Десятки мігрантів вже понад рік перебувають на крихітній британській території в Індійському океані, де вони застрягли після порятунку. Їхній рибальський човен тоді збився з курсу.
Вони відчайдушно намагаються потрапити до безпечного місця й називають умови на острові пекельними, але не можуть цього зробити через незвичайний правовий статус острова.
Мало того, що ця територія спірна, так тут ще й розташовується секретна військова база та навіть “в’язниця ЦРУ”. Стандартні закони Британії тут не діють, тож чиновники досі міркують, куди подіти цих мігрантів і як розв’язати гуманітарну кризу в такому секретному місці.
Усі імена мігрантів змінені
Рибальський човен і секретна база
Одного ранку в жовтні 2021 року біля острова Дієго-Гарсія помітили рибальський човен.
Судно відразу привернуло увагу влади острова – на його території розташована секретна британсько-американська військова база, за сотні миль від інших людей, і несанкціоноване відвідування острова заборонене.
Незабаром з’ясувалося, що 89 осіб на борту – шрі-ланкійські таміли, які заявили, що тікають від переслідувань – насправді не збиралися висаджуватися на острові.
Вони планували просити притулку в Канаді, що підтверджують карти, щоденники та GPS-дані на борту. Але погана погода та проблеми з двигуном збили їх з курсу.
Коли човен потрапив у біду, вони почали шукати найближче безпечне місце.
“Ми побачили трохи світла і почали пливти в напрямку Дієго-Гарсіа”, – розповів BBC один із чоловіків з човна.
Корабель Королівського флоту супроводив човен до берега, а групу тимчасово розмістили на острові.
Це було 20 місяців тому. ВВС намагалася з’ясувати, чому мігранти, деякі з яких намагалися накласти на себе руки через жахливі умови, досі там.
Як випливає з інформації, якою поділився з ВВС адвокат, який представляв інтереси деяких мігрантів, влада не дуже розуміла, що робити з цією “безпрецедентною подією”.
У перших повідомленнях, якими обмінювалися чиновники з острова з владою у Лондоні, йшлося про плани “дослідити варіанти ремонту двигуна”, але водночас не виключали можливості, що мігранти спробують подати заяви про притулок з Дієго-Гарсія.
Наступного дня цей сценарій став реальністю.
Тамілі надіслали лист командувачу британськими військами на острові, в якому ішлося, що вони тікають від переслідувань, відпливли з Таміл-Наду в Індії 18 днів до того, і “висловлюють бажання, щоб їх відправили до безпечної країни”.
Деякі стверджували, що вдома були жертвами тортур або сексуального насильства.
В офіційній “інформаційній записці”, яку у Лондоні схвалив директор із заморських територій Пол Кендлер, ідеться, що “несподіване прибуття” групи стало першим випадком, коли на Британській території в Індійському океані (БТІО) – такою є офіційна назва острова – подали запит про притулок.
Протягом наступних місяців на Дієго-Гарсія прибули ще більше човнів. За оцінками юристів, у певний момент кількість мігрантів зі Шрі-Ланки у таборі збільшилася щонайменше до 150 людей.
Тим часом шукачі притулку починали розуміти реальність свого становища. Спочатку вони були щасливі, що вижили і можуть їсти та не зазнавати тортур.
Але незабаром острів для них “виявився пеклом”. Є непоодинокі свідчення сексуального насильства у таборі для мігрантів, адже чоловіків селять в одні намети з жінками.
Деякі люди розповіли ВВС, що вони намагалися накласти на себе руки або завдавали собі шкоди – зокрема ковтали гострі предмети.
На острові також були голодування, в яких, за словами юристів, брали участь діти. Жодна людина з табору для мігрантів не може вийте за її територію без спеціальної охорони.
Таємниче місце
Ніхто не буде сперечатися, що військова база Дієго-Гарсія – не місце, призначене для розміщення шукачів притулку.
Британія перебрала контроль над островами Чагос, частиною яких є Дієго-Гарсія, у своєї тодішньої колонії Маврикій у 1965 році та виселила з них понад 1000 людей, щоб звільнити місце для бази.
Маврикій, який здобув незалежність від Великої Британії у 1968 році, стверджує, що острови належать йому, а найвищий суд Організації Об’єднаних Націй постановив, що британське управління цією територією є незаконним і має припинитися.
Велика Британія чинила опір міжнародному тиску щодо переговорів про острови – до кінця минулого року, коли нарешті погодилася розпочати переговори.
В останні десятиліття американські літаки відправляли з бази бомбити Афганістан та Ірак – і, як повідомляють, її також використовували як так зване “чорне місце” ЦРУ – об’єкт, де розміщували та допитували підозрюваних у тероризмі.
Судові документи, подані в Лондоні, свідчать, що для тимчасового табору для мігрантів використовують намети, які раніше були ізолятором для військовослужбовців, хворих на ковід. Табір оточений огорожею, а всередині нього є базові медичні установи та їдальня. Охоронці повинні супроводжувати мігрантів, якщо вони залишають територію.
Адвокати, які представляють інтереси мігрантів, кажуть, що близько року тому для них стала доступною базова освіта, але іноді уроки доводилося проводити на вулиці через нашестя щурів.
Деякі мігранти відтоді повернулися додому – вони або самі відмовились від своєї заяви, або їм відмовили. Інші відпливли на острів Реюньйон в Індійському океані, територію Франції, з надією отримати притулок там, кажуть юристи.
Зараз на острові залишаються щонайменше 60 тамілів. Вони очікують рішення про свою долю або оскарження попередніх рішень у заплутаних судових процесах, які відбуваються за тисячі миль у Великій Британії.
Хоча Британія підписала міжнародні закони про поводження з біженцями, судові документи стверджують, що це не стосується БТІО, території, яка є “конституційно відмінною та відокремленою від Великої Британії”.
Представництво Управління ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у Британії повідомило BBC, що стурбоване повідомленнями про погіршення стану здоров’я людей на Дієго-Гарсія та звернулося до влади Великої Британії з проханням про доступ до місця, але його досі не надали.
За словами юристів, Британія заявила, що не прийматиме жодного шукача притулку з Дієго-Гарсія, чиї заяви таки будуть схвалені.
В окремій заяві для BBC цього тижня уряд Великої Британії заявив, що “невпинно працює з адміністрацією БТІО, щоб знайти довгострокове вирішення поточної ситуації”.
Але ситуація і далі може затягуватися – без чітких часових рамок для пошуку безпечної третьої країни та тривалих судових процесів для тих, хто оскаржує відмови.
Після 20 місяців очікування один із шукачів притулку сказав, що всі, здається, “втратили надію”.
