Етнографиня, наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові) Лариса Полуянова в ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» розповіла про великодні традиції в нашій країні.
«В день Воскресіння Господнього віруючі йшли до церкви на всеношну службу. Вважалося, що не можна спати в сакральну ніч, бо нечисть присниться, а темна сила збирається саме під храмом. Іноді у церковому дворі юнаки розпалювали вогні й таким чином ніби підсвічували дорогу Христу, коли він мав воскреснути», — розповідає етнографиня.
Починаючи з чистого четверга, в домівках постійно горіла лампада або не згасала свічка. У церкві, коли священик оголошував: «Христос воскрес», починали освячувати кошики. Люди віталися із родичами, цілувалися три рази, не засуджувалося христосуватися навіть із малознайомими. У відповідь звучало «Воістину воскрес!» і віруючі тихенько загадували своє бажання. У храм також могли йти з ранку неділі та до обіду.
Після всеношної старші з родини йшли на цвинтар — провідати померлих і похристосуватися з ними. А вдома перед тим, як сісти за святковий стіл, вся сім’я вмивалася (для краси та здоров’я) з миски з водою, куди клали крашанки: спочатку діти, а наприкінці мати з татом (щоразу оновлювали воду). Батько з освяченими яйцями та паскою обходив стіл тричі, розрізав на шматочки їжу та нею пригощав родину, примовляючи: «Дай, Боже, ще на той рік дочекатися світлого свята Воскресіння Христового у щасті, здоров’ї та багатстві».
З Великоднем пов’язані традиційні застереження: не можна три дні шити, білити, вишивати, прясти, рубати виконувати важку роботу. У деяких селах у західних регіонах навіть не виходили на городні роботи на Великдень та у вівторок-середу після нього. Добре було не сваритися і гріхом вважалося не привітатися і не похристосуватися з незнайомцем (після Великодня ще довго могли христосуватися). Люди вірили, що на Великодні свята небесна брама відчиняється, і померлі цього дня потраплять до раю, а от народженій на Великдень дитині не пощастить.
Навесні селяни прогнозували врожай, тож стежили за погодою.
• Якщо пощастило з погодою на Благовіщення, то таку ж слід чекати на Великдень.
• Як на Великдень небо ясне та сонце грає — до теплого літа та багатого врожаю;
• Ясно світить сонце — через три дні піде дощ; як накрапує дощ, то буде добрий урожай.
• Якщо ясна погода на другий день Великодня — літо буде мокрим, якшо хмарна — треба очікувати на сухе літа.
У народі з покоління в покоління передавалися прислів’я, пов’язані зі святом: «Не кожен день Великдень, а хліб — не паска», «Дороге яєчко до Великодня».
Після Великодня наступав великий світлий тиждень. І у цей період м’ясо на столі було щодня. У церкві всю седмицю йшли богослужіння: ранкові та вечірні молитви замінювали пасхальним співом. Цілий тиждень після літургії відбувалися хресні ходи біля храму.
