У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, на тлі якого російсько-ізраїльські відносини помітно охололи, зв’язки Москви і руху ХАМАС нібито активізувалися. У травні 2022 року представницька делегація із Сектора Гази відвідала Росію, де зустрічалася з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим і главою Чечні Рамзаном Кадировим. Керівники ХАМАС, визнаного терористичним угрупованням у США, ЄС та Ізраїлі, і раніше багато разів зустрічалися з російськими дипломатами.
Про історію відносин між Росією і ХАМАС пише Медуза.
СРСР дружив із палестинськими бойовиками. Це був ХАМАС?
Ні. ХАМАС (“Ісламський рух опору”) був утворений тільки 1987 року як філія міжнародного руху “Брати-мусульмани” (з яким він 2017 року формально розірвав зв’язки). Але раніше Радянський Союз дійсно підтримував бойовиків, які використовували схожі методи і ставили ту саму мету – знищення держави Ізраїль.
До перебудови ставлення СРСР до близькосхідного конфлікту було простим: Ізраїль займав усю територію Палестини, а Радянський Союз підтримував його супротивників у вигнанні, насамперед, Організацію визволення Палестини (ОВП) Ясіра Арафата. Для Москви було важливо, що в ОВП домінували політики лівих поглядів.
З Ізраїлем СРСР не мав дипломатичних відносин з 1967 року. Країни підтримували тільки неофіційні контакти: зокрема, через колишнього кореспондента “Правди” на Близькому Сході, сходознавця Євгена Примакова. При цьому Примаков дружив з Арафатом, а майбутній президент Палестинської автономії Махмуд Аббас у молодості був його аспірантом. У 1980-ті роль Примакова в політиці зросла: він став радником генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова і частково визначав зовнішню політику країни. Примаков до своєї смерті 2015 року переконував, що палестинських бойовиків потрібно засуджувати за терор, але не можна вважати терористами, тому що вони діють у відповідь на “збройні дії Ізраїлю проти мирного населення Палестини”.
У 1991 році Примаков очолив союзну зовнішню розвідку, потім – російську. Але саме в цей час на Близькому Сході відбулися події, які фактично обнулили всі старання СРСР щодо підтримки ОЗП: після багаторічних таємних перемовин у 1993 році Ізраїль і ОЗП уклали мирний договір, визнавши існування одне одного і відмовившись – принаймні на словах – від насильства. У підписанні угод брала участь і Росія в особі міністра закордонних справ Андрія Козирєва, але реально її роль у процесі врегулювання була символічною.
Після того, як ОЗП за угодами 1993 року відмовилася від своєї програмної мети – знищення Ізраїлю, – палестинський рух розпався на помірковане крило (на чолі з підрозділом ОЗП – партією ФАТХ) і безліч радикальних (зокрема ісламістських) організацій, найсильнішою з яких став ХАМАС.
Хто перемагає в конфлікті між ФАТХ і ХАМАС?
ФАТХ (“Рух за національне визволення Палестини”) – це спадкоємці Ясіра Арафата, найбільша і найвпливовіша фракція в Організації визволення Палестини. Вона офіційно відмовилася від терористичної боротьби 1993-го, після примирення з Ізраїлем. У жодній країні, навіть в Ізраїлі, ФАТХ більше не вважається терористичною організацією. Рух має найбільшу легітимність для решти світу – але далеко не для всіх палестинців.
ФАТХ справді відмовився від насильства?
На відміну від світського ФАТХ, ХАМАС – це радикальна ісламістська організація, яка послідовно сповідує збройну боротьбу з Ізраїлем. Вона в принципі відмовляє йому в праві на існування.
Така позиція, як і раніше, користується підтримкою у значної частини палестинців. У 2005 році ХАМАС створив політичну партію під назвою “Зміни і реформи”, а вже у 2006 році переміг на виборах до національних зборів Палестини, випередивши ФАТХ, який правив до того, на 4% голосів.
Після поразки на виборах представники ФАТХ відмовилися входити в коаліцію з переможцями, і новим очільником уряду став один із лідерів ХАМАС Ісмаїл Ханія – що негайно призвело до міжнародного ембарго і санкцій проти нового уряду Палестини. Між членами ХАМАС і ФАТХ, які не бажали віддавати владу, почалися кровопролитні сутички. Спроба домовитися про формування уряду національної єдності закінчилася короткою, але інтенсивною громадянською війною в червні 2007 року. ФАТХ утвердився в одній частині Палестини – на західному березі річки Йордан, але програв у Газі та був остаточно вигнаний із сектора, повний контроль над яким отримав ХАМАС.
Відтоді різні сторони, включно з Росією, США та Єгиптом, намагалися виступити арбітрами між ворогуючими палестинськими фракціями.
ХАМАС весь цей час продовжує війну з Ізраїлем; при цьому лідери руху вважають, що їх підтримують усі палестинці. Головним методом бойовиків руху залишається залякування мирного населення, щоб змусити Ізраїль піти на компроміс.
Як Росія ставиться до ХАМАС?
Після розпаду СРСР Москва радикально поліпшила відносини з Ізраїлем. Ставлення російської влади до ХАМАС при цьому змінювалося. Протягом усіх 1990-х років і початку 2000-х вона регулярно засуджувала теракти ХАМАС, прямо називаючи бойовиків ісламськими фанатиками та екстремістами. Наприклад, у серпні 2004 року, коли главою МЗС став уже Сергій Лавров, зовнішньополітичне відомство випустило заяву щодо теракту, який здійснив смертник ХАМАС в ізраїльському місті Беер-Шева, убивши 17 осіб. “У Москві рішуче засуджують нову варварську вилазку екстремістів. Переконані, що жодні політичні та інші цілі не можуть бути досягнуті за допомогою насильства і терору”, – йшлося в цій заяві.
Але навіть незважаючи на дружбу з Ізраїлем і засудження терактів, Росія так і не визнала ХАМАС терористичною організацією – хоча, наприклад, внесла до відповідного списку афганський рух “Талібан”.
Відносини Росії і ХАМАС різко потеплішали після перемоги руху на виборах до парламенту Палестинської автономії в січні 2006 року. Уже 31 січня на своїй щорічній пресконференції президент Володимир Путін, відповідаючи на запитання кореспондента телеканалу “Аль-Джазіра”, нагадав, що Росія ніколи не визнавала ХАМАС терористичною організацією. Щоправда, він обмовився, що це не означає, що “ми схвалюємо і підтримуємо все, що робить ХАМАС”. А оскільки після перемоги на виборах цей рух із радикальної опозиції перейшов у категорію легітимно обраної влади, то з ними потрібно рахуватися як із реальною політичною силою, пояснив Путін.
Це цілком відповідало тому, що довго повторював Євген Примаков. Виступаючи в серпні 2006 року на засіданні Групи стратегічного бачення “Росія – ісламський світ” у Казані, Примаков заявив, що вважає ХАМАС не терористичною, а добродійною організацією (хоча і згадав, що в неї є бойове крило, причетне до терактів), яка прийшла до влади в результаті волевиявлення народу.
У Газі проживає певна кількість російських громадян – точніше, громадянок, – пояснює “Медузі” арабіст, оглядач газети “Коммерсант” і редактор телеграм-каналу про близькосхідну політику “Фалафельная” Маріанна Бєлєнькa, – тому російські дипломати їздять надавати їм консульську та іншу допомогу з Рамалли в Газу. А такі візити, каже Біленька, без спілкування з ХАМАС неможливі. Крім того, в Газі діє російський культурний центр “Калинка”, якому опікується підвідомче російському МЗС Росспівробітництво під керівництвом Євгена Примакова-онука.
При цьому офіційні відносини у Росії встановлені з Палестинською національною адміністрацією, тобто з організацією ФАТХ – найлютішими ворогами ХАМАС. У ХАМАС, на відміну від її супротивників, немає і свого представництва в Москві. Російське диппредставництво в Палестині є тільки в Рамаллі, на Західному березі.
З 2006 року регулярно відбуваються зустрічі з членами вищого керівництва (політбюро) ХАМАС на рівні міністерства закордонних справ. Перший раз з офіційним візитом до Москви глава політбюро ХАМАС Халед Машаль приїхав практично відразу після перемоги руху на палестинських виборах – у березні 2006 року. В інтерв’ю урядовій “Російській газеті” він не приховував радості – адже руху нарешті вдалося домогтися міжнародної легітимності: “Ми були завжди переконані, що настане день, коли ми спокійно зможемо приїхати в столиці світу. І були впевнені, що це станеться після перемоги ХАМАС. Але коли це точно станеться, звісно, ніхто з нас не знав. І тим більше, що це станеться настільки швидко”.
У 2010 році з Халедом Машалем зустрічався президент Росії Дмитро Медведєв. Але незабаром стосунки надовго зіпсувалися.
Чому відносини зіпсувалися?
У 2011 році ХАМАС підтримав збройну опозицію в Сирії, яка почала революцію в країні. Значна частина бойовиків ХАМАС на той момент базувалася в Сирії (там переховувалися від ізраїльських спецслужб і члени політбюро організації), тож організація безпосередньо брала участь у сирійській революції на боці опозиції. До цього сирійський режим та Іран були найважливішими союзниками ХАМАС: вони постачали в Газу озброєння (зокрема, сучасні протитанкові ракетні комплекси “Корнет” російського виробництва) і ракетні технології, на основі яких ХАМАС створив арсенал із тисяч ракет для ударів по ізраїльських містах.
Імовірно, підтримати сирійську опозицію ХАМАС змусила не тільки релігійна спільність із нею (ті й інші – радикали-суніти), а й позиція їхнього основного спільного спонсора – Катару. Ця країна зробила ставку на повалення режиму в Дамаску і кинула на це всі наявні сили. Після початку революції політбюро ХАМАС покинуло Дамаск і переїхало саме в Катар.
У Сирії бойовикам ХАМАС протистояв ліванський шиїтський рух “Хезболла”, який підтримував Іран. При цьому Ізраїль таємно підтримував сирійську опозицію, тобто формально виступав на одному боці фронту з найлютішими ворогами з ХАМАС. Росія в цьому складному релігійно-політичному протистоянні зробила однозначний вибір на користь Башара Асада; з 2015 року в країні задіяні російські війська, які стали там союзниками Ірану і “Хезболли”.
У результаті вплив Росії в секторі Гази знизився. При цьому формально позиція Москви щодо ХАМАС не змінилася: наприклад, 2015 року заступник міністра закордонних справ Михайло Богданов підтвердив, що Росія не вважає ХАМАС терористами, тому що це “складова частина палестинського суспільства” з представниками в національних законодавчих зборах і уряді національної єдності.
Навіщо Росії все-таки потрібен ХАМАС?
Росія бере участь у переговорах на Близькому Сході за двома основними напрямами, пояснює Маріанна Біленька.
Москва все ще не втратила надію стати посередником у переговорах між різними ворогуючими палестинськими фракціями – ХАМАС, ФАТХ, “Ісламським джихадом” та іншими. І вона також намагається відновити роботу “Близькосхідного квартету”, одним з учасників якого є.
За першим пунктом зусилля Росії явно не увінчалися успіхом. Хоча переговори і зустрічі за участю представників ФАТХ, ХАМАС та інших палестинських фракцій регулярно відбуваються в Москві (у березні 2020 року Сергій Лавров зустрічався з лідером “Ісламського джихаду” Зіядом Ан-Наххалем), головні угоди – наприклад, примирлива угода ФАТХ і ХАМАС у 2017 році – було укладено взагалі без участі Росії.
Із поверненням до числа ключових посередників на палестино-ізраїльських переговорах у Росії поки теж нічого не вийшло. У 2020 році президент США Дональд Трамп запропонував свій план близькосхідного врегулювання і став посередником між Ізраїлем і кількома арабськими державами. І ХАМАС, і офіційна влада Палестинської автономії (тобто ФАТХ) були вкрай розгнівані американським планом – на їхню думку, неприпустимо проізраїльським. ХАМАС так і не пішов на угоду, в рамках якої йому пропонувалося фактично мовчазно визнати Ізраїль і припинити війну в обмін на полегшення блокади Гази.
Палестинські політики в таких умовах розглядали Москву як противагу США, сподіваючись, що вона здатна змінити порядок денний переговорів, пише англомовне видання про близькосхідну політику Al-Monitor. Але ізраїльська влада потай дуже незадоволена контактами Росії з ХАМАС, пояснює “Медузі” журналіст і політичний аналітик Надав Ейяль. Лише оскільки в Ізраїлю з Росією багато спільних інтересів, ізраїльські чиновники не критикують ці візити публічно. Водночас, за словами Ейяля, в Ізраїлі розуміли і те, що реальним впливом на керівництво ХАМАС Росія не володіла, а лише намагалася вбудуватися в близькосхідну політику на всіх ділянках конфлікту.
Оскільки якийсь посередник для комунікацій із рухом ізраїльській владі все-таки потрібен, зазвичай у цій ролі виступає не Росія, а Єгипет. Коли Халед Машаль (голова політбюро ХАМАС) їде на переговори з російським дипломатом Михайлом Богдановим у Катар – ще одну країну, що має реальний вплив на ХАМАС, – він перетинає єдиний прикордонний перехід із Гази в Єгипет. Через той самий кордон проходять усі вантажі, призначені для Гази, зокрема контрабандна зброя. Уже згадувану угоду 2017 року між ФАТХ і ХАМАС було підписано в Каїрі. Саме Єгипет, а не Росія, має реальний вплив у секторі Газа.
Медуза підкреслює, що “цей текст уперше був опублікований 21 травня 2021 року. Ми опублікували його знову після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року”.
З цього ми з вами можемо зробити висновки: історія взаємин нам тепер зрозуміла, але за час війни проти України відносини між РФ і ХАМАС могли значно потеплішати.
