Рік тому російські війська захопили частину території Миколаївської області. Одне із сіл, Калинівка, в окупації перебувало 9 місяців. 10 листопада Збройні сили України звільнили його під час контрнаступу. Зараз місцеві жителі потроху оговтуються, згадуючи терор російських солдатів, повідомляє FREEДОМ.
Російська армія під час вторгнення 24 лютого 2022 року на територію України користувалася ще радянськими мапами. Тож колони їхніх танків рухалися в бік Миколаєва старими дорогами, які й привели просто до невеликого села Калинівка.
“У нас ця дорога була спушена танками. Йшло дуже багато техніки. 800 одиниць ми колись нарахували тільки в один бік за один день. Вони йшли від 10 ранку до 6 вечора. Це дуже було страшно. Проміжків між технікою практично не було”, — розповіла староста Калинівського старостинського округу Жанна Білоконь.
Доїхати до Миколаєва окупантам так і не вдалося. Залишки розбитих танків досі стоять у посадках на околицях села. Отримавши відсіч від ЗСУ, росіяни повернулися до Калинівки.
“26 березня вони зайшли до нас у село і оселилися. Ще люди не виїжджали. Почали виїжджати 1 квітня, коли нас обстріляли. Росіяни за селом “красиво” скинули 4 міни для того, щоб залякати людей. Після цього люди почали масово виїжджати. Дуже було боляче, коли люди почали виїжджати”, — сказала староста.
Не всі встигли евакуюватися із села. Невдовзі після захоплення російські військові заборонили виїзд із Калинівки. Трохи менше половини жителів (близько 200 осіб), пережили всі 9 місяців окупації. Весь цей час росіяни тероризували мирне населення.
“Вони обшукували будинок, двір, усе. Я не знаю, що вони шукали. Було гидко як вони ходили по хаті, по подвір’ю”, — згадує зі сльозами на очах жителька Калинівки Тетяна.
Того дня Таня святкувала своє 14-річчя. Озброєні російські солдати увірвалися до будинку просто в розпал святкування її дня народження. Без будь-яких пояснень забрали батька і дядька. Їх відпустили наступного дня. Іншим односельцям не так пощастило — чоловіків відвозили до захопленого Херсону. Додому повернулися не всі.
“Стріляли по селу. Стріляли касетними боєприпасами, “Ураганом”, щоб залякати людей. Особливо вночі. Потім понапиваються, кажуть: “Вибачте, що ми по вас стріляли”. Мінометами теж стріляли, найімовірніше. Було чутно виліт, три секунди і приліт”, — розповів житель Калинівки Анатолій.
У росіян між собою були постійні конфлікти, згадує Анатолій. Біля його двору розстріляли машину. Так російські окупанти із сусідніх сіл ділили контроль над територією.
“Розстріляли. Тут був кадировець. Його поранили, стік кров’ю. Кажуть, до Херсона довезли вже мертвого”, — каже Анатолій.
Свій штаб російські окупанти облаштували в підвалі місцевого Будинку культури. Ховалися там, бо побоювалися можливого обстрілу з боку ЗСУ.
“Тут стояли в них ліжка. Тут була буржуйка, вони грілися. Ось там і залишки їхньої форми. Плащ від них залишився, висить і ось лежить. Ось тут вони теж спали. Де вони набрали цих ліжок, я не знаю. [Напис] “Смерть нацистам” — про нас. Про нас, українців. Це вони нас так люблять”, — показала староста Калинівського старостинського округу.
Відступаючи, російські солдати вибірково підривали будинки. Місцевим казали, що такий наказ їхнього командування. Водночас українська армія вогонь по селу не відкривала. Навіть знаючи точну дислокацію противника.
“Ця будівля розташована в центрі населеного пункту. Могло постраждати багато людей, по периметру скрізь проживають люди. Якби прилетіло щось серйозне, тут би не було пів села. І ви знаєте, що наші по селах не б’ють. Ось чергове підтвердження”, — зазначила Білоконь.
Калинівка поступово повертається до мирного життя, але прибирати сліди перебування росіян там доведеться ще довго. Всюди зруйновані госпбудівлі та розбиті будинки.
“Із дружиною завели господарство, жили чудово. До цього всього, поки вони не прийшли. Визволителі хренові. Ми будинок тільки відбудували, тільки все зробили. На кого, на них залишити? У мене сусіди виїхали, я за їхнім будинком дивився. А так ось люди виїхали, будинок порожній, вони заходили і виносили все. Пралки, холодильники, все, що було. Навіть іграшки дитячі виносили”, — розповів житель Калинівки Микола.
З усього господарства у Миколи залишилося тільки дві корови. Решту довелося продати за безцінь. Чоловік під час окупації залишався в селі. Сам він військовий на пенсії. Син служить на фронті від перших днів повномасштабної війни. Каже, пощастило, що про це не дізналися російські військові:
“Як звірі. І якути тут були, і росіяни, і дагестанці. Усі були. Єдине, хоч людей не чіпали. А так, бачите, що накоїли? У нас і двері розбиті, вікна, дах, усе розбито. 17 квітня 17 касетних мін прилетіло в один двір. А потім, у червні, не пам’ятаю якого числа, мотоцикл згорів, розірвало. Це не ми такі одні, тут багато людей таких”.
“Дуже важко було пережити це все, нас сильно обстрілювали. У нас повилітали всі вікна. Дитина дивом жива залишилася. Якби не піднялася, вбило б уламком прямо в будинку. А тепер син воює. Син, чоловік пішли воювати. Там, де чоловік воює, я ворогові не побажаю, щоб вони були там, де мій чоловік”, — поділилася в сльозах жителька Калинівки Наталя.
На околиці села — покинуті російські позиції. Там же ангар, де ховали важку техніку. Поруч тліють тонни українського зерна.
“Зерно, з якого ми мали пекти хліб. Люди майже рік працювали, щоб його виростити. Пів року горить це зерно, стільки зерна знищено. Просто немає слів”, — сказала староста.
Українські війська звільнили Калинівку 10 листопада торік. Завдані окупантами збитки там ще навіть не рахували. Згоріле зерносховище, зруйновані будинки й ангари, а також заміновані поля. Ліквідувати наслідки так званого “русского мира” в селі доведеться ще довго, вважають місцеві жителі.
