Українські архітектори й урбаністи практично з перших днів повномасштабного вторгнення працюють над відбудовою міст, що постраждали внаслідок війни. Найперше завдання — відновити зруйновані будинки й інфраструктуру. Та окрім цього, є й інші виклики — наприклад, як відродити життя у містах, які наближені до лінії фронту або пережили досвід окупації. Очевидно, що тут потрібні нові ідеї — і що більше їх буде, то краще.
Агенція (NGO, non-goverment organisation. — Ред.) просторового розвитку Restart вирішила шукати ці ідеї не тільки у середовищі українських архітекторів та урбаністів, а й серед іноземних студентів. Для цього вони залучили вихованців Данської академії архітектури у Копенгагені, які навчаються на урбан-дизайнерів. Починаючи з березня цього року, вони працюють над відновленням Вознесенська — міста у Миколаївській області, яке пережило російську окупацію навесні 2022 року. Головна ідея програми у тому, щоб переосмислити типові підходи до повоєнного відновлення та відшукати нові, альтернативні ідеї, які можна було б втілити в українських громадах.
Чому студенти з Данії працюють саме над відновленням українського півдня? Які ідеї вони запропонували та чи можуть ці ідеї бути втілені у реальність? Про все це LIGA.Life поговорила з міською планувальницею та архітекторкою Restart Agency Дар’єю Боровик. Також ми розпитали самих студентів, як вони ставляться до роботи в межах програми та що відчували, проєктуючи нові простори для українських громад, які постраждали від війни.
Хто ініціював співпрацю та чому обрали Вознесенськ
Колаборація з іноземними студентами відбувається завдяки програмі Urbanism & Social Change. Ця програма — це ініціатива Данської академії архітектури (Danish Royal Architecture), що у Копенгагені. Програму запустили ще 2017 року, а цьогоріч основним фокусом проєкту стала Україна та її відбудова.
Щоб занурити студентів Данської академії у наш контекст, до співпраці запросили українську агенцію просторового розвитку Restart, засновану 2022 року, одразу після початку повномасштабного вторгнення. Робота Restart полягає у тому, щоб “перенести” студентів-урбаністів у Вознесенськ та ознайомити їх з реаліями прифронтового міста, пояснює для LIGA.Life Дар’я Боровик, яка й координує програму Urbanism & Societal Change з боку Restart.
Дар’я працює зі студентами безпосередньо у Копенгагені — вона читає для них лекції, проводить воркшопи й індивідуально допомагає кожному учаснику програми у разі потреби.
“Наша робота полягала в тому, щоб дати студентами можливість “побувати” у Вознесенську. Ми ознайомили їх не лише з базою даних, а й пояснили якісь етичні й емоційні аспекти — буквально переказували, що люди говорять на вулицях міста, цитували фрази містян, показували локації, фото та відео з наших візитів туди, щоб у студентів склалося краще розуміння, в якому місті вони працюють”, — розповіла вона.
Вознесенськ обрали для проєкту, оскільки Restart працює з громадою міста від початку повномасштабної війни — за цей час архітектори та урбаністи вибудували зв’язок з мешканцями й адміністрацією 50-тисячного містечка.
По-друге, роботу зосередили у Вознесенську, оскільки місто розташоване поблизу лінії фронту (за 138 кілометрів. — Ред.) — тут людей лякають не тільки обстріли, а й буквальна “фізична” близькість ворога. Команда Restart переконана, що відновлювати міста й активізувати українські громади треба вже сьогодні, під час війни, а не чекати поки вона закінчиться — адже так ми можемо знизити ризики перетворення міст на “сіру зону”. Особливо це актуально для прифронтових міст.
“Головний біль Вознесенська сьогодні — це адаптація переселенців, ветеранів, ось найгостріші проблеми. Наше завдання — зробити так, щоб люди тут залишились, а не емігрували, щоб їм було комфортно і вони почували себе у безпеці”, — зазначає Дар’я.
Окрім того, до програми залучені ще два українських проєкти — RE:Ukraine від української архітектурної студії Balbek Bureau та GIS-платформа UAdamage, яка займається аерозніманням за допомогою дронів. Команди RE:Ukraine та UAdamage також читали лекції в межах програми й розповідали студентам про реалії деокупованої Миколаївщини.
Як організована робота
Загалом у програмі Urbanism & Social Change взяли участь 19 вихованців Данської академії архітектури, які здобувають дипломи магістрів. Однак, не усі студенти з Данії — над проєктами працювали також громадяни Британії, Норвегії, Німеччини, Ісландії та Сполучених Штатів.
Сама програма стартувала у березні 2024 року — загалом на розробку власних проєктів у студентів є цілий навчальний семестр. Над ідеями вони працюють самостійно або у групах по двоє чи троє — кожна група має завершити свій проєкт до кінця травня. Упродовж семестру відбуваються також проміжні зустрічі — так звані mid-term-и, під час яких студенти показують, що встигли зробити. Куратори тим часом аналізують роботу, дають фідбек, вносять правки та координують молодь у межах проєкту.
Останній mid-term відбувся в середині квітня — під час нього студенти презентували свої попередні напрацювання, які й стануть основою їхніх проєктів для Вознесенська та Миколаївщини.
“Ми намагались не обрубувати їхні ідеї, адже це їхнє унікальне бачення. Водночас ми спробували скерувати їхні проєкти у більш прагматичне річище або підштовхнути до більш реалістичного перебігу думок”, — зазначає Дар’я і додає, що кожен студент намагався максимально заглибитись у контекст Вознесенська.
За словами одного з кураторів програми Яна Лораккера, найскладнішим завданням програми було, власне, ознайомлення з контекстом Миколаївської області, де студенти ніколи не були.
“Для нас найбільша проблема — бути віддаленими. Ми не бачили цих міст, для яких розробляємо проєкти, не знаємо тонкощів місцевої культури, не знаємо жорстокості війни. Та ми багато навчились у людей, з якими працюємо. Сподіваємося, що деякі з наших ідей зможуть надихнути місцевих фахівців на побудову кращого майбутнього для України”, — зазначив Ян.
Утім, як розповіла архітекторка Дар’я, яка працювала безпосередньо зі студентами, вони не настільки віддалені від контексту, що геть нічого не розуміють. “Тобто їм не треба було пояснювати, що Росія напала на Україну і знищує наші міста — цей контекст вони усвідомлювали з першого дня навчання в програмі”, — сказала вона.
“Я бачила їхні очі після того, як вони сходили на фільм “20 днів у Маріуполі” і як їх сильно вражали історії, якими я ділилась. Тобто їм не все одно. І вони дуже прагнуть зробити щось корисне. У них є вмотивованість, але водночас є й співчуття”, — додала Дар’я.
Три ідеї для України від студентів Данської академії архітектури
Студенти-урбаністи представили дев’ять проєктів у чотирьох напрямах — енергетика, укриття, природа, громада і мобільність. Сім проєктів зосередженні на відновленні Вознесенська, один — на відбудові Миколаєва, і ще один проєкт передбачає відновлення сіл Миколаївської області. Ми попросили Дар’ю обрати серед дев’яти проєктів три найбільш потенційні для України. А також — звернулися до самих студентів з проханням прокоментувати свої ідеї.
№1) Відновлення екосистеми Південного Бугу
Автори: Мартіне Мюнстер Шпангер-Ріс (Данія) та Арабелла Маршалл (Нова Зеландія)
Арабелла й Мартіне проаналізували вплив війни на природне середовище Вознесенська та розробили проєкт відновлення річки Південний Буг, яка протікає уздовж міста. Проєкт передбачає відновлення басейну річки, що вже багато років страждає від забруднення стоками.
За задумом Арабелли й Мартіне, відновлення річки має відбуватись покроково упродовж 30 років — після цього місцева екосистема зможе повністю очиститись і своєю чергою стати основою для відновлення ментального здоров’я мешканців. “Ми вивчали, як відновлення місцевих водно-болотних угідь може оздоровити не тільки природу, а й українців”, — коментує Арабелла.
Студенти додають, що під час роботи над проєктом відчували “і сум, і смирення, і злість” через те, що сьогодні відбувається в Україні. “Ми шоковані кількістю регіонів, які терміново потребують уваги й допомоги, і нам було доволі нелегко знайти рішення, які були б відчутними та реалістичними. Але разом з тим, ми вмотивовані й налаштовані позитивно. Сподіваємося, що наш внесок зможе хоч трохи змінити ситуацію”, — діляться своїми емоціями Арабелла і Мартіне.
№2) Створення мережі укриттів у Вознесенську
Автори: Самуель Франкс (Данія) та Петур Йонссон (Ісландія)
У цьому проєкті студенти досліджували укриття у Вознесенську й намагалися зробити їх доступними та безбар’єрними. Завдяки їхнім ідеям Вознесенськ міг би стати на 100% забезпечений укриттями — але, за задумом авторів, це не вплинуло б на міський простір і не перетворило б Вознесенськ на “воєнне місто”.
Самуель і Петур досліджували Вознесенськ за допомогою Google Street Maps — вони встановили, що у місті немає навігації, яка б допомагала знайти найближче бомбосховище. До того ж наявні укриття недоступні — їх складно знайти, вони не інклюзивні, а їхня кількість критично мала. Тож один з напрямків проєкту — зробити навігацію у місті доступною, зрозумілою для всіх мешканців і гостей.
За основу дослідження взяли досвід Фінляндії та Швейцарії, де багато укриттів, які мають додаткову функцію — сьогодні, коли вони не використовуються за призначенням, бомбосховища слугують як спортивні зали, кінозали, коворкінги. Автори також досліджували, яким чином у Вознесенську можна використовувати укриття вже після війни, у мирний час.
Як результат — Самуель і Петур запропонували для Вознесенська продуману систему навігації для пошуку укриттів, а також мережу напівукриттів, розташованих на вулиці — щоб люди могли користуватись ними, поки не дістануться до більш надійного укриття.
№3) Новий підхід до відновлення Миколаєва
Автори: Софія Марі Бруммендорф (Британія) та Амісс Баукум (США)
У своєму проєкті Софія та Амісс досліджували різні підходи до відбудови міст після катаклізмів та воєнних конфліктів. За основу дослідження вони взяли принцип, який застосувала Японія після нищівного цунамі у 2011 році. Ідея в тому, щоб у процесі відбудови не створювати генеральний план, а одразу перейти до так званого модульного відновлення — тобто відбудови у дрібніших ареалах, або “поквартальної” відбудови.
Такий підхід, на думку студентів, є більш гнучким та прозорим, аніж розробка громіздкого генерального плану, який вимагає багато бюрократичних процедур, й відповідно, більше часу на втілення.
“Ми хотіли з’ясувати, чи дасть такий підхід змогу почати відбудову міста вже під час війни та взагалі поглянути на відбудову як на керований спільнотою процес, що базується на сусідстві та сприяє самозабезпеченню у плані енергії, води та продовольчих ресурсів”, — розповідають Софія та Амісс.
У роботі над проєктом Аміссу та Софії допомагали RE:Ukraine та UAdamage — вони, зокрема, забезпечили студентів базою даних. “Ми намагались віддати усі свої ідеї та енергію цьому проєкту, щоб зробити хоч якийсь внесок у процес відбудови в Україні. Але водночас ми усвідомлюємо, як мало знаємо про місцевий контекст, культуру, умови та реальність війни”, — поділились Амісс та Софія.
Чи реально втілити один з проєктів в Україні
Програма Urbanism & Social Change після свого завершення, на жаль, не передбачає реалізацію проєктів. Однак, якщо хтось зі студентів сам захоче втілити власну ідею — такі можливості є у Данії, каже Дар’я Боровик.
Річ у тому, що у Данії сконцентровано багато фундацій та програм підтримки, які готові фінансувати подібні проєкти. Ці фонди можуть не працювати безпосередньо з Україною, зате вони відкриті до місцевих студентів чи дослідників. Крім того, Україна та Данія офіційно домовились, що Копенгаген допомагатиме у відновленні Миколаївщини.
“Скажімо, якби я, громадянка України, захотіла щось втілювати у Вознесенську і подавалась на одну з цих програм, то мені такі механізми фінансування були б недоступні. Але данські студенти можуть подаватись на ці гранти, вигравати їх та реалізовувати ці ідеї”, — пояснила Боровик.
Зрештою, пошук коштів готова взяти на себе й агенція Restart, зазначила архітекторка. За її словами, ці проєкти можна реалізувати за кошти місцевих бюджетів.
“Оскільки ми давно тісно співпрацюємо з Вознесенськом, ми налагодили контакт з міською адміністрацією та різними фондами, тож активною жилкою можемо бути ми. Якщо ця ідея крута, реальна й у всіх є бажання її втілити — то ми залюбки готові шукати можливості. Адже ми зацікавлені, щоб такі корисні ідеї та проєкти знаходили своє друге дихання”, — підсумовує Дар`я Боровик.
