Свій план голова Офісу президента Андрій Єрмак виклав у статті в ЄП в рубриці “Експертна думка”.
-Нам часто здається, що тектонічні зміни, які визначають долю людства, стаються раптово.
Але це не так. Зазвичай вони є лише наслідком попередніх подій. Як путінська агресія проти України. Або розпад СРСР.
І те, й те – і крах радянської імперії, і нинішню спробу її відновлення – об’єднує нафта.
І саме нафта може покласти край реваншистським амбіціям російського диктатора.
26 січня 1985 року радянська урядова газета “Известия” опублікувала епохальний звіт. Згідно з даними Центрального статистичного управління, у 1984 році було видобуто 613 мільйонів тонн нафти, що на 3 мільйони тонн менше, ніж у 1983, і значно нижче планового показника в 624 мільйони тонн.
Це були величезні втрати, адже на нафту припадало 60 відсотків валютних доходів СРСР, а Urals CIF Med, основний російський сорт, коштував 28,55 дол./барель.
Як наслідок, попри зростання промислового виробництва, національний дохід зріс лише на 2,6% за цільового показника в 3,1%.
Не сильно допомогло навіть зменшення субсидованого експорту до східноєвропейських союзників. Це був іще не кінець. І навіть не початок кінця. Це були просто тимчасові труднощі, константа життя в Радянському Союзі.
Та фундаментальну вразливість радянської економіки було викрито. Попри те, що офіційна статистика Москви, як і зараз, була видом дезінформації, вона могла применшити, але не приховати проблему.
Проблема ж полягала в тому, що старі родовища виснажувались, і для нарощування видобутку СРСР потребував західних технологій і західних грошей.
У 1970-х Москва скористалася з конфлікту між арабськими країнами та Заходом і закріпила своє місце серед світових експортерів енергоносіїв. В результаті отриманими від Заходу нафтодоларами Кремль фінансував радянський ОПК, спрямований проти Заходу, а роль постачальника використовував для послаблення спротиву своїм амбіціям.
Прямими наслідками цього стали вторгнення в Афганістан, спроба придушити демократичні рухи в Польщі. Тож режим Владіміра Путіна не винайшов нічого нового, перетворюючи енергоносії на геополітичну зброю.
Саме ця сила СРСР і була його слабкістю. Початком кінця комуністичної імперії став 1986 рік.
Хребет їй зламали скоординовані дії Ер-Ріяда та Вашингтона. Здатність короля Фахда і президента Рейгана порозумітися у протистоянні радянській загрозі для світової безпеки викликає захоплення.
План був простий. Зростання ціни бареля нафти лише на 1 долар щороку приносило СРСР мільярд доларів, але її зниження на 10 доларів призводило до втрати 10 мільярдів доларів у твердій валюті.
І Саудівська Аравія, найвпливовіший гравець ОПЕК, наважилась піти проти думки колег по організації, стрімко наростивши видобуток. Сполучені Штати тим часом впровадили ембарго на експорт технологій до СРСР і теж збільшили власний видобуток.
Як наслідок, нафта подешевшала майже втричі – до 12 доларів за барель. Колосальні втрати підірвали радянську економіку. Гроші на просування світового впливу силовими та іншими гібридними методами просто скінчилися.
І навіть подорожчання нафти до 15-23 доларів у 1987-1991 роках вже не могло врятувати радянського монстра, який продовжував виробляти танки й ракети замість споживчих товарів.
Що було далі – загальновідомо. Угода про ліквідацію ракет середньої та малої дальності 1987 року. Виведення радянських військ з Афганістану, руйнування Берлінського муру, тріумф “Солідарності” в Польщі та Оксамитова революція в Чехословаччині в 1989. Угода про звичайні збройні сили в Європі в 1990. Американська гуманітарна допомога – курячі “ніжки Буша” – в Москві.
І, нарешті – розпад СРСР у 1991 році. Найбільший у світі ядерний арсенал його не врятував.
Але, як показали подальші події, Росія, сп’янівши від нафтодоларів, неминуче починає знову марити світовим пануванням. Економічне зростання і так звана “стабільність” путінського режиму стали прямим наслідком високих нафтових цін.
Та якщо в бюджеті СРСР прямі нафтогазові доходи не перевищували 10-11%, то в Росії у 2011-2014 роках вони вже перевищили 50%. І це без урахування деяких надходжень від компаній енергетичної галузі.
Насправді вплив нафтогазової галузі на економіку країни-агресора в останнє десятиліття був іще більшим. За оцінками економістів, цей вплив до кінця 2000-х зріс приблизно вдвічі у порівнянні з радянськими часами.
Останніми роками на нафту і газ припадало близько 60% загального експорту товарів РФ та 40% доходів федерального уряду.
Ці сотні мільярдів нафтогазових прибутків на рік живили імперіалізм та реваншизм Кремля.
Саме тут лежать корені офіційних ультиматумів Москви щодо фактичної капітуляції НАТО та повернення Росії контролю над усією Східною Європою.
Саме неймовірні експортні доходи переконали Кремль у тому, що світ проковтне напад на Грузію, сирійську авантюру та вторгнення в Україну. Нафтові доходи продовжують забезпечувати безперебійну роботу російського ВПК і підготовку до нових актів агресії.
Як цьому протистояти? Здоровий глузд і досвід свідчать однозначно: санкції проти російського нафтового сектора мають бути жорсткими й раптовими, щоб Москва не встигала адаптуватися до тиску.
Однак поки цього не відбувається.
Санкційний тиск, безперечно, має ефект. За оцінками нашої міжнародної санкційної групи, обмеження щодо російської нафти, зокрема ембарго ЄС і обмеження цін G7, коштували агресору 113 мільярдів доларів експортних надходжень з початку повномасштабного вторгнення.
Торік російський бюджет втратив майже чверть доходів від експорту енергоресурсів у порівнянні з 2022 роком. Але вони все одно сягали $102 млрд.
Тут я просто нагадаю: добра третина бюджету РФ в той чи інший спосіб спрямована на фінансування воєнної машини.
Саме тому Україна продовжує наполягати на зменшенні рентабельності російської торгівлі нафтою.
Зниження цінової стелі до 30 доларів за барель – це лише один із механізмів.
Інший механізм – послідовне обмеження доступу до технологій, зокрема через санкції проти посередників. Ще один – посилення ринкового тиску.
Але без лідерства Саудівської Аравії та Сполучених Штатів це неможливо. Як і у 1980-х, нарощування видобутку дозволить приборкати не тільки Москву, але й Тегеран. Це – ключ до миру не лише в Європі, але й на Близькому Сході.
А головне, дешевше пальне дасть новий потужний поштовх економічному розвитку США та їхніх союзників і забезпечить подальше глобальне лідерство.
Тобто йдеться не про недоотримані прибутки. Йдеться про інвестиції в безпеку й прогрес. Хіба воно того не варте?
Войовничі диктатори завжди сприймають пошук компромісу й добру волю як слабкість. Росія – не виняток.
Кремль не здатен до рівного діалогу – він його імітує. Розраховувати на його раціональність – це обманювати себе.
У 2014-2022 роках Україна провела близько 200 раундів переговорів з Росією, шукаючи мирного вирішення конфлікту. Ми дюжину разів домовлялися про припинення вогню – і щоразу Росія зривала його, щойно була готова продовжити агресію.
І допоки Москва відмовляється визнавати міжнародну суб’єктність та суверенітет України, будь-які спроби миротворчості будуть приречені.
Рашизм – це російська версія нацизму. Геноцидні практики, концтабори, катування, знищення культурних артефактів, ідеологія історичної місії та зверхності окремої нації – цей стиль легко впізнати.
Захоплення представників світових еліт Гітлером призвело до імітації компромісу ціною знищення двох демократичних держав Центральної Європи, і все закінчилося найбільшою бійнею в історії. Захоплення представників світових еліт Путіним веде світ тим же шляхом.
Путінська Росія косплеїть Третій Рейх – і готується до нових війн. Про це свідчать документи, зокрема лист спікера Думи Володіна до Путіна, нещодавно оприлюднений українським Кіберспротивом.
Перемовини з Кремлем – це гра з нульовою сумою. Це про капітуляцію.
Питання в тому, хочете ви її прийняти чи оголосити. Третього варіанта просто не існує.
Попри всі незгоди між членами НАТО та ЄС, попри всі суперечності між США та їхніми партнерами на Близькому Сході та в Європі, одне питання напевно об’єднає всіх: чи хочете ви відновлення СРСР та його сфери впливу, нескінченної низки криз та локальних війн? Навряд. Тим більше, що цього разу все буде набагато гірше.
“Совіти” підтримували скрізь ліві рухи. Путін робить собі реноме консервативного лідера. Але це далеко не так. Він не зв’язаний жодними ідеологічними настановами, окрім прагнення влади, і підтримує будь-яких маргіналів будь-де, щоб просувати хаос.
Віроломство й непередбачуваність – основа його стратегії. Іншого способу компенсувати втрату ресурсів СРСР у Москви просто немає.
Росія лякає людство ядерною зброєю. Але сама вона вкрай вразлива до власної нафти. Щоб врятувати світ, достатньо просто перекрити їй кран. Як це зробили король Фахд і президент Рейган.
До речі, згодом радянський збройовий уран став паливом для американських АЕС.
