Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента росії володимира путіна і уповноваженої з прав дитини рф Марії львової-бєлової за депортацію українських дітей до рф. Наразі, за неофіційними даними української сторони, депортованих українських дітей близько 200 тисяч.
“Телеграф” за день до оголошення рішення МКС поговорив з уповноваженою президента України з прав дитини Дарією Герасимчук про те, які є сценарії повернення дітей з росії, чи багато українських дітей всиновлюють в рф і чому вона вважає, що росіяни заздалегідь запланували викрадення українських дітей.
– Скільки наразі депортовано українських дітей до росії? Омбудсмен Дмитро Лубінець каже, що це може бути і 150 тисяч, але, як я розумію, верифікованих 16 207. А в рф кажуть про взагалі більше ніж 700 тисяч.
– У української сторони однакові дані. Але ця статистика дуже динамічна. Найбільша цифра — яку озвучила рф. Це 744 тисячі дітей, яких вони нібито “врятували”. Хоча вся світова спільнота розуміє, що це не порятунок, а примусове переміщення. Їхня цифра не підтверджується жодними списками, вони не надають жодних списків дітей, про яких вони говорять. За нашими підрахунками, на тій території, де здійснювалась депортація, на момент повномасштабного вторгнення просто не могло бути такої кількості дітей. Там всього проживало близько мільйона дітей. Близько половини було евакуйовано з батьками, тому кого вони рахують — незрозуміло.
Але навіть коли ми говоримо, що ця цифра менше, це не означає, що ми применшуємо їхній злочин.
За нашими попередніми підрахунками ми розуміємо, що мова йде про декілька сотень тисяч викрадених дітей. Десь близько 200 тисяч дітей, яких викрала російська влада.
На сьогодні ми маємо чіткий список, який складається з 16 226 дітей. Але він постійно зростає, тому що ми отримуємо нову інформацію.
Цей список — це кількість дітей і їхні персональні дані з заяв, які надішли в Національне інформаційне бюро від батьків, родичів, місцевої влади, які мають інформацію про депортацію дітей. По кожній дитині заводиться справа.
– Ви раніше сказали, що вже повернуто 308 дітей, а яким чином вдається їх повертати?
– Дуже складно шукати дитину просто за цифрою. Як тільки ми знаємо дані про дитину — її простіше шукати, якщо ми знаємо про місцезнаходження дитини, це теж полегшує повернення. Ці 308 кейсів врятованих дітей — це проведена потужна робота. Адже кожна робота — це окрема історія порятунку і окремий механізм повернення, бо єдиного механізму не існує.
Ці випадки дозволили нам проаналізувати дії окупантів і як викрадали дітей.
Росіяни повністю перешкоджають возз’єднанню дитини з батьками або з іншими рідними. Практично в усіх дітей одразу відбирають телефони, тому у них немає можливості сповістити про себе.
Вони брешуть, коли активно заявляють, що максимально сприяють возз’єднанню. У нас є вже 308 свідчень, що це не так.
Порятунок дитини починається з того моменту, як ми дізнаємось, де дитина.
Наприклад, історія 10-річного Іллі з Маріуполя. Бабуся думала, що з її донькою та онуком все більш менш нормально, а донька на той момент вже була вбита, і онука викрали. Її друзі побачили його в пропагандистських відео. Він був в лікарні. Таким чином бабуся зрозуміла, що трапилось і де саме він знаходиться. Або історія про 11-річного Сашка. Його розлучили з мамою під час фільтрації, він знаходився в лікарні, а що з його мамою ми не знаємо до сих пір. Сподіваємось, що вона жива.
Він місяць намагався випросити телефон, щоб зателефонувати бабусі і щоб вона його забрала. Але йому не давали. Лише через місяць в лікарню потрапив інший хлопець, в якого був телефон і Саша дивом вмовив його дати йому на хвилинку телефон. Так він зміг подзвонити бабусі і сказати, де він знаходиться.
Є інші способи, як діти повідомляють, де вони знаходяться, але я не можу їх розсекретити.
Майже скрізь спрацьовує, якщо є близькі родичі, на яких можна оформити опіку над дитиною. Або якщо ж батьки, які за підтримки України можуть поїхати і спробувати забрати дитину. Але це не завжди закінчується успіхом і дитину не завжди віддають.
– Тобто були випадки, коли батьки їздили і їм не віддавали свою ж дитину?
– Відразу можуть не віддати.
– Чи йшла на контакт уповноважена з прав дитини рф?
– Вона нещодавно заявила, що пише і телефонує мені, але я не відповідаю, бо не хочу повернути українських дітей. Це абсолютна неправда. Ніхто мені не писав і не пропонував віддати якусь групу дітей. В мене загалом немає відповідного мандату аби комунікувати з російською стороною, і процедурою повернення дітей займається пані Ірина Верещук і Дмитро Лубінець. Вони відповідають за маршрут повернення і супровід дитини під час повернення. Але якби мені написали, що є список дітей, яких ми готові повернути, то я би відреагувала. Але ніякої комунікації не було. Це пропагандистська атака у відповідь на те, що весь світ засуджує державних діячів рф, які, не соромлячись заявляють, що вони викрадають українських дітей. І сама Марія львова-бєлова зізнається, що вона вивезла дитину з Маріуполя і ще й всиновила. А потім сказала, що просто взяла під тимчасову опіку. Це все незаконні дії. Це величезний знак для всіх росіян про те, що всі, хто причетний до викрадання українських дітей, до утримування їх в росії, хто тримає їх в своїх сім’ях — будуть нести за це відповідальність.
– Чи знаєте ви куди вони частіше направляють дітей в росії? Знаю, що є фільтраційні табори, є спеціальні санаторії…
– Вони чітко спланували те, що роблять зараз, ще до того, як прийшли в Україну. Це не хаотичні дії. Ми це побачили ще після анексії Криму, коли вони запустили так званий “потяг надії”, який віз росіян на незаконне всиновлення дітей в Крим. Зараз вони просто продовжують реалізацію свого плану. Аналіз 308 кейсів показав нам, що росіяни мають щонайменше п’ять сценаріїв викрадення дітей.
Перший сценарій: коли росіяни розлучають дітей з батьками під час фільтрації. Був один випадок, коли дитину забрали в батька і одразу депортували в рф. Якщо в дитини немає жодного поранення, то, зазвичай, їх одразу депортують в росію. Якщо є поранення, то перевалочною базою є окупована Донецька область і вони їх тимчасово розміщують в лікарнях.
Другий сценарій — коли росіяни забирають дітей прямо з біологічних родин. Деяких “незручних” дорослих, які не хочуть працювати з окупаційною владою, позбавляють батьківських прав і дитину забирають. Або був випадок з 16-річним Сергієм, який був декілька місяців тому повернутий. Його забрали прямо від старших братів і сестер, які могли ним опікуватись. Спочатку забрали на окуповану частину Донеччини, а потім повезли в рф, де його розмістили в прийомній сім’ї і він там був аж вісім місяців.
Третій сценарій, коли батьків вбивають, а потім дитину викрадають. Дуже багато таких випадків було в Маріуполі. Люди там гинули від бомбардувань або були розстріляні. А дітей забирали від інших дорослих і везли спочатку на окуповану частину, а потім в росію.
Четвертий кейс — коли вони викрадають дітей з закладів інституційного догляду. Вони не погоджували жодного разу гуманітарних коридорів для вивезення дітей.
І п’ятий кейс — це вивезення дітей на так зване оздоровлення в дитячі табори росії. Спочатку вони створюють умови, в яких дитина просто не може жити, а потім нібито добровільно змушують батьків підписати дозвіл на вивезення дітей. І далі ця дитина не повертається. Тобто діти переважно знаходяться або в рф, або в окупованому Криму.
Вони спеціально не тримають дітей в одних базах, переміщують, ховають, щоб нам було якомога важче знайти і повернути дитину.
Діти їздять по всій території рф і Криму. Багато дітей знаходиться навіть в Сибіру.
– На вашу думку, навіщо їм українські діти?
– Росіяни мають хворобливе бажання знищити український народ. Це злочин геноциду через українських дітей. Тому що в кожній нації найважливіше, що є — це діти. І вони намагаються позбавити нас майбутнього, викрадаючи, русифікуючи наших дітей. Змінюючи їм громадянство, вбиваючи їх, наші діти проходять через сексуальне насилля.
Вони намагаються залякати нас, саме тому вони і говорять перебільшену цифру депортованих.
Вони чітко розуміють, що вони роблять. Вони намагаються підкупити дітей, пропонуючи їм безкоштовне навчання. Ті діти, яких вдалось повернути, говорять, що їх повально русифікували. Їх змушували співати російський гімн, вставати під час гімну. Якщо діти не корились, то їх карали, закривали в кімнатах, змушували писати диктанти, читати російські книжки і тотально забороняли все українське.
На них тиснули психологічно. Практично кожній дитині розповідали, що вони не потрібні своїм батькам, що батьки їх не люблять, що вони не приїдуть і їх чекає хороша любляча російська родина. Росіяни це не приховують, є багато свідчень і відео, де вони говорять, що ось сьогодні група з українських дітей прибула до Краснодарського краю, діти не дуже позитивно налаштовані, але пройде декілька місяців, ми їх зламаємо, і вони стануть добропорядними росіянами. Ми фіксуємо такі заяви. Вони намагаються стерти українську приналежність в наших дітей.
Але їм це не вдається. Я от питала Сергія, який вісім місяців пробув в росії, як він це витримав. Він казав, що розумів, що може врятуватись лише якщо буде робити вигляд, шо йому байдуже, щотам Україна, що він в рф. Але, при тому, весь час він шукав способи, як йому врятуватись.
І те, що ми робимо для наших дітей, ми робимо і для всіх дітей Європи. Якщо зараз не зрозуміти, які механізми можуть спрацювати, то це буде повторюватись з іншими дітьми в усьому світі.
– Чи багато ви знаєте історій, коли в росії всиновлюють українських дітей при живих батьках, які знаходяться в Україні?
– З усиновленням все складніше. Тому що ми розуміємо, що існує таємниця всиновлення, але росіяни часто залишають цифрові сліди. Ми це документуємо, аби притягнути росію до відповідальності за це.
Не можу сказати, скільки росіян зараз всиновили наших дітей, скільки з них мають батьків. Але факти усиновлення точно є, як і факти передачі під опіку.
– А чи хтось з міжнародних організацій наразі готовий розробляти шляхи повернення українських дітей?
– Вся світова спільнота розуміє, що ми маємо дуже багато чітко прописаних документів: Женевська конвенція, міжнародне гуманітарне право, конвенція ООН з захисту прав дитини, людини. Але воно працює тоді, коли всі виконують ці правила. Коли з’являється одна країна, яка чхати хотіла на ці правила, то світ розуміє, що необхідно знайти відповідні механізми, які змусять цю країну працювати і жити по правилам. Інакше їй буде недобре. А тут вже треба зрозуміти, яку вони відповідальність понесуть і як виправити те, що вони наробили.
Зараз активно долучаються до міжвідомчих груп, міжнародних груп, країни об’єднується по дві-три.
Від деяких структур є певний пасив. Зокрема, мова про Міжнародний комітет Червоного хреста, на який всі мали надії, тому що саме вони мають найбільший мандат пошуку дітей. Але поки що, на жаль, ця робота так і не стартувала. Ми сподіваємось, що щось зміниться і продовжуємо співпрацю.
– Які сценарії ж щодо повернення вже усиновлених дітей, адже це робити важче?
– Нам треба повернути ще сотні тисяч українських дітей. Єдиного механізму, як по обміну військовополоненими не існує. Якщо детально щось обговорювати, то ці сценарії більше не спрацюють.
Усиновлених дітей повертати буде важче. Комусь змінили громадянство, ім‘я, прізвище. Особливо, якщо мова йде про дуже маленьких дітей. Тому їхнє повернення не буде ані швидким, ані простим.
– Нещодавно в росії був великий концерт, де виступали нібито діти з України, яких змушували казати, як вони вдячні за своє “звільнення”. Чи знаєте ви, що це за діти?
– Я не можу обговорювати конкретні персоналії дітей, бо маємо пам’ятати, що дитина не може нести відповідальність за свої не до кінця правильні вчинки. Навіть якщо це було здійснено, то з дитиною потрібно працювати, а не засуджувати. І не влаштовувати національний булінг.
Росіяни дуже багато використовують дітей для пропаганди, вони займаються вербовкою. Ми знаємо, що українські діти є в так званих таборах юнарміі в рф.
Але варто завжди пам’ятати, що діти залишаються дітьми.
Нещодавно повернуті дівчата з російських таборів вважають себе винними, бо вони самі погодились поїхати в цей нібито табір. І вони говорять, що погоджувались на три тижні, а їх затримали майже на рік.
Вони кажуть, що не хотіли їхати в росію, а хотіли в Крим, бо Крим це Україна. Але водночас, коли вони погоджувались, їжі вже не було, опалення і світла також, жити було неможливо. Та вони все рівно відчувають себе винними, тому що їх змушені були витягувати. Та треба пам’ятати, що винний завжди агресор, а не жертва.
