Як повідомляло Інше ТВ, Екскерівника Миколаївської окружної прокуратури Геннадія Германа засудили до довічного ув’язнення за держзраду.
Подробиці розгляду цієї справи оприлюднив «Судовий репортер».
Приморський райсуд Одеси засудив на довічне позбавлення волі колишнього керівника Миколаївської окружної прокуратури Геннадія Германа. Це вперше в умовах повномасштабної війни посадовця такого рангу судили за державну зраду.
Градус напруги у справі був досить високий. Ще на початковій стадії судового розгляду в соцмережах почав циркулювати фейк, що суд у Миколаєві вже засудив Германа до пожиттєвого увʼязнення, але адвокати добились перегляду вироку в Приморському суді Одеси (така процедура юридично неможлива — ред.). Потім зʼявлялась інформація, що вже одеський суд призначив Герману довічно, хоча слухання там ще тільки починалися.
Хотів стати російським прокурором
За версією обвинувачення, на початку березня минулого року Герман сам сконтактував із адміністратором проросійського телеграм-каналу і попросив його особисті контакти. Адміном виявився російський пропагандист з українським паспортом Юрій Подоляка. Вважається, що прокурор Герман не погоджувався з інформаційною політикою української влади, бажав окупації і розраховував на керівну посаду у разі захоплення Миколаєва російською армією, а тому запропонував свою допомогу. У листуванні Герман начебто повідомляв про свій вплив на місцевих правоохоронців і що у випадку окупації переконає їх також зрадити присязі на вірність Україні.
Подоляка одразу доручив Герману передавати всю інформацію, що є в його розпорядженні, як у керівника Миколаївської окружної прокуратури, щодо військової обстановки в Миколаєві та області. Отриману інформацію блогер пересилав підполковнику військової розвідки Росії Ігорю Бєзлєру.
Із 15 березня по 4 квітня 2022 року Герман надсилав Подоляці файли «Список плен», «Ситуация Николаев», «Дільниці_для_військовополонених», «Цивільні загиблі», «ОДА 03.04.22_15 30».
Це були актуальні персональні дані російських військовослужбовців та учасників незаконних збройних формувань і диверсійно-розвідувальних груп, які потрапили в український полон, відомості про кількість загиблих військовослужбовців, поліцейських та цивільних осіб.
Наприкінці лютого минулого року управління Національної поліції в Миколаївській області зареєструвало кримінальне провадження за фактом масової загибелі українських військових та цивільних у перші дні після російського вторгнення. Щоб опізнати тіла і передати їх рідним для захоронення, складалися списки загиблих. Герман був процесуальним керівником у цій справі і, як згодом засвідчили працівники поліції і прокуратури, постійно отримував найсвіжіші дані.
Також Герман надсилав особисті спостереження щодо роботи правоохоронних органів в регіоні, про соціально-побутову і оперативну обстановку в місті — стан мостів, завантаженість основних доріг, настрої діючих та колишніх співробітників правоохоронних органів, тощо. Також надав інформацію щодо особливостей процесуального оформлення військовополонених і дільниці для полонених в установах виконання покарань із зазначенням назви установи, адреси її розташування, наповненості, ПІБ керівників таких установ та їх номерів мобільного телефону.
30 березня Герман надіслав зображення оперативного зведення ВП № 1 Миколаївського РУП ГУ НП в Миколаївській області щодо наслідків ракетного обстрілу приміщення Миколаївської обласної військової адміністрації, з зазначенням дати та часу такого обстрілу, кількості загиблих та постраждалих осіб, в т.ч. з конкретизацією щодо приналежності загиблих до конкретного військового формування чи правоохоронного органу.
Також він повідомив Подоляці паролі для проходження блокпостів у Миколаєві та області та зміну таких паролів.
4 квітня прокурор надіслав відомості про результати роботи ДСНС в Миколаївській області з ліквідації наслідків збройної агресії РФ — дані щодо кількості випадків залучення ДСНС із конкретним районом і вулицею населеного пункту, кількості пошкоджених обʼєктів, кількості постраждалих та загиблих осіб, з виокремленням серед них військовослужбовців, кількості знешкодження вибухонебезпечних пристроїв та відпрацьованих заяв громадян щодо таких випадків, кількості населених пунктів відключених від електро- та газопостачання. Далі цього ж дня Герман був затриманий.
Як виявилося, прокурора документували — працівники Служби безпеки України зняли інформацію з месенджера Telegram і прочитали листування Германа. Кримінальне провадження заереєстрували ще 15 березня 2022-го.
Щоб довести факт зливу інформації, слідчі організували для Германа імітаційні документи, тобто несправжні. Це список чотирьох загиблих українських військових і відомості про роботу ДСНС у Миколаївській області. А також залучили до конфіденційного співробітництва одного з керівників поліції Миколаївської області і посадовця місцевої ДСНС, які передали імітаційну інформацію Герману.
Під час обрання запобіжного заходу Герман не заперечував факту передачі інформації Подоляці, але говорив, що надсилав інформацію блогеру, якого знайшов в інтернеті з метою обʼєктивного висвітлення ситуації в Україні.
Германа також почали звинувачувати батьки українських військових, які загинули при ракетному обстрілі казарми 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ в Миколаєві 18 березня 2022 року. Йшлося про щонайменше 50 загиблих.
Родичі з портретами почали ходити на судові засідання і висловлювати Герману свої претензії. Але в обвинувальному акті про обстріл казарми за наводкою Германа не йдеться. Потерпілими у цій справі рідних загиблих солдатів не визнали. Втім їм не забороняли приходити на судові засідання у ролі вільних слухачів. Зрештою саме звернення громадськості переконало суд зробити процес над Германом не повністю таємним.
Похоронили загиблих і вимагають покарання винних
В Оксани Руцької, керівниці ГО «Правозахисна група», загинув 25-річний син Микола Новіков. Жінка обʼєднала людей, які після обстрілу казарм у Миколаєві, як і її сімʼя, шукали в соцмережах інформацію про зниклих.
Активісти створили Viber-групу «Помста зрадникам», що налічує більше 80 учасників, які вже похоронили загиблих і вимагають покарання винних. В іншій групі «Миколаївські казарми» гуртуються ті, хто ще надіється, що їхні рідні живі, але, можливо, у полоні.
Як розповідає жінка, син служив у президентському полку на строковій службі, спробував себе судновим кухарем. За пів року до повномастштабки Новіков підписав контракт у морську піхоту і його відправили на навчання в Чаплинку Херсонської області. Там він і зустрів велику війну, коли вранці 24-го лютого росіяни почали обстрілювати військове містечко. Ворог просувався швидко, і за пару днів Новікова та його побратимів перекинули на оборону Миколаєва.
— Ми свого сина чули останній раз 17-го об 11 чи 12 ночі. Він сказав, що ми прийшли з завдання, ми поморені, лягаємо спати, а завтра вранці знову на завдання. Відбулися жорстокі бої під Вознесенськом, під Снігурівкою, і то все відбивали наші хлопці, Херсонський напрямок. Коли він перестав виходити на звʼязок 18-19-го, думали, що на завданні, відібрали телефони. Навіть уявити не могли, що така трагедія.
Потім з неофіційних джерел стало відомо про вибухи в казармах. Почали дзвонити у військову частину, у морг, в лікарні… Отримали відповідь, що морські піхотинці на завданні, що вони не можуть вийти на звʼязок. Я звʼязалася з начальником тероборони міста Миколаєва. Він мене запевнив, що 137 батальйону в казармах не було, що вони були на завданні. Ми заспокоїлись на декілька днів. А потім, коли на Фейсбуці я прочитала велику кількість повідомлень, що шукаємо-шукаємо, 17-го останній раз виходив на звʼязок… Я сказала своїй сімʼї, що ми чекати далі не будемо. 25-го ми поїхали в Миколаїв, який знаходився під жорсткими обстрілами. Ми їхали по лікарнях його шукати, не думали, що таке горе. Але проїжджали мимо моргу, і я сказала, що давайте заїдемо впевнимося, що його там нема. Заїхали втрьох — я, чоловік, невістка.
Там чотири ангари і хлопці лежали штабелями на долівці. Їх приходилось переступати, щоб всіх опізнать. Руки і ноги були в деяких окремо, кишки в мішках… Перше, що врізалося в памʼять, — це мами, які сиділи над трупами своїх дітей і кричали. Це було страшне. У першому ангарі не знайшли, хоча деяких перевертали і дивились, бо деякі були обгорілі, деякі без голови, тобто шматками… Коли зайшли в другий ангар, він лежав без лиця, пакет був на голові. Ми пройшли мимо нього. А потім, коли верталися виходить, то чоловік став як укопаний, як щось відчув. Там кусок бороди був… Я побачила перстень на руці. Невістка його відтерла хустинкою і почала кричать, бо вона його подарувала і знала, як виглядає той перстень. Так знайшли. Нам ніхто нічого не казав, ніхто не викликав. Якби самі не поїхали, то, мабуть, не знайшли б його досі. Деякі мами досі шукають і надіються, що діти в полоні. Вони здали ДНК, але не впізнають те, що їм показують. Досі деякі тіла тримаються у морзі в Миколаєві. Таких біля 20 сімей, які досі не поховали дітей, тому що вони думають, що то не їхні рідні.
Віталій Салук приходить на судові засідання із портретом свого 22-річного сина Андрія. Хлопець служив у Миколаєві за контрактом. 26 лютого контракт у нього скінчився, але почалося повномасштабне вторгнення РФ і всіх автоматично залишили. Після прильоту в казарму батько пів року шукав сина. Тричі ДНК здавав. Один раз експерти допустили недбалість, інший раз зразки ДНК не доїхали на аналіз. Тільки у вересні минулого року хлопця похоронили.
Ігор Гузенко — батько 19-річного воїна Владислава, який 27 лютого пішов добровольцем. 14 березня він виводив українських військових з оточення під Херсоном, а 18-го загинув.
— Те, що розповідає влада, що перед тим, як відправити строковиків на передок, їх відправляють на учебку… Ніякої учебки, нічого. Він був кулеметником на «Козаку». Ненавчена дитина 19 років на спецавтомобілі — це повний маразм…
Наразі є три кримінальні справи за фактами обстрілу казарм у Миколаєві. СБУ шукає російських льотчиків, які випускали ракети, та їх командирів. Головне слідче управління Нацполіції Миколаївщини розслідує умисне вбивство і ДБР перевіряє можливі неправомірні дії посадовців української армії, які поклали солдатів спати в казармах, хоча знали, що прильоти по казармах вже були. Оксана Руцька, яка стежить за рухом слідства, каже, що свідків тих подій дуже мало. Військових, які залишилися живі після обстрілу казарм, відправили на нуль і викликати їх для дачі показань неможливо, а дехто і боїться щось розповідати, коли йдеться про їхніх безпосередніх керівників.
Руцька розповідає, що Герман на батьків ніяк не реагує. «Опускає очі до долівки і все. Тому що батьки кричать і проклинають. А яка може бути реакція на людину, яка приклала руку до смерті близьких?! А так на питання суду він коротко відповідає», — описує жінка. Минулого разу люди близько години чекали під дверима залу судового засідання поки Германа допитають. Давати пояснення у присутності публіки обвинувачений відмовився. На дебати людей вже впустили.
— Я би не затягував. А викликав би купу репортерів, телебачення і віддав його (Германа — ред.) батькам. І наступний, хто би задумав зрадити Батьківщину чи зробити корегування, дуже добре би подумав. А так півтора року триває процес. Він сидить на казенних харчах. Його привозять, відвозять… Я не застав сталінські часи, але знаю, що це. До стіни — і все! — каже Гузенко в коридорі суду, очікуючи вироку.
Підривна діяльність як оціночне поняття
Матеріали негласних слідчих-розшукових дій, які мали би пролити світло на спілкування Германа із Подолякою, за наполяганням учасників процесу, досліджували в закритому засіданні. Прокурор пояснював це тим, що відомості про методи діяльності правоохоронних органів і негласного збору інформації не повинні бути загальновідомими.
За зачиненими дверима досліджували відомості про особисте життя і допитували Германа.
— Я не вчиняв державної зради. Ігоря Бєзлєра та Юрія Подоляки я не знаю, жодного разу не зустрічався, не спілкувався. Жодних документів я їм не передавав. Винним себе не вважаю. Прошу прийняти законне та справедливе рішення, — говорив у дебатах обвинувачений.
Прокурор Олександр Чокля каже, що Герман неодноразово змінював показання, намагаючись ввести в оману суд. У підготовчому засіданні, а також при обранні і продовженні запобіжного заходу він не заперечував передачу інформації Подоляці. Проте повідомляв, що сприймав його виключно як блогера, журналіста.
Натомість під час допиту, а також у судових дебатах, Герман заявив, що Подоляка йому взагалі не відомий, і він міг лише декілька разів переглядати його відеоролики на Youtube. Стверджував, що будь-якої інформації йому він не передавав.
Як розповів прокурор, на допиті у суді Герман висловив припущення, що інформацію могли передавати інші особи, які мали доступ до його мобільного телефону.
Адвокат Станіслав Клименко у дебатах говорив, що вина Германа не тільки не доведена, а й спростовується матеріалами справи. Захист вважає, що передача інформації може бути державною зрадою тільки тоді, коли така інформація становить державну таємницю. Якщо ж інформація належить до категорії службової, то правопорушення має кваліфікуватися за статтею 330 Кримінального кодексу (передача або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни). Цей злочин карається максимальним увʼязненням до 8 років.
— Жодних посилань на законодавче визначення статусу інформації, яку нібито передавав Герман, як державна таємниця або службова обвинувальний акт не містить… Відсутні критерії, яка саме інформація допомагає іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України. І, на жаль, вирішують це питання працівники органу досудового розслідування і прокуратури на власний розсуд, а не закон. Такий підхід є свавільним. Порушено сталу практику Європейського суду з прав людини щодо чіткості, ясності та передбачуваності закону… Прокурор кваліфікує державну зраду як передачу інформації, яка, на думку слідства, шкодить обороноздатності, але у той же час не становить ні державної таємниці, ні службової інформації, — сказав адвокат.
Прокурор Андрій Мілевський пояснив, що Герману не інкримінють держзраду в формі шпигунства, для якої і необхідно, щоб передана інформація була таємною. А йдеться про допомогу іноземній державі в підривній діяльності проти України, яка може мати різні прояви.
У Кримінальному кодексі немає визначення поняття підривна діяльність, що відкриває простір для субʼєктивних трактувань. Прокурор і сам у дебатах визнав, що підривна діяльність є оціночним поняттям, але наполягає, що вина у держзраді доведена.
Захист вважає, що Герман поширив інформацію, розповсюдження якої не було заборонено ніякими законами, і це нічому не нашкодило. Не визначено, в чому саме полягає шкода обороноздатності від дій Германа. Ба більше, таке обвинувачення навіть порушує конституційні права самого Германа на свободу вираження поглядів, збирання і поширення інформації.
Блогер Подоляка — громадянин України. І, як наголошує адвокат, прокурор начебто не надав доказів, що Подоляка представляє РФ. Причому доказом такого представництва мав би бути договір, закон чи акт юридичної особи. Докази, що Подоляка співпрацює з РФ чи передає туди інформацію, на думку захисту, відсутні. Натомість подаються численні документи щодо кримінального провадження стосовно самого Подоляки (його заочно судять у Вінниці за виправдування збройної агресії, але вироку наразі ще немає).
Захист спростовує і надсилання інформації. Оглядом мобільного телефону, висновком компʼютерно-технічної експертизи спілкування Германа і Подоляки у форматі питання-відповідь начебто не встановлено.
— Сам факт наявності у Германа файлів, які в подальшому, за версією обвинувачення, передавалися Подолякою Бєзлєру, не може свідчити про передачу таких файлів Подоляці, — говорив Клименко.
Під час досудового слідства було встановлено ще 23 особи, які мали доступ до такої інформації. Але прокурор не захотів допитувати їх усіх у судовому засіданні.
Адвокат Владислав Каланжов просив суд подумати про перекваліфікацію дій Германа та обрати йому менш суворе покарання, ніж передбачено законом. А в разі визнання винним у державній зраді в умовах війни призначити мінімально можливі 15 років увʼязнення, але водночас, оскільки вину Герман не визнає, то і виправдати зовсім.
Прокурор доводи захисту заперечував, кажучи, що факт безпосередньої передачі інформації Германом Подоляці є доведеним. Між ними неодноразово відбувалося спілкування у месенджері Telegram, в якому ініціатором виступав саме Герман. Передана інформація, за словами прокурора, містить не загальнодоступні відомості, а такі, що отримувались Германом на керівній посаді у прокуратурі. Саме для підтвердження передачі такої інформації виготовили імітаційні документи, причому довідки, що стосувалися роботи ДСНС, як говорив у суді свідок, залучений до конфіденційного співробітництва, нікому, крім Германа, не передавалися.
. . .
Після виступів у дебатах люди не стримували емоцій.
— Згадай, що ти говорив, коли тебе затримували? Сволоч! Що ти хотів працювати прокурором головним у рашистів. У тебе одна ціль, один мотив. От чого він здав наші позиції, здав наших хлопців. Він не винен! Права людини! А де наші права — права батьків? Права наших дітей на життя? Адвокат так виступав, що хотілося вам гімн заспівать. Чого ж ви без крил прийшли? Треба було ще крила принести для нього!
Присутні не розуміють, як хтось наважився бути адвокатом Германа.
— У мого сина була трьохнедільна дитина. А ви захищаєте подонка такого, — кричить заплакана жінка до адвоката Клименка, який в цей час стоїть поодаль і, ніби не звертаючи увагу, розмовляє по телефону.
Приблизно через півтора години всі повертаються у зал. Оголошується резолютивна частина рішення. Германа засуджують до довічного увʼязнення з конфіскацією майна. Він, як завжди, незворушно слухає, не показуючи ніяких емоцій. Родичі загиблих витирають сльози.
Герману розʼяснюють, що він може подавати апеляцію і знайомитися з матеріалами справи. «Крім того, для процедури, ви маєте право на помилування», — говорить обвинуваченому суддя Осіік. Це репліка викликає невдоволені коментарі в залі: «Як це помилування?». Судове засідання оголошується завершеним.
«Слава Україні! Смерть ворогам!» із такими словами жінки кидають у Германа яйцями. Жовток розтікається по скляній кабіні.
«Спасибо огромное, товарищ судья! Щоб ти сука здох! Героям Слава! А ворогам України — смерть!». Хтось вмикає на телефоні гімн України. «Казнить в тюрмі! Державу, сука, здав. Тебе тоже там… Ви хоч у нього попали?».
Після судового засідання яєчну шкарлупу змітають на совок, жінки самі витирають сервертками заляпану кабіну. «Нам тєрять немає чого, ми втратили саме основне», — кажуть вони плачучи.
Відео з суду: