В інтерв’ю 1968 року BBC поговорила з письменником Дж. Р. Р. Толкіном про його досвід під час Першої світової війни, про те, який глибокий вплив вона мала на нього та про те, як надихнула його на епічний фентезійний роман “Володар перснів”.
“Відверто кажучи, людські історії завжди про одне – про смерть. Неминучість смерті”, – сказав автор “Володаря перснів” у документальному фільмі BBC у 1968 році, щоб пояснити, про що насправді його фентезійний опус магнум.
Роман, перший том якого опублікували 70 років тому, зачаровує читачів відтоді, як потрапив на полиці у 1954 році.
“Володар перснів” із його заплутаною світобудовою та детальними історіями країн, населених ельфами, гобітами і гномами, яким загрожує зловмисний Саурон, на момент інтерв’ю вже став бестселером і наріжним каменем жанру фентезі.
Щоб краще пояснити, що він мав на увазі під історією про смерть, Толкін поліз у кишеню піджака й витяг гаманець, у якому була вирізка з газети. Потім він прочитав уголос статтю, у якій цитували “Дуже легку смерть” Симони де Бовуар, її зворушливу розповідь 1964 року про бажання її матері триматися життя під час її смерті.
“Немає такого поняття, як природна смерть, – прочитав він. – Нічого з того, що відбувається з людиною, ніколи не є природним, оскільки її присутність ставить світ під сумнів. Усі люди повинні померти: але для кожної людини її смерть є нещасним випадком і, навіть якщо вона знає про неї і погоджується на це, невиправданим порушенням”.
“Ви можете погоджуватися з цими словами чи ні, – сказав він. – Але вони є ключовими для “Володаря перснів”.
Привид смерті витав над раннім життям Толкіна, і цей досвід глибоко сформував його спосіб бачення світу, вплинув на теми, до яких він неодноразово повертався, коли писав свої оповідання про Середзем’я.
Джон Рональд Руел Толкін народився в 1892 році в сім’ї “двох дуже англійських, надзвичайно британських батьків” у Південній Африці, куди вони переїхали, бо батько робив кар’єру в банківській справі.
Коли йому було три роки він разом із матір’ю та молодшим братом Гіларі поїхав до Англії, що побачитися з родичами. Його батько планував приєднатися до них, однак несподівано помер від ревматичної лихоманки. Оскільки він був їхнім годувальником, його раптова смерть зробила сім’ю знедоленою. Його мати, Мейбл, вирішила залишитися у Британії й оселилась у дешевому котеджі в селі Сарегол неподалік від Бірмінгема.
Його повернення до Англії було “свого роду подвійним поверненням додому, завдяки чому звичайні англійські луги, відпочинок у сільській місцевості мали на мене надзвичайний вплив”, казав Толкін BBC.
Поєднання сільської місцевості та індустріалізованого Бірмінгема суттєво вплинуло на пейзажі, які він пізніше створив у “Володарі перснів”.
Толкін був надзвичайно близький з матір’ю, яка навчала своїх синів вдома і пробудила в ньому любов до оповідання, міфів і ботаніки. Вона плекала його дивовижний дар до мов, навчаючи його латині, французької та німецької в ранньому дитинстві, і надихнула його винайти власні мови пізніше – виключно для задоволення.
Коли йому було 12 років, Мейбл діагностували цукровий діабет 1 типу, який до відкриття інсуліну в 1921 році мав смертельний прогноз. Мати Толкіна прийняла католицтво на зламі століть, і коли вона померла 14 листопада 1904 року, двоє хлопчиків-сиріт залишилися під опікою священника, отця Ксав’єра Моргана, а потім з тіткою.
Академічні здібності Толкіна забезпечили йому місце в Оксфордському університеті, де він вивчав класичну літературу, а потім перейшов на філологію завдяки своєму таланту до мов.
Коли в 1914 році почалася Перша світова війна, йому вдалося відкласти військову службу через навчання. Але після закінчення навчання наступного року та через соціальний тиск з боку родичів він отримав звання другого лейтенанта Ланкаширських стрільців і вирушив на Західний фронт.
“Бруд, хаос і смерть”
Батальйон Толкіна прибув на річку Сомма на початку липня 1916 року. Ця битва стала одним із найкривавіших конфліктів в історії людства. Жорстокі жахи окопної війни, які він там пережив, з її брудом, хаосом і смертю, залишили у ньому незгладимий слід та пронизали його пізніші твори.
Спустошені війною поля битв у Франції та Бельгії можна побачити в його описах пекельного, безлюдного ландшафту Мордору у “Володарі перснів”. Відлуння величезних страждань і різанини, свідком яких він став, спричинених новою механізованою війною, можна знайти в його зображенні жахливих військових машин орків і вирубки Середзем’я злим магом Саруманом.
Автор книги “Толкін і Велика війна” Джон Гарт у 2017 році сказав BBC, що, на його думку, романіст використовував свої твори для “екзорцизму” жахів, які він бачив у Першій світовій війні. Він припускає, що окопна лихоманка була не єдиним впливом війни на романіста.
“Він втратив двох своїх найдорожчих друзів на Соммі, і, як ви можете уявити, мабуть, був настільки ж спустошений морально, як і фізично”, – сказав він.
Це переконання також поділяє поет і теолог доктор Малькольм Гуїт. Він сказав подкасту BBC Great Lives у 2021 році, що у романах Толкіна “є деталі, які, на мою думку, походять безпосередньо з його досвіду війни… Він був травмований. Саме тому мертві тіла у болотах, що дивляться вгору. Жахливі пустоші перед Мордором з отруйними випарами, що йдуть із землі. Це все походить із Західного фронту”.
Подібним чином досвід глибокої дружби, що склалася між солдатами, які разом переживають ці жахи, додає витонченого, значущого реалізму нерозривному зв’язку між двома гобітами у “Володарі перснів”, Фродо і Семом.
“Толкін конкретно казав, що такими були стосунки тих молодих офіцерів, яких убили, та їхніх денщиків [солдатів, яких призначали офіцерам як особистих прислужників]”, – казав Гуїт.
У листопаді 1916 року, після місяців битви, Толкін захворів на окопну лихоманку – хворобу, спричинену вошами – і повернувся до Англії. До кінця війни майже всі люди, з якими він служив у своєму батальйоні, загинули.
Хоча воєнний досвід Толкіна, можливо, додав глибини та автентичності створеному ним міфологічному світу, сам автор завжди стверджував, що він не писав “Володаря перснів” як алегорію Першої світової війни чи будь-якої іншої конкретної події з історії.
“Люди не до кінця розуміють різницю між алегорією та співставленням”, – казав він BBC у 1968 році.
“Ви можете піти на п’єсу Шекспіра і співставити побачене з речами у своїй свідомості, якщо хочете, але це не алегорії… Я маю на увазі, що багато людей співставляють Перстень з ядерною бомбою і думають, що це було в моїй свідомості, і все це алегорія – але це не так”.
Але незмінна привабливість “Володаря перснів” зокрема й полягає в тому, що це більше, ніж просто пряма алегорія. Теми, які він досліджує – війна та травма, індустріалізація та руйнування природного світу, вплив влади, яка розбещує, та те, як узи дружби можуть допомогти людям пережити труднощі та втрати – резонують далеко за межами однієї події чи часового проміжку.
Деякі критики іноді зводили цей фентезійний роман до простої пригодницької історії про відважних друзів, які борються з невимовним злом. Але “Володар перснів” – це не прославлення війни, це роздуми про те, як смерть і травма конфлікту безповоротно змінюють тих, хто їх переживає.
Дезорієнтація, яку багато солдатів, відчули, повернувшись додому, коли їх зустріли ті, хто не міг зрозуміти та усвідомити, що вони бачили та робили, відображена в останній книзі, коли гобіти повертаються до Ширу. Вони виявляють, що їхній світ повністю змінився після битви, тоді як їхні товариші-гобіти не можуть зрозуміти, чому Фродо та Сем, ніколи більше не можуть бути такими, як раніше.
“Один рецензент якось сказав, що це дуже весела книга, – сказав Толкін BBC. – Всі хороші хлопці повертаються додому, і всі радіють і задоволені. Звичайно, це неправда. Він явно не прочитав цю історію”.
