Відзначення Дня висадки в Нормандії відбувалося на похмурому тлі. Війна України за національне виживання триває вже понад два роки, а Близький Схід охоплений вогнем. Хоча цього тижня світ згадує про Другу світову війну, незабаром слід почати думати про Третю світову війну.
Стратегічні конкуренти Великої Британії очевидні: Китай прагне домінувати в Тихоокеанському регіоні, а також у багатих на корисні копалини країнах Африки та Азії. Росія прагне встановити домінування в радянському стилі над колишніми країнами-клієнтами СРСР. Іран прагне покласти край пануванню США і ширшої західної гегемонії на Близькому Сході. А підтримувані Туреччиною і Катаром “Брати-мусульмани” (міжнародна релігійно-політична асоціація) прагнуть панування в арабському світі, зазначає Ендрю Фокс у газеті The Telegraph, передає Zn.ua.
Здається, що Третя світова війна вже почалася. Це просто не схоже на конфлікт, яким можна собі уявити. Замість війни зі застосуванням зброї, спостерігається інтенсивна стратегічна конкуренція. Жодна країна не може конкурувати з США і НАТО на полі бою, тому замість цього вороги намагаються перемогти завдяки економічним і культурним засобам.
Ці держави вже давно передбачали майбутню конфронтацію і готувалися до неї. Китайська ініціатива “Один пояс, один шлях” інвестувала в більш ніж 140 країн, охоплюючи 75% населення світу і більшу частину його ВВП. Пекін придбав вплив, створив міжнародну економічну залежність від розвитку китайської інфраструктури й отримав доступ до стратегічних портів та інших потенційних військових баз.
Тим часом Росія проводила підривну діяльність по всьому Заходу, намагаючись вплинути на президентські вибори в США, атакуючи опонентів у Великій Британії й створюючи залежність ЄС від російського газу. Москва була ключовим прихильником міжнародних дезінформаційних кампаній, стратегічно інвестуючи в Інтернет і ЗМІ, щоб підірвати своїх опонентів і дестабілізувати прозахідну підтримку на Балканах і в Центральній та Східній Європі. Путін продемонстрував військову агресію в Україні та Грузії, й в першому випадку — готовність до тривалої й дорогої військової кампанії на виснаження.
Іран скористався хаосом на Близькому Сході для встановлення регіонального панування після війни в Іраку 2003 року. Тегеран створив впливових і жорстоких маріонеток в Ємені, Лівані, Сирії та Іраку, які фінансуються і підтримуються Корпусом вартових ісламської революції, що забезпечує командування, підготовку й озброєння цих маріонеток.
Хусити продемонстрували здатність знищувати життєво важливі судноплавні шляхи, що ведуть до Суецького каналу; ліванська “Хезболла” неодноразово запускала ракети по півночі Ізраїлю з 7 жовтня. А підтримувані Іраном ополченці обстріляли американські бази в Іраку.
Катар і Туреччина, тим часом, грають на обидві сторони. Туреччина використовує членство в НАТО і торговельні зв’язки з ЄС, а Катар пропонує Заходу військові бази в Досі й величезні фінансові інвестиції. Водночас вони продовжують підтримувати ХАМАС у Газі, який розпочав регіональну війну, що дозволило Ірану та його бойовикам посилити атаки на Ізраїль.
Крім того, фінансована Катаром медіа-організація “Аль-Джазіра” стала критично важливим вектором у просуванні антиізраїльських наративів на Заході, в той час як лідери ХАМАС знаходять прихисток у Досі.
Купуючи вплив і наповнюючи західні ЗМІ дезінформацією, покликаною деморалізувати й зірвати підтримку військових дій, ці країни підривають демократичні системи, ЗМІ та академічні інститути з метою здобути підтримку на Заході. Україна та Ізраїль дають змогу зрозуміти, який потік операцій впливу охопить решту світу, якщо ситуація переросте у глобальний військовий конфлікт.
