Російська влада та ЗМІ у четвер повідомили про проникнення у Брянську область “української розвідувально-диверсійної групи”. В інтернеті з’явилося відео, у якому відповідальність за рейд бере на себе так званий “Російський добровольчий корпус”.
За добу після події російське ФСБ опублікувала змонтоване відео наслідків “вторгнення українських диверсантів”. Українська влада заперечила причетність до нападу.
Кореспондент ВВС Ілля Абішев аналізує ситуацію та стан з охороною на українсько-російському кордоні.
На його думку, диверсанти й розвідники так себе не поводять.
Диверсійно-розвідувальні групи зазвичай нечисленні, їхнє завдання – потайки потрапити на ворожу територію, вести спостереження, за необхідності атакувати стратегічно важливі об’єкти в тилу, не залишаючи слідів.
Загін чисельністю близько 50 осіб (про це йшлося у перших повідомленнях російських телеграм-каналів, потім така цифра вже не лунала) діяв відкрито – напав на прикордонні села та ще й покрасувався зі своїми прапорами на відео. Мовою військових це – збройне вторгнення, мовою політиків – декларація про наміри.
Брянський губернатор звітував про зміцнення кордону з Україною. Але система охорони держкордону на небезпечному напрямку – це складний комплекс, і самих лише оборонних споруд на кшталт надолбів, протитанкових ровів, окопів, дотів та колючого дроту – недостатньо.
У мирний час все це ні до чого. Але щоб надійно закрити хоча б одну ділянку кордону в бойових умовах, потрібно багато професійних бійців – прикордонників.
Потрібні прикордонні застави, що ведуть цілодобове чергування та спостереження вздовж усієї лінії кордону. У найближчому тилу мають бути прикордонні загони, комендатури та групи швидкого реагування на випадок прориву супротивника.
Потрібні сучасні засоби технічного контролю. За радянськими нормативами, прикордонний бойовий заслін у будь-який момент мав бути готовий діяти за три хвилини після оголошення тривоги.
У Радянському Союзі, кордони якого можна без перебільшення назвати найукріпленішими у світі, діяли також прикордонні зони – закриті або напівзакриті території, в’їзд куди був дозволений лише за спеціальним пропуском.
Після ретельної перевірки його видавали місцевим жителям, іноді їхнім родичам, що приїздили у гості, а також тим, хто був у відрядженні. Просто так до прикордонної зони потрапити було не можливо.
З розпадом СРСР у його правонаступниці, Росії, сформувалися нові кордони з колишніми союзними республіками, які були зовсім не облаштовані.
При цьому, як це на перший погляд не парадоксально, протяжність лінії кордону Росії виявилася більшою, ніж у Радянського Союзу. А ось тренд на оптимізацію збройних сил та значне скорочення їхньої чисельності вже намітився. У тих умовах ставку зробили на облаштування прикордонних переходів та організацію оперативно-розшукової служби.
Якщо ж зараз російська влада серйозно має намір відтворити систему охорони держкордону за радянським зразком, то їм знадобиться щонайменше ще одна велика мобілізація.
