Заступник начальника 24 державної пожежно-рятувальної частини Ігор Єфименко розпочав свій професійний шлях майже 12 років потому. Закінчив Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, спочатку був призначений на посаду пожежного в 24 ДПРЧ. Рухався вперед, здобував досвід і через 3 роки працював начальником караулу. В 2021 році посів посаду заступника начальника частини.
Єфименко розповідає: “У нас красиве місто, хороші люди, тривало активне життя в яке увірвалась війна й окупанти. Торік, 14 березня, напевно, один із найважчих днів за час повномасштабної війни. Масивний авіаційний російський удар пошкодив житлові будинки на вулиці Жовтневій. У нас майже весь особовий склад всієї частини залучався на ліквідації пожеж. Горіло одночасно 3 оселі, людей з-під завалів діставали”.
Потім почалася окупація, яка тривала майже дев’ять місяців.
“Російські війська захопили місто Снігурівку 19 березня 2022 року. До цього, кілька днів поспіль вони активно обстрілювали його та завдавали авіаударів. Перші такі обстріли припали й на приватні житлові будинки. Ми виїжджали на дим, тому, що не було світла та зв’язку, гасили пожежі, рятували людей”- говорить рятувальник.
Він згадує, що в пожежну частину росіяни увірвались зранку, озброєною групою, і наказали всім вийти. Їх дратувало, що все відбувалось повільно і на психіку тиснули. Навіть один наказав, щоб когось застрелили, тоді всі інші будуть слухняні. Потім зібрали телефони, документи, опитували кожного, намагались переконати, щоб працювали на них. Звісно, що ніхто не погодився.
Нам дозволили заступати на чергування позмінно, але виконувати лише вказівки окупантів, а допомагати людям не дозволяли. Вони тримали нас під постійним контролем. Місто обстрілювали постійно і намагались запевнити місцевих, що то по нас наші ж війська б’ють. Провокували людей на агресію, а вони – росіяни, такі гуманні, мають місію нас захищати. Найважче було саме морально. У кожного з нас є родина. У мене – тримісячна донечка та дружина, які також у Снігурівці. Звісно я переживав за них і коли з’явилась така можливість, то відразу вивіз сім’ю в безпечне місце.
З пожежної машини злили пальне, зняли акумулятори, з іншого авто — колеса, Тобто і працювати вже було не на чому.
“Всі рятувальники давали Присягу і ніхто з нас не схибив. Як стало можливо, всі виїхали з міста та працювали в інших підрозділах гарнізону, а як звільнили Снігурівщину то, як один, повернулись назад, в частину, нести службу. То було дуже зворушливо. Відчували одночасно велику радість та гордість за наших воїнів, за наших незламних людей і біль – за загиблими, за зруйнованим мирним життям та зраненим містом. Війна забрала у багатьох все, що мали. Тільки віру в Перемогу не забрати нікому. Ми знаємо, що все зараз у наших руках і це реальність, яку ми будемо змінювати тільки на краще.”- впевнено підкреслив Ігор.
Нагадаємо: Рік тому ЗСУ звільнили Снігурівку Миколаївської області. Як живуть місцеві після деокупації (ВІДЕО)
