Менш ніж століття тому океани кишіли гігантськими рибами. Чи зможемо ми колись їх повернути?
Про це – в матеріалі ВВС.
Коли Стівен Палумбі озирався у темно-блакитній воді, у нього виникло моторошне враження, що щось пішло не так. Було літо 2016 року, і Палумбі, професор океанології зі Стенфордського університету, був в експедиції. Він пірнав з аквалангом, намагаючись зрозуміти, що відбувалося на дивній ділянці рифу у центральній частині Тихого океану.
Те, що побачили він і його колеги, виявилося загубленим світом безмежного різноманіття: табуни пухких риб-папуг, восьмиметрові зарослі коралів, риба Наполеон розміром з невеличкого носорога та акули. Багато акул.
“Хоч куди глянь, всюди бачиш одну чи дві”, – каже дослідник.
Але у цьому також було дещо аномальне. Наче у рифі була таємнича тріщина. Маленькі тріщини неправильної форми не є рідкістю, але ця мала ідеально пряму лінію – рівна прірва завдовжки понад кілометр.
А потім стався збій у навігаційній системі, яка раптом показала, що їхній човен сів на мілину, але цього не могло бути.Підписуйтеся на нас у соцмережах
Палумбі пірнав в одному з найбільш радіоактивних місць на Землі: атолі Бікіні на архіпелазі Маршалла.
Майже сім десятиліть тому біля цих островів, що раніше були тропічним раєм, випробували атомну бомбу.
Протягом 12 років у 1940-х і 1950-х роках США підірвали у тихих водах атола 67 ядерних боєприпасів, які несли разом 210 мегатонн тротилу – у понад 7000 разів більше, ніж у Хіросімі.
Навігаційна система Палумбі дала збій, тому що деякі острови, які все ще були позначені на старих мапах, були повністю знищені вибухами.
Це темне минуле залишило моторошну спадщину для жителів острова Бікіні, які з того часу не можуть повернутися додому.
Але тут також утворився випадковий заповідник: місце, де дика природа захищена дуже токсичною територією. Майже 70 років там не ловили рибу.
На суші більша частина людства тисячоліття не практикує полювання та збиральництва. Для середньостатистичного американця застрелити броненосця на вечерю було б чимось дуже дивним.
Але з морями і океанами історія інша. Зі зростанням населення люди також почали більше споживати дикої риби і морепродуктів, які становлять сьогодні велику частину раціону трьох мільярдів людей у світі.
Це мало радикальні наслідки. Менш ніж за століття колись розкішні екосистеми перетворилися на пустелі.
Люди повністю змінили океани, зменшивши загальну біомасу риби приблизно на 100 мільйонів тонн з доісторичних часів. Вважають, що 90% рибних запасів планети вже вичерпано.
Цього року ООН підписала історичну угоду про “відкрите море”, яка має захистити морське життя у відкритому океані, що не контролює жодна країна.
Ця величезна ділянка земної поверхні, на яку припадає понад дві третини світового океану, більше не буде нічийною землею, де може відбуватися будь-що. Принаймні так у планах.
Людство, звісно, не збирається повністю припинити рибальство.
Але якими б стали моря, якби ми вирішили назавжди дати їм спокій?
Поставивши це просте запитання, можна усвідомити, як ми впливаємо зараз на найбільшу екосистему планети, і показати, що ми можемо зробити, щоб допомогти їй відновитися.
Нове розмаїття
Протягом десятиліть після експериментів на атолі Бікіні острови були місцем привидів – з 1950-х років на них не жила жодна людина, окрім спостерігачів.
Отже, коли Палумбі пірнув у воду в центральній частині лагуни у 2016 році, він і його колега Елора Лопес-Нандам, яка тепер є доктором Каліфорнійської академії наук, навіть не підозрювали, що там побачать.
Адже на місцевих пляжах навіть кокоси були радіоактивними.
Дослідники пірнали у кратері Браво 75 метрів завглибшки на півночі атола. У товщі води відносно низький рівень радіації, який можна порівняти з фоновими рівнями у більшості країн світу.
Але осад на дні розповідає іншу історію – донині тут зберігається висока концентрація радіоактивного плутонію, америцію та бісмуту. Вони вищі, ніж будь-де на Маршаллових островах. Саме тут вранці 1 березня 1954 року США провели своє найбільше термоядерне випробування.
Понад шість десятиліть потому Палумбі та його колега були вражені побаченим. У центрі кратера і досі майже немає життя – лише товстий шар мулу.
Але на краях вони виявили прихований притулок, де райдужні косяки маленьких рибок кружляли навколо коралів-валунів розміром з невеликі автомобілі, а поруч із ними безліч чорноперих і сірих рифових акул.
“Це приголомшливо”, – каже Палумбі. Попри те, що рифи все ще страждають від наслідків радіації, яка, як вважають, створила популяцію акул-мутантів без другого спинного плавника, на ньому вирує життя. Риби тут гігантські – принаймні у порівнянні з місцями, де їх регулярно виловлюють.
Це найочевидніший наслідок відмови від рибальства – риби було б більше, і вона була б помітно більшого розміру, ніж тепер.
Швидке реагування
Ще у березні 2006 року Джордж Буш, тодішній президент США, дивився телевізор у Білому домі. Ходять чутки, що у програмі PBS був документальний фільм про Північно-Західні Гавайські острови, віддалений архіпелаг у Тихому океані.
Вочевидь, програма так зачарувала президента, що він одразу почав шукати способи захисту островів. Керуючись доволі дивним законом столітньої давнини він створив Національний морський пам’ятник Папаханаумокуакеа. Тепер це найбільший морський заповідник у світі.
На відміну від інших морських заповідників, тут повністю заборонили рибальство.
Ефект був миттєвим.
“Ми почали спостерігати результати приблизно через півтора року”, – каже Джон Лінгем, професор економіки Гавайського університету, який спеціалізується на відновленні океану.
За його словами, найшвидше відновлювалися ті види, які раніше виловлювали найбільше.
Утім, відновлення морської фауни в інших місцях планети, як і на атолі Бікіні, були наслідками трагічних подій.
Так, протягом шести Другої світової війни Північне море було майже повністю позбавлене рибальства.
Рибальські траулери завдяки їхній конструкції було легко перетворити на військові кораблі, які нишпорили в океанах у пошуках мін або скидали їх.
Риба у Північному морі скористалася ситуацією, і її кількість різко зросла.
Вважають, що достаток риби міг сприяти рибальському буму після війни.
Тепер, навіть якщо заборони на вилов риби спрацюють, багато морських видів уже не повернути, вони назавжди зникли з океанів. А на шляху тих видів, які ще лишилися, багато інших перешкод – від втрати середовища існування до локального вимирання.
Проте, мабуть, найяскравішим наслідком глобального мораторію на вилов риби були б акули.
Бум хижаків
У кутку зоологічного музею в Лозанні на п’єдесталі стоїть трохи дивна на вигляд велика біла акула.
Майже шість метрів завдовшки, вона була розміром з невеликий швидкісний катер. Але насамперед примітно у цьому гіганті, це те, де її виявили.
Це сталося не у Південній Африці, Австралії, Флориді чи будь-якому зі звичайних місць проживання акул, а біля узбережжя південно-східної Франції. Це була одна з останніх білих акул Європи.
Насправді колись у Середземному морі було багато акул. Акула-молот, блакитна акула, скумбрія та акула-молот жили поруч зі стародавньою популяцією великих білих акул, які населяли цю територію протягом 450 000 років.
Сьогодні у Середземному морі все ще ховаються великі акули, серед яких іноді трапляються і білі акули, але вони перебувають під загрозою зникнення.
Чисельність тих акул, популяцію яких реєстрували у Європі, зменшилася на 96-99,99% з початку ведення записів у XIX столітті.
Виграли від цього дрібні види риб, які були кормом хижаків. Один аналіз показав, що за останнє століття загальна біомаса хижої риби у світовому океані зменшилася на дві третини, а біомаса дрібніших видів навпаки зросла.
Лінгем впевнений, що у світі без риболовлі негайно почнеться перебалансування екосистеми океану.
“З часом головних хижаків стане більше, і це може фактично призвести до зменшення кількості видів, якими вони харчуються”, – каже вчений. Риби, які процвітали у відсутність середземноморських акул, раптом виявлять, що тепер вони – обід.
І хоча більшість акул не надто зацікавлені у поїданні людей, відмова від риболовлі може призвести до невеликого зростання нападів акул на людей.
Так, деякі експерти вважають, що успіх програми збереження акул біля Лонг-Айленду в Нью-Йорку міг сприяти збільшенню нападів за останні роки. Жоден з них, однак, не був смертельним.
Утім, для Світового океану будуть ще деякі дивовижні переваги. Одна з них – зменшення пластику.
Прихована вигода
Поліетиленові пакети, ватяні палички та інше пластикове сміття отруює мільйони морських тварин щороку і забруднює харчовий ланцюг мікропластиком. Однак переважна більшість великого пластику в океанах походить від риболовлі.
Згадаймо північнотихоокеанський субтропічний коловорот – величезну систему океанських течій, де мешкають деякі з найдивовижніших видів морських тварин, як-от кити, акули чи морські черепахи.
Ця екосистема розташована у відкритому океані за 1600 км від суші. Проте вона найбільш відома як сміттєвий вихор, який зібрав у собі неймовірну кількість людського сміття.
Понад три чверті сміття у цій плямі, як свідчать останні дослідження, – це залишки сіток і мотузок. Вони становлять смертельну небезпеку для дикої природи океану ще довго після того, як їх викинули з боку рибальського човна.
Якщо люди припинять виловлювати рибу, сміття в океані не зникне просто так. Пластик на морському дні розпадається дуже повільно – близько 292 років, за деякими оцінками.
Згодом кількість пластику в наших океанах почне зменшуватися, але навіть якщо ми припинимо забруднювати ним море вже завтра, остання риболовна волосінь повністю розкладеться лише до 2623 року.
Нарешті, зміни клімату.
Глибокі океани – це цвинтар. Коли великі істоти, як-от акули чи кити, гинуть, вони опускаються на дно, де часто потрапляють у безкисневий осад. Це природний консервант, який запобігає їхньому повному розкладанню і утримує вуглець в їхніх рештках протягом тисячоліть.
Але за останнє століття людство звільнило світові океани від цих велетнів.
Як наслідок, вуглець від дрібніших риб не осідає на дно, а потрапляє назад в атмосферу.
Як показав один аналіз, з 1950 року рибальство спричинило викиди щонайменше 0,73 млрд тонн вуглекислого газу. Це приблизно дорівнює викидам всієї Німеччини за 2021 рік.
Деякі види риболовлі, як-от тралення, також порушують осадові відкладення, що утримують вуглець на морському дні. Це спричинює щорічні викиди в атмосферу, еквівалентні всій авіаційній промисловості.
Баланс
Утім, Палумбі наголошує, що світ без рибальства також матиме серйозні недоліки. Насамперед для людей, для яких океан став заробітком та основним джерелом харчування.
“Ми говоримо не лише про велику промисловість, сотні мільйонів людей покладаються на дрібне натуральне рибальство, – каже він. – Риболовля відіграє досить важливу роль у житті багатьох людей”.
Одним із можливих виходів є аквакультура, або штучне розведення морських тварин. Багато організацій, у тому числі ООН, припускають, що цей метод зробить експлуатацію океанів екологічнішою.
Є ще хороші новини. На відміну від багатьох тварин, яких люди винищують на суші, риби мають дивовижну здатність до відновлення.
У той час як самка гепарда народжує лише кілька дитинчат за один раз. Їй на це потрібно три місяці вагітності та приблизно 18 місяців, щоб навчити їх виживати. Аналогічний хижак вищого порядку в океані, як-от тунець, відкладає 30 мільйонів яєць за раз.
“Не всі з цих маленьких яйцеклітин, звичайно, виживають, але потенціал для відновлення популяції покоління за поколінням [великий]”, – каже Палумбі.
Зараз ідея, що людство полишить океани, здається і малоймовірною, і суперечливою.
Але якби у Світовому океані зʼявилось би більше ділянок, у життя яких людство не втручалось би, як атол Бікіні та національний парк на Гаваях, для багатьох морських організмів, останнє століття стало б лише невеликою проблемою у довгій і щасливій історії їхнього виду.
