це також один з ключових пунктів російської газотранспортної системи.
Місто “під контролем”
За даними аналітичного центру DeepState, близького до міністерства оборони України, вранці 6 серпня ЗСУ прорвали кордон і здійснили удар біля Свердліково та Олешні в Курській області в напрямку Суджі.
Це населені пункти за 7 і 10 км на південний та північний захід від міста. Перше село вдалося зайняти в результаті бою, а друге – без бою чи з мінімальними зусиллями.
Достатньо швидко передові групи українців вийшли до Гоголівки, Гончарівки та інших західних околиць Суджі.
Російські мілітарні телеграм-канали повідомляли, що станом на 8 серпня як мінімум західна частина міста перебувала під контролем ЗСУ. Значного спротиву російських сил бійці українського війська начебто не зустріли.
Вдень 8 серпня тг-канал “Старший пограннаряда”, який висвітлює діяльність російських прикордонних військ, повідомив, що невеликим групам російських військ, що були оточені в Суджі, вдалося вирватись до своїх.
“Невеликій групі прикордонників із боєм вдалося вирватися з оточення. На даний час населений пункт перебуває під контролем супротивника”.
Ймовірно, північніше і східніше міста фронт проходить по звивистій річці Суджа, що є притоком ріки Псел.
Російські резерви, які підійшли на допомогу, ймовірно, почали тиск на ЗСУ зі східного берега річки, що тече на околиці населеного пункту.
Вірогідно, нараз східні околиці Суджі є “сірою зоною” або перебувають під обмеженим контролем українських військ.
Частково це підтверджує теплова мапа FIRMS, яка фіксує нетипово великі точки горіння на північно-східних околицях Суджі біля селищ Мирний і Бондарівка, але не в самому населеному пункті.
Російський ТГ-канал “Два майора” (майже 963 тис. підписників) зазначив, що українці спочатку взяли під свій контроль взводні та ротні опорні пункти в районі Суджі, але російські резерви, що підійшли на допомогу, нібито зупинили просування противника.
Однак, вранці 9 серпня ЗСУ спробували прорватись з іншого берегу річок Суджа і Псел – біля прикордонного села Плехово, що розташоване за 9 км на південний схід від міста.
Вочевидь, Сили оборони України намагаються розширити зону контролю навколо міста на південному сході і остаточно закріпитися в самому населеному пункті в західних і центральних кварталах.
Український телеграм-канал “Ukrainian militant” вдень 9 серпня виклав фото бійця ЗСУ біля російського магазину “Пятерочка”.
Судячи з фотографій Google Street View, цей супермаркет знаходиться на трасі Р200 в північно-західній частині Суджі – селищі Заолешенка.
Крім того, ввечері в той же день було опубліковане звернення бійців 61-ї окремої механізованої бригади ЗСУ на фоні представництва російської нафтогазової компанії “Газпром” в Суджі. Цей будинок знаходиться також в західному передмісті Заолешенці неподалік від магазину “Пятерочка”.
Бійці 61-ї бригади заявляють, що Суджа перейшла під контроль України.
“Новини в нас такі – місто контролюється Збройними силами України. В місті спокій. Всі будинки, всі місця цілі”, – заявляє на камеру український військовий.
За даними ВВС Україна від джерела, наближеного до військового керівництва, ЗСУ дійсно взяли під контроль більшу частину міста і основні дороги до нього, зокрема на Курськ, ще ввечері 7 серпня.
Також українські війська вже обійшли Суджу і продовжили активний рух на північ, зокрема до селищ Мартинівка, Южний і Нікольський за 6-12 км далі.
Частково це підтверджує і міноборони РФ, яке у своєму щоденному зведенні повідомило про ураження живої сили і техніки ЗСУ біля цих населених пунктів.
Відмова від безпосереднього розміщення українських військ в межах Суджі може мати свою логіку, оскільки сам населений пункт знаходиться в низині і більш важливо з тактичного погляду тримати під своїм контролем висоти на південний схід від нього та великі дороги навколо міста.
Тим часом російська влада оголосила евакуацію цивільних з Суджі і сусідніх районів.
Вранці 9 серпня російський державний мовник Russia Today оприлюднив слова мера міста Віталія Слащова, який сказав, що в Суджі “все нормально”.
“Все нормально, евакуація ведеться, потихеньку ведеться. Чи йдуть обстріли? Ну а як ви самі думаєте?”, – заявив міський очільник.
Пізніше ввечері, коментуючи заяви ЗСУ про контроль над містом, мер заявив, що це не так.
“Йде евакуація, Суджа наша. Ось і весь коментар”, – цитує Слащова ТАСС.
Доказів на підтвердження своїх слів він не навів.
