Менше року знадобилося Збройним силам України, щоб утилізували майже всю кадрову армію РФ, вважає експерт Defence Express Іван Киричевський.
Тепер, переконаний він, Кремль втратив можливість досягти своїх цілей — хоча б окупувати Донецьку область і примусити Україну до переговорів.
Більше про мобілізаційний потенціал РФ Киричевський розповів в інтерв’ю Radio NV.
— У січні-лютому 2022 року були повідомлення, що на кордонах з Україною від 150 до 190 тисяч російських солдат. Якщо ми переміщаємося у 2023 рік, Генштаб говорить про 125 тисяч вбитими, а скільки поранених, можна собі тільки уявити. За рік Україна повністю знищила російське угруповання, яке прийшло її захопити за три дні?
— Справді, приблизно так і виходить. Якщо провести певну калькуляцію навіть на колінках, то виходить, що за рік бойових дій Збройні сили України утилізували майже всю кадрову армію РФ. Тобто те, що вишколювалося професійно, контрактників, які служили декілька років, відпрацьовували наступальні завдання.
Варто зауважити, що були майже повністю утилізовані десантно-штурмові війська армії РФ, які призначалися як ледь не головний ударний кулак у операціях будь-якого типу.
Якщо пригадати той же січень 2022 року, як російські десантники занадто ефектно висадилися в Казахстані, без жодного опору зі сторони місцевої ППО, місцевих силових структур. Це ж певні очікування формувало.
Тим не менш, так і виходить, що кадровий склад армії РФ вибитий майже повністю. І виходить, що зараз путінському режиму в рамках будування своєї нової диктатури доводиться вигадувати новий тип військового, який служитиме.
Якщо до цього це були кадровики, які професійно служать, то тепер середньостатистичний військовий — це або «вагнерівець», або приховано мобілізований «козак», який до цього тренувався за системою так званого бойового армійського резерву.
Щодо якісного складу техніки, там теж є свої дуже приємні сюрпризи. Навіть якщо відштовхуватися від песимістичної оцінки, яку наводять аналітики порталу Oryx, відпрацьовано 1,5 тисячі танків. В якісному плані ця втрата виявилася для них настільки важкою, що досі дивно, як росіяни не розконсервували свої старі Т-55, Т-76 — древні танки, зразка 1950-их років, які у них в теорії ще на зберіганні можуть бути.
Тому маємо поки що те, що маємо. Якби не була такою ситуація, що Україна і ЗСУ не зуміли підірвати військову міць РФ, яка забезпечувала росіянам відповідне місце у світі, то ніхто нам не став би допомагати зброєю, інвестувати в наше майбутнє. Якраз навпаки — ми зуміли відкрити нове майбутнє для світу, де Росія не є настільки потужною військовою потугою. І, відповідно, маємо свої бонуси у вигляді обширних поставок озброєнь, фінансової допомоги, яку б ми за інших умов ніколи б не отримали.
— Зараз багато говорять про те, що наступ на Україну продовжиться. Називають різні напрямки. Зазвичай говорять про Запорізький напрямок та захоплення Донецької і Луганської областей на 100%. І звучить цифра, що було мобілізовано не 300 тисяч, а навіть — півмільйона росіян. Видається, що в росіян люди не закінчуються. Наскільки в них великий цей резерв? Скільки ще потрібно вбити росіян, щоб просто не було кому йти воювати? Може є якісь оцінки?
— Оцінки є. Але тут варто говорити про якісні показники.
Вважаться, що мобілізаційний потенціал Російської Федерації сягає 15−16 мільйонів осіб. Але це якщо відштовхуватися від офіційної цифри, що населення РФ складає 140 мільйонів.
Хоча в них там вже циркулюють теорії конспірологічного роду, що при путінському режимі при проведенні перепису населення були приписки. Відповідно, реальна кількість жителів Російської Федерації може бути менша. Відповідно, мобілізаційний потенціал — це з рубрики, кого можуть спіймати і в військкомат відвести — теж менший.
Якщо вже говорити про якісні показники, то теж виникає специфічна ситуація. З однієї сторони, виходить 500 тисяч від мобілізованих. Це для потужності Російської Федерації виглядає насправді як занадто багато. Але з іншої сторони, очевидно, що в ці 500 тисяч включені не тільки ж ці військові, які приписані до кадрових частин армії РФ, штатних. Ще й «вагнерівців» не варто виключати. Там умовні «кадировці», ще інший контингент, набраний прихованою мобілізацією, яка насправді ніколи не закінчувалася.
Журналісти зі Схем, наприклад, провели розслідування. Виявилося, що ті самі, пардон, кізяки, обстрілюють Очаків. Тобто не якісь терористи в погонах, а просто кізяки.
Чому росіяни були вимушені вдаватися до такої форми гібридної мобілізації? Тому що такі мобілізаційні потужності, на наше превелике щастя, у них не настільки широкі, як би хотілося навіть самому Кремлю. Історія, до речі, про те, що «чмобіків» возять готувати на полігони в Білорусь, а потім звідти вивозять — це про те ж.
Виходить, що Російська Федерація настільки «багата» країна, що вимушена клянчити у білоруських колег аптечки, форму, при чому форму навіть білоруського зразка 1990-их років.
Чому ж Пригожин і його «вагнерівці» здобули такої ваги при всіх внутрішньо-російських розкладах? Тому що вони мобілізують і готують людей навіть швидше, аніж кадрова армія РФ.
Давайте пригадаємо події літа 2022 року. Сформувати один новий армійський корпус чисельністю 10 тисяч багнетів для армії РФ виглядало дуже галактичною задачею. Це про Третій армійський корпус, якого чекали, наче апокаліпсису, а він просто втратив боєздатність в боях за Харківщину.
ПВК Вагнера за три місяці боїв за Бахмут змогла відмобілізувати, озброїти і навчити 60 тисяч орків. Тому так і виходить: на папері цифра велика — 500 тисяч осіб, а по факту — це, на щастя, угрупування, яке відрізняється одне від одного за якістю в гірший бік. Росіяни зуміли в голову своїм оркам буквально роботизовану покору вкласти. «Вагнерівцям» погрожують, що за спробу повернутися назад яйця відріжуть, і, на жаль, це працює. «Чмобиків» при всьому строю саджають у «бобики» і шиють кримінальну статтю — 15 років ув’знення, на жаль, це теж працює.
Нас у нашій ситуації рятує те, що насправді всі можливості для дуже катастрофічної мобілізації, яка б нас змогла задавити числом, росіяни втратили ще в лютому 2022 року. Увесь ресурс замість того, щоб взяти і охапкою на нас кинути, вони розмазали. Тому ми маємо таку справу, з однієї сторони, з армією біороботів, які лізуть під кулемети і завдають втрат нашим бійцям, створюють великі проблеми. А з іншого боку, навіть з такою армією біороботів Кремль уже втратив те вікно можливостей, яке йому б допомогло досягнути тих цілей, які він хоче, — хоча б окупації Донецької області і примушення нас до переговорів.
— Ми останнім часом багато говоримо про нову хвилю мобілізації в РФ, що вони починають атакувати великими піхотними групами, нас хочуть закидати трупами. А де вся та російська техніка, де ті тисячні запаси, про які говорили раніше? Я пам’ятаю ці картинки ще в березні, де порівнювали, що в Україні один літак, а в Росії їх 127, що в України один танк, а в Росії їх 50. Вони не мають всієї техніки чи вони бояться її використовувати?
— Насправді ситуація ще більш барвиста. Як і на прикладі з західними союзниками. Ми могли побачити: те, що на папері є ця військова міць і гігантські запаси озброєння, не завжди відповідає дійсності. Найяскравіший приклад — ті ж Абрамси. Ми-то можемо скільки хочеш битися головою об стіну, що «дайте ж нам Абрамси, у вас 3500 [одиниць] на зберіганні». А американці негласно відповідають: «Вибачте. Так, числиться 3500, але всіх оприходувала американська промисловість, тому доведеться нам для вас ці всі танки виготовляти заново, як би це сумно не звучало».
З літаками в американців ситуація схожа. Є ця база Девіс-Монтен. Стоїть там красиво декілька сотень літаків. Але скільки з них може піднятися в повітря? Боюся, що, можливо, жоден із них піднятись у повітря не може.
Так само вийшло і в росіян. Так, на папері у них було 10 тисяч танків, сім тисяч бронемашин. Навіть ці Т-62, які вони кинули зі «чмобиками» проти нас, ніде не обліковувалися. Виглядало, що може наступити той час Ч, коли рашисти це все на нас звалять.
Але росіяни, судячи з усього, примудрилися навіть ці танки на зберіганні змарнувати, як би це парадоксально не звучало, самим процесом відновлення. Чеська [збройова компанія] Excalibur Army з відповідною культурою виробництва може пишатися, що, грубо кажучи, один радянський Т-72 може самостійно відновити на 82%, а 15% вузлів десь докупити у своїх клієнтів.
А от російській оборонці для того, щоби відновити один танк зі зберігання, треба взяти три чи чотири машини, розібрати і з цих комплектуючих зібрати одну більш-менш боєздатну. Виходить, що 10 тисяч танків — просто страшна цифра, а по факту тих танків немає.
За одним винятком: Т-90С, які стояли у Криму на базах. Ще прапорщики нічого вкрасти не встигли і тому ті всі машини дещо менше, ніж повністю, поїхали, приміром, на харківський фронт. Із відповідним результатом: здається, в вересні за один тиждень росіяни втратили мінімум 10 танків тільки цього типу.
По бойових машинах піхоти вийшла ситуація аналогічна: на папері сім тисяч БМП-1 і БМП-2, а виявилося, що запчастини є тільки до МТ-ЛБ (многоцелевой транспортёр (тягач) лёгкий бронированный — рос.). Тим більше, що це запчастини, які можна здобути навіть на цивільному ринку. Тому так і виходить, що росіяни активніше використовують ці так звані «мотолиги», бо до них запчастини і комплектуючі є.
Навіть башти від БМП-1 у них є. А от обслуговувати інші бронемашини — питання.
Так, є такий неприємний для нас нюанс: росіяни можуть продовжувати виробництво нової бойової техніки. Наприклад, БМП-3 і обмежені партії цих Т-90М Прорив, яких, правда, обсяг виробництва до півсотні машин за весь рік. Та, на щастя, це не настільки багато, щоб могло переламати ситуацію на полі бою на користь Кремля.
Цього обсягу озброєння вистачає, щоб створювати проблеми для наших військ, але якщо зважити на те, що всі більш-менш наявні Т-90М Прорив йшли «вагнерівцям» під Бахмут, то, на щастя, на інших напрямках шанс побачити ці більш-менш нові російські машини близький до нуля.
— Ми говоримо, що це війна технологічна — Старлінки, дрони. Але вони хочуть просто засипати нас трупами. Невже це настільки не технологічна армія, як ми собі уявляємо?
— З одного боку, росіяни роблять усе можливе і докладають надзусиль для того, щоби своє технологічне відставання від країн Заходу максимально скоротити. До цього ці всі розслідування про те, як компанії [різних країн] обходять санкції і продають росіянам електроніку. Загалом виходить два мільйони чіпів лише на місяць. Чому потім так і виходить, що росіяни можуть продовжувати виготовляти ракети дуже загрозливими для нас темпами, чому в них ці всі Ланцети потім виходять, наштамповані на колінці – з різною бойовою ефективністю, але проблеми створюють. У тих секторах, куди росіяни можуть дотягнутися, вони це роблять.
Добре, що за попередні п’ять років до повномасштабного вторгнення у росіян були певні перекоси в військово-промисловому комплексі, які вони, на щастя, не змогли подолати за рік. Тому виходить, що, наприклад, виробництво крилатих ракет вони змогли збільшити вдвічі, використовуючи різного роду електроніку, навіть зразка 1980-х років, а з танками у них ситуація дещо гірша.
Грубо кажучи: якби у них продовжилося постачання французьких тепловізійних матриць, отут би ми з вами про танки не були би настільки оптимістичними, тому що росіяни би отримали точно більше, ніж 300 модернізованих радянських машин за рік.
Слід визнати, що росіяни роботу свого військово-промислового комплексу прискорили вдвічі за деякими параметрами. Річ у тім, що, на наше превелике щастя, не у всі свої сектори російський ВПК здатний інтегрувати високі технології.
Варто зауважити, що в росіян раптом рекордно підскочило виробництво літаків до 40 одиниць за рік. Для них, зазвичай, в останню п’ятирічку максимумом вважалося 20. Але це теж, очевидно, за рахунок того, що росіяни масштабували зусилля по крилатих ракетах, масштабували зусилля по авіації, по дронах-камікадзе, тому і виходить, що виробництво сучасної техніки для сухопутних військ трохи просідає. Відповідно, у плані ведення війни на суходолі у них — стратегія закидання «м’ясом».
Є ще одна специфічна категорія громадян РФ, яка заслуговує бути на шибениці, але яку ми, зазвичай, не помічаємо. Це різні теж нібито експерти, які зазвичай крутяться біля Міноборони РФ.
Ілюстрація — Руслан Пухов, про якого ЗМІ говорили, що він облажався у прямому ефірі, коли коментував тему іранських дронів, що «*опа есть, а слова нет». Це один із тих людожерів, що порадили Міноборони РФ: мовляв, згідно з їхніми ідеологічними догмами, Захід накачує Україну зброєю, мобілізація іде повним ходом, єдиний спосіб Росії більш-менш утримати ситуацію на свою користь — вести війну на виснаження. Вона і передбачає підготовку великої кількості погано підготовлених чмобиків, яких можна швидко кинути в бій, щоб і нас виснажити, і самим заодно виснажитися. Питання того, хто із нас швидше виснажиться. Схоже на те, що все ж росіяни такими темпами.
— 600−900 убитих росіян щодня декларує Генштаб. Це ж просто феноменальні цифри! Мене насправді дивує, що російському командуванню начебто все одно, вони готові йти на такі жертви. Виглядає дивним, що вони обрали такий формат — завалити всіх трупами, бачачи, що вони програють і переможного результату для них тут не буде.
— Даруйте, а з іншого боку, яка у них альтернатива? Створити щось на кшталт змови 20 липня і вбити Гітлера, пардон, Путіна? Ні, російські військові так не мислять. Загалом конструкція російської державності не передбачає, що військові – це самостійна політична сила і замість того, аби бездарно помирати в черговій війні, має підняти бунт і скинути царя.
Швидше навпаки: російська військова машина на такі війни і розрахована. Якщо спробуємо проаналізувати інші війни чи кампанії, які вів Кремль за останні 50 років, ми щось схоже побачимо. Хіба війни в Чечні не велися такими ж методами? Велися. Навіть війна в Афганістані велася такими ж методами.
Тактика закидання трупами ще ж мала місце і в Чечні, коли непідготовлених бійців кидали в умовах міського бою. При тому, що там був цей культ свободолюбивого генерала Лебедя. Ніхто якось не задумувався, що, можливо, пора припинити цю бійню. І це ми ще говоримо про часи, коли Росія ще не була настільки деградованою, як зараз. Тому, на жаль, у них поки така траєкторія і закладена — продовжувати безглузду для себе бійню, тому що іншого способу дій вони все одно не знають.
— Росія нібито планує ще одну хвилю масштабної мобілізації до півмільйона людей. Чи вистачить цих людей, аби якось серйозно вплинути на фронті хоча би на один із напрямків? Чи все ж Україна, яка також проводить свою мобілізацію постійно, отримує чимало техніки, зможе дати відсіч?
— Імовірніше, другий варіант, хоча би через те, що 500 тисяч вони одразу під рушницю не поставлять. Навіть якщо дати їм мосинки (гвинтівки — ред). Цих людей хоча би пару тижнів треба готувати і форму для них банально зшити.
Набрати російські воєнкоми когось зможуть. Головне, аби вчасно ватники приїжджали з Білорусі та Північної Кореї. Це я зараз не перебільшую. Вони справді там дали підряди на це, тому що, як виявилося, російська оборонка не здатна шити форму для своїх військових.
Тому поки так і виходить: з одного боку, ці півмільйона людей — це кадровий ресурс, який дозволить росіянам вести війну ще довго, з іншого — він не дозволить їм одразу переламати ситуацію на якомусь із напрямків.
Врешті, не забуваймо, що взагалі-то у нас теж мобілізація відбувається. Окрім людської мобілізації, у нас ще відбувається і технічна мобілізація. Якщо вже Захід розмірковує про те, аби дати нам навіть старі Leopard 1A5, щоби ми з більшою ефективністю добивали тих «чмобиків», то ситуація виглядає так: так, нам усім буде дуже важко, складно, найважче — на фронті, в тилу теж навряд чи буде просто, але потім сили оборони України зможуть стабілізувати і переламати ситуацію на нашу загальну користь.
