Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Наталію Дворецьку, старшу медичну сестру зі Снігурівської ТГ.
До повномасштабного вторгнення рф в Україну Наталія Дворецька працювала в приватній лабораторії. Втім, коли розпочалися активні бойові дії та до місцевої лікарні почали привозити перших поранених воїнів, жінка запропонувала свою допомогу. 19 березня 2022 року у Снігурівку зайшли окупаційні війська рф.
“Я не могла сидіти вдома, пішла на роботу, по вулицях стояла ворожа техніка, і від страху ніби земля йшла з-під ніг. Коли підійшла до лікарні, то побачила, що навколо теж стояла їх техніка, і я зайшла через чорний вхід. Ніхто не розумів, що з нами далі буде…”, – пригадує Наталія Дворецька перші дні окупації рідної Снігурівки.
За словами жінки, на початку, коли ще була можливість виїжджати з міста, то медперсонал вивозив на швидкій і цивільних, і військових до іншої лікарні.
“У закладі на момент окупації лікувалося кілька десятків українських військових, з’явилася загроза, що вони можуть потрапити до рук росіян, і ми вирішили змінювати їм імена, переписувати історії хвороб та переодягати в цивільний одяг. Робили все можливе, аби врятувати їм життя. Кожен такий виїзд міг бути останнім, але нам вдалося вивезти всіх, окупанти навіть не здогадалися”, – розповідає старша медична сестра.
За весь час окупації, зі слів Наталії, більшу частину займав догляд, тому що багато було покинутих одиноких стареньких, яких забирали до медзакладу. Окрім пацієнтів, тут ще жили люди, у яких внаслідок обстрілів були пошкоджені будинки. У лікарні є великий підвал, виглядає як корпус з окремими кімнатами, то на початку тут багато мешканців ховалося від обстрілів.
“Коли я замінила керівника на посаді, людина з ФСБ, знаючи моє походження, відкрила мій паспорт і каже: “Ви ж самі з Воронежа, ви нам що – не зраділи? Я кажу, що ні, бо я знаю, що таке жити у вільній країні!”», – пригадує свою розмову з ворогом медсестра.
До моменту деокупації Снігурівки в лікарні за списком було 87 співробітників. Працювали повністю всі зміни – приймальний покій, терапевтичне, хірургічне, реанімаційне, операційне відділення. Коли лікарів вже майже не залишилося (вони відмовилися укладати договори з окупаційною владою та виїхали), все робив медперсонал.
“Ніхто з персоналу не ховався, а навпаки намагався допомогти населенню. Слова “боюся” у нас не існувало. Я дуже пишаюся своїм колективом, у важкий час ми згуртувалися і трималися одне за одного. Напевно, тільки так нам вдалося тут вижити”, – резюмує свою розповідь Наталія Дворецька.
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни