28 липня виповнюється рік від дня загибелі нашого земляка Гліба Бабича (1969-2022).
Текст журналістки Наталії Христової для газети «Вечерний Николаев» на річницю загибелі відомого миколаївця опублікував на своїй сторінці в Фейсбук батько Гліба – Валерій Бабіч.
Наводимо його в повному обсязі.
«Поет, музикант, бард, автор пісенних текстів для гурту “Kozak System”, він народився в Миколаєві, в родині Валерія Бабича – відомого інженера-кораблебудівника, письменника, який створив серію книг про унікальні авіаносці, побудовані багато років тому в нашому місті на Чорноморському суднобудівному заводі.
У своєму мирному довоєнному житті Гліб організував студію звукозапису у Миколаєві, де записували свої пісні українські та зарубіжні музиканти.
Вірші він складав змалку – це було одне з головних захоплень його життя. Близько 500 віршів і пісенних текстів створив за своє, взагалі-то, недовге життя, яке обірвалося, коли поетові було трохи більше 50-ти.
За рік до повномасштабної війни, у 2021-му, він зібрав найкращі свої твори до збірки та назвав її скромно і просто: “Гліб Бабич. Вірші та пісні”… це була перша і остання збірка в його житті. У березні 21-го автор приїхав на презентацію книги до Миколаєва, зустріч із миколаївцями відбулася у бібліотеці ім. Марка Кропивницького.
Ще одна головна справа його життя – він був воїном, бо у 2014 році пішов добровольцем на фронт, до зони АТО/ООС. Шість років служби, п’ять ротацій. До 2019 року – прапорщик, командир взводу у 10-й окремій гірничо-штурмовій бригаді ЗСУ “Едельвейс”. Позивний – “Лентяй”. З братами по зброї пройшов “котел” Дебальцеве на Донбасі, бої за Мар’їнку-Красногорівку (Донецька область), Золоте-Попасну (Луганська область), Широкино-Водяне (Донецька та Запорізька області). На фронті була написана більшість його віршів. Тему війни поет вивчав не за розповідями та відеозаписами – він приніс її у свою творчість із передової.
2018 року народилася пісня “Подай зброю”, яка стала неофіційним гімном гірничо-штурмової бригади. Виконав гімн гурт “Kozak System”. Відеокліп до нього знімали в районі Попасної та Золотого, а деякі кадри – на самому “нулі”. Для зйомок відеоряду музиканти приїхали до зони АТО, на позиції “Едельвейсів”, на кілька днів: познайомилися з героями нової пісні наживо, відзняли синхрони і, звичайно ж, зіграли акустичний концерт у військовій частині.
У нас були гори, у нас були крила,
Літати би – але війною накрило.
Ти бачиш – тримаючи небо у серці,
Спускаються з гір “Едельвейси”.
Після звільнення у 2019 році Гліб Бабич очолив волонтерську ініціативу “Res_Publica. Брати по зброї”. А після повномасштабного вторгнення РФ в Україну знову повернувся до служби – пішов добровольцем до Сил територіальної оборони Києва. Загинув під Ізюмом на Харківщині у липні 2022-го.
Сьогодні ми часто вживаємо новий для нас термін: “Мистецтво війни”. Так от, у Гліба Бабича воно справжнісіньке, це мистецтво: щемливо-чесне і потужне – таке ж, як сучасна зброя на полі бою.
Для гурту Kozak System поет написав 7 пісень: «Подай зброю», «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Свобода ніби любов», «Мольфар», «Ті, що тримають небо над Різдвом», «Не покинь». Останню (“Не покинь”) музиканти гурту презентували вже після смерті поета та присвятили його пам’яті.
Гліб Бабич, безперечно, входить у плеяду поетів-провидців, яких не так часто народжує земля. Ще у 2014 році він написав пісню “Мольфар” – реквієм за загиблими українськими воїнами.
Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю,
А на полі – вбиті вої
Та вугілля.
Історія її створення – справді містична. Ось як про це розповідав сам автор.
– “Мольфар” з’явився за один день. Раптом. Не спитавши навіть мене – чи хочу я цього тягаря? Напередодні був особливий візит “Kozak System” на фронт. Ми знімали кліп до нашої спільної пісні «Подай зброю». Зйомка відбувалася просто на передовій… “Козаки” завжди приймали близько до серця і війну за свободу, і долю тих, хто воює за Україну… Після щільного спілкування (з військовими – прим. ред.) їм захотілося вникнути, відчути і зрозуміти набагато більше. Ми говорили про те, наскільки наше суспільство цінує ризик та жертву своїх воїнів. Говорили про пам’ять. Про щирість. Про співчуття. Багато про що.
Вранці я відвіз їх до Краматорська і посадив на поїзд до Києва. А на зворотному шляху до Попасної у мене почали виникати музика та слова “Мольфара”. “Мольфар” прийшов одразу. Цілісним чином, ідеєю та формою. Мабуть, вплинули наші розмови напередодні. “Мольфар” – це наша совість, пам’ять, щира скорбота та розуміння сенсу війни за свою країну та Свободу. Це все – про тих, хто сплачує максимальну ціну за спільне благо”… – згадував поэт.
Справжня містика почалася за кілька днів, коли Гліб приїхав у коротке відрядження з фронту до Києва. Він прийшов на репетицію, увімкнув мікрофон і заспівав “Мольфара”… просто так, без супроводу. Спочатку було кілька хвилин повної тиші. А потім “Козаки” взяли інструменти та почали грати, соліст Іван Леньо – співати… співати саме так, як уявляв автор, і при цьому – без жодних вказівок, “як треба”, з боку Гліба.
З дня написання пісні минули роки. Однак вона ніяк не могла “дійти” до слухачів. І тільки коли почалася повномасштабна війна, музиканти зрозуміли, чому тоді цей твір не торкнувся сердець українців. “Бо з початком повномасштабної війни все загострилося у десятки, сотні, тисячі разів. Бо тепер смерть збирає найщедріші урожаї за останні вісімдесят років. Бо усвідомлення того, що ми стоїмо на порозі знищення, – перетворили подвиг на спосіб життя цілої армії та цілої Нації”… – говорив поет.
Фронтмен гурту Іван Леньо, який виконує “Мольфара”, на самому початку ворожої навали теж узяв до рук зброю, щоб захищати Батьківщину. “Він більше “не входить” до образу Мольфара… він просто став ним”, – відзначив Гліб Бабич, який називав друга “музикант-патріот-волонтер-захисник”.
***
“Дорогий мій Друже.
Дорогий мій впертий і добрий Друже.
Ти прийшов у це життя як світлий Янгол.
Біля тебе було завжди тепло і драйвово. Ти завжди мріяв і робив… Ти був унікальним поєднанням справжнього воїна та справжнього поета. Ми написали з тобою шість пісень… У нас залишилася одна, яку ми мали видати буквально днями, – “Не покинь”. Ніколи б не подумав, що саме вона стане прощальною в нашому з тобою житті”…
Цей прощальний пост у фейсбуці 28 липня 2023 року Іван Леньо присвятив Глібу Бабичу.
МИСТЕЦТВО ВІЙНИ. ПОЕЗІЯ ГЛІБА БАБІЧА
Останній вірш, опублікований на сторінці Гліба у фейсбуці 24 липня 2023, за чотири дні до загибелі
Коли смерть присяде на бруствер, спитає: “Ну що тут ти?”…
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом – зАвжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо – “Прийняв. Тримайтеся, пацани”.
Решту слів не почую. Бо знову накрив “приход”.
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий Божий гнів,
Для швидкої доставки – без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту – стукнув залп.
Другий, третій, а потім – іще і ще.
А над нами небо луснуло, наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
“Що там, брате? Прийом? – Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!”.
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма.
(2023 рік)
“ПОДАЙ ЗБРОЮ”
У нас були гори, у нас були крила,
Літати би – але війною накрило.
Ти бачиш – тримаючи небо у серці,
Спускаються з гір “Едельвейси”.
Як свічки у церкві – палаючі хати,
Розтрощені долі волають про плату.
Ми тих, хто наш світ прирікає до страти,
Йдемо штурмувати.
Ми вчили війну по запеклим законам,
Ми назви, як горам, дали териконам,
І смерть недолуга розплющила зльоту
Косу об сталеву піхоту.
Якщо хто поляже – не плачте, не треба,
Ми сходимо – наче у гори – на небо.
Проте бережемо життя і набої –
Ідемо до бою!
А нас не зламати, і навіть не вбити,
Тому що відродяться з попелу квіти.
Побачиш, утримавши небо у серці, –
Додому прийдуть “Едельвейси”.
Хто ближче до неба – той ближче до Бога,
Із вільними поруч іде перемога.
Нам доля – над іншими небо тримати…
Працюємо, брате!
Приспів:
Подай зброю мені, брате!
Зачекай, люба… зачекай, мати.
Хлопці “Едельвейси” йдуть
З ворога плату брати.
З ворога плату брати.
(2018 рік)
МОЛЬФАР
Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю.
А на полі – вбиті вої
Та вугілля.
Брав мольфар в долоні землю,
Шепотів землі: я мушу.
Видував попіл темний
В свою душу.
Нене, нене, земле моя,
Сил додам мольфара жертві.
Ну на що тобі герої
Мертві?
Та мовчить земля в долонях,
Вкрита сльозами, як сіллю.
І мольфар у полі стогне
Від безсилля.
В очереті вої стигнуть,
Кожний мов зове до себе.
Став між ними на коліна,
Очі – в небо.
Не карай мольфара, Боже.
Це твої полеглі діти.
Я – ж не ти, і все, що можу, –
Хоронити.
Приспів:
Плаче, наче вітер, мольфар.
В шинку гуляє трунар.
Це вОйно…
Не сумуй, козаче мольфар,
Ми піднялись вище хмар
Щойно.
Вкрила в полі земля воїв.
А мольфар, сухий від спеки,
Обертає чорну зброю
На лелеки.
Б’юсь об небо, наче в дах, я:
Боже, поможи, благаю!
Відпусти їм все, як птах я
Відпускаю.
Все, що скажеш… все, що треба,
Я віддам за їхні крила.
А лелек нема у небі –
Полетіли.
Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю.
А на полі – вбиті вої
Та вугілля.
(2014 рік)
ТИХОНЬКО БОГ ПРИШЕЛ…
Погожий день. На бруствере цветок,
И небо над окопами – шатром.
Тихонько Бог пришел на «передок»,
В тылу оставив колокольный гром.
Едва закончен праздничный обстрел,
И мир неспешно обретает цвет.
Он у тебя спросил: «Братишка, цел»?
И улыбнулся, услыхав ответ.
«Я сяду рядом? Ничего, кури…
Сказать по правде – ладан надоел.
Я без причины. Так, поговорить.
По будням, знаешь, слишком много дел».
А ты ему в ответ: «Христос Воскрес»!
А он – «Я знаю. Справился «на пять».
Но всем, как прежде, хочется чудес,
И ничего не хочется менять.
Грешат, но просят обо всем меня,
А если верят, то не до конца.
И только вы, на линии огня,
Гораздо ближе к замыслу Творца.
Для вас измена – грех, и трусость – грех,
Зато за всех несете общий крест.
Я тоже как-то умирал за всех
Не в самом комфортабельном из мест.
Пробито тело, солнце жгло огнем…
Да что я? Ты все пробовал и сам.
Поэтому друг друга мы поймем,
Не обращаясь вовсе к чудесам.
Ну, мне пора. Архангелы трубят.
Пора за Свет обоим воевать.
Ты постарайся, береги себя!
Я не всегда сумею прикрывать.
Ты продержись, а там – конец войне.
Где ты не сможешь – там управлюсь я.
Но если край – ты приходи ко мне,
Без церемоний. Все-таки – друзья»!
Он руку на прощание пожал,
Ребятам подмигнул, грехи простил.
А ты его, покуда провожал,
На всякий случай – вслед перекрестил.
(2018 рік)»
Як повідомляло Інше ТВ, загибель Гліба Бабіча рік тому боляче відгукнулась у багатьох серцях. Тому ще раз нагадаємо його “Подай зброю” (гімн 10-ї бригади “едельвейсів”), яку виконує гурт Kozak System.
