Діалекти зітруться, скрізь запанує “чатова” мова з її “норм” і “дяк”, а родів не буде взагалі. Усе це – ймовірні сценарії того, якою буде українська мова через 200 років. Їх у своїй книзі виклав український мовознавець, доктор філологічних наук Пилип Селігей.
Його наукова праця “Українська мова в 2222 році” стала помітною подією в українській лінгвістиці. Її палко почали коментувати науковці, адже мовні передбачення – досить унікальна річ в українській науці, пише ВВС.
“Лінгвісти не тільки мають право, а й повинні прогнозувати завтрашній день мови”, – переконаний автор.
Він визнає, що часом сам ловить себе на думці, що “в історії мови випадкового більше ніж закономірного”. Однак переконаний, що про загальні тенденції можна говорити “більш-менш успішно”.
“Якщо хочемо зберегти українську мову, потрібно знати, від чого саме залежить її прийдешнє. І це зовсім не правопис, і не фемінітиви”, – так коментує ВВС Україна він свої мотиви.
Тож чи зміниться українська мова через два століття до невпізнаваності? Чи існуватиме вона взагалі?
Ми підсумували прогнози Пилипа Селігея і запитали у фахівців, що вони про них думають.
Чи ми б зрозуміли цю мову?
Насамперед слід розібратися, чи зрозуміли б ми українську мову майбутнього, почувши її зараз.
Щоб відповісти на це питання, автор пропонує поглянути на оригінали літературних творів. Наприклад, на “Енеїду” Котляревського, яка вийшла друком приблизно два століття тому (1798 року).
“Енеїда” дозволяє уявити, як тоді розмовляли люди на Середній Наддніпрянщині. І мова ця, за винятком окремих слів, цілком зрозуміла й зараз:
Еней в біді, як птичка в клітці;
Запутався, мов рибка в сітці;
Терявся в думах молодець.
Якщо заглибитися в художні тексти, старші ще на 200 років, то завдання ускладнюється. Однак все одно загальний сенс досить легко зрозуміти без перекладу.
Але чи означає це, що мову майбутнього ми теж зараз зрозуміли б без проблем? Зовсім ні.
Якби Котляревський почитав статті сучасної конституції України, то, можливо, у загальних рисах щось і зрозумів би, але навряд чи осягнув юридичний сенс багатьох статей, наприклад статті про “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи”.
Що й казати про більш специфічні тексти, або, приміром, пости в соцмережах.
За 200 років, разом з новими предметами та явищами з’явилося так багато слів, що тодішні люди могли б зрозуміти лише тексти на обмежені теми.
Ба більше – ще кілька років тому навіть сучасні люди навряд чи б зрозуміли вислови на зразок: “зависла “Дія” або “добряче насипали ваті бавовни”.
Отже, написане через 200 років, ми скоріше за все не зрозуміємо.
“Якби ми перенеслися в майбутнє й прочитали б текст 2222 року, він став би для нас іще більш незбагненним, ніж для Котляревського наші нинішні тексти”, – пише Селігей.
Лексика змінюється з прискоренням, слідом за реальністю. І цілком можливо, через 200 років українська мова змінилася до невпізнаваності.
Як саме?
Чи замінить латинська абетка кирилицю
Це вірогідний сценарій, хоча і лише один з можливих.
Повний перехід на латинку – не надто ймовірний варіант, хоча у тому, як передаються звуки на письмі, “назрівають відчутні зміни”.
Автор пропонує поглянути на сербську мову як приклад “латинізації одвічно кириличної мови”.
Серби тяжіють до латинської графіки, і хоча в офіційній сфері позиції кирилиці там ще досить міцні, в інтернеті, торгівлі та пресі домінує латиниця. Сайт Сербської служби ВВС, наприклад, можна читати і латиницею, і кирилицею, просто перемкнувши кодування.
В українській мові такого “роздвоєння” поки що немає, хоча в соцмережах багато хто зареєстрований із латинським написанням свого імені та прізвища. Бренди теж часто пишуть свої назви латиницею.
Тож якщо події будуть розгортатися за сербським сценарієм, уже за кілька десятків років в Україні неофіційне писемне спілкування може латинізуватися.
Однак більш імовірний інший сценарій: обидві абетки співіснуватимуть. Усе залежатиме від персональних уподобань. І оскільки більшість текстів люди читатимуть з екранів, будь-яка транслітерація буде автоматичною.
“Шевченків “Ко6зар” прихильники кирилиці читатимуть кирилицею, прихильники ж латиниці — латиницею. Отже, з погляду майбутнього наші “абеткові війни” позбавлені сенсу”, – пише Селігей.
Тим не менше, кирилиця ще довго буде офіційним і пріоритетним стандартом, вважає автор. Однак і на українську латиницю табу не буде — “нею будуть читати й писати всі охочі”.
Роди зникнуть?
Як і в інших слов’янських мовах, в українській зараз існує три роди: чоловічий, жіночий і середній.
В деяких інших індоєвропейських мовах їх лишилося два. Деякі втратили середній рід (французька чи іспанська), а в деяких (шведська, данська, нідерландська) чоловічий i жіночий об’єдналися в загальний рід для істот, а середній позначає назви неістот. В англійській мові рід зник взагалі.
Чи станеться те саме і з українською мовою?
Багато науковців вважають, що рід став категорією надлишковою і тримається, по суті, за інерцією.
Тож, з огляду на досвід інших індоєвропейських мов, “у віддаленому майбутньому ймовірне зникнення категорії роду взагалі”, робить висновок Селігей.
Що буде з відмінками
В українській мові їх зараз сім, і цілком імовірно, у далекому майбутньому поменшає.
Усе через “експансію” називного відмінка, який почне “анексувати” місця в інших.
По-перше, за рахунок запозичень з інших мов побільшає слів, які не відмінюються взагалі. По-друге, замість відмінків частіше будуть використовувати звороти з прийменниками, частками та артиклями.
Ця динаміка помітна вже зараз – наприклад, часто кажуть “для батька” замість “батькові”, “триста грам” замість “триста грамів”, “випив чай” замість “випив чаю”.
Першим може зникнути кличний відмінок. Вже тепер його дедалі рідше чуємо в щоденному мовленні.
Крім того, під впливом іноземних часто забувають відмінювати типово українські, незапозичені назви, хоча за правилами мали б. Наприклад, “живу в Мукачево”, “лісопарк у Голосієво”, “музей у Пирогово”, “маршрутка до Святошино”.
Що й говорити про відмінювання числівників, яке в українській мові досить складне й багато хто у своїй щоденній мові просто ігнорує його.
Зменшення кількості відмінків – спільна тенденція індоєвропейських мов.
І хоч в найближчі століття відмінки навряд чи зникнуть повністю, але “чим більше поширюватиметься невідмінюваність імен, чим довше триватиме експансія називного відмінка, тим певнішим буде прогноз щодо занепаду” відмінків, пише Селігей.
І цей процес може тривати аж до повного зникнення категорії відмінка.
Що буде з комами
Мовна свобода тут проявиться чи не найбільше.
Усне мовлення, соцмережі й месенджери вже зараз радикально змінюють письмо. У майбутньому речення стануть більш стислими, літературна мова наблизиться до розмовної, а правила пом’якшаться.
Тож і пунктуація, нічний кошмар багатьох школярів, стане значно простішою.
“З інтернету та соцмереж розчленований тип викладу перенесеться на інші стилі, передусім ЗМІ та художню літературу. Відповідно, середній розмір речень буде скорочуватися, а будова їхня спрощуватися. Значно поменшає складнопідрядних речень”, – зазначає Селігей.
Ці зміни відчутні вже зараз, і називаються вони “синтаксичне ущільнення”. Наприклад, замість “сир, вироблений в Польщі” кажемо “сир з Польщі”, замість “закінчив навчання в аспірантурі” – “закінчив аспірантуру”.
Що ж до розділових знаків, то соцмережі й чати вже зараз перетворили їх на найбільш ігноровану частину правил.
Якщо коротко, у майбутньому все дуже нагадуватиме ситуацію в англійській мові, коли коми начебто і є, але великої проблеми, якщо їх не поставити, не буде.
Які слова помруть, а які з’являться
Тут прогноз досить очевидний. Поступово відмиратимуть типово українські слова – ті, що позначатимуть застарілі реалії та речі. Спочатку вони переходитимуть у пасивний запас, а потім зникатимуть взагалі.
Вже зараз багато слів з давнішої літератури й словників почуєш рідко. І хоч це засмучує багатьох цінителів мови, це радше ознака розвитку, ніж занепаду.
“Усе вирішуватиме мовна спільнота. Головним мірилом нормативності слугуватиме не так наявність слова в словниках, як його реальний ужиток”.
Джерелом же нових слів, як і зараз, найпевніше стануть іноземні мови, насамперед англійська.
Вона вже зараз лідирує і за кількістю нових слів, і за швидкістю, з якою оновлюється її словниковий запас. Тож її можна розглядати як експериментальну лабораторію.
“Можна стверджувати: те, що виникає нині в англійському словництві, рано чи пізно з’явиться і в інших мовах, зокрема українській”, – переконаний Селігей.
Що зміниться найменше
Якщо десь і варто шукати стабільність, так це у фонетиці, тобто у звучанні мови.
Фонетика завжди змінюється найповільніше. Це властиво всім мовам, бо звуковий лад завжди дуже системний. Зміни тут трапляються рідко й тривають мляво.
Тож можна бути певним: у найближчі століття звучатиме українська мова приблизно так само, як зараз – хоч, можливо, з новими словами, фразами і будовою речень.
Українська фонетика усталилася дуже давно, в XIII столітті. Саме тоді сформувався склад фонем, якими ми користуємося досі: шість голосних і 32 приголосні, з яких 22 твердих і 10 м’яких.
Якщо щось і зміниться, то це територіальні відмінності у вимові – їх стане менше.
Однак щоб цей та всі попередні прогнози збулися, потрібна одна важлива умова – збереження самої мови та її носіїв.
Чи існуватиме українська мова через 200 років
Це питання, вочевидь, найважливіше. І відповідь на нього – не така однозначна, як багатьом хотілося б.
“Тут різко зростає міра невизначеності” і є кілька сценаріїв, пише Селігей.
Найгірший з них – поступовий занепад і виродження мови. Він можливий, якщо носіїв мови значно поменшає й до цього додадуться економічні катаклізми. Війна з Росією, через яку мільйони українців поїхали за кордон, збільшує шанси такого сценарію.
Загалом його вірогідність автор оцінює у 35%.
“Війна завдала замашного удару по нашій демографії. Чим довше вона точитиметься, тим більше мігрантів залишиться в країнах перебування. По суті, це втрачені носії української мови”, – так Пилип Селігей коментує нам свої висновки.
Найбільш вірогідним, реалістичним сценарієм автор називає “стабільний розвиток”. Тобто використовувати українську мову, як мінімум, не стануть менше, її становище або радикально не зміниться або трохи поліпшиться. Шанси на такий розвиток – 55%.
Він можливий навіть за умови, що мовців ставатиме менше – тенденція, про яку дедалі голосніше говорять демографи.
Те, що нинішня кількість носіїв мови збережеться, – малоймовірно, їхнє збільшення – практично виключене. Однак наприкінці цього або на початку наступного століття можлива стабілізація за рахунок іммігрантів, прогнозує Селігей.
Головна передумова – відсутність великих катаклізмів і мирний розвиток країни.
“Гадаю, маємо готуватися до напливу іммігрантів… Щоб українська мова не втрачала демографічної потужності, потрібна продумана міграційна та мовна політика”, – наголошує він в коментарі ВВС Україна.
Є й оптимістичний сценарій, однак шанси на нього найнижчі – 15%. За ним, носіїв мови значно побільшає, сама мова стане позатериторіальною, тобто вийде за межі однієї країни, а її вжиток розшириться за рахунок іноземців.
Однак зробити для цього потрібно багато. Щонайменше необхідно, аби Україна стала регіональним лідером, а перед тим – виграла війну й почала бурхливе економічне піднесення.
Навіщо прогнозувати мову
Незалежно від того, чи збудеться більшість із прогнозів Селігея, чи лишаться чимось зі сфери наукової фантастики, багато українських фахівців переконані: роздуми в цьому напрямку дуже корисні.
Ці роздуми – “свого роду виклик”, каже ВВС Україна мовознавиця, авторка книжок із соціолінгвістики Лариса Масенко. На її думку, школярам і студентам такий прогноз вочевидь сподобається, особливо “спрощення занадто регламентованої в нашій мові системи розділових знаків”.
Вона вважає, що автор запропонував досить “оптимістичну картину майбутнього людства”, яку поділяють не всі.
Перевірити справедливість передбачень неможливо, каже вона, однак слід пам’ятати, що майбутнє мови “залежить від кожного з нас”.
“Мені імпонує, що автор не пропонує прості відповіді на складні запитання. Навпаки, відстежує еволюцію розвитку різних мов, порівнює їх розвиток з українською, і вже на цій підставі намагається зазирнути в день завтрашній (і післязавтрашній). Тому прогнози видаються цілком реалістичними”, – каже ВВС Україна історик і краєзнавець Станіслав Цалик.
Яке ж практичне значення може мати мовне прогнозування?
“Прогнозувати потрібно для того, щоб ми не тикалися, як сліпе кошеня”, – каже ВВС Україна Селігей.
Він наголошує, що професійні прогнози – це не про те, що “точно буде”, а про те, що “може бути”, або “станеться за певних умов”. Вони показують, “за яких саме умов і за допомогою яких засобів можемо уникнути небезпек і досягти бажаних цілей”.
Мовознавець Олександр Скопненко переконаний, що прогнози в гуманітарних сферах можуть принести не менше користі, ніж, наприклад, в економічній.
“Чи для вас дивина економічне прогнозування? Ні. Наприклад, зараз військове прогнозування для нас стало звичним явищем. Але так сталося, що багато соціогуманітарних досліджень базуються лише на минулому і сучасному. Це дуже погано”, – каже він ВВС Україна.
Ба більше – він вважає, що лінгвістичними методами можна було навіть спрогнозувати війну Росії проти України:
“Зараз можна докинути багатьом науковцям, що до війни вони не звертали уваги на те, що діється за нашим кордоном. Задавалося б, усі мовознавці знали про шовінізм, про псевдоісторичні статті Путіна. Але мало хто передбачав, що ці писання – це перший крок до Бучі, Маріуполя, Ізюма…”.
Тому, каже Скопненко, аналіз “української мови і мови сусідів повинен бути пріоритетом”.
“Ми напередодні панування штучного інтелекту. І залежно від того, як різні мови зможуть підготуватися і подолати цей цифровий стрибок, чим більше мова буде залучена до інформаційних технологій, тим більше в неї шансів”, – додає він.
