Ми поступаємось росіянам в озброєнні та чисельності – так один з українських бійців описав боротьбу ЗСУ за утримання позицій на лівому березі Дніпра в Херсонській області, пише ВВС.
Кілька сотень українців дісталися туди в рамках контрнаступу, який розпочався шість місяців тому.
Солдат, з яким ми спілкувалися, провів кілька тижнів під безжальним російським вогнем, доки Україна намагалася встановити плацдарм поблизу села Кринки.
З міркувань безпеки BBC не називає його ім’я.
У повідомленнях через месенджери він розповів про затоплені військові човни, підкріплення з недосвідчених бійців та відчуття того, ніби командири їх покинули.
Це свідчить про складність ситуації під кінець другого року війни.
Українські військові заявили ВВС, що з міркувань безпеки не коментують ситуацію в цьому районі.
Цитати українського солдата виділені жирним шрифтом.
“Уся переправа під постійним вогнем росіян. У мене на очах потонули човни з моїми побратимами через обстріл, залишилися назавжди в Дніпрі.
Ми з собою беремо на той берег все: генератори, пальне, їжу. Для того, щоб тримати плацдарм, треба всього і багато, але постачання сюди не було сплановане.
Ми думали, що після того, як ми зайдемо, вороги втечуть, і далі ми будемо спокійно переправляти все необхідне, але так не сталося.
Коли ми прибули на той берег, вороги на нас чекали. Росіяни, які до нас потрапляли, казали, що про нашу висадку їх попередили заздалегідь, тож ворог знав, куди стріляти. Летіло до нас усе, що можна: накривали з артилерії, мінометів, вогнеметів. Я думав, що ніколи не виберуся звідти”.
Проте кілька сотень українських морських піхотинців змогли закріпитися, частково завдяки підтримці артилерії, що вела вогонь з найвищих точок на західних берегах Дніпра.
Говорячи про цей наступ, президент України Володимир Зеленський прагнув називати його початком чогось більшого.
У недільному зведенні Генштаб ЗСУ повідомив, що українці утримують зайняті позиції на лівому березі Дніпра і завдають “вогневих ударів по тилу ворога”.
Але розповідь цього солдата розкриває розбіжності між генералами та політичним керівництвом України.
У листопаді головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний дав інтерв’ю виданню The Economist, у якому вперше дав стратегічну оцінку нинішній ситуації на фронті.
Залужний порівняв її з боями часів Першої світової війни.
“Як і у Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут… Глибокого і красивого прориву, найімовірніше, не буде”, – заявив генерал.
В офісі президента розкритикували заяви Залужного, заперечуючи глухий кут на полі бою.
“Весь час ми просиділи під обстрілом. Всі дороги та шляхи заміновані. Росіяни не можуть все контролювати, і ми цим користуємося. Але їхні дрони висять в повітрі постійно, готові стріляти одразу, щойно бачать пересування.
Постачання було найслабшою ланкою. Росіяни стежили за цим, і ставало важко. Особливо не вистачало води, хоча щось переправляли на човні або дронами.
Ми самі дозакупили генератори, павербанки, теплий одяг. Зараз настають холоди, і ситуація зміниться на гірше. А оскільки реальна ситуація тут замовчується, то ніхто нічого змінювати не буде.
Ніхто своїх цілей не знає. Багато хто вважає, що командування нас просто кинуло. Хлопці вважають, що в наших висадках політичного значення було більше, ніж військової мети. Але ми просто робили свою роботу і не заглиблювалися в стратегію”.
Безперечно, цей плацдарм змусив росіян передислокувати частину своїх військ з інших ділянок фронту, наприклад, з добре захищених позицій у Запорізькій області, де Київ теж очікував швидшого прориву.
ВВС вдалося поговорити з кількома російськими військовими, які описують бої під Кринками як “самогубство”. Вони стверджують, що втратили багато людей і не можуть вибити українців з їхнього плацдарму.
Тим часом українські військові кажуть, що прагнуть перерізати російські лінії постачання й відкинути їх від Дніпра, щоб захистити цивільне населення від обстрілів.
Це означає, що і росіяни, і українці перебувають під щільним вогнем.
“Здебільшого всі втрати були від помилок: не туди поліз, не там виліз, погано сховався. Якщо хтось затупив, то прилітає відразу з усього.
Але спасибі нашим медикам: якщо поранений до них доїхав, то врятують. Вони у нас взагалі боги, титани. Але ми не можемо вивезти загиблих. Це дуже небезпечно.
Дуже багато втрат завдають ворогу наші дрони і артилерія. Полонених брали один раз, але куди їх потім подіти, якщо нам своїх переправити немає можливості?”
Як і будь-яка інша ділянка фронту, ця – перетворилася на битву на виснаження.
Росія поповнює свої лави призовниками і в’язнями, тоді як Україні важко відновлювати втрати в особовому складі.
Недавнє розслідування BBC показало, що майже 20 000 чоловіків втекли з України від початку повномасштабної війни, щоб уникнути призову до армії.
“Тут мали висаджуватися кілька бригад, а не роти. Людей не вистачає.
Треба людей, але навчених, а не тих, хто зараз. Є такі, які пройшли навчання кілька тижнів і встигли лише кілька разів постріляти.
Це просто жах. Ще рік тому я б не став такого говорити, але зараз, вибачте, вже край.
Усі, хто хотів прийти на війну добровольцем, уже давно прийшли. Ніякими грошима вже не заманиш. Зараз до нас ідуть ті, хто не встиг втекти від військкомату. Ви будете сміятися, але серед морпіхів є хлопці, які не вміють плавати“.
Село Кринки перетворилося на руїни.Повторити тогорічний сценарій звільнення територій на Харківщині та Херсонщині наразі не вдалося.Поки що перемоги України фіксуються невеликими ділянками спустошеної та занедбаної землі.
Через це президенту Зеленському все важче заручитись довгостроковою підтримкою з боку Заходу.
А тим часом анонімному солдату, який спілкувався з нами, знову в бій.
“При мені в одного з побратимів влучила міна, мене контузило, а від нього залишилася тільки каска.
Можна сказати, що я вирвався з пекла. Хоча ті, хто нас міняв, потрапили у ще більше пекло.
Незабаром знову маю йти на лівий берег“.
