Оборону Миколаєва довелося планувати за картою автомобільних доріг, хоча відлік йшов на години.
Про це розповів в інтерв’ю Дмитру Гордону генерал-майор Збройних сил України Дмитро Марченко (позивний Марчелло).
“[24 лютого 2022 року] я, як і мільйони киян чи українців, прокинувся від вибухів. Вийшов на вулицю, побачив ці розриви, закурив сигарету… Я був у Києві. І коли я вийшов, там, я закурив сигарету, сказав дружині: “Збирай речі, тому що це війна”. Ну, у принципі, там багато казати не треба було. Я військовий, вона військова”, – поділився Марченко.
Він додав, що незабаром почав отримувати від знайомих відео із Херсона і Миколаєва.
“Як колони [росіян] пруть просто… пруть парадним маршем у бік Миколаєва. Ну, я просто був у шоці. І я написав заступнику головкома: генералу Мойсюку Євгену – що… кажу, ну, що надсилають відео, що там вже Херсон… уже був не наш, уже практично оточений… Я запропонував свою кандидатуру, говорю: “Давай я поїду в Миколаїв. Це моя рідна земля – я знаю там кожну грудку. Я знаю там дуже добре місцевість – я допоможу”, – розповів генерал.
Мойсюк, за словами Марченка, сказав, що від’їзд треба погодити з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, і о 0.00 24 лютого написав смс: “Терміново їдь, бо ситуація там дуже складна”.
“І о 4.30 я вже заїжджав у Миколаїв. І заїхавши в Миколаїв, я, звичайно, був трохи вражений. Ну, це тиша, ні одного блокпоста, ні одного патруля, ні одного… Ну, тобто людей не було взагалі [Дорогою] до Миколаєва я бачив блокпости, я бачив ці колони, я бачив ці перевірки. І для мене було дивно, чому немає цього в Миколаєві”, – каже генерал.
Перше, що Марченко, за його словами, зробив у Миколаєві – приїхав до голови ОВА Віталія Кіма, і вони зібрали мінінараду, щоб порахувати сили й засоби, які є – “чим воювати і як створювати систему оборони”.
“От із 25-го [лютого] ми вже потихеньку почали працювати. Тобто вже з’явилися блокпости, уже почали рити [укріплення]… На жаль, плану оборони міста на той час не було, тому взяли карту автомобільних доріг, поділили її на чотири частини, розподілили, яка бригада [де займе оборону]” – зазначив він.
Основною проблемою Миколаєва було те, що тут не стояла жодна повноцінна бригада.
“Тут були остатки 79-ї бригади, які охороняли територію, були остатки 36-ї [бригади] морської піхоти. Ну, 406-та була, пара дивізіонів. І була бригада ТРО [територіальної оборони], яка тільки комплектувалася. І ось цими остатками – моряки там були ще – і цими остатками ми змогли правильно побудувати оборону… зайняти вигідні висоти, рубежі й, у принципі, були готові відстоювати Миколаїв”, – перерахував він.
Марченко наголосив, що “відлік часу йшов на години”.
“Ми вже знали, що з Херсона почали рушати колони на Миколаїв, їх зупиняли в кожному селі. І давали нам цей цінний час для того, щоб ми могли все-таки заритися. Адже ви розумієте: якщо немає окопів, немає фортифікаційних споруд, то оборону ти не зможеш нормально вистроїти. Якби ми своєчасно не почали це робити, то, я думаю, 97%, що на Миколаїв чекала участь Херсона”, – підсумував Марченко.
“Захисники Миколаєва – це звичайні люди, звичайні солдати, їхні командири. Моя функція була – це зібрати всіх докупи, поставити пріоритетні задачі, ну, і просто прибити ці панічні настрої, що мені, в принципі, і добре вдалося. І я працював тут хорошим менеджером. Але всю важку роботу, всю… всі ось найгарячіші моменти, які відіграли ключову роль у захисті Миколаєва, – це робота звичайних солдатів, звичайних волонтерів, звичайних людей, лікарів”, – переконаний Марченко.
Він додав, що пояснював захисникам Миколаєва необхідність спротиву.
“Тут настільки об’єдналися люди… Ось я зараз кажу – і в мене мурашки по тілу. Я просто ніколи не думав, що таке можливо. Усі стали в один стрій, усі сказали самі собі, що ми не хочемо тут ніякого “русского мира”, ми будемо чинити спротив. І моє було завдання – просто пояснити людям, що якщо боятися й тікати, то нас точно завоюють. Якщо чинити спротив і стріляти, і бити їх, то в нас є дуже багато шансів. І в принципі, це і спрацювало”, – зазначив генерал.
За його словами, росіяни йшли великими колонами, по 80, 90, по 120 машин, і розраховували, що українці, побачивши цю кількість, “яка на нас пре”, злякаються.
Співвідношення сил, за оцінкою генерала, становило 1:12 на користь загарбників. Він зазначає, що оборона Миколаєва вистояла й за такого співвідношення, що рідко трапляється в історії воєн.
“Там [наша] артилерія працювала і вдень, і вночі. Ми застосовували примітивні, але нестандартні речі, які, в принципі, і вплинули на те, що воно спрацювало. У зв’язку з обмеженою кількістю боєприпасів я артилеристам ставив завдання, кажу: “Ми стріляємо по паливозаправниках і по вантажівках, що везуть провізію”, – згадує він.
Марченко згадує, що на колони окупантів сили оборони України полювали цілодобово.
“У нас [голова Миколаївської ОВА Віталій] Кім… дуже добре створив тут систему оповіщення. У нього в кожній громаді, у кожному селі були люди – чи колишні атовці, чи мисливці, які знали місцевість і трохи розуміли у військовій справі. Вони дивилися, куди заходять колони… вони, підійшли до села, у село не зайшли – стали в посадці. Вони порахували, скільки техніки, скільки особового складу, дали нам точні координати. Ми навели артилерію, вдарили – все: уразили”, – пояснює генерал.
Унаслідок вогневого впливу, каже він, окупанти були змушені повертатися до пунктів дислокації, змінювати бойові порядки. А коли Україна почала бити по паливозаправниках, це дало потрібний ефект. На думку генерала, це було зроблено дуже вчасно.
“Ось їхали [російські] танки, вони тупо зупинялися в полі [без пального] або на трасі, вилазили ці солдати і голодні, і холодні, йшли до села, щоб попросити поїсти, бо провізію їм теж не довозили… І губилися там десь… І потім, наскільки мені відомо, вони [окупанти] мало не генерала послали, щоб він збирав ці втрачені танки… Ми таким чином забирали ці танки, до себе перетягували. І ставили їх у стрій. І цими ж танками відбивали їхні атаки”, – сказав Марченко.
