Його Всесвятість Вселенський Патріарх виступив з новим гучним засудженням війни в Україні. Варфоломій, у своєму виступі на відкритті Міжнародної конференції “World Policy Conference – For a Reasonably Open World”, що проходила в Абу-Дабі, підкреслив, що війна, яка триває, призвела до загибелі тисяч людей, українців і росіян, а руйнування інфраструктури на території України не піддається обчисленню.
Його Святість у своїй розлогій промові перед діячами з усього світу згадав про історичні духовні зв’язки київських русичів зі Вселенським Патріархатом, від якого вони прийняли хрещення у християнство у 10-му столітті, і спроби підриву Помісної Константинопольської Церкви та її ролі у православному світі з боку Росії після падіння Константинополя, а особливо з 19 століття, коли вона у поєднанні з доктриною панславізму інструменталізувала релігійні настрої для досягнення чужих для неї політичних та військових цілей. Таке ставлення, яке мало на меті відчуження слов’янських вірних від їхньої Матері-Церкви та просування Москви як “Третього Риму”, спонукало Вселенський Патріархат засудити його у 1872 р. як єресь, єресь етнорасизму, що перебувала у кричущому протиріччі з вселенським характером євангельського послання та з давньою традицією організації та управління Церквою.
Ця єресь етнорасизму, засобом якої є панславізм та розкол пастви Патріархату, наголосив Патріарх, була корисною для цілей Москви та причиною ненависті між однорідними християнами Балкан, що проявилася під час Балканських воєн та звірств, які відбувалися на початку 20-го століття.
У своїй промові Його Святість згадав про маргіналізацію релігії за часів Радянського Союзу та її реінструменталізацію в роки після його розпаду. За його словами, РПЦ стала на бік Володимира Путіна, особливо після обрання Патріархди Кирила у 2009 році.
“Вона бере активну участь у просуванні ідеології “Русского мира”, згідно з якою мова і релігія дозволяють визначити єдине ціле, що включає Росію, Україну, Білорусь, а також інші території колишнього Радянського Союзу та діаспору. Москва (як політична влада, так і релігійна) буде центром цього світу, місія якого полягатиме у боротьбі із занепадницькими цінностями Заходу. Ця ідеологія є інструментом легітимації російського експансіонізму та основою його євразійської стратегії. Зв’язок з минулим етнорасизму і сьогоденням “русского мира” очевидний. Віра, таким чином, стає стрижнем ідеології путінського режиму”.
Далі Вселенський Патріарх згадав про відмову Російської Церкви від участі у Святому і Великому Синоді Православної Церкви, який відбувся на Криті у 2016 році, та погіршення відносин після надання Вселенським Патріархатом автокефалії Православній Церкві України у 2019 році. Він додав, що вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року посилило поляризацію.
“Неоднозначна позиція Патріарха Кирила щодо війни та підтримка політики президента Путіна викликали гостру критику у православному світі та за його межами. Своє несхвалення висловили також українські православні, які вирішили залишитися в підпорядкуванні Російської Церкви.
Таким чином поглиблюється і розширюється поділ православного світу. Одні Церкви погоджуються з Вселенським Патріархатом, інші, країни яких надто залежні від Росії, сліпо підтримують Московський Патріархат, треті воліють зберігати співучасть у мовчанні. Тим часом Російська Церква використовує засоби держави для закріплення свого впливу на канонічній території інших Церков, всупереч найелементарнішим правилам церковного устрою Православ’я. Її інтервенції в Африці подаються як каральні дії проти Олександрійського Патріархату за визнання автокефалії Православної Церкви України. Очевидно, що в цих умовах миротворча роль Церкви стає дуже складною”.
Його Святість зазначив, що всі ці події, окрім їх важливості для церковного життя, свідчать про зростаючу роль релігійного фактору у вирішенні основних глобальних питань.
“Ідеології слабшають одна за одною. Кінець комунізму залишив велику порожнечу в цілій частині світу, яка жила під його владою, і в інших народів, які покладали на нього свої надії. Криза глобалізації та лібералізму також породжує глибоке розчарування і небезпечне невдоволення. У цьому ландшафті краху матеріалістичних ідеологій духовність потужно повертається. Однак це повернення може бути небезпечним, якщо воно не виражається відповідно до підходів, які включають мудрість релігійних традицій, почерпнутих зі спадщини великих цивілізацій минулого”.
Вселенський Патріарх наголосив, що джерелом проблем є інструменталізація релігії особами, які часто не мають справжньої віри. Він зазначив, що російські православні є великим багатством для Православ’я і для всього світу.
“Російське православ’я зробило величезний духовний і мистецький внесок, а також в інтелектуальний світ. На жаль, вона стала жертвою втручання російської політичної сили. Радянський гніт посіяв хаос, позбавивши цілі покоління благословення віри і мудрості Церкви. Неоімперський режим, потребуючи зміцнення, зробив ставку на те, що здавалося йому цінним політичним капіталом: оновлені релігійні настрої російського народу. На жаль, їй вдалося схилити на цей шлях частину православного духовенства. Найголовніше, що він перейняв і посилив єретичні підходи царського режиму в контексті хибного тлумачення церковних канонів, частково зумовленого духовним гниттям радянського періоду.
Наслідки дуже серйозні. Етнорелігійний фанатизм, який прищеплюється російській молоді, душить перспективи миру і примирення. Православний світ розділений, і ця фрагментація проектується на бідні країни, народи яких сподівалися знайти полегшення у вірі. Перш за все, це шкодить Руській Церкві, оскільки рано чи пізно люди усвідомлять надмірності Церкви, підпорядкованої цілям, які не мають нічого спільного з її споконвічною місією”.
Завершуючи свій виступ, Його Святість підкреслив, що інколи експерти з міжнародних відносин схильні ігнорувати або маргіналізувати роль і значення релігійного фактору, як автентичного, так і маніпульованого.
“Ми, однак, вступили в період, коли цей фактор набуває все більшого значення. Богослови та інші експерти з питань, пов’язаних з функціонуванням Церков, безсумнівно, повинні бути відкритими до інших перспектив і розвивати діалог з іншими дисциплінами. Важливо також, щоб фахівці з суспільствознавства, політології та міжнародних відносин подолали будь-які вагання і глибше занурилися в релігійну проблематику. Розуміння нового світу, який формується на наших очах, не може ігнорувати релігійний факт”.
