Вже давно не секрет, що диктатори Москви та Пхеньяна знайшли підтримку один в одному. Росії потрібна зброя КНДР, а корейцям – гроші та продукти для свого голодного населення. Мало того, Володимира Путіна та Кім Чен Ина об’єднує спільний ворог – “імперіалістичний захід” на чолі з США.
Про те, чому Північна Корея є однією з найзакритіших держав світу, які у неї відносини з Росією, та яку зброю корейці можуть надсилати росіянам для продовження повномасштабної війни в Україні, – в матеріалі Еспресо.
Про що у статті:
- коротка історія КНДР: від розділення Кореї до Кім Чен Ина;
- військова міць Північної Кореї: яку зброю має КНДР;
- співпраця КНДР і РФ: як два диктатори єднаються і обмінюються зброєю;
- яку зброю КНДР передає Росії.
Коротка історія КНДР: від розділення Кореї до Кім Чен Ина
Фото: Getty Images
Північна Корея у 5 разів менша за Україну, але при цьому там мешкає понад 25 млн людей. Також цікаво, що площа Південної Кореї у 6 разів менша за територію України, але там живе понад 51 млн людей. Тобто людський потенціал у обох Корей є дуже високим. Власне, це дозволяє як тоталітарній владі Півночі, так і демократичній Півдня сповна використовувати можливості для просування своїх політико-економічних цілей.
Та як колись одна велика Корея стала поділеною на дві, які тепер абсолютно не схожі одна на одну?
Як не дивно, але цьому посприяла Росія, вірніше кажучи, спершу Російська імперія, а потім і СРСР. Довгий час, починаючи від кінця 14 століття і до початку 20 ст., об’єднаною Кореєю правила династія Чосон. Однак наприкінці свого правління влада монархії дуже послабилася і була обмеженою. У країні було все більше незадоволених монаршою владою без реформ. Цим скористалися сусіди Кореї. Спершу Чосон підтримували тісні стосунки з імператорами династії Цін, що керували Китаєм. Однак після програшу останніх у війні з японцями, вони, фактично, потрапили під сильний вплив Японської імперії.
Японці після відкриття до зовнішнього світу в середині 19 століття почали активну експансію на всі сусідні землі та острови. У 1904 році черга дійшла і до Кореї та Російської імперії. Перемігши росіян, які довгий час стримували як японців, так і китайців щодо повного захоплення Кореї, Японії розв’язали руки. У 1910 році Корея була анексована Японською імперією і перебувала під їхньою владою до закінчення Другої світової війни. Японці проводили на півострові асиміляційну політику. Корейців змушували вивчати японську мову та змінювати корейські імена на японські. Окупаційна влада поширювала теорію єдиного “японсько-корейського етносу”.
Друга світова війна, можливо, могла закінчитися швидше і без ядерних вибухів у Хіросімі та Нагасакі, якщо б Йосип Сталін послухався союзників і виконав одразу умови договору, прийняті на Ялтинській конференції. Однак він не поспішав перекидати Червону Армію на Далекий Схід. СРСР розпочав операцію проти японських сил у Маньчжурії та Кореї 8 серпня. Це сталося після того, як 6 серпня США скинули першу ядерну бомбу. Вже за місяць, 2 вересня Японія підписала капітуляцію, однак у Кореї справжня війна лише починалася.
Фото: Вікіпедія
Після завершення світової війни, Корея була розділена вздовж 38-ї паралелі на Північну і Південну зони впливу між СРСР і Сполученими Штатами, які вигнали звідти японців і зайняли їхнє місце. Це породило наслідки, що відчуваються й досі. 15 серпня 1948 року на Півдні була проголошена Республіка Корея (РК), першим президентом став Лі Синман. А вже 9 вересня на Півночі створили Корейську Народно‑Демократичну Республіку (КНДР) на чолі з Кім Ір Сеном (дідусем Кім Чен Ина – теперішнього диктатора Північної Кореї). Звісно, що обидві Кореї проголоси себе єдиними законними і почали силою вирішувати питання, чиєю і якою має бути влада на півострові.
У 1950 році розпочалася кривава братовбивча війна, яка призвела до того, що за три роки загинуло близько 5 млн корейців. Першими напали сили Півночі. Це сталося 25 червня 1950 року. Користуючись ефектом раптовості, вони швидко захопили столицю Півдня – Сеул і просунулися далеко вглиб півострова. Але вже незабаром ООН на чолі з США ввела свої миротворчі війська, щоб допомогти Півдню. До жовтня було відвойовано Сеул і захоплено столицю Півночі – Пхеньян. Кім Ір Сен і уряд країни були евакуйовані в Китай. Розгром північнокорейської армії був близьким, однак у справу втрутилася комуністична армія Китаю, яка відкинула війська союзників, знову захопивши Сеул у січні 1951 року. У березні того ж року сили ООН відбили столицю Півдня і відсунули північнокорейські війська в район сучасної демілітаризованої зони. Після цього лінія фронту стабілізувалася і в 1953 році стала межею поділу двох держав.
Після війни рівень життя на Півночі покращувався швидше, ніж на Півдні. Цьому сприяла агресивна радянська модель розбудови важкої промисловості і колективізація селян. Та вже в 60-х роках минулого століття ринкова економіка почала випереджати планову псевдокомуністичну. Крім цього, після смерті Сталіна та вироблення свого окремого курсу Мао Цзедуном у Китаї, Кім Ір Сен вирішив різко закрити країну від чужорідних впливів. Зосередившись на тому, щоб прищепити корейцям культ “Великого вождя”, та ідею чучхе (перекладається, як “опора на власні сили”, тобто ізоляція). Це гасло стало державною ідеологією, замінивши ідеологію марксизму-ленінізму. Політика передбачала розв’язання всіх внутрішніх проблем виключно власними силами. Це сприяло процвітання культу особистості Кім Ір Сена та його абсолютної влади в КНДР.
У 1994 році, після смерті Кім Ір Сена, владу прийняв його син Кім Чен Ір. Економіка країни продовжувала страждати від політики вождя, народ переживав період голодомору в кінці 90-х років минулого століття. За різними оцінками, від недоїдання загинули кілька мільйонів корейців. Та попри це Північна Корея продовжила нарощувати свій військовий потенціал, де, фактично, все населення країни пов’язане з армією, адже КНДР слідує сонгун, тобто політиці “перш за все військові”, що робить народ Північної Кореї одним з найбідніших у світі та найбільш мілітаризованим. Ще 10 років тому валовий внутрішній продукт на душу населення в КНДР становив близько 500 доларів (у Південній Кореї – близько 30 тис.), зараз він дещо піднявся, до позначки у 1000 доларів (тоді як у РК вже 35 тисяч).
У 2011 році до влади прийшов третій представник династії Кім – Чен Ин. Хоча ще десять років тому в КНДР розраховували, що спадкоємцем Кім Ір Сена буде його старший син Кім Чен Нам, та він впав у немилість батька і довгий час жив у еміграції, поки 2017 року його не вбили в Малайзії спецслужби Північної Кореї.
На момент “сходження на престол” КНДР, Кім Чен Ину було всього 28 років і світові демократії покладали надії, що молодий диктатор, який виховувався в сучасному світі (кажуть, у дитинстві батько під вигаданими іменем возив його в Діснейленд). Але Кім Чен Ин вирішив не зраджувати принципів ідеології своїх дідуся та тата, таким чином продовживши ту ж агресивну політику.
Він і далі розвивав ядерну та ракетну програми, що призвело до зростання напруженості в регіоні і до нових санкцій. Але згодом, у 2018 році настала певна відлига, адже КНДР взяла участь в Олімпійських іграх, відбулася зустріч Кім Чен Іна з президентом Південної Кореї та перша зустріч з президентом США Дональдом Трампом. Однак потім ситуація знову погіршилася, оскільки КНДР продовжила випробовувати свої ракети та лякати ними світ. Наприклад, 31 травня 2023 року в Сеулі оголосили повітряну тривогу через запуск космічної ракети-носія зі сторони Північної Кореї. До того ж, Кім Чен Ин розірвав усі угоди про ненапад, укладені з Південною Кореєю, а також анулював договір про денуклеаризацію півострова. Також правитель Північної Кореї зблизився з країнами, що найбільше породжують у світі тероризм й війни – Іраном та Росією.
Військова міць Північної Кореї: яка зброя є в КНДР
Фото: соцмережі
Північна Корея має значний військовий арсенал, який за останні 20 років поповнився ядерними боєголовками (зараз їх близько 30 одиниць) та балістичними ракетами. Збройні сили КНДР називаються Корейська народна армія. До її складу входять Сухопутні війська, Військово-повітряні та протиповітряні сили, Військово-морські сили, з 2012 року – Стратегічні ракетні війська, а з 2017 року – також Спеціальні тактичні війська.
Загальна чисельність кадрових військовослужбовців перевищує 1,1 млн людей, а в постійному резерві налічується близько 4 млн осіб (для порівняння, збройні сили Китаю – найбільша за чисельністю армія у світі – налічують 2,25 млн осіб на дійсній службі, але китайців майже 1,5 млрд людей). Служба в корейській народній армії триває 10 років для чоловіків та 3 роки для жінок.
Щодо техніки, то в більшості вона дісталася від Радянського Союзу ще в часи війни з Півднем, а також від китайських комуністів згодом. Тобто загалом це застаріла техніка та боєприпаси до неї. Однак найважливіше, що її в КНДР дуже багато, тому вони охоче готові продавати цю зброю.
Точні дані про кількість військової техніки Пхеньяна різняться, але на загал є такими:
- близько 3500 середніх та основних бойових танків і понад 560 легких танків;
- понад 2500 бронетранспортерів;
- близько 11 тис. артилерійських знарядів;
- понад 7500 мінометів;
- понад 2500 РСЗВ;
- близько 2000 установок протитанкових ракет;
- 11 тис. зенітних артилерійських установок;
- близько 10 тис. ПЗРК.
Корейська артилерія складається з радянських систем: гаубиці Д-30, БМ-21 “Град”, та власні системи, такі як північнокорейська САУ М1977, яка використовує ті ж боєприпаси, що і Д-30, та РСЗВ ВМ-11 – власна модифікація радянської БМ-21.
Також КНДР має великий повітряний флот – приблизно 1100 військових літаків і гелікоптерів. Однак основа їх – це старі радянські літаки та вертольоти (або їх китайські копії), переважно, 50-х-70-х років випуску. На озброєнні знаходяться і сучасніші літаки, такі як МіГ-29 (близько 35 одиниць). Найбільше бомбардувальників моделі Harbin H-5 (китайська копія радянського бомбардувальника Іл-28) – 80, та Chengdu J-7 (китайська копія радянського винищувача МіГ-21) – 120. Є також 30 штурмовиків Су-25 та 35 МіГ-29. Гелікоптерів є значно менше, наприклад, понад сотня багатоцільових Мі-2, близько 50 транспортних Ми-4 та 20 ударних Ми-24.
На озброєнні ВМФ близько 650 суден. До їх складу входять 5 корветів, 18 малих протичовнових кораблів, 40 ракетних, 134 торпедних і 108 артилерійських катерів, 203 десантних катери, понад 100 підводних човнів (також застарілі).
Фото: КНДР медіа
КНДР виробляє свій прототип Точки-У дальністю 100-120 км. Крім цього, має пів сотні власних “HIMARS”, як їх фантазуючи називають російські військові блогери – це РСЗВ KN-09 (реактивна артилерійська система калібру 300 мм з дальністю ураження до 200 км) та KN-25 (тактичний ракетний комплекс із дальністю ураження до 380 км).
Також корейці роблять різні балістичні ракети. Наприклад, малої дальності – Хвасон-5, летить на 320 км, також малої дальності Хвасон-6 дальністю 700 км. Ракета Хвасон-7 вже середньої дальності і летить 1000-1300 км, а “Но-Донг-2” – до 2000 км. “Хвасон-10” – 2500-4000 км. А от “Хвасон-13” – це корейська міжконтинентальна балістична ракета, що здатна подолати 5500–7500 км. Загалом ідея розвитку ракетної програми КНДР полягала і досі полягає в тому, щоб виробляти ракети, здатні атакувати США.
У Північній Кореї розвинутий військово-промисловий комплекс, діють сотні підприємств по виготовленню зброї. Попри голодне населення, КНДР здатна виробляти більшість необхідного озброєння. Але Пхеньян потребує постачання високотехнологічної техніки, запасних частин до радянської техніки, а також нових технологій з-за кордону. Частково ця проблема вирішується закупівлею техніки в Китаї та все тіснішими зв’язками з Росією.
Співпраця КНДР і РФ: як два диктатори єднаються і обмінюються зброєю
Фото: gettyimage
Від періоду свого заснування та до моменту існування СРСР, Пхеньян розглядав Москву як стратегічного союзника, який, власне, озброїв до зубів корейців і надавав їм економічну підтримку. Та з розпадом Радянського Союзу, у 1991 році, КНДР втратила свого головного союзника і особливу підтримку. У 90-х роках минулого століття Росія та Північна Корея переживали затяжну економічну кризу, тому їх зв’язок був обмеженим.
Вже з 2000-х років новообраний президент РФ Володимир Путін, який мав і досі має маніякальну ностальгію за СРСР, почав зміцнювати відносини з вигнанцями демократичного світу, в тому числі й КНДР. Обидві країни почали брати участь у спільних економічних проєктах, розвивати торгівельні відносини та обговорювати військову співпрацю.
Північна Корея стабільно підтримує всі дії Росії на міжнародній арені, зокрема щодо України. Ще у 2014 році уряд КНДР підтримав незаконну окупацію території Криму, Донецької і Луганської областей військами Російської Федерації. Тому влітку 2016 року Кабінет міністрів України розірвав угоду з Північною Кореєю щодо взаємних поїздок громадян (так, така опція діяла автоматично після розпаду СРСР у всіх країнах Радянського Союзу).
13 липня 2022 року Північна Корея визнала терористичні “ДНР” та “ЛНР” і їхню незалежність. Тоді ж Україна засудила це рішення та оголосила про повний розрив дипломатичних відносин з країною. Згодом Володимир Путін заявив лідеру Північної Кореї, що дві країни “спільними зусиллями будуть розширювати всебічні та конструктивні двосторонні відносини”. А 12 червня цього року лідер Північної Кореї Кім Чен Ин наголосив на бажанні зміцнювати стратегічне співробітництво з Росією та прагненні “будувати могутню країну та надійний захист глобального миру та безпеки, міцно тримаючись за руки з російським президентом” Володимиром Путіним.
Апогеєм співпраці став вересень 2023 року, коли відбулася особиста зустріч двох диктаторів на космодромі “Східний” в РФ. Лідер КНДР висловив упевненість, що цей візит стане стимулом для формування “непорушної стратегічної співпраці РФ і Північної Кореї”. Крім цього Кім Чен Ин підтримав “священну війну” росіян, щоб покарати світове “зборище зла”, як він висловився.
Та попри голосні заяви всіх цікавила військова сторона, власне, що готовий Пхеньян дати Москві, чиї запаси щодня тануть у війні зі Збройними Силами України? Натомість корейці потребують буквально хліба, адже проблема з голодом нікуди не зникла з КНДР. Тому навіть кількасот мільйонів доларів за надану стару радянську зброю можуть стати важливими для Північної Кореї. Хоча Кім Чен Ин неодноразово звертався до Росії щодо можливості її допомоги в космічній програмі корейців, нових літаках та іншому сучасному озброєнні, однак РФ поки не готова ділитися всім зі своїми старими-новими союзниками.
Яку зброю КНДР передає Росії
Фото: телеграм-канали
До останнього часу, крім внутрішніх великих радянських запасів зброї Росія мала лише одне надійне джерело поповнення – Іран, який від літа минулого року надає росіянам тисячі безбілотників, а можливо ще й ракети малої дальності та іншу військову допомогу. Однак вже цього року армія РФ стикнулася з поступовим артилерійським голодом. Бо свої запаси почали швидко танути через затяжну війн. Дійшло до того, що на багатьох напрямках ЗСУ могли щоденно використовувати більше снарядів, ніж росіяни.
Спершу Північна Корея надавала зброю ПВК Вагнер, якою ті могли штурмувати Соледар та Бахмут (ще в кінці 2022 року американські чиновники говорили про це). Але після невдалого повстання вагнерівців, російське командування перебрало від Пригожина й компанії прямий зв’язок з корейцями.
26 липня міністр оборони Росії Сергій Шойгу зустрівся у Пхеньяні з очільником міноборони Північної Кореї Кан Сун Намом. Мова йшла про військову співпрацю, а саме про передачу боєприпасів, які так потрібні РФ. Як дізналася розвідка Південної Кореї, від початку серпня КНДР передала Росії понад один мільйон артилерійських снарядів та іншої зброї у 10 партіях. Що входить у цей мільйон боєприпасів? У КНДР головними артилерійськими калібрами є радянські – 122-мм для “Граду” і 152-мм для гаубиць, які, власне, й потрібні росіянам. Тобто снаряди 122-мм і 152-мм калібрів залізницею мандрували близько 9 тис. км, щоб потрапити на поля бою на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі.
За даними Forbes, Росія виготовляє близько 1,5-2 млн снарядів на рік, але для війни з Україною потребує ще близько 10 млн. Тому 1 млн боєприпасів, який був наданий за три місяці, є точно не основним, але важливим додатковим джерелом надходжень для армії РФ, яка не має такої широкої підтримки, як ЗСУ (на жаль, світові демократії відстають від планів щодо боєприпасів для України. ЄС мав надати цього року 1 млн боєприпасів ЗСУ, але поки не може цього виконати).
Крім артилерійських боєприпасів, на складах КНДР є також велика кількість мін до мінометів 82-мм та 120-мм, які також використовуються російськими військовими. Тому в контейнерах з КНДР, крім артилерії, також їдуть у бік України чимало мін.
Щодо можливості постачання військової техніки, тут виникають питання. Пхеньян не зацікавлений у зменшенні кількості своїх ні танків, ні бронемашин, бо постійно готується до можливої війни з Південною Кореєю, США і всім світом. Тим більше вони не готові ділитися своїми ракетними технологіями, адже Росія не розкриває своїх секретів. Однак цікавим є той факт, що Національна розвідувальна служба Кореї отримало розвідувальні дані про те, що Північна Корея направила делегацію експертів з реактивних систем залпового вогню до Росії приблизно в середині жовтня. Тому, можливо, це перші спроби налагодити взаємодовіру у питанні не лише з постачання боєприпасів, а й спільного розвитку військової техніки. Та поки достовірної інформації про це немає.
Фото: gettyimages
Крім цього, існує загроза, що КНДР можуть зробити хабом для постачання китайської зброї до РФ. Хоча китайці постійно кажуть, що не допомагають жодній зі сторін, однак за закритими дверима можуть бути домовленості про постачання китайської зброї КНДР, а та у свою чергу може перенаправляти її, за додаткові гроші, в Росію. У великих масштабах це може бути реальною загрозою, адже китайці володіють усім можливим арсеналом як радянської, так і сучасної зброї. Та з іншого боку, великі партії постачання зброї з Китаю не залишилися б непомітними для розвідки Південної Кореї, США та Японії. Це б зіпсувало відносини китайців з вільним світом і могло б мати важкі наслідки для їхніх економічно-політичних цілей. Тому такий крок є малоймовірним. Тим більше, що лідер КНР Сі Цзіньпін неодноразово наголошував, що Китай виступає за мирне врегулювання, хоч і не підтримує сповна українську Формулу миру, запропоновану президентом України Володимиром Зеленським. Однак китайці дали чітко зрозуміти Путіну, що в разі застосування ним будь-якої ядерної зброї, наслідки для Москви будуть катастрофічні. Тому Сі Цзіньпін більше спостерігає за тим, що робить РФ і КНДР, шукаючи зручного моменту для посилення свого впливу.
Тож, підсумовуючи: Північна Корея має серйозний арсенал зброї, особливо цінними для Москви є боєприпаси, сумісні з їхньою зброєю. Вже нібито передано один мільйон снарядів і мін, але, скільки ще готові корейці продати росіянам, важко сказати, бо ніхто точно не знає кількість зброї у найбільш закритій державі світу. КНДР дає можливість РФ продовжувати затяжну криваву війну в Україні. Чи може дати час свої дивіденди Путіну, покаже наступний рік, коли в багатьох демократичних країнах будуть вибори, результати яких можуть вплинути на допомогу Україні.
