Вибори до польського парламенту, які відбудуться 15 жовтня, або призведуть до безпрецедентної в історії Польщі третьої поспіль перемоги правоконсервативної партії “Право і справедливість” Ярослава Качинського, або приведуть до влади широку коаліцію опозиційних сил колишнього прем’єра Дональда Туска.
Результат виборів важливий не лише для Польщі: продовження правління євроскептиків чи навіть входження до урядової коаліції ультраправої “Конфедерації” може посилити відхід Варшави від Брюсселя і не віщує нічого доброго європейському проєкту в його нинішньому вигляді.
Про це пише ВВС.
Очікують закінчення цих виборів і у Києві: на певний час відносини між Україною та Польщею стали однією з головних тем кампанії та помітно охолодили відносини між стратегічними союзниками.
Описуючи прийдешні вибори, польські ЗМІ часто не можуть утриматися від гучних формулювань на кшталт “найважливіші вибори в історії Польщі після 1989 року”.
Але цей пафос можна зрозуміти. Сьогодні, після восьми років правління партії “Право і справедливість” (ПіС), Польща – це оплот консервативної ідеології у цій частині світу. Це країна із найсуворішим законодавством про аборти в Європі, з величезною роллю католицької церкви у суспільстві та політиці. Це країна, в якій, на думку зовнішніх спостерігачів, демократія перебуває під загрозою, про що свідчать численні резолюції правозахисних організацій. Це країна, яка перебуває у нижній точці своїх відносин із Європейським Союзом.
Але на ситуацію можна подивитись і з іншого боку. Адже, на думку прихильників влади, Польща зараз – це бастіон традиційних цінностей у сучасному світі вседозволеності та лібералізму з його одностатевими шлюбами та мультикультурністю, це самодостатня та горда держава, яка чинить опір диктату транснаціональних корпорацій та брюссельських бюрократів.
Чималою мірою нинішні вибори – це референдум про те, чи вважає більшість польського суспільства нинішній курс країни прийнятним і таким, що заслуговує на продовження.
Не можна применшувати значення польських виборів і для Європи загалом. Перемога на них євроскептичних сил, особливо у світлі недавнього успіху проросійської партії Роберта Фіцо у сусідній Словаччині, може мати далекосяжні наслідки. Тоді як поворот Варшави до Брюсселя здатний запустити “мініперезавантаження” Євросоюзу. “На кону – майбутнє Європи”, – сказав директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард варшавському виданню Polityka Insight.
З іншого боку, питають скептики, чи варто переоцінювати значення цієї кампанії? Так, потенційно ці вибори можуть змінити розклад сил у польському парламенті, призвести до перегляду курсу уряду. Але навесні наступного року в Польщі відбудуться місцеві вибори, влітку країна має пройти через вибори до Європарламенту, і нарешті на початку 2025 року поляки обиратимуть президента. Парламентськими виборами Польща входить у період політичної турбулентності, який триватиме добрих півтора року. І ці вибори – лише початок шляху.
15 жовтня поляки обиратимуть дві палати парламенту. Вже сьогодні коментатори впевнені, що опозиції вдасться зберегти чи навіть зміцнити свою більшість у верхній із них – Сенаті. Але оскільки її роль у політичній системі мінімальна, загальна увага прикута до виборів нижньої палати парламенту – Сейму.
Качинський проти Туска
Мабуть, головне слово, яке треба засвоїти для розмови про польські вибори, – це “поляризація”. Теза про те, що польське суспільство є глибоко роз’єднаним, вже давно стала банальністю. Лінії цього поділу – між розвиненішою західною Польщею та сходом, що відстає в економічному плані, між дедалі ліберальнішими великими містами та консервативною, релігійною провінцією, між поколінням, що застало “будівництво соціалізму”, і молоддю, яка народилася після падіння Берлінської стіни, – перекладаються на політичний ландшафт країни.
Суперництво між двома головними політичними силами на цих виборах – це конкуренція архетипів. Уособлення Польщі ліберальної, відкритої Європі та світу, з обмеженою роллю церкви у житті суспільства – це “Громадянська коаліція”, конгломерат опозиційних партій та громадських організацій під керівництвом колишнього прем’єра Польщі та голови Європейської ради Дональда Туска. Польща консервативна, католицька, яка черпає силу зі своєї самобутності; країна, приречена на вічне протистояння з Москвою та Берліном, – це картина світу “Права і справедливості” ще одного колишнього прем’єра, Ярослава Качинського.
Ці дві партії домінують на польській політичній сцені вже майже двадцять років. Протистояння між ними за цей час перетворилося з жорсткої, хоч і, на думку деяких експертів, дещо награної, конкуренції у справжню політичну війну.
У цій війні багато особистого: Ярослав Качинський неодноразово заявляв, що Дональд Туск особисто винен у загибелі його брата, колишнього президента Польщі Леха Качинського, в авіакатастрофі під Смоленськом у квітні 2010 року.
Напруга у відносинах між ними не спадає і до сьогодні. У травні цього року Ярослав Качинський заявив, що перемога опозиції на жовтневих виборах стала б “кінцем Польщі”. Опозиція у відповідь обіцяє після своєї перемоги судити низку лідерів ПіС, у тому числі самого Качинського, в Державному трибуналі.
Тому не варто дивуватися, що нинішня виборча кампанія пройшла в атмосфері взаємних звинувачень та образ двох великих партій.
ПіС звинувачує Туска в тому, що на посту прем’єра він схвалив план оборони Польщі, який передбачав, що у разі нападу Росії польські війська займуть лінію оборони по річці Вісла. “Туск хотів, щоб Люблін і Жешув (перебувають на східному березі Вісли) стали польською Бучею”, – грізним голосом каже у телерекламі міністр оборони Маріуш Блащак.
У відповідь Дональд Туск звинувачує Качинського у знищенні польської економіки та у розв’язанні в країні повноцінної громадянської війни.
При цьому, кажуть спостерігачі, предметного діалогу щодо важливих для країни проблем не видно. Кожна з великих партій збудувала власну картину світу, яку транслює своєму виборцеві за допомогою лояльних медіа.
“Нинішня кампанія є дуже схематичною і не стосується важливих для Польщі та поляків проблем. Вона концентрується на тому, що можна легко “продати” через ЗМІ, що вже використовувалось у попередніх кампаніях”, – каже ВВС доктор Матеуш Каміонка, політолог із краківського Ягеллонського університету.
ПіС: безпека і референдум
Партія “Право і справедливість” збудувала свою кампанію навколо цінності безпеки. Її головне гасло – “Безпечне майбутнє поляків”. На початку літа, коли на території сусідньої Білорусі концентрувалися виведені з України підрозділи ПВК “Вагнера”, цей посил читався дуже ясно: тільки нинішня влада своїми рішеннями – зокрема, масштабними закупівлями озброєння для польської армії та будівництвом паркану на кордоні з Білоруссю – зможе захистити поляків від загрози зі Сходу.
Проте знахідка ніким не поміченої російської ракети в лісі під Бидгощем та порушення повітряного кордону Польщі в районі Біловезької пущі двома російськими гелікоптерами ставлять під сумнів компетенції людей, які гарантували полякам безпеку.
Додатковим ударом для ПіС став “візовий скандал”: у вересні журналісти з’ясували, що чиновники тамтешнього МЗС створили мережу, учасники якої масово видавали польські візи мігрантам з країн Азії та Африки за винагороду. Опозиціонери назвали цей скандал наймасштабнішою аферою в історії Польщі; вона, на їхню думку, показала лицемірство партії влади з її максимально жорсткою позицією у питаннях міграції.
Ще один коник ПіС – соціальна політика. Напередодні нинішніх виборів уряд оголосив про розширення своєї флагманської програми “500+”, яка передбачає виплати 500 злотих на місяць на кожну неповнолітню дитину, до “800+”. Інший передвиборчий крок влади – зниження кредитної ставки на купівлю першої квартири для молодих сімей до 2% річних. У ту ж канву лягає і ініціатива “Безкоштовні ліки”, спрямована на людей молодших 18 і старших 65 років, – вона почала діяти з 1 вересня цього року.
У своїй агітаційній кампанії ПіС активно використовує суспільні засоби масової інформації – особливо першу кнопку польського телебачення. Ці ЗМІ мали б займати нейтральну позицію, але насправді вже давно перетворилися на пропагандистські рупори партії влади.
Нарешті, ще одна характерна риса нинішньої кампанії ПіС – явний євроскептицизм. Стосунки Варшави з Брюсселем остаточно зіпсувала ініційована партією Качинського реформа системи правосуддя: у ЄС вважають, що вона переводить суди під контроль виконавчої влади. Останній акорд суперечки тривалістю у кілька років – відмова Брюсселя виділяти Варшаві понад 30 млрд євро з фондів ЄС на постпандемічне відновлення економіки. Польща, своєю чергою, відмовляється дотримуватися вказівок із Брюсселя: мовляв, захищатимемо суверенітет до останнього.
Попри те, що ставлення поляків до ЄС загалом залишається позитивним, минулого тижня лояльний до влади тижневик Do Rzeczy помістив на свою обкладинку слоган “Так! Потрібно вийти з Європейського Союзу!” Польські коментатори називали це спробою ПіС розширити своє електоральне поле за рахунок націоналістів-євроскептиків: інших резервів у партії влади не видно.
Головне завдання, яке стоїть перед ПіС на фінішній прямій виборів, полягатиме в тому, щоб привести на виборчі дільниці максимальну кількість своїх прихильників. Ймовірно, саме на це спрямований ініційований владою референдум, що відбудеться у день виборів.
Його питання мають явно політичний характер. Два з них стосуються нелегальної міграції, одне – неприпустимості розпродажу державного майна, ще одне – неприпустимості підвищення пенсійного віку. Мало того, що вони нібито мають бути незручними для Дональда Туска, виходячи з його прем’єрського досвіду, вони ще цілком можуть змусити прийти на дільницю людину, яка в принципі брати участь у виборах не планувала, але має чітко визначену думку щодо котрогось із питань референдуму.
Опозиція закликала своїх прихильників бойкотувати референдум: якщо в ньому візьме участь менше половини поляків, його визнають таким, що не відбувся.
Опозиція: 100 конкретних справ та марш
Кампанія “Громадянської коаліції” до певного моменту обмежувалася обіцянками просто “відмотати” вісім років влади ПіС: повернути основні параметри суспільно-політичного життя країни до стану, коли прем’єром Польщі був Дональд Туск.
І лише на початку вересня після критики з цього приводу “Коаліція” оприлюднила буклет під назвою “Сто конкретних справ на сто днів”, в якому були перераховані плани опозиції на випадок, якщо їй вдасться перемогти на виборах.
Це досить еклектичний набір обіцянок: від гарантованого права на безкоштовний наркоз під час пологів до перенаправлення 2 млрд злотих з бюджету суспільного телебачення на боротьбу з раком, а також від зниження ПДВ у б’юті-індустрії до ліквідації шкільного предмета “Історія та сучасність” (впровадженої торік чисто ідеологічної, за твердженнями опозиції, дисципліни).
Центральні події нинішньої кампанії опозиції – два проведені у Варшаві марші, учасниками яких стали сотні тисяч людей.
Перший відбувся у червні цього року, і його масовість, схоже, стала несподіванкою навіть для організаторів. Призначаючи на 1 жовтня, фактично на фініш кампанії, другий, а тим більше називаючи його “Маршем мільйона сердець”, Дональд Туск дуже ризикував: буквально за день до маршу навіть лояльні опозиції публіцисти не були впевнені, що захід вийде масовим. Однак, у центрі польської столиці справді зібралися, за деякими оцінками, до мільйона людей, а мер Варшави Рафал Тшасковський, який виступив перед ними, назвав цю маніфестацію новою хвилею “Солідарності”, прозоро натякаючи на громадський рух, який у 1989 році зміг повалити в Польщі комуністичний режим.
На подив частини коментаторів, політики, які виступали на “Марші мільйона сердець”, висували радше позитивні меседжі, утримуючись від прямої критики чинної влади. За інформацією Gazeta wyborcza, це свідоме рішення опозиціонерів: нібито в останні тижні кампанії вони зроблять спробу максимально розширити базу прихильників, вийшовши за межі своєї електоральної бульбашки.
Треті сили
Втім, зводити інтригу польських виборів лише до протистояння двох великих гравців було б неправильно. Хоча вже сьогодні зрозуміло, що уряд після виборів формуватиме один з них, дуже ймовірно, що зробити це самотужки нікому не вдасться.
Передвиборча соціологія показує, що обидві великі партії 15 жовтня наберуть по близько третині голосів поляків – ПіС трохи більше, “Коаліція” трохи менше. Справжнього переможця виборів визначить, скільки відсотків набере кожна з трьох інших політичних сил, які мають шанси увійти до Сейму наступного скликання.
По-перше, це “Лівиця” – ліва партія, об’єднання “старих лівих” на чолі з Влодзімежом Чажастим, який починав політичну кар’єру ще в комуністичній Польщі, та “нових лівих” європейського зразка, партії “Весна” Роберта Бєдроня та “Разом” Адріана Зандберга.
По-друге, це “Конфедерація” – ультраправа партія, що об’єднує у своїх лавах лібертаріанців, які орієнтуються на зірку польського тік-тока Славомира Менцена, та ультранаціоналістів Януша Корвіна-Мікке та Кшиштофа Босака.
По-третє, це виборчий блок “Третій шлях”. До нього входять центристська партія “Польща 2050” колишнього телеведучого Шимона Головні та одна із найстаріших у країні Польська селянська партія.
Підтримку кожної з них соціологи зараз оцінюють цифрами від 7 до 12 відсотків голосів виборців. А далі розпочинається окремий пазл. Теоретично все просто: “Лівиця” та “Третій шлях” начебто не проти сформувати парламентську більшість із “Коаліцією” Дональда Туска. “Конфедерація”, з одного боку, заявляє, що йде в політику, щоб “перекинути стіл переговорів, а не засідати за ним”, з іншого – саме її польські коментатори називають ймовірним партнером по коаліції для правлячої “Права і справедливості”, яке на очах стає дедалі правішим.
Насправді, хоч би як банально це не звучало, важливим для визначення майбутньої конфігурації в польському парламенті буде кожен голос.
Річ у тому, що виборчий бар’єр у Польщі становить 5% для партій та 8% для блоків. Отож, чи не найбільша інтрига післявиборчої ночі – це результат “Третього шляху”: не всі опитування дають йому більше 8%, а якщо цей блок не пройде до Сейму, шанси опозиції на сумарну перемогу стають радше теоретичними.
Тому нинішні вибори називають найнепередбачуванішими в історії Польщі.
Хитаються політичні ваги в один бік – і в країні утворюється “правіша, ніж просто права” коаліція ПіС та “Конфедерації”. Відомий політик Ришард Петру назвав таку гіпотетичну більшість “чорно-коричневою”, і це формулювання досі активно використовують ліберальні коментатори.
Буквально пара відсотків у інший бік – і в Польщі сформується різнобарвна коаліція партії Дональда Туска, лівих та “Третього шляху”, об’єднує яких головним чином бажання зупинити розвиток держави у напрямі, визначеному Ярославом Качинським.
Тобто, наприклад, якщо “Громадянська коаліція” та “Лівиця” забажають лібералізувати законодавство про аборти, – цьому, швидше за все, противитиметься консервативне крило всередині “Третього шляху”.
Не варто забувати і про те, що активно вставляти палиці в колеса такій більшості буде президент Анджей Дуда, який явно симпатизує “Праву і справедливості”. Президентське вето долається трьома п’ятими голосів депутатів Сейму – а на таку впевнену більшість опозиціонери зараз явно не претендують.
У цій ситуації чимало польських експертів переконані, що будь-яка більшість, яку вдасться сформувати за результатами виборів 15 жовтня, буде нестабільною, і на Польщу, цілком імовірно, чекають дострокові парламентські вибори – скажімо, навесні наступного року.
Що з Україною?
Одне з головних питань, яке непокоїть спостерігачів за виборами у Польщі та за її межами, – як після цієї кампанії складуться відносини Варшави з Києвом.
Відносини між Україною та її найближчим стратегічним союзником останнім часом опинилися у глибокій кризі через суперечку щодо експорту українського зерна через польський кордон. Польські політики – головним чином з табору влади – підхопили цю тему, і на певний час вона стала домінувати в кампанії.
При цьому риторика польських політиків подекуди виходила далеко за межі “зернової суперечки”: речник уряду Пьотр Мюллер заявив, що Варшава розглядає скасування програм фінансової допомоги для біженців з України, а прем’єр Матеуш Моравецький анонсував припинення постачання польської зброї сусіду, який боронить себе від Росії.
Нарешті, у провладних ЗМІ активно цитували твіт брюссельської кореспондентки суспільного телеканалу, в якому вона з посиланням на свої джерела повідомляла: “У Брюсселі подейкують, що Німеччина та Франція нібито обіцяли українській владі швидкий вступ до ЄС, якщо Київ допоможе повалити нинішню польську владу”.
Наразі градус напруженості в українсько-польському діалозі явно знизився. Та й польська виборча кампанія, здається, переступила українську тему і пішла далі.
“Зараз практично всі про неї забули, зараз головний скандал у Польщі – це зниження владою ціни на бензин і, як наслідок, нестача палива на заправках”, – каже політолог Матеуш Каміонка.
Показово також, що тему України фактично не зачіпали спікери на “Марші мільйона сердець”, організованого “Громадянською опозицією”. Та й взагалі партія Туска не форсує цю тему зайвий раз, обмежуючись запевненнями підтримки Києву і принагідно дорікаючи польській владі: мовляв, нездари, навіть з Україною примудрилися посваритися.
Джерела ВВС в українській владі прямо пов’язують нещодавнє загострення у двосторонніх стосунках з труднощами, яких ПіС зазнає у виборчій кампанії: нібито таким чином партія влади намагалася мобілізувати на свою підтримку голоси польських фермерів плюс зіграти на почутті втоми від війни, що наростає в польському суспільстві. Після виборів, продовжує київський співрозмовник ВВС, всі заспокояться і все повернеться до нормального стану.
Небезпека для відновлення добрих відносин між Києвом та Варшавою, каже політолог Матеуш Каміонка, несе лише один результат виборів у Польщі: якщо після них урядову коаліцію створять ПіС та “Конфедерація”.
“Конфедерація” – єдина партія, яка під час кампанії відкрито виступала за припинення допомоги Україні та українцям. У розпал “зернової кризи” один з її лідерів Славомир Метцен запропонував вплинути на позицію України такими “креативними” способами як ремонт ключового хабу постачання озброєнь – аеропорту в Жешуві або залізничних колій, які ведуть від нього до українського кордону. Інший її видний діяч Гжегож Браун намагався організувати загальнопольську кампанію “Стоп українізації Польщі!”
Якщо “Конфедерація” увійде до влади, навіть як молодший партнер, це може бути поганим знаком для Києва.
