З кінця минулого року українська армія після невдачі наступу перейшла до стратегічної оборони. Це означає, що на перший план виходить побудова масштабних захисних рубежів. Але саме з цим у Києва виявились суттєві проблеми.
“Не було нічого, якісь окопи по коліно і все”, – військовослужбовець ЗСУ Микола описує ВВС Україна, як саме виглядали інженерно-фортифікаційні споруди на другій лінії оборони, куди нещодавно прибув його підрозділ на Сході.
І така ситуація непоодинока. Особливо яскраво вона проявилася в лютому, коли українські війська змушені були відступати з Авдіївки під тиском росіян. За словами самих бійців, за містом не виявилося підготовлених рубежів. Зокрема і це дозволило противнику стрімко просунутись на захід на майже 10 км.
Про недостатність, непідготовленість, а інколи і погану якість українських ліній оборони зараз говорять самі бійці, військові експерти, аналітики і навіть політики. Парламентська опозиція вимагає звіту прем’єр-міністра щодо “проваленої програми побудови фортифікацій” і розслідування цього.
Очільник уряду Денис Шмигаль своєю чергою заявляє про виділення рекордних 20 млрд гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт.
Після розголосу інформації про плачевний стан українських фортифікацій цей процес суттєво прискорився, майже щодня військові підрозділи і обласні адміністрації почали публікувати фотозвіти про риття окопів і побудову бліндажів, а координувати цей процес став “непублічний куратор” від влади.
Що це за лінія оборони?
Для початку слід зрозуміти, про які саме оборонні споруди йдеться. Мова йде про довготривалі і польові військові фортифікаційні споруди, тобто такі, що зводяться безпосередньо біля лінії бойового зіткнення і на деякій віддалі від неї.
Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних смуг.
Спочатку йде “передпілля”, що може включати мінні загородження, перешкоди з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні надовби – “зуби дракона”.
Далі починається головна лінія оборони, що складалася з залізобетонних та гранітних ДОТів (довготривалих оборонних точок), ДЗОТів (дерево-земляних оборонних точок), траншей, землянок, бліндажів та кулеметних гнізд.
За головною лінією оборони є ще одна – резервна, а також артилерійські позиції.
Класичним прикладом такої трирівневої побудови є “лінія Суровікіна”, яку росіяни звели на окупованій частині Запорізької і Донецької областей за пів року – з жовтня 2022 до весни 2023.
Україна будувала свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони були не настільки потужні і розташовані не в тих районах, де зараз проходять бойові дії.
До прикладу, колишній начальник штабу оперативно-тактичного угруповання “Луганськ”, а нині експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк розповідає ВВС Україна, що у його зоні відповідальності інженерно-фортифікаційні споруди зводились вздовж річки Сіверський Донець на Луганщині.
“Передній край (оборони) проходив по річці, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю і перпендикулярно сьогоднішній лінії фронту. Тож питання: який зиск від цієї лінії сьогодні, якщо напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?”.
Вздовж державного кордону з РФ на Луганщині взагалі не було оборонних рубежів. За словами Кевлюка, на деяких ділянках зробили лише ВОПи (взводні опорні пункти), а на інших – тільки зосередження резервів у тилу.
Власне, відсутність лінії оборони на кордоні і дозволила російським військам на початку вторгнення в 2022 році стрімко окупувати більшу частину Луганщини і просунутись вглиб області.
На інших ділянках фронту, насамперед на півдні Донецької області, українські війська змушені були відступити від першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували.
Джерело ВВС в командуванні інженерних військ також каже, що оборонні рубежі, які зводились з 2015 року, дійсно, виявилися неактуальними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично обійшла їх і зайшла в тил ЗСУ на багатьох ділянках фронту. Фактично останніми “старими” лініями оборони залишались Мар’їнка і Авдіївка, які впали на початку цього року під тиском росіян.
Тепер Україна прискореними темпами намагається звести нову лінію оборони. В першу чергу на найбільш загрозливих ділянках – біля Запоріжжя, на заході Донеччини, а також біля Куп’янська і вздовж східного кордону з Росією.
Проблемні фортифікації
Щоправда, залишається відкритим питання: чому нову потужну оборонну лінію не почали зводити в перші два роки великої війни?
Співрозмовники ВВС Україна серед причин називаються різні версії. Зокрема, мова може йти про хаос перших місяців конфлікту, обмеженість фінансового ресурсу держави і наступальні, а не оборонні плани української влади.
Основну масу робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, які належать до Сил підтримки ЗСУ. На початку березня президент Володимир Зеленським змінив командувача Сил підтримки. Новим керівником став саме начальник інженерних військ Олександр Яковець.
На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, зараз в Україні є дефіцит інженерних підрозділів. Це не в останню чергу пов’язано з їх суттєвим скороченням на початку 2000-х років.
Експерт пояснює: наразі командувач оперативного командування на фронті має у своєму складі полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, але з них роботами з фортифікаційного облаштування може займатися лише один – той, який забезпечений необхідним обладнанням і технікою. Це явно недостатньо, каже Кевлюк.
“Для того, щоб “закопатись” для проведення оборонної операції в оперативному командуванні потрібно мати приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а є лише 1. Питання: чому немає всіх інших? Невідомо”.
Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався “знизу – догори”, тобто конкретний підрозділ відповідав за створення лінії оборони лише на своїй ділянці і для того, щоб створити щось більш надійне, ніж звичайні окопи, мав постійно звертатись до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки.
Тому на практиці зведені фортифікації на кожній окремій ділянці суттєво відрізнялися одна від одної і не створювали щільного та суцільного оборонного рубежу. Це давало російським військам можливість продавлювати українську оборону на “слабких” ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.
“Ця проблема є, але це точно не провина підрозділів інженерних військ”, – запевняє ВВС один з офіцерів, що служить в Командуванні сил підтримки ЗСУ.
Логіка в цьому твердженні є. Оголосивши про перехід до “стратегічної оборони”, в грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками при закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є відразу кілька відомств. Їх перелік визначений в постанові Кабміну від 29 грудня.
Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації і державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Всі ці органи мали б між собою координуватися при зведенні рубежів оборони. Але часто по факту виходить навпаки, каже співрозмовник з інженерних військ.
Наприклад, місцеві адміністрації в деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, які вимушені в умовах відсутності спецтехніки і матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.
Член парламентського комітету з питань нацбезпеки і оборони Сергій Рахманін (фракція “Голос”) каже, що ЗСУ мають законне право вилучати необхідну будівельну техніку для таких робіт, але це має проходити через місцеві військовій адміністрації.
“Насправді, це виглядає трохи інакше – якщо домовляться з місцевою владою військові, то вона щось дасть, якщо не домовляться, то не дасть. І дуже поширена відповідь: “ви все одно це втратите, розіб’єте чи воно вибухне, і тому ми вам цього не надамо”. Таких випадків дуже багато”, – каже депутат в інтерв’ю “Радіо НВ”.
На його думку, це проблема пов’язана з низькою “виконавчою дисципліною” в Україні.
“У нас виявилось, що нема кому грюкнути кулаком по столу”, – вважає Рахманін.
Новий куратор зі старої системи
Та видається, що українська влада таки знайшла того, хто буде “грюкати кулаком”. Достатньо неочікувано ним виявився колишній заступник голови Офісу президента України Кирило Тимошенко. З 1 березня він є штатним радником міністра оборони Рустема Умєрова.
Три джерела, зокрема з ОП і Міноборони, підтвердили ВВС Україна, що на своїй посаді він опікується зокрема і темою зведення фортифікацій.
Міністерство у відповідь на запит ВВС відповіло, що “основний напрямок” роботи Тимошенка – це медіа та комунікації, координація інформаційної політики в Міністерстві оборони та підпорядкованих структурах, а також побудова “єдиної інформаційної повістки” в Силах оборони.
Питання щодо дотичності нового радника до масштабної компанії зі зведення оборонних укріплень у відомстві проігнорували.
Так само і Кирило Тимошенко під час спілкування з ВВС відмовився підтвердити чи заперечити свою причетність до фортифікаційної тематики. Він заявив, що, дійсно, присутній на багатьох нарадах Міноборони з різних питань, але основна його функція – бути радником міністра по комунікаційній політиці.
“Слава Богу, що це робиться”, – так прокоментував він питання масштабної державної програми зі зведення оборонних рубежів, відмовившись більш детально пояснити свою роль у цій роботі.
Хто ж такий Кирило Тимошенко? За нетривалий час перебування в українській політиці він зажив собі неоднозначної репутації.
До команди Зеленського він потрапив ще під час президентської кампанії 2019 року. На той час 30-річний медійник займався виробництвом рекламних і передвиборчих роликів, телевізійних програм та був власником рекламної агенції.
З травня 2019 до січня 2023 року Тимошенко обіймав посаду заступника голови Офісу президента, де відповідав за регіональну та медійну політику.
До російського вторгнення в 2022 він також курував стратегічну програму влади “Велике будівництво”, на яку витрачали величезні суми грошей. Тож під критику щодо їхніх витрат потрапляв і сам Тимошенко.
Через корупційні порушення під час реалізації цієї масштабної і дорогої програми правоохоронні органи відкрили низку кримінальних проваджень. В деяких фігурантів, зокрема в ексочільника Дніпропетровської обласної держадміністрації Валентина Рєзніченка, були проведені обшуки.
Однак до Тимошенка в правоохоронців щодо “Великого будівництва” не виникло питань. Але пізніше він отримав звинувачення від Національного агентства з питань запобігання корупції по іншій справі.
На думку НАЗК, у 2022 році представник ОП незаконно використовував коштовний автомобіль Porsche Taycan, який йому начебто надав знайомий в “безоплатне користування”. Крім того, НАЗК інкримінувало Тимошенку те, що він тричі впродовж 2022 року “безоплатно проживав” у готельному комплексі “Emily Resort” у Львівській області, а також допоміг виїхати своєму підлеглому за кордон нібито для службового відрядження. Справжньою метою виїзду начебто був приватний інтерес – оформлення віз Тимошенку та його сину.
Однак восени минулого року суд відхилив усі аргументи НАЗК і визнав Тимошенка невинуватим.
Що ж до зведення ліній оборони, то в Міністерстві оборони повідомили ВВС, що дійсно ведуть моніторинг будівництва фортифікаційних споруд. Цим займається координаційний штаб, до складу якого включенні представники міністерства та ЗСУ.
“Штаб постійно здійснює взаємодію із залученими до виконання заходів замовниками будівництва та обласними військовими адміністраціями, в зоні відповідальності яких здійснюється будівництво”, – йдеться у відповіді на запит.
Оборонні роботи ведуться на всіх напрямках, у всіх визначених 14 областях. Процент готовності фортифікаційних споруд у відомстві розкрити відмовились, але наголосили, що терміни будівництва встановлені як “максимально можливо стислі”.
За оперативними даними, станом на 5 березня із виділених коштів вже використали близько 2 млрд гривень. Але Міноборони наголошує, що виділене фінансування (мова йде про 20 млрд гривень) не покриває загальної потреби для повного виконання будівельних робіт.
Нагадаємо: Як Україна будує фортифікації на лініях оборони (ФОТО)
