У Туреччині 14 травня відбуваються вибори, які вирішать долю країни щонайменше на наступні 5 років і можуть завершити 20-річне правління Реджепа Таїпа Ердогана.
Його рейтинг суттєво впав через економічні проблеми в країні та наслідки руйнівного землетрусу у лютому 2023 року.
Роль Туреччини під час повномасштабної війни викликала в Україні змішані почуття, пише ВВС.
Адже, з одного боку, президент Ердоган виконав конвенцію Монтре й не дозволив прохід російських військових кораблів через Босфор у Чорне море, назвав Крим частиною України і зіграв ключову роль в укладенні “зернової угоди”. А ЗСУ отримали з Туреччини “Байрактари” та бронемашини Kirpi.
З іншого боку, Туреччина не приєдналася до санкцій проти Росії і не планує цього робити, в її води пливуть яхти підсанкційних російських олігархів, туди ж намагалися потрапити завантажені краденим українським зерном судна.
Українці розкололися у своєму ставленні до турецького лідера – 47% опитаних не довіряли Ердогану, а 42% довіряли, свідчить опитування Інфосапієнс для центру Нова Європа у грудні 2022 року.
Експерти кажуть, що поразка Ердогана може піти на користь Україні. І все ж саме за його правління відносини України та Туреччини набули найбільшого розквіту і рівня стратегічного партнерства.
Як це відбувалося і які зміни можуть очікувати Україну у випадку перемоги на виборах Ердогана або кандидата від опозиції Кемаля Киличдароглу?
2003-2013 роки. Турецький економічний бум і мрія про вуглеводні
Партія справедливості та розвитку, яку очолює Реджеп Таїп Ердоган, прийшла до влади у Туреччині в листопаді 2002 року, а вже у березні 2003 року він отримав посаду прем’єра, який на той час мав більше повноважень, ніж президент.
Ісламські консерватори прийшли до влади після десятиріч правління прихильників ідей засновника світської республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, відвертого супротивника впливу релігійних кіл. Це була революційна зміна для Туреччини.
На той час суспільство втомилося від постійної зміни урядів центристських партій та економічної кризи 2001 року.
Спочатку Ердоган сконцентрувався на реформах, які, зокрема, були покликані наблизити країну до інтеграції в ЄС. Країна переживала економічний бум.
У 2003-2013 роках ВВП зріс втричі – з 315 млрд доларів до 957 млрд, за даними МВФ. Це дозволило Ердогану зберігати владу попри паростки невдоволення його курсом в різних прошарках суспільства – серед інтелектуалів, військових, і попри критику з боку ЗМІ.
Це економічне зростання посприяло зростанню інтересу до Туреччини з боку України. Український бізнес, державні компанії прагнули більшого виходу на турецький ринок, аби продавати там власні товари – від чорних металів до літаків Ан. Країни часто обмінювалися візитами високопосадовців, але багато ідей так і лишилися на етапі обговорення.
На конференції дипломатичного корпусу Туреччини у січні 2011 року проголосили за мету створення рад стратегічної співпраці з Росією, Україною та Болгарією.
Того ж місяця Ердоган відвідав Україну. Країни утворили Стратегічну раду високого рівня за участі Януковича та Ердогана, яка мала б проводити засідання щонайменше раз на рік.
Так формально почалося стратегічне партнерство двох держав.
У той час на порядку денному часто були питання спільної розвідки та видобутку вуглеводнів у Чорному морі, побудови газосховищ та терміналу скрапленого газу, але далі обговорень справа не дійшла.
У 2013 році Ердогана ознайомили з особливостями пасажирського літака Ан-158 під час його презентації в міжнародному аеропорту Анкари, але замовлень від турецьких компаній це не принесло.
Зустрічі Ердогана та Януковича відбувалися неодноразово, і не обійшлося без непорозумінь. За даними обізнаних джерел BBC, на одному з урочистих прийомів у 2013 році Янукович навіть настирливо намагався переконати Ердогана випити вино попри те, що той не споживає алкоголь.
“За Януковича Україна та Туреччина були ментально чужі та віддалені одна від одної держави. Стратегічне партнерство з Туреччиною наповнилося змістом вже після 2014 року”, – відзначає старша аналітикиня Atlantic Council Євгенія Габер.
2014-2021 роки. Змагання за підтримку Туреччини
Окупація Криму та війна на Донбасі 2014 року кардинально змінили відносини України та Туреччини.
Анкара засудила окупацію Криму, підтримала цілісність України під час голосувань в міжнародних організаціях. Хоча вона не тільки не приєдналася до санкцій проти Росії, але й продовжувала нарощувати економічну співпрацю з нею.
Того ж року в самій Туреччині відбулися кардинальні політичні зміни – Ердоган став президентом, і це проклало шлях до встановлення президентської республіки, яке завершилося внесенням змін до Конституції 2017 року.
У цей час Туреччина намагалася зберегти і розвинути відносини як з Україною, так і з Росією, натомість і Київ, і Москва намагалися здобути більшу прихильність Анкари.
Для України стала важливою співпраця щодо деокупації Криму та підтримки кримських татар на півострові. Туреччина обмежилася дипломатичною підтримкою на міжнародній арені і невизнанням анексії Криму. Але її підтримка кримських татар дозволила визволити деяких політв’язнів.
Водночас Україна прагнула розвитку співпраці у політичній та військово-технічній сферах.
“До 2014 року Україна серйозно не сприймала Туреччину як безпекового гравця. 2014 рік став поворотним – для Туреччини і України партнерство стало необхідною умовою національної та регіональної безпеки для стримування Росії. Починається активізація політичного діалогу, обговорення проєктів в сфері оборони”, – пояснює Євгенія Габер.
Туреччина у той час прагнула створити власний автономний військово-промисловий комплекс, інтереси України та Туреччини щодо військово-технічної співпраці збіглись.
“Туреччина за часів Ердогана – це країна, яка хоче створити незалежний від США та Росії ВПК з національними розробками. У Туреччині були фінансові можливості, виробничі потужності, але не було наукової школи, інженерних рішень, технологій розробок. Україна для Туреччини була ідеальною альтернативою Росії і у ВПК, і в авіації, космічних розробках, атомних технологіях”, – пояснює експертка.
Втім, це не означало, що Туреччина згортатиме співпрацю з Росією, навпаки.
У січні 2015 року Росія та Туреччина почали реалізацію проєкту газопроводу “Турецький потік”, яким “Газпром” планував постачання газу в Європу в обхід України. Внаслідок реалізації проєкту, яка завершилася 2020 року, Україна втратила частину прибутків від транзиту російського газу.
Закупівля Туреччиною російських енергоносіїв, “Турецький потік” і домовлене ще 2010 року будівництво компанією “Росатом” АЕС Аккую суттєво збільшили турецьку енергетичну залежність від Росії.
Шансом на зупинення цього зближення була конфронтація між Росією та Туреччиною у 2015-2016 роках через підтримку Москвою сирійського керівника Башара Асада, повалення якого воліли бачити в Анкарі.
Кульмінацією стало збиття 24 листопада 2015 року російського бомбардувальника Су-24М турецьким винищувачем за порушення кордонів турецького авіапростору.
Тоді Росія оголосила про зупинення проєкту “Турецький потік”, запровадила обмеження проти турецьких товарів.
“Це був період, коли існувала можливість знайти заміну російським технологіям, Туреччина шукала для себе нових партнерів”, – вважає Євгенія Габер
Проте надії на розрив відносин між Туреччиною та Росією не виправдалися.
Після здійсненої групою військових спроби державного перевороту у Туреччині в липні 2016 року Ердоган нормалізував відносини з Росією, натомість відносини з США та ЄС різко охололи.
Однією з причин було небажання США видавати Туреччині проповідника Фетхуллаха Гюлена, якого турецька влада вважала закулісним організатором спроби перевороту.
Колишній посол України в Туреччині (у 2008-2016) Сергій Корсунський в інтерв’ю Апостроф у 2019 році прокоментував зближення Анкари та Москви після спроби перевороту 2016 року.
“Сьогоднішня Туреччина кардинально відрізняється від тієї, яку я пам’ятаю до 2016 року. Ердоган – третій світовий лідер після Меркель і президента Франції, з якими Путін спілкується по телефону. У них за рік відбувається сім-вісім самітів. У Туреччині “Росатом” будує атомну станцію… Якщо Росія будує атомну станцію, вона буде постачати туди паливо, займатися відходами. Це на десятиліття найжорстокішим чином прив’язує Туреччину до Росії”, – відзначав він.
Дипломат розповідав про масштабну культурну та інформаційну присутність Росії в Туреччині.
“Путін давним-давно виділяє фінансування на культурну частину: задіяні різноманітні колективи, починаючи від хору Червоної Армії, закінчуючи балетом. Вони спеціально розучують пісні турецькою мовою, перекладають письменників. Туреччина – це ключ до Чорного моря і це країна НАТО. Вибити Туреччину з НАТО – це просто рожева мрія Путіна, а контроль над Босфором – це мрія всіх поколінь російських імператорів”, – пояснював Корсунський.
Попри це, Україна досягла певних успіхів у співпраці з Туреччиною за останні роки.
У розмові з ВВС Україна один з українських дипломатів, який брав участь у досягненні домовленостей з Туреччиною в останні роки, відзначив найуспішніші напрямки:
- закупівля безпілотників “Байрактар” і домовленість про майбутнє відкриття їхнього виробництва в Україні;
- щорічне зростання двосторонньої торгівлі;
- підписання довгоочікуваної угоди про зону вільної торгівлі у лютому 2022 року (з обнуленням мит на 95%);
Окремо він згадав про надання томосу для Православної церкви України, чому також сприяла позиція Туреччини.
Військово-технічна співпраця двох країн принесла швидкі результати.
У серпні 2019 року українська державна компанія “Укрспецекспорт” та турецька компанія Baykar Defence створили спільне підприємство для виробництва високоточної зброї – спільної розробки безпілотника Akinci з двигунами українського виробництва. Ці безпілотники надійшли на озброєння турецької армії у серпні 2021 року.
2018 року Україна купила безпілотники Bayraktar TB2, який представили на параді до 30-ї річниці незалежності, а вперше використали в боях на Донбасі у жовтні 2021 року. Вже після повномасштабного нападу Росії використання цих безпілотників принесло їм славу в Україні та світі.
За однією з версій, саме Bayraktar відволік увагу російської ППО під час ракетної атаки на крейсер “Москва” у квітні, яка завершилася знищенням флагмана Чорноморського флоту.
У стратегії національної безпеки України у 2020 році Туреччину визначили одним з 5 стратегічних партнерів України. З грудня того ж року почалися зустрічі міністрів оборони та закордонних справ у форматі “Квадрига”, що символізувало розвиток оборонної співпраці.
За цей самий час енергетична залежність Туреччини від Росії зросла, але це питання тісно пов’язане з політикою західних країн.
Євгенія Габер розповідає, що від турецьких експертів неодноразово чула про готовність обмежувати співпрацю з Росією в енергетиці та економіці загалом, але лише в обмін на великі західні інвестиції.
На думку Євгенії Габер, наміри обмежувати залежність від Росії є в деяких представників турецької опозиції, але позбутися її буде дуже складно.
Повномасштабна війна. Чи виграла Україна від політики Туреччини?
Російсько-українська війна була неприємною несподіванкою і додала проблем Туреччині, але і надала можливість продемонструвати свій вплив у ролі посередника.
Старший аналітик турецького Центру євразійських досліджень в Анкарі Тургут Кемер Тунджель раніше відзначав в коментарі BBC Україна, що Туреччина зацікавлена у якнайшвидшому завершенні війни.
“Через те, що західні держави перекрили свої канали дипломатії з Росією, не залишається нікого, крім Туреччини, хто може бути ефективним посередником між двома ворожими сторонами. Туреччина не може чекати, поки будь-який інший гравець стане посередником”, – пояснив турецький експерт.
Туреччина зіграла ключову роль у досягненні домовленості про функціонування “зернового коридору” для експорту української агропродукції з чорноморських портів і в обміні полоненими у вересні 2022 року.
“Турецьке посередництво між Україною та Росією має нагадати останній, що Туреччина не та країна, яку можна ігнорувати. Роль Туреччини у припиненні війни чи вирішенні деяких криз, таких як зернова криза, може схилити її західних союзників до більш раціонального підходу до Туреччини”, – відзначав Тунджель.
Хоча зараз зернова угода під питанням, завдяки їй з 1 серпня 2022 року і станом на березень 2023 року вдалося відправити на експорт 25 млн тонн українського зерна. Україна вказує, що у 2022 році отримала від агроекспорту 20 млрд доларів, і левову частку цього забезпечила зернова угода.
Колишній представник Туреччини в НАТО, дипломат Мехмет Фатіх Джейлан наголошує, що не менш важливим було для України застосування Туреччиною положень Конвенції Монтре, яка регулює прохід чорноморськими протоками.
“Туреччина закрила протоки для російських військових кораблів. Це позбавило Росію можливості розгорнути близько 30 своїх військових кораблів у Чорному морі”, – відзначає турецький дипломат.
На його думку, Ердоган усвідомив несприятливі наслідки російської агресії щодо України і спробував знайти баланс у позиції Туреччини.
“Відносини з Росією не перешкоджали Туреччині надавати озброєні та неозброєні безпілотники та іншу військову допомогу Україні в рамках НАТО. Співпраця у військово-морській сфері також не припинялася. Зміцнення української стійкості та опору російській агресії в інтересах Туреччини. Це більше помітно на ділі, ніж на словах”, – каже Мехмет Фатіх Джейлан.
Неприєднання Туреччини до санкцій проти Росії перетворилося у справжнє яблуко розбрату між турецькою владою та Заходом, вважає він.
“Здається, можливості Туреччини для маневру щодо цього звужуються з кожним днем. Ключовою в цьому відношенні є енергетична залежність Туреччини від Росії”, – пояснює дипломат.
Водночас доктор Тургут Кемер Тунджель відзначає, що неприєднання до санкцій ЄС та США проти Росії не означає підтримки дій Кремля.
Він наголошує, що позиція Туреччини щодо санкцій не є антиукраїнською чи проросійською.
“Це принципова позиція суверенної країни”.
На його думку, Туреччина відстояла давні принципи своєї зовнішньої політики, зберегла добросусідські відносини як з Україною, так і з Росією, постійно наголошує, що російське вторгнення в Україну є порушенням міжнародного права. І саме збалансована політика дозволила бути посередником.
Чи зміниться політика Туреччини щодо України після виборів
14 травня в Туреччині проходять президентські та парламентські вибори, за підсумками яких Ердоган та його партія можуть втратити владу в країні.
Останнє опитування Konda Research показало, що кандидат опозиційного альянсу Кемаль Киличдароглу може набрати 49,3% в першому турі виборів, тоді як Ердоган – 43,7%, за похибки опитування 1,7%.
Третє місце з 4,8% голосів може обійняти представник націоналістичного “Альянсу предків” Сінан Оган, “росієзнавець”, критично налаштований щодо Заходу. Якщо жоден з кандидатів не набере більшості голосів, другий тур виборів відбудеться 28 травня.
Водночас парламент після виборів може опинитися у підвішеному стані, адже, згідно з опитуванням Konda, проердоганівський “Народний альянс” може отримати 44% голосів, “Національний альянс”, який підтримує Киличдароглу – 40%, а об’єднання лівих, курдів та зелених “Альянс праці та свободи” – 12%.
Окрім втоми частини виборців від 20-річного правління, суттєво зменшує шанси Ердогана економічна ситуація в країні – попри високі темпи економічного зростання у 2002-2017 роках, за останні роки економічне становище значної частини населення погіршилося через високу інфляцію – станом на березень 2023 року понад 50%.
Катастрофічний землетрус у лютому 2023 року завдав лише прямих збитків на 34 млрд доларів і показав, як практика видачі “будівельних амністій” нашкодила Туреччині і репутації її будівельної індустрії.
Чи може змінитись політика Туреччини щодо Росії та України у випадку перемоги Реджепа Ердогана або лідера опозиції Кемаля Киличдароглу?
Старший аналітик турецького Центру євразійських досліджень (Avrasya İncelemeleri Merkezi) в Анкарі доктор Тургут Кемер Тунджель не радить очікувати великих змін у політиці щодо Росії та України.
“Яким би не був результат виборів, основні засади нинішньої позиції Туреччини не зміняться. Уряди можуть змінюватися, але держава і основна політична логіка держави залишаються. Особливо це стосується держав з довгою історією та усталеними традиціями, таких як Туреччина”, – відзначає він.
Турецький дипломат Мехмет Фатіх Джейлан вважає, що у випадку перемоги Ердогана суттєво нічого не зміниться. .
У випадку ж перемоги Киличдароглу він очікує покращення відносин з Заходом, ЄС та НАТО, але різкої зміни курсу не буде.
“Щодо Росії він сказав, що відносини встановлять на рівноправній основі, з повною повагою один до одного. Ми можемо побачити більш деталізований підхід, залежно від того, як наші союзники та партнери поставляться до викликів, з якими стикається Туреччина, зокрема у сфері безпеки та оборони. Політика Туреччини щодо України залишиться незмінною, зокрема, необхідно зберегти незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України”, – пояснює Мехмет Фатіх Джейлан.
Турецький дипломат нагадує, що Туреччина є палким прихильником вступу України до НАТО. Проте він вважає, що важко буде досягнути консенсусу в альянсі з цього питання.
“Реалістично вступ України до НАТО є довгостроковим питанням, яке треба вирішити в рамках нової євроатлантичної та глобальної архітектури безпеки, це стане можливим після припинення російських звірств і агресії в Україні”, – пояснює він.
Українська дослідниця Євгенія Габер відзначає, що турецька політика може змінитися певною мірою переважно у випадку перемоги опозиції.
“У випадку перемоги Ердогана залежно від внутрішньополітичної динаміки в Туреччині і від рівня антизахідної риторики буде або більш проросійська, або більш збалансована політика. Але в ключових питаннях – підтримці цілісності України, військовій співпраці, якихось значних змін я не очікую”, – каже вона.
Якщо ж переможе опозиція, то зміняться насамперед відносини Туреччини з НАТО та ЄС.
“Це означає, що Туреччина буде більше дослуховуватися до західних партнерів, відкриє шлях Швеції до НАТО, менше казатиме про свою стратегічну автономію і особливий шлях, про те, що хоче бути нейтральною між Росією та Україною. І посилиться боротьба з обходом санкцій проти Росії”.
Водночас Євгенія Габер не очікує поступок з боку гіпотетичної нової турецької влади щодо перегляду Конвенції Монтре, поширення присутності НАТО в Чорному морі, відмови від економічної співпраці з Росією чи долучення до санкцій проти Росії.
До того ж наразі не зрозуміло, яка з партій отримає ключову посаду міністра закордонних справ у випадку перемоги опозиції.
Якщо МЗС очолить представник націоналістичної Хорошої партії, буде більше заяв на підтримку України, кримських татар і більше критики Росії, якщо ж представник соціал-демократичної Республіканської народної партії (CHP) – риторика щодо Росії може бути м’якшою.
Всередині CHP є кілька крил, каже експертка. Там є явні прихильники Заходу і НАТО, є євразійці, серед них є ексвійськові та бюрократи, які свого часу підтримували розвиток відносин з Росією.
“А є ізоляціоністи – прихильники курсу нейтралітету, які хочуть примирення з усіма сусідами – і з Асадом, і з Вірменією, і з Росією. Закликають знайти компроміс, зберегти обличчя Путіну, просувають тези скоріше про замороження конфлікту, ніж про його вирішення. Тож Туреччина після перемоги опозиції точно не стане для України другою Литвою”, – вважає Габер.
Але напередодні виборів лідер Республіканської народної партії Кемаль Киличдароглу звинуватив Росію в поширенні фейків.
“Дорогі російські друзі, ви стоїте за маніпуляціями, змовами, контентом Deep Fake та записами, які вчора викрили в цій країні. Якщо ви хочете продовження нашої дружби після 15 травня, тримайте руки подалі від турецької держави. Ми, як і раніше, виступаємо за співпрацю та дружбу”, – попередив він російську владу у твіттері.
Чи стануть бої за Крим “чорним лебедем”
Зараз, коли Україна готується до контрнаступу, який ймовірно, може стосуватися південних регіонів України, виникає ще одне важливе питання – якою буде реакція Туреччини, якщо бойові дії розгорнуться на території Криму?
Там живе понад 200 тисяч кримських татар, на гуманітарну підтримку яких спрямована політика Туреччини.
За словами Євгенії Габер, турецькі політики та експерти дуже обережно ставляться до сценарію визволення Криму військовим шляхом.
“Всі підтримують цілісність України, але Росії вдалося насадити наратив, що Крим – це щось інше, просто сакральне для росіян, тому в Туреччині є побоювання ескалації конфлікту саме на Чорному морі і великі побоювання використання тактичної ядерної зброї. Казати зараз про звільнення Криму військовим шляхом не готовий майже ніхто, натомість всі кажуть про перемовини і дипломатичний шлях”.
На думку експертки, немає сенсу покладатися на те, що позицію Анкари можна змінити завдяки зусиллям кримських татар.
“Лідери українських кримських татар доносять важливі Україні меседжі у Туреччині, але змінити політику турецької влади кримським татарам нереально. У турецької влади в пріоритеті національні інтереси, там кажуть, що в діалозі з Росією підіймають питання прав людини, закликають не порушувати права кримських татар, дають списки на обмін і допомагають гуманітарно. І це все”.
У випадку гіпотетичних бойових дій в Криму Тургут Кемер Тунджель виключає можливість участі Туреччини у війні.
“У разі прямого зіткнення між українськими та російськими військовими в Криму Туреччина не буде брати участь у будь-якій військовій операції з обох сторін; не буде стороною війни”, – наголошує науковець.
Водночас в Анкарі пильно стежитимуть за всім, що відбуватиметься з кримськими татарами на півострові.
“Враховуючи турецько-татарську спадщину та ідентичність Криму, незалежно від того, кому Крим буде підконтрольним, Туреччина та 85-мільйонний турецький народ завжди наполягатимуть на збереженні турецько-татарської спадщини, а також на безпеці та добробуті кримських татар на півострові”, – наголошує експерт.
