В ексклюзивному інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко розповів, які пропозиції надійшли з регіонів щодо формування спроможної мережі медичних установ, як МОЗ розподілятиме закуплене коштом бюджету медобладнання та як боротиметься з фейковими записами в Електронній системі охорони здоров’я.
– Якщо говорити спочатку, ви планували, що до 1 травня отримаєте від місцевих органів пропозиції щодо формування мережі. Чи надали всі, чи хтось не надав, що це за пропозиції, що вони пропонують?
– Прийняті в 2022 році закон і в 2023 році постанова передбачають, що до 1 травня 2023 року обласні військові адміністрації та Київська міська військова адміністрації мали надати МОЗ свої проекти формування спроможної мережі в рамках госпітального округу, який поділений за кластерним принципом.
Надійшли пропозиції від усіх, окрім міста Києва.
Зараз в нас проходять засідання внутрішніх робочих груп, де ми розглядаємо ті пропозиції, які були надані, задаємо питання, уточнюємо деталі для того, щоб продовж червня провести вже публічне обговорення спроможної мережі кожного району.
На сайті МОЗ вже опублікований графік проведення цих публічних обговорень. Це важливо, бо є певні громади, представники яких хочуть долучитися до обговорення, оскільки мають певні застереження, або окрему думку. Вони будуть запрошені на ці публічні обговорення, також планується участь народних депутатів, зокрема тих, які були обрані по мажоритарних округах.
Ми хочемо провести дискусію, де зазначимо позиції Міністерства охорони здоров’я і Національної служби здоров’я України щодо кількості пацієнтів, яка є в регіоні, в кластері, для того, аби виконувалось рішення саме по фінансовій спроможності закладу охорони здоров’я.
В принципі регіони підготувалися непогано. Є по два-три дискусійних моменти в кожному регіоні, але підготовка проведена непогано. Гадаю, що після розгляду експертних пропозицій їх ще допрацюють і ми на кінець червня – початок липня вийдемо з затвердженими мережами і після цього вже будемо комунікувати, модернізувати, доукомплектовувати всі заклади охорони здоров’я, які потраплять в спроможну мережу.
– А яка причина дискусії? Про що дискутуєте?
– Питання в тому, що регіони різні, кожен має свої особливості. Наприклад, є багато лікарень в обласному центрі – міських, обласних. І всіх їх хочуть зробити кластерними. Але ми розуміємо, що якщо ми дозволимо це зробити, то питання доступності не буде вирішене. Зокрема, коли до обласного центру відстань, скажімо, 220 кілометрів, то доведеться на таку відстань довозити пацієнтів з інфарктами чи інсультами, бо в обласному центрі зосереджені всі медзаклади – і надкластерні, і кластерні. Це не наближає медичну допомогу до місця проживання людини. З одного боку, нам треба зрозуміти, як вирішити питання доступності, й водночас, як забезпечити якість. Тому ми кажемо, що в нас кластерні лікарні повинні бути в адміністративних центрах, а далі спиратимемося на кількість населення. Але ще є питання географічної доступності. Інколи нам дають пропозиції зробити певні лікарні кластерними, але ми розуміємо, що на них не буде того навантаження і тієї кількості пацієнтів, які дозволять утримувати штат спеціалістів, кардіохірургів, нейрохірургів. Тому ми дискутуємо, що з цієї лікарні краще робити загальну, але не обмежувати її кількістю пакетів. Ми готові такі питання розглянути і допомогти з державного рівня в залученні міжнародних партнерів, щоб лікарні більш високого рівня були укомплектовані.
Для чого формується спроможна мережа? Для того, щоб на найближчі три роки пріоритизувати забезпечення обладнання, розподіл кадрових ресурсів і здійснення інфраструктурних речей – ремонтів, реконструкцій, будівництва нових корпусів вже за принципом спроможної мережі. Бо саме принцип спроможної мережі вирішить питання доступності, якості і безоплатності надання медичної допомоги. Сьогодні в нас величезна кількість лікарень, на які ми частково розпорошуємо ресурс. Наприклад, закупили велику кількість комп’ютерних томографів або рентгенапаратів, які розпорошуємо по всіх лікарнях, замість того, щоби сконцентрувати їх в загальних лікарнях. Якщо в лікарень нижчого рівня таких апаратів не буде на період розвитку, то це не буде критично, бо пацієнти мають доступність в межах 60-ти кілометрів, які там прописані як зона обслуговування загальної лікарні. Пацієнт зможе туди приїхати, зробити рентген, або, якщо ми про кажемо про кластерну, то КТ, ангіографію тощо. Таким чином ми покриваємо всю країну повним спектром медичних послуг.
Але є ще один нюанс: ми маємо дивитися на надання медичних послуг ще й з точки зору відповідних кадрових ресурсів. Наприклад, лікарня повідомляє, що немає відповідних вакантних ставок, але подається на надання відповідних медичних послуг. Керівники лікарні, зазвичай, кажуть, що не думали розвивати цей напрямок, але виявляється, що якщо лікарня претендує на статус кластерної, то вони зобов’язана його розвивати, бо це питання доступності медичної послуги. Тоді ми бачимо, що насправді є проблема, наприклад, з хірургами, анестезіологами, тому ми маємо врахувати це при розподілі в інтернатуру для того, щоб потім навчити й розподілити цих спеціалістів.
Це і є ключові зміни, які відбуваються зараз на інфраструктурному етапі медичної реформи.
– До війни говорили, що в спроможну мережу увійдуть близько 400 найбільш потужних лікарень. Ця кількість залишається, чи вона якось переглянута?
– Зараз ми говоримо про близько 140-150 потужних лікарень, фактично це кластерні лікарні, які знаходяться в кожному адміністративному районному центрі, плюс надкластерні, тобто колишні обласні лікарні, вони трошки більші й потужніші. Ті 400 – це загалом всі лікарні, включно з так званими загальними лікарнями. Тобто де-факто десь так і вийдемо на загальну кількість лікарень близько 400, але наразі я вам не можу сказати точно, бо ми не підрахували всі. Дискусії тривають, щось включаємо, щось виключаємо.
– Що з лікарнями на окупованих, деокупованих і прифронтових територіях?
– Наразі цей етап реформи не втілюється в Запорізькій, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській областях та на території АР Крим. Однак відразу після деокупації та стабілізації ситуації ми розпочнемо формування спроможної мережі лікарень в цих областях (протягом шести місяців після припинення чи скасування режиму воєнного стану). Водночас, наприклад, Харківська ОДА попросила не виключати їх, сказали, що вони готові формувати спроможну мережу. Вони приїжджали на захист своїх пропозицій і приїжджатимуть на публічне обговорення.
– А що з Києвом? Ви сказали, що Київ наразі не подав свої пропозиції.
– Не подав. Був час до 1 травня, всі подали, а Київ чомусь залишається осторонь. Будемо розбиратися. Ми як Міністерство охорони здоров’я не будемо розподіляти дороге обладнання в ті регіони, в яких не затверджена спроможна мережа.
– Чому?
– Тому що ми не можемо контролювати ефективність його використання.
– А як на ці плани, на цю програму, на цю стратегію вплинула військова медицина?
– Ми ж про спроможну мережу не говоримо тільки з сьогодні на сьогодні і тільки про спроможність конкретної лікарні. Ми спроможну мережу розглядаємо в контексті визначення того, як забезпечити доступність і якість, визначаємо, де й що слід розвивати. В нас до кожної лікарні спроможної мережі, яка зараз подається, додається трирічний план розвитку.
Коли ми затвердимо спроможну мережу, це не означатиме, що лікарня стала кластерною і в ній з’явилося 20 висококласних сервісів, і вона стала як «Шаріте». До цього рівня треба дійти, за допомогою спеціалістів, обладнання та інших речей.
Тому ми не акцентуємо уваги на існуючій ситуації, бо існуюча ситуація – це воєнний стан, військові рейки, тут працюють і евакуаційні маршрути. Залежно від того, де гаряча точка, де більш активна лінія фронту, там і буде зовсім інше навантаження на лікарню, зовсім інша специфіка роботи закладів охорони здоров’я. Тому в нас ідуть статистичні дані попередніх років: ґрунтуючись на них, ми аналізуємо ситуацію щодо кількості населення на цій території в довоєнний період.
– Серед пропозицій, які подали місцеві органи, були якісь пропозиції перепрофілювання закладів? Чи вони про це наразі не думають?
– Є чимало пропозицій об’єднати заклади. Наприклад, в одному новоствореному районному центрі є міська лікарня №1, міська лікарня №2, міська поліклініка і пологовий будинок. І зараз приходить пропозиція об’єднати ці заклади в одну юридичну особу, яка стане повноцінною кластерною лікарнею, забезпечуючи всі передбачені сервіси й базові напрямки медичної допомоги. Таких пропозицій багато.
– Тобто фактично залишаються будівлі, лікарі, пацієнти, тільки вони якось інакше називаються?
– Станом на 1 липня нічого кардинально не зміниться, ми жодної лікарні не закриємо, однак кожна лікарня отримає своє визначене місце в спроможній мережі. А після цього розпочинається процес модернізації. Коли ми говоримо про відновлення, ми розуміємо, що наш пріоритет – це території, які були в окупації, території, які постраждали від російських терористів, але ми розуміємо, що не на всій території, там де йдуть бойові дії, ми можемо розпочинати відбудову. Щоб не втрачати час, ми можемо в більш безпечних регіонах дивитися й модернізувати лікарні, щоб вони забезпечували надання медичної допомоги відповідно до найкращих світових практик.
– На модернізацію треба буде якісь додаткові гроші?
– Звісно, треба. Сьогодні є Фонд відновлення України, кошти з якого, зокрема, будуть використовувати для реконструкції закладів. В першу чергу, для закладів, щодо модернізації яких є готові проекти. Принципова позиція Мінінфраструктури полягає в тому, що вони не витрачатимуть кошти на ті лікарні, які не погоджені МОЗ. А МОЗ погоджує відповідно до місця лікарні у спроможній мережі. Наприклад, нам не потрібно будувати нейрохірургію в усіх загальних лікарнях. Ми дивимося проект і кажемо де “ок”, де ні, де треба переглянути або зменшити потужності лікарні, або скоригувати профілі.
– Мережа реперфузійних центрів, яка створювалася кілька років тому, увійшла в спроможну мережу чи ні?
– Так, бо більшість реперфузійних центрів знаходиться в надкластерних і кластерних закладах. І завдяки спроможній мережі ми бачимо, куди потрібно додатково доставляти обладнання, щоб забезпечити повноцінну доступність і покриття цієї послуги.
Можливо, чули, я нещодавно їздив у Шостку, бо в Шостці повинен бути встановлений ангіограф і мав запрацювати репорфузійний центр. Вони не підготували приміщення, тому ми не можемо привезти туди обладнання. Але лікарня й місцева влада з цього приводу не хвилюються, спокійно живуть, їх все влаштовує – і мера, і головного лікаря. А фактично з півночі Сумської області до міста Суми 200 кілометрів, хворі люди не їдуть лікуватися, навіть не хочуть, щоб їх швидка туди транспортувала. Їх госпіталізують в непрофільний заклад, де якість допомоги зовсім інакша. Тож маємо тяжкі наслідки інфарктів та інсультів, які не лікуються.
– А чим історія в Шостці закінчилася? Розібралися?
– Звичайно. Пішли листи від МОЗ. Спочатку звичайні, зараз із дорученнями. В Шостці є проблема. Наприклад, там рентген не можуть поставити і ввести в експлуатацію два роки. Також не можуть виділити кошти на ремонт, проектно-кошторисну документацію, підготовку приміщення для встановлення ангіографа. Але ми не відступимо, ми дотиснемо. У нас там є інші варіанти, як це зробити, але побачимо, як реагуватиме місцева влада. Ми залучаємо громаду, яка там проживає, для якої фактично ці послуги робляться. Вони обирали мера, то хай тиснуть на нього, щоб вирішувати це питання.
– Скільки часу треба буде чекати, поки він вирішить питання?
– Зараз приїдуть ангіографи, і ми їх розподілятимемо. Ми розуміємо, що в Шостці вони до моєї поїздки (у квітні Ляшко здійснив поїздку в Шостку, після якої МОЗ висловив обурення неефективним використанням медичного обладнання, закупленого для центральної районної лікарні Шостки – ІФ-У) навіть не думали про ремонт та підготовку приміщення. Тобто сесію не проводили, кошти не виділяли, проектно-кошторисну документацію не замовляли, але тепер вони чекають на ангіограф і обіцяють щось з ним зробити. Але ми собі не можемо дозволити розподіляти ангіограф туди, де він два роки стоятиме в ящиках, поки вони готуватимуть проект і ремонтуватимуть приміщення. Керівники міста й лікарні повинні розпочати роботу, бо вже всі технічні характеристики обладнання відомі. Ми будемо дивитись і приймати рішення. Ми зараз поставили їх в останню чергу на постачання ангіографа із закупленої партії. І в Шостки є два-три місяці для того, щоб підготувати приміщення. Цього в принципі буде достатньо, якщо цим ефективно зайнятися.
– Повернімося до спроможної мережі. Якщо ми говоримо про модернізацію, про відновлення, то передусім йдеться про заклади, які знаходяться на прифронтових територіях. А є території, які не прифронтові, які не постраждали, наприклад, Черкаська область. Але там лікарні теж потребують відновлення. Чи будуть вони якось відновлюватися?
– За останні три роки майже в усіх лікарнях обладнання доволі суттєво оновилося, але лікарні не змінилися візуально. Тобто там, де встановили новий ангіограф, КТ, чи МРТ, красиве сучасне приміщення, а загалом в лікарні не дуже презентабельний ремонт. Тому наше завдання сьогодні – передивитися всі лікарні спроможної мережі і навести в них лад. До війни ми займалися приймальними відділеннями, тепер треба подивитись на всю лікарню і зробити сучасніші ремонти. Або подивитись і оцінити доцільність проведення цих ремонтів. Бо якщо є нове обладнання, то має бути сучасна лікарня. Фактично в нас діють лікарні, побудовані за радянських часів, і треба виходити з позицією, що ми готові будувати нові корпуси, в які переїдуть всі відділення, і це буде нормальна багатопрофільна лікарня, збудована за сучасними державними будівельними нормами, які набули чинності з 1 березня, котра відповідає європейським стандартам.
– Які ресурси можна залучати до цих проектів?
– Ми сьогодні готуємо конференцію з відновлення і розраховуємо як на міжнародну підтримку у вигляді донорської та грантової допомоги, так і на інвестиції.
Крім того, коли розглядається питання будівництва лікарень або якихось інших соціальних об’єктів, то є можливість державно-приватного партнерства, яке розглядається сьогодні й використовується навіть органами місцевого самоврядування. Меру одного з міст ми вже надали лист підтримки для проєкту будівництва нового корпусу лікарні. Там є три корпуси, які треба закрити і, можливо, взагалі знести, бо вони морально застарілі.
Ми напрацювали з Міністерством економіки зміни до нормативної бази і працюємо над тим, щоб спростити механізм державно-приватного партнерства, коли приходить інвестор, будує лікарню, а держава чи місто виплачує вартість цього будівництва впродовж декількох років.
– Коли прийде перший державний-приватний партнер? Бо насправді про цей механізм говорять дуже багато.
– Багато речей я не хочу анонсувати, але позитивні зрушення в цьому напрямку точно є. Як тільки підпишемо щось перше, тоді скажу. Я вже за два роки навчився не озвучувати плани наперед, адже справді, ми чуємо про це державне-приватне партнерство вже багато років. Однак раніше були застарілі процедури, які не дозволяли цьому механізму чітко працювати. Зараз в рамках післявоєнного відновлення Міністерство економіки розробило законопроект, який спрощує запуск механізму ДПП. Цей законопроект ще не у Верховній Раді, він проходить погодження серед центральних органів влади.
– Неможливо оминути історію з ЕСОЗ, МІС (медична інформаційна система) “Хелсі” та внесенням некоректних даних. Можете прокоментувати, як це стало можливим?
– Я можу говорити тільки загалом про ЕСОЗ, електронну систему охорони здоров’я.
Дивіться, в нас навіть є кримінальні справи про те, що були певні фейкові записи. Коли це виявляється, ми відразу передаємо інформацію в правоохоронні органи, і є кримінальні справи в Дніпрі, в Чернівцях та інших населених пунктах. Такі випадки дійсно є.
Для того, щоб не було можливості накручувати фейкові візити, ми здійснюємо ряд заходів з верифікації ЕСОЗ з усіма наявнимиреєстрами. Наприклад, ми перевіряємо, чи не підписуються фейкові декларації з людьми, які вже померли. Якщо людина померла, ця інформація скоро буде потрапляти в систему, і ця декларація підсвітиться й буде відмінусовуватися в конкретного сімейного лікаря.
Плюс ми опрацьовуємо методику верифікації і працюємо над кабінетом пацієнта, в якому з’явиться можливість отримати повідомлення про кожен свій візит до лікаря.
Крім того, ми ще паралельно розглядаємо можливість, щоб у цьому повідомленні була орієнтовна вартість візиту чи послуги: це буде дуже корисна інформація для пацієнта, особливо якщо йдеться про пріоритетні пакети, інфаркти, інсульти. Щоб люди бачили, скільки коштує державі їхній візит до закладу охорони здоров’я. І це один з пунктів, який дозволить зменшити кількість неформальних платежів пацієнтів у лікарнях.
Для нас це був один із принципових моментів. Ми рухаємося в цьому напрямку, але закликаємо всіх медиків дотримуватися чинного законодавства, бо якщо ти записуєш фейкового пацієнта, то це порушення.
Наразі готуємося відновити й перезапустити моніторинг виконання договорів з Національною службою здоров’я України. Проект відповідної постанови проходить погодження з центральними органами виконувачів влади, і найближчим часом буде прийнятий урядом. Автоматичний моніторинг системи проводимо постійно і бачимо порушників через ЕСОЗ. Коли буде прийнята постанова, почнеться фізичний моніторинг, коли працівники НСЗУ будуть виїжджати в конкретний заклад і перевіряти.
– Чому ви кажете перезапустити?
– Із запровадженням воєнного стану перевірки й моніторинги були призупинені, ми всі перейшли на військові рейки. Але потім ми проаналізували ту стару модель, яка була, порадилися з міжнародними партнерами НСЗУ, і напрацювали ще один механізм, що визначає заклади, на які їде з моніторингами НСЗУ. Охопити всі заклади моніторингом фізично неможливо, та й в нашій ситуації неможливо. Саме тому ми хочемо перезапустити моніторинг.
Окремо ми проговорюємо стратегію боротьби з неформальними платежами і, зокрема, з тим, щоб не писали списки медпрепаратів пацієнтам, що лікуються в закладах, які фінансуються за програмою медичних гарантій. Це для нас одне з ключових питань. Тут вже треба наводити лад, і ми будемо його наводити.
Ми бачимо перші приклади на онкоцентрах, де на рахунках закладу є залишки коштів, є закуплені централізовані препарати для лікування онкологічних хворих, але коли я приїжджаю в лікарню, заходжу в палату, мені пацієнти кажуть, що на 3 тис. гривень купили якісь витратні матеріали. То в мене питання до керівника закладу, в якого десятки мільйонів на рахунках – чому пацієнт має купляти це за свої кошти. Ось з цими ми і боремось. Бо такі речі негативно відгукуються на реформу. Ми завжди говоримо власникам лікарні і керівникам закладів, що наш моніторинг працює. У нас налагоджена співпраця з громадськими організаціями. Вони як таємний покупець інформують нас та НЗСУ, кому і які рахунки виставлять.
Читайте: До 1 травня кожна область має сформувати спроможну мережу медичних закладів, – Віктор Ляшко
